Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 454-458
Розділ 459. Зміїний Зуб. Частина 1
Поки Місяці Демоні не закінчаться, вулиці і провулки фортеці завжди залишалися безлюдними. Навіть всюдисущі щури збивалися до купки у своїх темних сховках, де харчувалися запасеною з осені їжею та чекали тепла, щоб знайти нових жертв.
Так це мало бути.
«Прокляття, чому я повинен терпіти вітер і сніг лише для того, щоб послухати чиїсь балачки? – Зміїний Зуб сердито плюнув на землю. – Бажання вельмож нас взагалі не стосуються».
– Підніми комір, – він поглянув на невисокого тремтячого хлопця поряд з собою, хлопця звали Джо. – Якщо ти захворієш, то помреш.
– Він взагалі не мав з нами іти, – насупилася Соняшник. – Навіщо нам іти вчотирьох, щоб довідатися новини? Схоже, Канаш націлився на нас.
– Закінчуй з цим. Навіть якщо він націлився, то що ми можемо зробити? – похмуро відгукнувся Тигровий Кіготь, найсильніший серед них. – Він контролює наше джерело їжі, – проте навіть говорячи так, він зробив кілька швидких кроків і став перед іншими трьома.
Зміїний Зуб відчув, що вітер уже не дув так сильно.
– Д… дякую, – прошепотів Джо.
Коли мова зайшла про Канаша, жоден з них не бажав говорити.
Серед щурів була своя ієрархія: на вершині – королі, внизу – хвости. Всі вони займали різні зони. Канаш не був ні королем, ні хвостом, він керував Нескінченою Лінією у західному районі зовнішнього міста. Якщо якось його називати, то він, мабуть, талія… або живіт. Попри те, ким був Канаш, Зміїний Зуб та інші щоразу, коли його бачили, шанобливо називали «босом».
У західному районі міста було шість таких керівників. Стосовно ж їхнього боса, який і був королем західного району, то Зміїний Зуб ніколи його не бачив.
Канаш мав під собою кілька щурячих груп, і Зміїний Зуб з друзями були однією з них. Нема жодного сумніву в тому, що чим сильнішою була група, то більше прихильності мала від керівника. На жаль, вони були безпритульними дітьми з Лінії, вони поступали іншим як у кількості, так і в силі. Ясна річ, що всі вони були у невигідному становищі, за винятком Тигрового Кігтя – він мав досить міцне тіло для того, хто з’їдав лише половину шматка чорного хліба на день.
Стосовно слів юної шатенки на ім’я Соняшник, то причина того, чому Канаш націлився на них, полягала в тому, що їм не пощастило. На Лінії з’явилася відьма, і Зміїний Зуб хотів використати її здібність, щоб заробити кілька монет. Невдовзі після цього вони несподівано зустріли велике цабе з родини Жимолость – і її забрали. В результаті вони не тільки грошей не заробили, а ще і відьму втратили.
Саме через цей випадок Канаш дуже розлютився на них. Він думав, що якби відьму спочатку привели до нього, то він би продав її вельможам або церкві. Канаш думав, що користі від цього було б набагато більше.
– Говорити легко, – зневажливо сказав Зміїний Зуб, – продати її церкві за 25 золотих драконів? Де він знайде цих щедрих священників? Церква зруйнована. Вельможі не стали б чесно платити золоті дракони щуру. У нього не було жодних шансів отримати гроші.
– Зміїний Зуб п-правду каже, – цокаючи зубами, сказав Джо. – Якби через нас Канаш справді втратив 25 золотих драконів, він би кинув наші тіла у річку Червона Вода.
– Найбільше, що міг зробити Канаш – це передати відьму королю західного району. У нього нема божого каменю відплати, тому йому теж довелося б бути обережним щодо її непередбачуваних здібностей, – продовжив Зміїний Зуб. – Ми йому просто не подобаємося.
– Про кого ти говориш як про товар? Білий Папір – одна з нас! – Соняшник боляче вщипнула Зміїного Зуба. – А ти ставишся до неї як до товару! – вона раптом замовкла і через мить продовжила: – Агов, ти ж не продав її тоді, так?!
– Я б такого не зробив! – він вигукнув: – Я робив усе, що міг, для її захисту, але ми зіткнулися з володарем міста!
– Цікаво, чи добре їй живеться у Прикордонному Місті? – зітхнув Тигровий Кіготь.
– Як їй там може бути добре? – пирхнула Соняшник. – Чи є якась різниця розважається з тобою принц чи дворянин?
«Та ну…? Легко говорити це зараз, але якщо ти побачиш життя дворян, то, думаю, відчайдушно захочеш, щоб якийсь вельможна погрався з тобою», – стиснувши губи, подумав Зміїний Зуб.
Коли вони прийшли на площу фортеці, то несподівано виявили, що тут поставали дерев’яний поміст, а ще розпалили багаття. Навколо сцени зібралося дві-три сотні людей, що було досить рідкісним явищем навіть у ті дні, коли йшов дрібний сніг.
– Тут справді збираються про щось розповідати. – Тигровий Кіготь цокнув язиком: – Що за трюк цього разу хочуть зробити вельможі?
– Це точно не якісь гарні новини, – знизав плечима Зміїний Зуб. – Гадаю, щось про податок? Або хочуть набрати людей до ополчення. Недавно був бій, чи не так?
