Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 449-453
Розділ 454. Компенсації і покарання
Через три дні Роланд виголосив промову у театрі фортеці Довга Пісня.
Щоб привернути до цієї події увагу людей, він сказав Педро заздалегідь повідомити жителям міста про подробиці повстання, а також доручив Мейсі особливе завдання: привезти Луну з Прикордонного Міста.
У потрібний день людей у театрі було менше, ніж він очікував. Хоча вже була весна, нескінчений сніг не давав людям вийти на вулицю.
На щастя, майже вся друга армія та їхні родини були присутніми. Схоже, згадка про те, що родини всіх загиблих солдатів отримають щедрі компенсації, досягнула потрібно ефекту. Що стосувалося інших людей, то вони могли повільно завойовувати їх у майбутньому. Роланд вважав, що найкраща реклама – це передача інформації з вуст людей. Як тільки насіння буде закладено, воно рано чи пізно вплине на більшу кількість жителів. Ось чому він наполягав на тому, щоб армія була створена з простолюдинів.
Вони були як гострими мечами, так і міцними захисними стінами, а також слугували ідеальним прикладом для пропаганди.
– Доброго ранку, мої піддані. Я – Роланд Вімблдон, володар західного регіону. Гадаю, більшість з вас чули моє ім’я. – Роланд обвів поглядом присутніх: – Перш за все, я хотів би висловити свої співчуття з приводу жертв, які сталися через повстання. Це була змова, спланована у столиці королівства. Щоб порушити порядок у західному регіоні, Тіфіко знову і знову намагався спровокувати війну. Дуже прикро, що чотири великі родини західного регіону не стали на бік людей, а натомість обрали ворога і поводилися як головорізи, що і призвело до цієї трагедії.
Принц не говорив багато про повстання. Замість офіційної промови людей більше цікавили «таємниці», які можна почути в тавернах. Тому після короткого вступу він перевів тему на питання компенсацій, що найбільше хвилювалося інших.
– Під час повстання було вбито 56 зі 112 солдатів другої армії західного регіону. Також повстанці грабували і підпалювали житлові квартали, в результаті було спалено 12 будинків і загинуло 48 мирних жителів. – Роланд урочисто сказав: – Я хочу попросити вибачення у жителів фортеці Довга Пісня… Як захисник західного регіону, я не виконав свій обов’язок.
Слова принца викликали перешіптування у натовпі. Очевидно, ці люди ніколи не чули, щоб хтось із королівської родини просив вибачення у простолюдинів. Багато з них почувалися здивованими і приголомшеними. Однак Роланд вважав, що саме таким мало бути ставлення володаря певної території. Він не поводився зарозуміло й егоцентрично, як інші дворяни, що ставилися до інших людей як до пустого місця. Якщо не звертати уваги на підданих, то справжньої підтримки не отримати. Історія неодноразово доводила, чим це могло закінчитися.
– Обіцяю, що кров людей не була пролита даремно! Загиблі солдати будуть поховані з усіма почестями, а їхні родини отримають пенсію в розмірі п’яти золотих драконів. Також кожного місяця вони зможуть отримувати певну кількість зерна і вугілля в ратуші як додаткову компенсацію! Цей стандарт такий самий, як у першої армії західного регіону. Я запевняю вас, що люди, які приєднаються до другої армії в майбутньому, отримуватимуть таке ставлення!
Серед натовпу пролунало лише кілька радісних вітань. Було очевидно, що більшість жителів фортеці скептично ставилися до таких щедрих компенсацій. Адже розкрадання і хабарництво відбувалося постійно. Тут навіть їжу, яку роздавали взимку, могли змішати з піском і листям. То які розмови могли бути про золотих драконів?
Однак Роланд уже придумав, як впоратися з цією ситуацією. Оскільки ця подія відбувалася публічно, то потрібно зробити це найгарячішою темою для розмов. Він сплеснув у долоні – і з-за лаштунків на сцену вийшли Педро, Залізна Сокира і двоє солдатів першої армії, що несли скриню.
– У моїх руках є список загиблих. І зараз управитель фортеці Довга Пісня, Педро Гелмонд, особисто роздасть родинам загиблих пенсійні виплати!
Коли солдати висипали золоті монети зі скрині на стіл, люди в залі почали реагувати набагато активніше.
– Друга армія, перший батальйон стрільців, Ая!
– Друга армія, перший батальйон стрільців, Залізний Стовп!
– …
Залізна Сокира повільно зачитував імена зі списку. Члени родини одне за одним піднімалися на сцену, схвильовано приймали золоті дракони, кланялися і ставали на коліна. Якийсь час театр був заповнений рухом. Роланд відчув, як Соловейко поклала руки на його талію.
На щастя, хаос закінчився і нічого несподіваного не сталося. Було близько полудня, коли всі пенсії нарешті виплатили. Роланд змахнув руками – і галаслива дискусія в театрі затихла.
– Ті, хто втратив домівки через повстанців, також отримають притулок і продуктове забезпечення до кінця Місяців Демонів. Харчі вам доставлятимуть спеціальні чиновники.
– Тоді… чи можу я запитати Вашу Високість, що буде після того, як закінчаться Місяці Демонів? – голосно запитав хтось із натовпу. Звісно, цей «хтось» був створений Луною.