– Що б там не було, це нас не стосується, – сказала Соняшник. – Швидко зробимо нашу справу, послухаємо, що тут розкажуть, і повернемося раніше. Джо, іди до багаття і зігрійся.
– Д-добре.
Зміїний Зуб обійшов натовп і підійшов до краю сцени. Чоловік, який стояв на ній, був одягнений у товсту куртку з бавовняною підкладкою, вовняний плащ, а на руках була пара рукавиць з оленячої шкіри. Лише від погляду на це Зміїному Зубу стало тепло. Його старий брудний лляний одяг навіть не можна було порівнювати з теплим вбранням чоловіка на сцені. Було б непогано, якби Зміїний Зуб міг вкрасти щось… але він знав, що міг про це лише мріяти. Плащ із гербом родини Мілу на спині показував, ким був чоловік на сцені.
Щури точно не могли дозволити собі образити підлеглого чотирьох великих родин.
– Чому б вам не піти до Джо і не погрітися біля вогню? Я залишуся тут і послухаю, – Зміїний Зуб поглянув на двох інших.
– Серйозно? – Тигровий Кіготь підняв брови.
– Так, у мене дуже хороша пам’ять, – Зміїний Зуб показав на голову. – Я запам’ятаю все: слова, людей чи образи.
– Пфф, – фиркнула від сміху Соняшник. – Ти б себе чув. Але раз ти так кажеш, то ми підемо. Дякую… ходімо, Тигровий Кігтю.
– Але сьогодні на вечерю ти маєш дати мені більше.
– Побачимо. Крім того, я не знаю, чи буде сьогодні вечеря! – Соняшник помахала рукою.
Після того, як Тигровий Кіготь і Соняшник пішли, Зміїний Зуб поплескав холодне обличчя і знову звернув увагу на дерев’яну сцену. Ця інформація не мала сенсу для такого щурячого хвоста, як він, але для керівника і короля це могло принести якусь користь. Звичайно, навіть якщо з цього щось можна буде отримати, хвостам, що знаходяться в самому низу ієрархії, майже нічого не перепаде.
– Шановні жителі, це спільне оголошення від Його Високості Роланда Вімблдона, володаря західного регіону, графа Шарафі Гелмонда й управителя фортеці Педро Гелмонда. – Мовець зробив ковток гарячого елю і, тримаючи в руках згорток пергаменту, голосно сказав: – Наразі ратуша фортеці дозволяє вільний продаж зерна. Жителі, які вдома мають надлишок зерна, можуть продати його в будь-який момент на ринку, але зверніть увагу, що з наступного місяця будь-який приватний продаж зерна буде вважатися злочином. Тільки ратуша матиме право купувати і продавати зерно! Якщо вас спіймають на приватному продажі зерна, ви будете суворо покарані! Ратуша радо прийматиме будь-які повідомлення щодо цього від мешканців міста, якщо повідомлення міститимуть правду, ви отримаєте в нагороду 25 срібних вовків!
Зміїний Зуб широко розкрив рота від здивування. Він не очікував почути таку приголомшливу новину з самого початку!
Вельможі справді хотіли заборонити приватний продаж зерна!
Крім того, ціна, за якою ратуша купуватиме зерно, була дуже низькою. Місяці Демонів у цьому році почалися рано, а це спричинило ріст ціни, зерно у фортеці коштувало майже у три рази більше, ніж була ринкова ціна. Звичайно, поки не припиниться сніг, ціна не зменшиться. За ціною, яку озвучила ратуша, ніхто не захоче продавати місту зерно, але дворяни і купці можуть скупити стільки зерна, скільки захочуть. Невже принц і володар міста не подумали про це?
Але… якщо вони справді заборонять приватний продаж зерна, то як це змінить ситуацію? Зміїний Зуб здригнувся, він знав, що більшість зерна жителі міста купували у щурів. Як тільки цей шлях буде перекритий, а зерно на ринку скуплять вельможі і купці, почнеться величезний хаос!
Розділ 460. Зміїний Зуб. Частина 2
Однак Зміїний Зуб не очікував, що від наступних слів промовця його ноги примерзнуть до землі, – настільки неймовірними вони були.
– Через п’ять днів, тобто другого тижня першого місяця весни, ратуша буде роздавати їжу на площі! Тут кожен зможе отримати дві порції гарячої пшеничної каші, одну в обід, а другу ввечері. Жителі міста, подякуйте Його Високості за щедрість!
Щойно він закінчив говорити, як натовп завирував.
– Боже мій, Гор не збрехав. Вони справді про це оголосили!
– Ага, я прийшов сюди, щоб підтвердити це.
– Мої вуха не обманули мене? Щодня безплатно будуть роздавати пшеничну кашу?
– Ти теж ходитимеш? Ти ж маєш вдома запас пшениці і сушеного м’яса.
– Це дві безплатні порції їжі! Ніхто не сказав, що я не можу їх отримати. Хіба ви не чули, він сказав «кожен»!
– Пане! – раптом викрикнув хтось із натовпу. – Пшенична каша справді буде безплатною? Як довго її роздаватимуть?
Це питання хвилювало більшість людей. Усі негайно припинили розмову і поглянули на помічника вельможі.
Той дочекався, поки очікування натовпу досягнуть вершини, а потім спокійно сказав:
– Все так! Пшеничну кашу справді будуть роздавати безплатно і це триватиме до закінчення Місяців Демонів! Розкажіть цю новину сусідам і друзям; Його Високість завжди виконує свої обіцянки!