– До того часу ратуша створить велику кількість робочих місць, які дозволять отримувати не тільки високі зарплати, але і різноманітні переваги. Поки у вас є бажання працювати, вам більше не доведеться турбуватися про їжу! – Роланд підняв праву руку і виголосив: – Західний регіон не забуде тих, хто вніс свою частку в його розвиток, і я теж не забуду!
Цього разу реакція натовпу була набагато активнішою, і всі підняли праву руку у відповідь на заяву Його Королівської Високості. Під радісні вигуки людей Роланд негайно наказав підлеглим роздати м’ясну кашу, щоб підняти настрій присутніх до максимуму.
До обіду в театрі зібрався великий натовп. Всі місця були заповнені, ба більше, багато людей сиділи навпочіпки у проходах – всі вони прийшли сюди на суд, що мав відбутися після обіду.
Схоже, в якому б світі не жили люди, їм подобалося спостерігати за тим, як судять злочинців.
Роланд передав обов’язки «ведучого» Залізній Сокирі і Педро, а сам піднявся у розкішну ложу на другому поверсі театру і став глядачем.
Судове рішення вже було винесене, в’язнів витягли на сцену і поставили на коліна перед глядачами, за засудженими вишикувалися солдати з поважним виглядом і рушницями в руках. Залізна Сокира зачитував звинувачення, а Педро оголошував вироки. Після цього солдати відвели ув’язнених на місце страти – площу фортеці.
Коли деякі сім’ї загиблих побачили кривдників, то кидалися на них з кулаками. Поки це не загрожувало життю, перша армія не зупиняла їх – ніхто не відчував жалю до лиходіїв. Раз вони вирішили палити, убивати і грабувати, то мали очікувати такого дня.
Зрештою до страти було засуджено 132 людини, у тому числі шестеро дворян, решта була найманцями, охоронцями і слугами. Через обмежену кількість шибениць метод старти був змінений. Лише дворяни були повішені, всі інші – розстріляні. Це був перший раз, коли вогнепальну зброю використали для страти.
Хоча решта понад 900 людей також брали участь у повстанні, їхні руки не були заплямовані кров’ю, тож вони перебували в ув’язнені і чекали, коли їх групами відправлять на шахту Північного Схилу.
Тепер опір дворян західного регіону був знищений.
Наступного дня Роланд скликав усіх невинних вельмож до зали замку.
Розчищення шляху – це лише початок. Якщо він справді хотів правити західним регіоном, то перед ним було ще багато роботи.
Найголовнішим було встановити новий порядок.
Розділ 455. Другий крок до розбудови міста
Щоб заспокоїти стурбованих вельмож, Роланд навмисно влаштував пишний бенкет.
У центрі залу стояв довгий стіл, вкритий білою скатертиною. Дворяни, які приходили, сідали по обидва боки, а між ними на столі були різноманітні страви, вина і квіти.
Після двох келихів червоного вина атмосфера стала значно спокійнішою. Крім того, великі родини впали, а Жимолость і Мілу були на боці Роланда, тому дрібні дворяни навряд чи б наважилися заспівати щось проти в такий момент. Навпаки вони всіляко демонстрували готовність перейти на бік четвертого принца. Тепер, коли ситуація стала такою, Роланд зрозумів, що настав час розповісти про новий порядок.
Після того, як всі наситилися вином і їжею, він наказав роздати вельможам маленькі книжечки, які підготували заздалегідь.
Це була «рекламна графічна книга», ретельно підготовлена і втілена в реальність.
– Ваша Високосте… що це? – невдовзі один вельможа здивовано запитав: – Чому зображення тут такі реалістичні?
– Так, вони виглядають як справжні.
– Не схоже, що вони намальовані… Жодна фарба не передасть таких ніжних кольорів.
Як і очікувалося від вельмож великих міст, вони мали певне розуміння щодо картин. Роланд плеснув у долоні й усміхнувся:
– Їх справді створив художник, але є одна відмінність: цей художник – відьма, а фарба, яку вона використовувала, це – всюдисуща магія.
Від цих слів усі напружилися. Вельможі не знали, що їм робити: відкладати книжечку чи ні.
– Влада місцевої церкви зникла. Чому ви хвилюєтеся? – принц підняв брови. – Відьми нічим не відрізняються від нас. Я в цьому неодноразово переконався.
– Кхм… Кхм, – Педро мало не поперхнувся. – Його Високість має рацію.
– Як і очікувалося від четвертого принца, ха-ха… ха, – ніяково підхопили інші вельможі.
«Ой, схоже, я сказав щось доволі двозначне». Роланд прикинувся безтурботним і змінив тему – пробувши принцом більше року, він виявив, що рівень його спокою… або товщина захисту значно зросла.
– Суть цих зображень у тому, щоб зробити зміст історії яскравішим, але саме історія перебуває у центрі уваги.
Вельможі продовжили читати книжечку, повільно гортаючи сторінка. Аврелія, донька родини Мілу, раптом швидко підняла голову:
– Це сімейна історія дворянина?
– Авреліє! – Рейн стишив голос і нагадав сестрі: – Ти повинна говорити «Ваша Високосте» при зверненні!