Захват охопив сотні людей, але Зміїний Зуб досі не міг повірити власним вухам.
Що означала безплатна їжа? Вони могли тимчасово позбутися загрози Канаша і їм не доведеться турбуватися про голодну смерть серед снігу. Ба більше, це стосувалося не лише їх, бо всі щури зможуть легко добути собі їжу. Таким чином королям і животам-таліям щурів буде набагато складніше контролювати хвостів!
Канаш не дозволить цьому статися, а тому не сидітиме склавши руки. Що він робитиме? Пошле когось розігнати натовп і зірвати роздачу каші… чи підкупить чиновників ратуші, щоб вони викинули їжу в річку Червона Вода?
Також Зміїний Зуб помітив, що промовець знову і знову згадував «Його Високість». Іншими словами, цього разу їжу роздаватимуть за наказом легендарного четвертого принца, а не за велінням герцога чи п’яти головних родин. Чи дозволить він щурячим королям робити все, що їм заманеться, чи, можливо, принц справді відрізняється від інших дворян?
Він не довіряв жодному вельможі, і те, що сталося з Білим Папером, досі було яскравим у його пам’яті.
Проте в його голові був ще один тихий голос, який постійно запитував Зміїного Зуба: «А що, якщо це правда? Що якщо це… правда?».
На щастя, його сумніви тривали недовго, бо помічник родини Мілу на сцені почав озвучувати наступну новину. Зміїний Зуб спочатку думав, що ці укази всього лише нові хитрощі, які придумали вельможі для того, щоб мучити жителів міста. Що це не мало нічого спільного з такими бродячими дітьми, як вони. Тому, звичайно, перші дві новини здивували його, але третя прямо стосувалася щурів.
– Жителі, слухайте уважно! Скоро настануть світлі дні! – Цими словами промовець заспокоїв галасливий натовп, а потім продовжив, карбуючи слова: – Через п’ять днів, тобто з того дня, коли почнуть роздавати кашу, Його Високість почне сувору боротьбу зі злочинністю у фортеці Довга Пісня, включно з підпіллям, крадіжками, пограбуваннями, а також усіма незаконними діями, які загрожують життю громадян і безпеці їхнього майна. На цей час, будь ласка, не відвідуйте підпільних закладів, не ходіть до таверн, казино й інших небезпечних місць, щоб уникнути непотрібної шкоди!
– Всі мешканці мають підтримувати порядок у місті. Зараз ратуша проводить набір людей, зокрема в армію і в поліцію. Далі я детально поясню вимоги набору!
Зміїний Зуб не мав наміру слухати далі. Він вилетів з натовпу і кинувся до багаття.
– Швидко повертаймося!
– Ти закінчив слухати? – Соняшник потерла руки і неохоче попросила: – Тобі теж слід зігрітися перед тим, як ми повернемося.
– Ні, ми маємо іти зараз! – стурбовано сказав Зміїний Зуб.
– У чому справа? – Джо відчув, що щось не так.
– Я поясню по дорозі, – Зміїний Зуб тупнув ногою. – Нам потрібно швидко повернутися, інакше нам кінець, якщо Канаш почує ці новини від когось іншого!
……
Місце збору щурів західного району міста знаходилося у глибині Нескінченної Лінії і являло собою двоповерховий будинок.
Канаш був однооким чоловіком з лютим обличчям, його вдача і методи були такими ж жорстокими, як і зовнішність. Зміїний Зуб на власні очі бачив, як він прибив до стіни підлеглого, а потім відшмагав його до смерті. Крім того, Канаш контролював постачання їжі кільком групам щурів поблизу. Тому ніхто не смів проявляти неповагу в його присутності.
Зміїний Зуб не був винятком. Він обережно став навколішки перед Канашем і повторив все, що почув на площі.
– Володар міста вирішив напасти на нас? – нахмурився Канаш. – Що це за дурня?
– …Це не володар міста, – обережно нагадав Зміїний Зуб, – промовець говорив про принца.
– Наче ти щось знаєш! – Канаш сплюнув. – Хай там яке це велике вельможне цабе, але навіть він не може вільно командувати на чужій території. Це фортеця Довга Пісня, а не Прикордонне Місто чи столиця. Без схвалення родини Жимолості чи Мілу він нічого не може тут зробити. Що з того, що він ніби є володарем західного регіону? Хто дивиться на того, хто в замку? Король ніби править Сірим Замком, але кого хвилюють його накази?
– Твоя правда, – тихо сказала жінка поряд з Канашем. – Крім того, навіть якщо нагорі щось змінюється, це не має на нас великого впливу. Дворяни це дворяни, а щури це щури. Навіть якщо ми живемо в одному місці, це не означає, що ми належимо до схожого типу людей.
– Щури це щури? Мені подобається це чути, – Канаш схопив жінку за дупу. – Але друга новина трохи дивна. Раніше, коли дворяни хотіли підвищити свою репутацію і починали роздавати їжу, вони попереджали нас заздалегідь. Крім того, вони обмежували роздачу їжі. Але чому зараз це прозвучало так, ніби вони хочуть нагодувати все місто?
Ніхто не міг відповісти на це запитання, але Зміїний Зуб знав, що зараз всі думали про дві порції безплатної пшеничної каші.
– Можливо… вельможі хочуть отримати якусь вигоду від пана Кривавої Руки? – захихотіла жінка.
– Хто зна, – знизав плечима Канаш. – Пізніше піду запитаю боса, тільки він знає інформацію, пов’язану з вельможами.