– Так, колись він був дворянином західного регіону, – Роланд жестом показав Рейну, що все гаразд. – Дехто з вас, мабуть, ще пам’ятає його.
– Ваша Високосте… я знаю його, – сказав один із лицарів. – Це Тіґу Пайн. Раніше він був моїм сусідом, наші території знаходилися поруч.
– Я також його зустрічав, – згадала інша людина. – Здається, тоді він був ще бароном, а його батько був васалом Джої Коула. Але після того, як пан Джої покинув західний регіон, його територія занепала.
– Віконт Тіґу зараз живе у Прикордонному Місті, – з усмішкою сказав Роланд. – І в цій графічній книзі показано, як ми зустрілися… і що сталося потім. Як бачите, він вельможа, що живе відповідно до нового порядку. Поки що він тренується стріляти з рушниці. Коли Місяці Демонів закінчаться, він планує взяти доньку і помічників до Туманного лісу, щоб насолодитися там полюванням. Наскільки мені відомо, відколи він продав свою територію на схід від фортеці й оселився у Прикордонному Місті, Тіґу Пайн отримав вищий титул, а багатства його родини зросли у кілька разів.
Страх походив від невідомого. Те саме стосувалося й опору інституційним змінам, оскільки люди не знали, який вплив на них матимуть зміни. Роланд попросив Солою зобразити життя Тіґу Пайна у Прикордонному Місті в картинках, щоб цей мальопис слугував живим прикладом пропаганди і допоміг зменшити страх і опір вельмож. Порівняно з нудними полотнищами тексту біографій, мальопис, очевидно, був яскравішим і виразнішим.
– Ви вже мали чути новини про те, що я планую побудувати місто у західному регіоні. Насправді я виношував цей план уже давно. Коли настане час, Прикордонне Місто, фортеця Довга Пісня і вузька смуга землі між цими двома місцями – все це буде об’єднане в єдине ціле. – Роланд вів далі: – Хтось може запитати, як можна об’єднати два міста в одне ціле, коли вони так далеко? Для початку це торкнеться загального адміністрування, тобто нове місто буде використовувати певний набір законів і слідуватиме єдиній політиці. Це також причина, чому я хочу забрати у дворян феодальну владу і можливість впроваджувати власні закони.
– Ваша Величносте, але як щодо наших територій…? – запитав хтось.
– Вони продовжать належати вам, – перебив принц. – Як я вже сказав, позбавлення дворян цих прав, не означає, що ви щось втратите. Суть феодалізму полягає в тому, щоб виділити частину своєї території іншим, таким чином створюючи васалів нижчого рівня. Це дозволяло дворянам вищого рівня зміцнити власну владу, також формувало групу, яка була готова разом виступити проти ворога чи співпрацювати для отримання вигоди. Згідно ж з новою системою, місія з протистояння ворогам лягає на плечі професійної армії. Поки ви будете діяти згідно з правилами, то переваги, які ви зможете отримати, будуть набагато більшими, ніж раніше. Адже краще зробити торт більшим, ніж різати на шматки маленький.
Побачивши, що вельможі мовчали, Роланд усміхнувся і сказав:
– Ви ніколи не були у Прикордонному Місті, тому, звичайно, нема нічого дивного, що ви не знаєте наскільки великим може бути «торт». Насправді фінансовий дохід міста у другій половині року сягнув аж 30 тисяч золотих драконів. Якби не Місяці Демонів, то ця сума, ймовірно, зросла б десь на 10 тисяч.
Вельможі дружно ахнули:
– Тридцять… тридцять тисяч?
Роланд уже дізнався у Педро про фінансовий стан фортеці за досить довгий період. Річний дохід міста не перевищував 30 тисяч золотих драконів, що вже говорити про дрібних дворян. Для них уже сотня золотих драконів буде величезною сумою.
– Оскільки ви будете відповідати за адміністрування справ у майбутньому, то, природно, отримуватимете щедру винагороду, – Роланд підняв кутики губ. – Повернемося до розбудови міста, крім адміністративного об’єднання, також важливим пунктом є географічне зближення. Наприклад, зараз мені знадобився всього лише день, щоб прибути з Прикордонного Міста до фортеці Довга Пісня. Коли закінчиться будівництво головної королівської дороги, подорож сушею також скоротиться до одного дня, якщо іти пішли. А якщо людина подорожуватиме верхи або на велосипеді, знадобиться всього лише півдня. Це якщо не говорити про швидший транспорт.
– Що таке велосипед? – з цікавістю запитала Аврелія.
– Засіб для їзди ручного керування, він дозволяє швидко пересуватися рівними поверхнями. – Принц з усмішкою сказав: – Осмілюся сказати, що через п’ять років… ні, навіть через три можна буде поснідати у фортеці, а потім поїхати на роботу у Прикордонне Місто.
Головна королівська дорога була, по суті, прямою лінією, тому відстань між двома місцями скоротилася до 60 кілометрів. Якби тут були трамваї або автомобілі, подорож зайняла б усього лише півгодини.
Проте більшість дворян думали не про це. Лицар, який сказав, що раніше вони з Тіґу Пайном були сусідами, обережно запитав:
– Ваша Високосте, чи означають ваші слова, що ви хочете передати нам управління фортецею?