Так званий «Кривава Рука» був королем західного району міста. Ходили чутки, що він мав тісні зв’язки з деякими дрібними дворянами. У певному сенсі він був не простим щуром, а «дворянином підпілля» без титулу. Насправді всі щурячі королі мали подібні зв’язки і положення.
Подумавши про це, Зміїний Зуб полегшено зітхнув. Він знав, що коханка Канаша мала рацію. Дворяни, як і щури, існували протягом сотень років, щоб там не змінювалося нагорі, це не мало великого впливу на підпільний світ, що жив за своїми правилами… Його Високість також був дворянином, то що він міг змінити?
– До речі, я знаю, про що ви всі думаєте, – Канаш фиркнув від сміху раз, другий. – Хочете поїсти каші, яку роздаватимете ратуша, га? Коли настане день роздачі, ви повинні сидіти тут і не рипатися, ясно? Якщо хтось за моєю спиною спробує піти поїсти тої каші, то я зроблю так, що ви більше нічого не зможете з’їсти до кінця свого життя!
Розділ 461. Відповідні переконання
Це була найдивніша команда, яку коли-небудь бачив Рейн Медер.
У залі на першому поверсі замку на квадратному столі лежала детальна мапа фортеці Довга Пісня.
За квадратним столом сиділо шестеро людей: Залізна Сокира, командир першої армії, Вейд, капітан поліції Прикордонного Міста, Зламана Кістка, нинішній лідер Пекельної банди, Соловейко, глава Управління охорони, Попіл, чорноволоса відьма, і він сам, граф з родини Мілу.
Рейн ніколи не думав, що колись йому знадобиться допомога щурів, що вже говорити про співпрацю з відьмами.
– Шановні пані і панове, у фортеці близько семи-восьми банд, – з улесливою усмішкою сказав Зламана Кістка, схиливши голову. – Найчисленніша банда Серп розташувалася у північному районі зовнішнього міста, вони мають майже п’ять-шість сотень людей, але найсильнішою є банда Похоронний Дзвін із внутрішнього міста, вона складається з дезертирів і найманців, вони рідко приймають до себе простолюдинів. Ця банда має найбільше зброї й обладунків, тому, звичайно, вони зайняли найприбутковіше місце.
– Східна частина міста, – продовжив Зламана Кістка, – це територія Сміттярів і Стерв’ятників. Вони користуються тим, що поряд порт, і в основному займаються продажем рабів і Води Мрій, їхні методи дуже жорстокі. Ходили чутки, що за ними стояли родини Прудкого Вовка і Кленовий Лист, але коли Пекельна банда кілька років тому вщент знищила їх, жоден великий дворянин не прийшов їм на допомогу, – сказав він з деякою гордістю.
– Що стосується західної частини міста, то з бандами там не все так просто… Оскільки там тільки невеликі банди, то спілкувався я лише з їхніми лідерами. Вони…
– Інформація про банди неважлива, нема потреби вдаватися в подробиці, – перебив Зламану Кістку високий представник народу Моджін. – Я просто хочу знати, чи зможеш ти привести нас до лігва щурів підпілля?
– Кха-кха, пане… – кивнув в його бік Зламана Кістка, – як кажуть, лігва щурів пронизані норами і ходами. Я знаю основні місця збору всіх банд, але мені невідомі їхні таємні схованки. Особливо ті, для яких використали висохлі колодязі і підвали. Конкретні місця відомі лише босам і керівникам.
– Він має рацію щодо цього, – зітхнув Рейн. – У прямому зіткненні щури не мають проти нас жодних шансів, але якщо ми хочемо винищити їх усіх, це буде неймовірно складно.
– Якби відбулася раптова атака, був би невеликий шанс на успіх, але тепер, коли про наміри щодо щурів оголошені, всі лідери сховаються ще до того, як ми почнемо діяти.
– Сховаються? – посміхнулася чорноволоса відьма. – Вони зможуть це зробити, якщо сховаються в місті Червона Вода, але, поки вони залишаються у фортеці, ми знайдемо кожного.
– Так, ваша правда, – Зламана Кістка витер піт з лоба і перестав сперечатися.
Тиск, який чинила на людей відьма Попіл, був справді неймовірним. Рейн не раз був на полі бою і бився з демонічними звірами у Гермесі, тому знав, як виглядають справжні воїни… Але навіть солдати армії суду, що пережили сотні битв, схилилися б перед нею. Попіл не потрібно було надавати собі якось страхітливого вигляду, їй достатньо було просто стояти – і ніхто б не наважився подивитися на неї прямо.
Жодного сумніву, вона не тільки бачила кров і забирала життя ворогів, але і блукала на межі життя і смерті, саме тому мала таку грізну ауру.
– Відповідно до наказу Його Високості, у нас є ще три дні на підготовку. Після того, як буде роздана перша порція їжі, армія розпочне від північних міських воріт і по черзі знищить банди в кожному районі, – низьким голосом сказав Залізна Сокира. – Ця операція спрямована лише на організаторів, щоб ми якнайшвидше зламали хребет злочинному світу.
– Але… це справді спрацює? – не втримався від запитання Рейн, коли Залізна Сокира встав і пішов до дверей залу. – Ще жодне місто не змогло позбутися від щурів. Поки є люди, доти вони будуть існувати.
Залізна Сокира обернувся і глянув на нього:
– Справді? У Прикордонному Місті немає щурів.
……
Після того, як всі розійшлися, залишився тільки Вейд.
– Ваша світлосте, чи звертався хтось у ратушу, бажаючи стати частиною поліції?
– Ще ні… але я чув від Педро, що десятки людей записалися до другої армії, – Рейн повільно сів за квадратний стіл. Слова Залізної Сокири досі лунали в його вухах. Через деякий час він прошепотів: – Це правда, що у Прикордонному Місті нема щурів?
– Якщо ми говоримо, про підпільні організації у звичному розумінні, то їх нема, – знизав плечима Вейд. – Там нема нестачі їжі чи браку теплого притулку, жінки і чоловіки можуть знайти відповідну роботу. Навіть різнороби отримають достатньо, щоб прогодувати себе. Чесно кажучи, якби я не поїхав до Прикордонного Міста, то ніколи б не повірив, що у Сірому Замку є подібне місто.
– Чому? – не міг не спитати Рейн.
– Не знаю, пане… – сказав Вейд, розвівши руками. – Його Високість здатний робити речі, далекі від того, на що здатні вельможі, яких я коли-небудь знав.
– Тобі не потрібно називати мене «паном», – Рейн махнув рукою. – Його Високість сказав, щоб ми працювали разом над вирішенням цієї справи. Наодинці не потрібно використовувати титули.
Вейд кивнув і не висловив жодного протесту. Рейн відчував захват від його прямолінійності.
– Як думаєш, чи зможе Його Високість справді знищити всіх щурів у фортеці й очистити весь західний регіон?
– Я теж невпевнений, – відповідь Вейда трохи здивувала Рейна. – Адже я колись був капітаном патруля і кілька років мав справу зі щурами. Їхнє існування, це як тінь від сонця, одними лише жорсткими методами тут важко досягнути якось ефекту. Проте Його високість сказав, що якби це було велике місто з мільйонним населенням, він можливо не зміг би з цим впоратися, але якщо жителів лише близько ста тисяч людей, то є досить великий шанс позбутися цих покидьків. Якщо сказати простіше, то він примусить людей відчути, що ціна за те, щоб стати щуром, надто висока і є багато кращих альтернатив.
– Надто висока… ціна? – Рейн повністю проігнорував слова про місто з мільйоном людей. Місто, де живе близько ста тисяч людей уже було неймовірно великим. – Цього неможливо досягти за короткий час.
– Саме так, боротьба зі щурами або злочинцями це не те, що можна зробити за одну мить, – кивнув головою Вейд. – Для цієї справи Його Високість створив поліцію. Вона повністю відрізняється від того, чим були патрульні групи. Я вже казав тобі про це раніше.
Поліція справді повністю відрізнялася. Поліціянти підпорядковувалися ратуші, від якої отримували заробітну плату, а не корилися наказам дворян. Поліція підтримувала порядок на території, а не співпрацювала зі злочинцями.
– І, найголовніше, Його Високість сказав мені ще дещо.
– Що він сказав?
– По правді, я розповів йому про сумніви, схожі на твої, – усміхнувся Вейд. – Але принц запитав: «Якщо ти не можеш цього зробити, то просто не робиш?».
Рейн Медер раптом відчув рух у серці, ніби щось різко прояснилося. Якщо ти не можеш цього зробити, то просто не робиш? Якби це було так, то він би не йшов далі шляхом лицарства. Хоча зараз він став графом і, здавалося, все далі відходив від життя, яке йому подобалося, але поки у нього була змога битися заради захисту людей, то Рейн не зійшов зі шляху, який обрав серцем. Навпаки – цей шлях ставав усе ширшим.
– Он воно що… Я зрозумів, – він глибоко вдихнув.
– Тоді я був таким же приголомшеним, як і ти, – емоційно сказав Вейд. – Однак я досі не розумію останніх слів, які в той час сказав Його Високість.
– Він сказав ще щось? – з очікуванням запитав Рейн.
– Так. – Погладжуючи підборіддя, Вейд пригадав ті слова: – Він сказав, що випивши цю миску курячого супу, ти відчуєш неймовірне задоволення. Але… до чого тут курячий суп?
Розділ 462. Рішучість
Джо захворів.
Він був другим по слабкості у групі, але після того, як Білий Папір викрали, він став найслабшим. В ту ніч, коли вони повернулися з площі, не було жодних проблем. Але наступного дня Зміїний Зуб знайшов нерухомого Джо на сіні, він невиразно стогнав, а його щоки були жахливо червоними.
– Він підхопив крижану болячку, – сказала Соняшник, торкаючись голови Джо. – Його голова палає.
– Я… помру?
Тихо запитав Джо, трохи розплющивши очі.
Ніхто не відповів.
Крижана болячка була надзвичайно важкою хворобою, людина могла покладатися лише на свій організм, щоб боротися з нею. Однак люди з хорошим здоров’ям рідко хворіли. Тому, зазвичай, її підхоплювали слабкі здоров’ям, через що мало хто міг пережити цю хворобу. Для щура підхопити крижану болячку, по суті, було смертним вироком.
– Я піду шукати Канаша, – порушив мовчанку Зміїний Зуб.
– Навіщо тобі до нього йти?
– Благатиму його дати Джо більше їжі, – Зміїний Зуб раптом підвівся. – Я чув, що шанси вижити більші, якщо хворий нагодований і знаходиться в теплі.
– Він тобі нічого не дасть, – похитав головою Тигровий Кіготь. – Ми всі знаємо, що він за один.