– І так, і ні, – злегка усміхнувся Роланд. – Як я вже сказав, після побудови міста, Прикордонне Місто і фортеця Довга Пісня стануть єдиним цілим в адміністративному сенсі, тобто фортеця перетвориться на район міста, який перебуватиме під юрисдикцією центральної ратуші. Але поки що «подорож в один день» від нас далеко, тому я створю ратушу нижчого рівня у фортеці Довга Пісня з відповідними департаментами, використавши для цього нинішню структуру ратуші Прикордонного Міста. Ви ж будете працювати в цих департаментах і відповідатиме за вирішенні конкретних питань.
– Нижчого… рівня? – присутні виглядали розгубленими.
– Керувати містом – це складна робота. Хоча вона приносить щедрі винагороди, але це непросто – добре виконувати свою роботу, – покивав головою Роланд. – Тому, коли тут буде наведений лад, ви маєте поїхати зі мною до Прикордонного Міста, щоб на власному досвіді відчути, як працює ратуша. Вам ще багато чого потрібно вивчити.
Розділ 456. Відмінності
Пояснивши план адміністративного об’єднання, Роланд узяв чашку з чаєм і повільно зробив кілька ковтків, чекаючи, поки інші перетравлять інформацію.
Підтримка щоденної діяльності району вимагала великої кількості робочої сили, тому, до того як загальний рівень грамотності населення буде підвищений, Роланд був вимушений залучити дворян, які вже здобули початкову освіту і мали певний досвід управління. Якщо серед вельмож виявляться видатні особи, то він зможе спокійно доручити їм управління містом або територією від свого імені, подібно до мерів і губернаторів з наступних поколінь.
Через кілька хвилин Роланд перейшов до наступного питання.
Настав час боротьби зі злочинністю.
У його баченні «нового порядку» не було місця для злочинних організацій. В місті кожен може знайти роботу і її буде достатньо, щоб утримувати себе, без грабунку інших. Якби це було високорозвинене сучасне місто, Роланд не був упевнений, що збіг би досягнути подібного у місці, де проживають десятки мільйонів людей. Велика кількість населення і засилля робочих місць з низькими заробітними платами могли призвести до зростання кількості безробітних. Але у західному регіоні, включно з фортецею Довга Пісня і Прикордонним Містом, загалом проживало близько 60-70 тисяч людей. Інфраструктура досі залишалася порожньою, тому, поки жителі хотіли працювати, вони могли не турбуватися про те, що залишаться без роботи.
– Що вам відомо про щурів?
– Ви говорите про… щурів з підпілля? – Рейн Медер двічі кашлянув: – Я мав з ними справу раніше.
– Якого роду справу? – зацікавлено запитав Роланд.
– Ну… – Рейн, здавалося, був трохи збентеженим, – колись я був ватажком Пекельної банди і бився з іншими бандами щурів за територію.
– Пфф… – кілька людей, що сиділи за столом, не втрималися і засміялися.
На мить Ролан був приголомшений. Другий син графа – і щур? А ще Пекельна банда… ця назва була абсолютним несмаком. Він задумався над питанням, чи справді цей чоловік був біологічною дитиною графа Медера?
– Ваша Високосте, правда в тому, – почав пояснювати Педро, – що кілька років тому кримінальні банди щурів дуже лютували в районі порту. Звичайні жителі і чужоземні торговці гинули майже щодня, але патрульні закривали на це очі, лицар Рейн більше не міг терпіти подібного, тому взяв власних охоронців і пішов до району, де проживали біженці, щоб залучити більше людей. І сформував банду, щоб вибити щурів з району порту. У той час він щодня писав про бої і надсилав мені листи у столицю королівства. В них він говорив, що це була велика битва, яка не поступалася боротьбі з демонічними звірами. Тому я думаю…
– Педро, припини, – несподівано сором’язливо попросив Рейн. – Мені тоді було нудно і я шукав розваги, щоб згаяти час.
То ось у чому була причина. Це був імпульсивний «подвиг» молодого дворянина, який захоплювався лицарством. Щось на зразок імпульсивних вчинків восьмикласників у школах. Роланд подумав, що для другого сина родини Мілу, який любив битися з дитинства, не було нічого більш захопливого, ніж вести в бій групу, яка виконувала його накази. Хоча це не була битва багатотисячних армій, але коли сходилися дві групи бійців, це було досить приголомшливе видовище.
– Де тепер це банда?
– Е, я не знаю, – Рейн почухав потилицю. – Після того, як я приєднався до лінії оборони Гермеса, щоб боротися проти справжніх демонічних звірів, я більше з ними не спілкувався.
Роланд кивнув:
– Насправді я планую знищити всіх щурів, які діють у фортеці, щоб усі люди могли жити мирним життям.
– Ваша Високосте, з усією повагою, – нерішуче заговорив Рейн, – боюся… це неможливо зробити.
– Чому? – насупився принц. – У мене є перша армія. Невже зі щурами важче боротися, ніж з благородними лицарями?