– Правильно, ти навіть можеш отримати від нього прочуханку, – Соняшник збирала сіно. – Щури не годують непотрібних людей.
– Джо не непотрібний, – відповів Зміїний Зуб, – він вміє читати!
– Всього кілька слів, яка з цього користь Канашу? Йому потрібні ті, хто можуть битися, а також грабіжники і кишенькові злодії.
– … – Зміїний Зуб скрипнув зубами, розвернувся і пішов прямо до кімнати керівника Нескінченої Лінії. Навіть якщо його зрештою поб’ють палицею, він все одно мав спробувати.
Але, на диво, Канаш ще не повернувся.
– Тобі пощастило, – посміхнувся Тигровий Кіготь, коли Зміїний Зуб повідомив їм цю новину. – Інакше нам би довелося дбати про ще одну людину.
Соняшник зітхнула:
– Коли будуть роздавати їжу, поділимося з Джо, щоб він з’їв більше.
Однак Зміїний Зуб не думав, що йому пощастило. Він туманно відчував, що щось було не так.
Для того, щоб повідомити недавні новини Кривавій Руці, знадобилося б менше ніж півгодини. Якщо Канаш не повернувся вчора ввечері, то це можна сприйняти як те, що вони були зайняті обговоренням протидії, які можуть зробити щури. Однак сьогоднішній день наближався до полудня, а це означало, що обговорення вже мало закінчитися, так? Крім того, поки підлеглі Канаша відкривали двері, Зміїний Зуб зазирнув до кімнати і побачив, що не було не тільки самого керівника Нескінченої Лінії, але і його коханки.
Коли невдовзі банда почала роздавати їжу, він помітив, що це робили помічники Канаша.
Зміїний Зуб отримав лише половину скибки чорного хліба.
……
Через чотири дні стан Джо не тільки не покращився, а став значно гіршим.
Вчора він ще кричав, як йому холодно, а сьогодні навіть не міг говорити. Його яскраво-червоне лице почало бліднути, а дихання ставало все слабшим.
– Ми робили все можливе, – мляво сказала Соняшник, потираючи живіт.
За останні кілька днів вони віддавали Джо половину своєї їжі. Якби трійця цього не робили, він, можливо, не дожив би до цього моменту. Тигровий Кіготь, який зазвичай був енергійним, виглядав трохи слабким.
За ці дні Канаш так і не з’явився.
Більше сотні щурів, які зібралися у будинку, почали обговорювати це, але це була лише розмова. Зрештою вони щодня отримували їжу, як завжди, однак сьогодні було особливо гамірно.
Сьогодні, як говорилося в оголошені, був день, коли мала початися безплатна роздача їжі.
– Я піду на площу, – після довгих вагань сказав Зміїний Зуб, закусивши губу. – Хліба недостатньо, ми маємо їсти більше. Якщо ми зможемо отримати миску гарячої пшеничної каші, у Джо буде можливість вижити.
– Ти що, здурів? – Соняшник витріщилася на нього. – Не забувай про погрозу Канаша. Ти справді хочеш, щоб він зашив тобі рота?
– Це буде у випадку, якщо він знатиме про мій вчинок. Навіть помічники Канаша не знають, де він зараз. Можливо, володар міста справді почав діяти!
– Але самі помічники досі тут. Невже ти думаєш, що вони відпустять тебе, якщо дізнаються? – Соняшник подивилася на Тигрового Кігтя. – Не стій там, допоможи мені переконати його.
– Я піду з тобою, – раптом сказав Тигровий Кіготь.
– Ви двоє…
– Можливо, роздача їжі була давно зірвана. А, може, дворяни просто хотіли похизуватися. Якщо там взагалі не знайдеться їжі, це не буде вважатися порушенням слів Канаша, правильно? – Тигровий Кіготь скривив губи. – У мене достатньо сили, щоб віднести Джо туди і принести назад. Це не займе багато часу. Канаша зараз тут нема, а його помічники зібралися в кімнаті і гріються біля каміна. Нас ніхто не помітить.
– Але… – Соняшник завагалася.
– Ти можеш залишитися тут, – сказав Зміїний Зуб. – У випадку якщо хтось запитає, ти зможеш прикрити нас. Скажеш, що на нас напала срачка і ми пішли шукати місце, щоб сходити до вітру. Не хвилюйся, це не займе багато часу, ми якнайшвидше повернемося назад.
– Тоді гаразд, – вона швидко озирнулася навколо, – повертайтеся швидше.
……
Зміїний Зуб і Тигровий Кіготь потайки вислизнули з дерев’яного будиночка і помчали вулицею. Сніг, який здіймався під їхніми ногами, намочив штани, а холодний вітер, ніби ножами, бив в обличчя, проте вони не зупинялися ні на мить. Задихаючись, ці двоє вилетіли на площу і побачили, що навколо дерев’яної сцени зібралася майже тисяча людей!
Тут справді роздавали пшеничну кашу!
Вони кинулися вперед, але їх зупинилися двоє охоронців у коричневій формі.
– Заходьте з того боку, без штовхання і порушень, інакше ви покинете чергу і не зможете отримати їжу.
Лише в цей момент Зміїний Зуб помітив, що навколо сцени в центрі площі були зведені дерев’яні огорожі. Люди, що рухалися вздовж огорож, нагадували велику змію. Охоронці з дивними залізними палицями стояли через рівні проміжки і, схоже, стежили за порядком, бо час від часу когось з черги виганяли.
– Мій друг захворів… будь ласка, чи можете ви нам допомогти?! – Зміїний Зуб опустився колінами на сніг.
– Він голодував кілька днів і йому терміново потрібна їжа! – Тигровий Кіготь вчинив так само, як і друг, ставши навколішки.
– Яка хвороба?
– Це… крижана болячка.
Один із них протягнув руку і підняв непритомного Джо:
– Залиште його мені, а самі ставайте в чергу.
– А…
– Він знає дорогу назад, чи не так? – сказав охоронець. – Навіть якщо він не знає, ви можете прийти сюди, щоб знайти його.
Закінчивши говорити, охоронець поніс кудись Джо.
– Що нам робити? – вони перезирнулися.
Ніхто не очікував, що результат буде таким. Вони думали, що охоронці або залишаться байдужими, або дозволять їй пройти поза чергою і першими отримати кашу.
– Спочатку нам потрібно повернутися, – трохи подумавши, вирішив Зміїний Зуб.
– Що, повернемося? – Тигровий Кіготь був приголомшений. – Ти не хочеш каші?
– Нам знадобиться щонайменше півгодини чекати в черзі. Якщо ми затримаємося надто довго, можуть виникнути проблеми. – Зміїний Зуб кивнув: – Ми можемо вислизнути і забрати Джо ввечері.
Тигровий Кіготь глянув на дерев’яну сцену, де роздавали кашу і неохоче сказав:
– Тоді… гаразд.
Було дещо, чого Зміїний Зуб не озвучив. Оскільки безплатна роздача їжі справді почалася, тоді як щодо двох інших новин? Вони також будуть втілені в реальність?
У нього було туманне відчуття, що світ підпілля зовсім скоро міг зазнати великих змін.
Коли вони повернулися до Нескінченої Лінії і тихо прокралися до будинку, то були шоковані.
Вони побачили Соняшник, що стояла на хиткому стільці прямо за дверима, на її шию накинули мотузку, обличчя було вкрито синцями і подряпинами, руки – зв’язані за спиною. Люди Канаша стояли навколо неї і дивилися на них з Тигровим Кігтем, глумливо посміхаючись.
– Ну що, повернулися ситими і задоволеними?
Розділ 463. Очищення
Мить – і серце Зміїного Зуба провалилося у п’ятки.
– Пу… сти… – страх стиснув йому горло. Він відкрив рота, але зміг прохрипіти глухим голосом лише це.
– Ти сказав «відпустити її»? Добре, – хтось вибив з-під ніг Соняшника стілець – її тіло різко смикнулося.
Мотузка затягнулася на шиї, вона панічно забила ногами, стискаючи і розтискаючи зв’язані за спиною руки, але всі зусилля були марними.
Тигровий Кіготь кинувся до неї, але отримав сильний удар палицею по потилиці й упав на підлогу.
– Якби ми не чекали на ваше повернення, то давно б її вбили, – глумливо сказав один із помічників Канаша. – Яке хороше виправдання, срачка, еге? Ти, мабуть, не знаєш, але бос спеціально поставив людей, щоб спостерігати за вами. Він знає, що вас, бродячих собак, важко тримати під контролем. Схоже, якщо не провчити вас, то ви справді будете думати, що у банді Кривавої Руки взагалі нема правил.
– Це моя провина, – бухнувся на коліна Зміїний Зуб. – Будь ласка, відпустіть її! Вона навіть не виходила з кімнати!
– Але ця маленька сучка збрехала мені, – знизав плечима помічник Канаша. – Вона клялася, що ви просто пішли до вітру. Навіть коли ми вибили їй два зуби, вона відмовилася розповідати правду. Який сенс тримати таку людину? Щоб ви разом мені помстилися?
Цей чоловік хотів убити всю їхню групу, зрозумів Зміїний Зуб. Він з силою підняв голову. Брикання Соняшника поступово слабло, а її тіло скручували судоми. Зміїний Зуб змусив себе відвести погляд і зосередитися на короткому мечі, що висів на поясі чоловіка… Між ними було лише п’ять чи шість кроків. Якщо він кинеться вперед і схопить меч…
Раптом мотузка обірвалася.
Соняшник безмовно упала на підлогу.
– Якого… – нахмурився помічник Канаша, але перш ніж він закінчив говорити з його шиї хлинула кров, забризкавши обличчя найближчого щура.
Зміїний Зуб тупо дивився на те, що відбувалося, повністю розгублений. Що щойно сталося?
Водночас зовні почулися звуки бою.
– Стояти! Це територія банди Кривавої Руки!
– Хтось… увірвався всередину!
– А-а, моя рука!
– Прокляття, вийдіть і прикінчить її!
– Чу-чудовисько! Допоможіть…
Люди Канаша перезирнулися і всі, як один, витягнули зброю, але не встигли вони кинутися назовні, як від входу полетіла половина чийогось тіла, вона врізалася у двох передніх чоловіків і збила їх на підлогу.
Лише в цей момент Зміїний Зуб побачив нападника – це була жінка з приголомшливою зовнішністю. Її волосся було недбало зав’язане у хвіст на потилиці, тіло – повністю огорнуте чорним одягом, а очі жінки були рідкісного золотистого кольору. Коли вона поглянула на нього, Зміїний Зуб відчув, як у тілі почала замерзати кров.