– Справа не в цьому, – здавалося, Рейн ретельно підбирав слова. – Вони слабкі і боягузливі, їм бракує зброї й обладунків, вони не знають жодної тактики бою і не вміють робити бойові формації. Проти лицарів вони ніщо, але… Якщо ви будете дотримуватися того методу, яким користувалися для боротьби з повстанцями, і почнете винищувати їх залежно від того, чи були вони колись щурами, боюся, що у цій фортеці залишиться лише жменька жителів.
– Ти хочеш сказати…
– Щури і звичайні жителі фортеці часто змішуються, Ваша Високосте, – шанобливо відповів Рейн. – Коли врожай поганий, а Місяці Демонів довгі, багатьом простолюдинам для виживання доводиться займатися тим самим, що і щури. Це також причина, чому більшість володарів дозволяють підпіллю існувати. Нехай краще вони б’ються між собою, ніж почнеться голодний бунт.
Обличчя Роланда спохмурніло. Він не очікував, що щури з’явилися таким чином.
– А як щодо лідерів банд?
– Більшість з них звичайні злочинці. Частину лідерів підтримують місцеві вельможі, а деякі – це злочинці, що прийшли сюди з інших місць.
– Гаразд, сподіваюся, що присутні не займаються підтримкою щурів, – з холодним обличчям принц обвів поглядом людей, що сиділи за довгим столом. Вельможі опустили голови. – Але це не має значення. Якщо відсьогодні ви будете допомагати з планом очищення, я можу про це забути. – Він зробив паузу, а потім поглянув на Рейна: – У мене є для тебе завдання.
– Слухаю, Ваша Високосте.
– Наступного місяця я зосереджуся на припиненні всієї злочинної діяльності у фортеці. Ти будеш співпрацювати з першою армією для того, щоб усунути лідерів банд злочинного світу і зруйнувати всі організації щурів. Стосовно конкретного методу, я пришлю людей з інструкціями.
– Ваша Високосте, а як щодо звичайних членів банд? Без їжі, яку їм дають щури, цим людям буде важко пережити Місяці Демонів. – Рейн стурбовано сказав: – Через те, що Місяці Демонів цього року почалися раніше, кількість цих людей може бути більшою, ніж у попередні роки.
– Я дозволю Педро відкрити склади з зерном, щоб роздавати їжу до кінця Місяців Демонів.
– Ваша Високосте, це нерозумно!
– Якщо ви будете підгодовувати їх, то ситуація стане тільки гіршою!
– Саме так! Після такого всі у місті стануть жебраками!
Почувши слова принца, вельможі почали висловлювати заперечення.
Роланд сильно стукнув по столу:
– Я прийняв рішення, заперечення можете залишити при собі!
Принц відчував, що найбільша різниця між ним і дворянами була в тому, що вельможі завжди дивилися на простолюдинів, як на ледачих, некомпетентних і неграмотних невігласів. Думали, що звичайні люди були жадібними й абсолютно безнадійними. Але Роланд дуже добре знав силу людей. Вони могли здаватися дурними, але насправді вони були основою світу. Якщо дати взірець для наслідування, ця сила могла змінити ситуацію. Якби простолюдини справді були такими, як про них думали вельможі, то чому вони могли знову і знову змінювати світ?
Насправді витрачати зусилля на людей – це була найвигідніша інвестиція. Навіть невелика зміна могла принести дивовижний результат.
– І останнє, потрібно якнайшвидше оприлюднити указ. – Роланд поглянув на Педро. – У тебе вже є досвід у цьому, продовжуй його збагачувати. Якщо люди не можуть читати, знайди когось, хто зможе прочитати їм усе те, що ми сьогодні обговорювали.
– Усе? – Педро був приголомшений. – Ви хочете розповісти і про план винищення щурів?
– Саме так, включно з інформацією про відкриття складів для роздачі зерна, – Роланд знову обвів людей за столом. – Це обов’язкова умова для тих, хто хоче працювати в ратуші. Суть в тому, щоб заздалегідь інформувати людей про політику, відповідати на їхні запитання і слухати відгуки. Так політика буде втілена в реальність, а не залишиться шматком списаного паперу.
Зміна класу дворян, уніфікація законів, об’єднання адміністрації, посилення громадської безпеки і нарешті політична пропаганда – ось що підготував Роланд для встановлення нового порядку.
Розділ 457. Магічний звук
– Тобі зовсім не потрібно слідувати за мною, – Луна йшла вздовж річки Червона Вода, під її ногами рипів сніг.
– Тут небезпечно, це не Прикордонне Місто, – Залізна Сокира йшов позаду неї, тримаючись на відстані двох кроків. – І Його Високість наказав, що якщо ви покинете замок без супроводу інших відьом, я маю подбати про вашу безпеку.
– Якби я знала, то нічого б йому не сказала, – тихо видихнула вона. – Також тобі не потрібно говорити зі мною так ввічливо.
– У моєму серці ви завжди будете лідером клану Гордого Піску, пані Дроу Срібний Місяць.
Коли він згадав про Гордий Пісок, Луна замовкла. Хоча Залізна Сокира не бачив її обличчя, але відчував, що вона почувалася трохи пригніченою. Він хотів втішити Луну, але не знав, з чого почати. Тож у нього не було іншого вибору, як мовчати і повільно іти за нею.