– Киньте зброю, заведіть руки за голову і станьте на коліна. Так у вас буде можливість вижити. – Жінка підняла три пальці: – Я рахуватиму від трьох до одного. Кожен, хто не виконає цих вказівок, помре.
– Три…
На кілька подихів навколо запала тиха, але невдовзі хтось вигукнув:
– Ого, оце штучка… вона точно коштуватиме сотню золотих драконів!
– Всі разом!
– Якщо ми спіймаємо її, бос точно щедро винагородить нас!
– Потрібно зловити її живою!
– Байдуже. Вам краще померти, – жінка підняла гігантський химерний меч – і розмір, і форма були дивовижними – і кинулася до натовпу щурів.
Зміїний Зуб не міг повірити власним очам. Меч, здавалося, був зроблений з заліза, але він негайно ламав будь-яку зброю, до якої торкався. Вона мчала як вихор, ні вапняний порох, ні арбалети не мали жодної користі. Прихована зброя, що показувала свою ефективність колись, в цю мить не могла зачепити ціль. Щури не могли від неї втекти, а про опір навіть мови бути не могло.
– Захищай свою подругу, хлопче, – раптом Зміїний Зуб почув голос, але коли він озирнувся, то не побачив нікого.
Він ковтнув, швидко підповз до Соняшника й обережно приклав руку до її носа.
На шкірі був відчутний легкий доторк теплого видиху… вона ще жива!
Зміїний Зуб відчув, як защипало у носі. Відчуття, що їм вдалося пережити цю біду, накрило його з головою і він більше не міг стримувати емоції.
Все, що було сказано в оголошенні, було правдою! Його Королівська Високість послав цих людей для знищення організаторів банд! Вони мали надію вижити!
Схилившись над Соняшником, він голосно плакав.
……
Бій швидко закінчився і всередину негайно кинулася велика кількість солдатів у коричневій формі.
Усім щурам, яким вдалося вижити, наказали вишикуватися шеренгою і по одному виходити з дому.
– Укх… У мене так болить голова, – Тигровий Кіготь торкнувся до потилиці і цмокнув губами. – Така велика шишка.
– Радій, що тебе не забили палицею до смерті, – зиркнув на нього Зміїний Зуб. Навіть зараз у нього були сльози на очах.
– Що сталося? – Соняшник потерла шию, на якій чітко виднілися темно-сині сліди від мотузки. – Я думала, що померла.
– Я скажу тобі, коли ми вийдемо звідси, – похитав головою Зміїний Зуб. Він боявся, що якщо почне говорити зараз, то знову заплаче.
– Далі твоя черга, – охоронець біля дверей завів руки Зміїного Зуба за спину.
Хлопець не став чинити опір і слухняно вийшов за охоронцем надвір. Там він побачив жінку в білому одязі, ніби на противагу смертоносній богині в чорному. Обличчя жінки було закрите капюшоном, з-під нього вибивалися лише золоті пасма волосся.
– Відповівши на питання цієї пані, ти зможеш піти.
– Зрозумів, – без вагань сказав Зміїний Зуб. Сила, яку продемонструвала ця група людей, повністю приголомшила його.
– Ти коли-небудь вбивав? – її голос був чистим і солодким, ніби з іншого світу. – Ґвалтував? Грабував?
Він раптом усвідомив, що саме ця жінка була невидимкою, яка нагадала йому, що слід подбати про Соняшник.
– Я нічого з цього не робив.
– Добре, – вона кивнула, – іди на площу і чекай, коли почнуть роздавати вечерю від імені Його Високості.
Зміїний Зуб зробив два кроки, а потім зупинився. Набравшись сміливості, він запитав:
– Ви… відьма?
– Саме так.
Він не очікував відповіді, але жінка підтвердила без жодних вагань.
– В-всі ці люди – лише підлеглі Канаша. – Зміїний Зуб прикусив губу і на одному подиху випалив: – Канаш не повертався сюди чотири дні. Він, мабуть, ховається десь у Кривавої Руки! Кривава Рука – справжній лідер банди! Не дозвольте йому втекти!
– Не хвилюйся, вони не зможуть втекти, – усміхнулася жінка, її тон був сповнений абсолютної впевненості.
……
– Тобто… люди, яких Його Високість послав полювати на лідерів щурів, це відьми? – Тигровий Кіготь широко розплющив очі.
– Це не тільки відьми, разом з ними багато звичайних людей, – Зміїний Зуб розповів про все, що бачив, не опускаючи жодних дивних подій. – Моя попередня здогадка була правильною: на землях принца приймають відьом. Вони такі самі, як інші люди, відьми можуть без жодних вагань з’являтися на публіці і навіть битися пліч-о-пліч з іншими! – Він зробив паузу, а потім схвильовано сказав: – Якщо Білий Папір справді відправили туди, то зараз їй живеться досить непогано.
– Що таке? Хочеш з нею зустрітися? – Соняшник нахмурилася: – Але якщо твої слова правда, то відьми там вважаються рідкісними талантами, якщо ти прийдеш до неї, то лише збентежиш.
– Е… – Зміїний Зуб подавився повітрям.
Він знав, що Соняшник сказала правду. Зміїний Зуб був лише щуром, навіть якщо йому вдасться пережити зиму, це не змінить його особистості. А Білий Папір, ймовірно, тепер вела зовсім інше життя, вони більше не були на одному рівні.
– Чого ти собі голову морочиш? – Тигровий Кіготь поплескав його по плечу: – Дивіться, їжа готова!
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.