Порівняно з річкою Червона Вода, що вільно звивалася в дикій природі, її притока утворювала майже пряму лінію, коли входила до міста. Набережні з обох боків річки були викладені бруківкою і камінням, а тому виглядали рівними й акуратними. Через кожні кілька десятків кроків до річки вели сходи, щоб люди могли набирати воду.
Сьогодні сніг був не надто сильним, але людей ходило небагато. Вони зустріли лише кількох на своєму шляху. Були це чоловіки чи жінки – всі вони здивовано дивилися на Луну. Пані Срібний Місяць була високою, мала світло-коричневу шкіру, що особливим чином поєднувалося з її довгим синьо-сивим волоссям. Вона привертала неабияку увагу. Крім того, у королівстві Сірий Замок рідко можна було побачити чистокровних людей пісків.
– Ходімо на інший бік, – сказала Луна, якій, очевидно, не подобалася увага.
– Так.
Вони знайшли арковий міст, обережно перетнули замерзлий мостовий настил й опинилися у східній частині фортеці. Будинків тут майже не було, навколо тягнулися сільськогосподарські угіддя вкриті снігом, наскільки сягало ока – усюди була гладка, рівна поверхня. Вдалині синіла міська стіна, присипана снігом, цей краєвид різко контрастував із західною частиною фортеці.
– Я ніколи не бачила чогось подібного у Місті Залізного Піску, – сказала Луна. – До того, як я покинула Крайній Південь, я думала, що весь континент виглядає однаковим. Що є лише пісок, який покриває все навколо. А крім піску, є лише джерела води й оазиси, і людям потрібно воювати за ці ресурси. Однак тут, ніхто не проливатиме кров за річку Червона Вода. Їм достатньо просто нахилитися, щоб випити води.
– Але вони проливають кров за інші речі, – серйозно сказав Залізна Сокира. – За золоті дракони, коштовне каміння, за честь, статус… від бою нікуди не втечеш.
– Невже…? Але Соловейко сказала мені, що віритьу можливість Його Високості припинити суперечки. – Вона підняла голову і подивилася на похмуре небо: – Чи буде це людина пісків, чи житель континентального королівства, звичайна людина чи відьма – всі однаково зможуть насолоджуватися ресурсами і жити вільно.
– Цього… я не знаю, – Залізна Сокира відчув вагання.
Він справді не міг уявити, щоб усі на світі відкинули бар’єри і жили разом. Навіть якщо така людина, як Його Високість, що володів силою богів, зможе перемогти всіх ворогів, то чи зможе він примусити всіх охоче прийняти його правління? Хай якими методом буде користуватися принц, у процесі завоювання вже були посіяні зерна ненависті.
– Ти хочеш повернутися до Міста Залізного Піску? – раптом запитала Луна.
– Ні, пані Срібний Місяць. – Залізна Сокира отямився і без вагань відповів: – Я поклявся трьом богам, що завжди служитиму Його Високості Роланду Вімблдону як своєму господарю і допомагатиму йому завойовувати нові території. Однак не хвилюйтеся, він пообіцяв що помститься за вас, а тому обов’язково зробить це в майбутньому. Коли ви повернетеся до Міста Залізного Піску, ніхто більше не посміє зневажати вас.
– Але я більше не хочу бути лідером клану Гордого Піску, – прошепотіла вона. – Мені хочеться залишитись там, де ростуть вічнозелені дерева. Мені подобається бути з Венді і Соловейком. Мені подобаються пісні, яких мене навчив Його Високість. Я сподіваюся, що одного разу зможу повернутися і подивитися, як там справи, але я не хочу жити в пустелі і кожного дня боротися за воду.
«Попри все це, для мене ви – єдина спадкоємиця клану Гордого Піску». Однак Залізна Сокира не висловив того, що було в нього на душі, замість цього він опустив голову і сказав:
– Ніхто не може примусити вас.
Вони удвох пройшли білим полем і дійшли до відкритого простору, Луна зупинилася і сказала:
– Буду тренуватися тут. Так я нікому не заважатиму.
Залізна Сокира знав, що її здібність дозволяла видавати різноманітні звуки. Зазвичай Луна тренувалася на задньому дворі замку Прикордонного Міста, але цього разу, щоб не заважати важливій зустрічі Його Високості з вельможами, вона спеціально прийшла сюди, щоб потренуватися.
Він кивнув і зробив два кроки назад:
– Я буду вас охороняти.
– До речі, я склала пісню про наше рідне місто. – Луна обернулася: – Хочеш її послухати?
– Пісня? – Залізна Сокира був трохи здивований.
– Так, я використала метод аранжування, якого мене навчив Його Високість, щоб поєднати разом звуки кількох інструментів і зробити мелодію багатошаровою. – Коли вона говорила про це, обличчя Луни виглядало розслабленим. – Спробувавши це зробити, я виявила, що так мелодія звучить набагато краще. Додавання різних тонів може створювати абсолютно різні відчуття. Я не знаю, де Його Високість дізнався ці методи. Коли мене продали у столиці королівства, я ніколи не чула, щоб вельможні розмовляли про щось подібне.
– Його Високість Роланд відрізняється від інших, – сказав Залізна Сокира. Він думав, що принц Роланд був улюбленцем богів.
– О так… Ніхто і ніколи не ставився до відьом так щиро, як він, – сказала Луна, повністю погоджуючись зі словами Залізної Сокири. – Хоча назви, які Його Високість дав цим мелодіям зі змішаними звуками різних інструментів, були досить дивними. Ніби він поєднував непоєднувані речі, наприклад, електронна музика або кантрі хеві-метал. – Вона усміхнулася і похитала головою: – Гадаю, лише він міг придумати такі назви.
Перш ніж Залізна Сокира встиг відповісти, Луна почала співати.
Коли музика, яка складалася зі звучання різних інструментів, полилася в його вуха, він був приголомшений і завмер на місці. Що за неймовірна мелодія це була! Вона була схожа на пісок, що овівав оазис, і на помаранчевий вогонь, який виривався з-під землі.
У цю мить Залізна Сокира відчув, що повернувся в пустелю, освітлену палючим сонцем. Це… ілюзія? Він поглянув униз і зрозумів, що сніг зник, а сам він опинився в оазисі посеред моря пекучого піску, який тягнувся аж до горизонту. Дівчина перед ним стояла із заплющеними очима, її спів тягнувся в блакитне небо. Стояла вона на мілководді і брижі повільно розповзалися по раніше гладкій поверхні. Яка неймовірна краса!
Мандруючи крізь пил і пісок,
Шукаючи сліди оазису…
Твої сліди залишилися в морі піску,
Твоя тінь відчутна у весні…
Одного дня оазис пустелею стане,
А пустеля стане оазисом.
Та тим, що ніколи не зміниться,
Буде легенда про тебе.
Одного дня я піду твоїми слідами,
Щоб відшукати твою тінь
У момент тиші перед світанком.
……
Коли пісня поступово затихла, Залізна Сокира повернувся до фортеці Довга Пісня. Ішов сніг. Здавалося, що це була лише ілюзія, ніби раніше нічого не сталося. Він ковтнув і розтиснув кулак. На його долоні блищав пісок.
Розділ 458. Пісня резонансу
Коли Роланд почув звіт Залізної Сокири, та подумав, що з вухами щось не так.
– Ти хочеш сказати, що під час співу Луни побачив величезну пустелю і приніс звідти пісок? – запитав принц. Його думки перебували в хаосі.
Галюцинація, навіть якщо це звукова, залишалася галюцинацією. Як взагалі він зміг дістати пісок, слухаючи пісню?
– Я не приніс його, Ваша Високосте, – Залізна Сокира урочисто поклав піщинки на стіл. – Тоді я був повністю приголомшений і навіть не думав про те, щоб перевірити чи було побачене – реальним. Здається, що ці піщинки раптом опинилися в моїй руці. Якби я мав це пояснити, то, можливо, їх приніс гарячий вітер, якось так?
Що більше він говорив, то більш загадковою ставала ситуація. Роланд задумався на мить і сказав:
– Вона співала лише цю пісню?
– Були й інші пісні, але я не зміг їх зрозуміти, – відповів Залізна Сокира, пригадуючи ситуацію. – Те, що тоді сталося, було схожим на диво… Якби це сталося в минулому, я негайно повірив би словам пані Срібний Місяць про те, що вона посланниця трьох богів. Ваша Високосте, невже її здібність розвинулася?
Після того, як цей представник народу Моджін провів з принцом поряд понад рік, стало очевидним, що він набув певне розуміння відьом.
– Схоже на те, але я вперше стикаюся з подібною ситуацією, – відповів Роланд. Подумавши, він вирішив викликати Луну і запитати в неї особисто.
Після того, як Залізна Сокира отримав наказ і пішов його виконувати, Роланд підняв пісок і уважно на нього подивився:
– Він створений магією?
– Не знаю, – позаду почувся голос Соловейка, – у ньому нема жодних слідів магії.
Відсутність слідів магічної сили не означало, що пісок не був створений магією. Просто ця субстанція була справжньою, а тому після формування не потребувала підтримки магічної сили, тож на нього не впливатиме божий камінь відплати, так само, як це було з картинами Солої.
Незабаром до кабінету прийшла Луна, і Соловейко негайно з’явилася поряд з Роландом, вона усміхнулася і сказала:
– Вітаю.
Луна збентежилася:
– Мене?
Соловейко кивнула:
– Магічна сила у твоєму тілі ущільнилася. Ти цього не помітила?
– С-справді? – Луна здивовано запитала: – Тоді це означає, що моя здібність розвинулася?
– Як вона виглядає? – запитав Роланд, подумавши, що справа дійсно була в еволюції.
– Як блакитний прозорий кристал, чистий, як вода, – відповіла Соловейко. – Кількість магічної сили у неї така сама, як у Мейсі.
Здавалося, що еволюція Луни не мала нічого спільного з прозрінням. Ущільнення магічної сили сталося ще до того, як вона це усвідомила. Коли Роланд розповів Луні про те, що побачив Залізна Сокира, вона була дуже здивована.
– Ви говорите… що він, здається, повернувся на Крайній Південь, у море піску?
– Слово «здається» заслуговує на увагу, бо коли він повернувся з пустелі, то мав при собі жменьку піску. – Роланд усміхнувся: – Хоча пісок є усюди, я сумніваюся, що він би став копати сніг і землю лише для того, щоб обдурити мене. – Принц зробив паузу, а потім запитав: – Що ти тоді бачила?
– Нічого, – ніяково відповіла Луна. – Я тоді заплющила очі і не звертала уваги на те, що відбувалося навколо.
– Тоді заспівай нам зараз, – зацікавлено сказав Роланд, підперши рукою підборіддя, – заспівай пісню про рідне місто, ту, яку ти створила сама.
– Е… тут?
– Так, саме тут, – підтвердив принц. – До вечері ще півгодини, тож це не вплине на інших.
– Я теж хочу послухати пісню, яка може занурити людину в атмосферу певного місця, – захоплено підбадьорила Соловейко.
– Ну… гаразд.
Луна глибоко вдихнула – і незабаром зазвучала соната з мелодією змішаних інструментів, що зовсім не належали цій епосі. Солодкий жіночий голос спочатку звучав трохи стримано, мабуть, тому, що вона раніше ніколи не співала у приміщенні, але, коли мелодія досягнула кульмінації, Луна повністю віддалася музиці.
Роланд, здавалося, чув шум гарячого вітру, що шелестів верхівками дерев. Температуру у кімнаті ніби трохи підвищилися, і він навіть відчув запах напеченого сонцем піску… Коли пісня закінчилася, посмак вражень повільно розсіювався, Роланд на деякий час задумався. Жодного сумніву, що це була лірична пісня, повна чужих звичаїв, тому для того, кому слон на вухо наступив, музика залишилася просто музикою… Однак він не бачив величезної пустелі, не бачив й оазису зі струмками. Весь час Роланд залишався у кабінеті.
Він подивився на Соловейка, та похитала головою. Очевидно, що вона теж не бачила жодних ілюзій.
Можливо, здібність не подіяла?
– Ти написала лише цю пісню? – запитав Роланд.
– Так, – кивнула Луна.
– Тоді заспівай ще кілька пісень, яких я тебе навчив. – На мить він задумався і вирішив: – Нехай усі прийдуть і послухають.
Через деякий час кабінет наповнився відьмами, була також трійка з Сонного острова, хоча вони досі тримали в руках гральні карти. Луна виглядала дещо знервованою, але завдяки підбадьоренням Венді вона заспокоїлася і заспівала всі пісні, включно з «Партизанською піснею».
Всі без винятку пісні викликали гарячі оплески відьом.
Розпитавши кожну про відчуття, Роланд зміг приблизно зрозуміти нову здібність Луни.
Ключ до впливу пісні лежав у досвіду слухача. Якщо досвід людини резонував з атмосферою пісні, то вплив набагато більший. Всі відьми зреагували на «Партизанську пісню», бо, якщо подумати, вони бачили, як перша армія марширувала в такт пісні, а тому краще розуміли сенс.
Люди пісків, такі як Залізна Сокира, природно, будуть більше резонувати з піснею, що наповнена сенсами Крайнього Півдня.
Проте Роланд, поки що не міг шляхом перевірки визначити, наскільки глибоким може бути вплив… Якщо людина, яка слухатиме пісню, зануриться повністю, чи стане ілюзія реальністю?
Та хай там що, нова здібність Луни вже сповнювала його очікуваннями. Вона може надихати солдатів, заспокоювати натовп, допомагати з майбутніми драматичними виставами… Роль людини, яка могла впливати на емоції глядача, була неосяжною.
……
Наступного дня Роланд викликав з Прикордонного Міста до кабінету у фортеці Вейда.
– Ва-Ваша Високосте… Я п-прибув… – зуби Вейда цокотіли. Очевидно, що він ще не оговтався від швидкого польоту.
Якщо хтось хотів хутко дістатися від Прикордонного Міста до фортеці, то була доступна лише одна опція: Мейсі Експрес. Звичайно, навіть якщо людина закутана у товсту кодру, летіти в пазурах гігантського звіра на швидкості 60 кілометрів на годину проти холодного вітру все одно було неприємно.
– Молодець, – Роланд поплескав товстого голуба на плечі.
– Куу! – той гордо підняв голову.
– Я викликав тебе сюди, бо хочу, щоб ти допоміг дворянину з родини Мілу сформувати команду, – принц подивився на Вейда. – Ситуація тут відрізняється від Прикордонного Міста. Тут є щури, біженці і жорстокі злочинці, тож справи тут більше нагадують місто Золотого Врожаю.
Вейд, який деякий час грівся біля каміна, нарешті перестав тремтіти:
– Ви маєте на увазі… щоб я допоміг сформувати патрульну групу?
– Ні, я говорю про поліцію. – Роланд коротко пояснив план придушення злочинної діяльності: – Спочатку за операцію відповідатиме перша армія, але зрештою про безпеку у фортеці буде дбати поліція. Найголовніше для поліціянтів – бути захисниками людей.
– Ставитися до людей лагідно, як весняний вітер, а злочинців безжально, як грім, карати, – не міг не повторити Вейд.
– Так, – усміхнувся принц, – сподіваюся, ти зможеш дати їм добру науку.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.
Список розділів роману “Звільнити цю відьму”.