Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 459-463
Розділ 464. Зміни
Увечері ще більше людей прийшло отримати другу порцію їжі. На щастя, вони утрьох вже були на площі, тому змогли стати трохи попереду інших жителів.
Лише після того, як Зміїний Зуб приєднався до черги, він зрозумів навіщо були зроблені ці огорожі, що вели до сцени. Там стояв інший промовець, який говорив про нову політику. Схоже, Зміїний Зуб мав слухати це, поки не отримає свою порцію пшеничної каші.
Натовп повільно просувався вперед і, почекавши трохи менше чверті години, він нарешті зміг підійти до дерев’яної сцени.
– Простягни праву руку, тильною стороною вгору, – сказав охоронець, який стояв тут.
Коли Зміїний Зуб зробив так, як сказали, охоронець поставив на його тильній стороні печатку.
– Наступний.
Дерев’яні огорожі розійшлися в обидві сторони, утворюючи широкий майданчик, але черга тут не закінчувалася. Під керівництвом охоронців усі отримували по дерев’яній мисці, в яку наливали зварену кашу, ішли у другий кінець майданчика, де їли, після чого повертали миски. Важко було повірити, що простолюдини і щури могли діяти так впорядковано.
Зміїний Зуб поглянув на довгу чергу позаду, і не міг не відчути, як серце заповнило почуття абсурдності. Це виглядало так, ніби вони були учасниками якоїсь урочистої церемонії, а не благали інших про милостиню.
– Що за печатки вони на нас поставили? – ззаду висунув голову Тигровий Кіготь. – Я не можу її витерти.
– Мабуть, це для того, щоб ми, поївши, не ставали знову в чергу, – скривив губи Зміїний Зуб.
Неподалік майданчику стояв великий намет, і там можна було побачити багато людей, що були чимось зайняті. Час від часу до довгого дерев’яного столу біля огорожі переносили величезний посуд. Охоронці набирали звідти їжу і роздавали кожному – було очевидно, що страву щойно приготували. Коли Зміїний Зуб дивився, як пшенична каша, над якою здіймався пар, потекла до миски, його руки злегка затремтіли.
Скільки минуло часу відтоді, як він їв гарячу їжу?
Пшенична каша не була густою, до неї не додали овочів чи приправ, але вже від аромату самої білої каші у нього йшла слина. Порівняно з чорним хлібом, у якому були камінці і полова, їжа у мисці примусила його відчути давно втрачену солодкість.
Ох, на його очі знову почали набігати сльози.
Зміїний Зуб швидко з’їв кашу, хоча вона була гарячою й обпекла йому язик, і навіть вилизав дно миски. У нього виникло бажання повернутися і попросити ще одну миску, але він відмовився від цієї ідеї, коли побачив охоронців, що уважно спостерігали за ними. Неохоче поставивши дерев’яну миску у потрібну посудину, Зміїний Зуб пішов за натовпом, щоб вийти з огородженої території.
Практично на виході стояла дерев’яна сцена, і промовець на ній захоплено відповідав на запитання кожного.
Мабуть, через те, що шлунки були повні теплої їжі, холодний вітер не здавався таким вже різким, як раніше. Тому трійка повільно пішла за натовпом до дерев’яної сцени.
– Ви питаєте, чому Його Високість вирішив роздавати їжу? Хороше запитання! – Чоловік пританцьовував на місці і сказав: – Оскільки Його Високість сповнений рішучості повністю знищити щурів у фортеці, потрібно було допомогти тим, кого щури примушували виконувати накази, тримаючи під контролем через обмеження їжі, саме тому принц вирішив роздавати їжу, щоб люди більше не піддавалися їхнім погрозам! Водночас це також розраховано на деякі сім’ї, що не мають достатньої кількості їжі, вони можуть скористатися цим, щоб подолати труднощі! Це милість Його Високості!
– Але раніше ви казали, що пшеничну кашу будуть роздавати лише до кінця Місяців Демонів! То що буде далі? – хтось голосно запитав.
Навколо сцени раптом стало тихо. Більшість людей чекали на відповідь промовця, Зміїний Зуб також нашорошив вуха.
– Все дуже просто! Ви зможете себе підтримувати! – усміхнувся промовець.
– Підтримувати… себе?
– Я ніколи не займався фермерством.
– Пане, чи не могли б ви пояснити?
– Не хвилюйтеся, я вам усе поясню! – Промовець махнув рукою: – Після того, як Місяці Демонів закінчаться, фортеця Довга Пісня і Прикордонне Місто будуть об’єднані в нове місто. Земля між цими двома місцями потребуватиме великої кількості робітників для обробки і будівництва. Ось так ви зможете підтримувати себе! Лише наполегливою працею можна створити багатства! Тільки старанно працюючи можна змінити долю! Ви будете отримувати стабільну заробітну плату, на яку зможете утримувати не тільки себе, але і свою родину! Також Його Високість пообіцяв, що кожен, хто матиме офіційну роботу, зможе стати громадянином нового міста!
Ці слова викликали хвилю захвату в натовпі, а Зміїний Зуб відчув, як прискорено забилося його серце.
– Так, я знаю, про що ви всі думаєте, – голосно сказав промовець, – серед вас багато щурів… або, іншими словами, жителів міста, які були змушені стати щурами. Але це не має значення. Завдяки чесній праці ви можете отримати нове життя. Вам більше не доведеться жити таємно, ховаючись у темряві і тремтячи від страху, що одного дня вас відправлять на страту. Ви зможете повністю покластися на власні руки, щоб отримати законну винагороду. Буде це їжа, одяг… або навіть притулок від дощу і вітру!
– Пане… нам потрібно лише бажання працювати?
Промовець усміхнувся і кинув:
– Коли настане той час, Його Високості знадобляться більше ніж десятки тисяч людей, тому… так, вам потрібно лише бути готовими працювати.
Зміїний Зуб раптом відчув, ніби щось зрозумів.
……
У наступні пару днів вони втрьох ішли на центральну площу, щоб отримати порцію безплатної каші в обід. Почувши новини, почало приходило все більше і більше містян, аж поки вони не стали займати половину площі. Звичайно, деякі люди приходили сюди не заради їжі, вони хотіли побачити кінець вуличних щурів.
Майже кожен день у фортеці був схожим на свято.
Після роздачі пшеничної каші в обідню пору на іншій стороні площі проводили суд і розстріли.
Як і сказала жінка у білому плащі… жоден щур не зміг від них утекти. Під час одного з судів Зміїний Зуб побачив Канаша. Його обличчя було блідим, і він злегка тремтів, стоячи на колінах на ешафоті, колишній владний вигляд був повністю втрачений.
А потів з громовим гуркотом голову щура розтрощила одна з тих залізних трубок.
Крім Канаша, там також було багато власників гучних імен, про яких Зміїний Зуб лише чув.
Наприклад, Кривава Рука, Залізний Ворон, Різник… всі вони були горезвісними королями злочинного світу. Виглядали вони не набагато краще за Канаша. Люди вітали смерть кожного щурячого короля захопленими вигуками. А в кінці страти глядачі скандували «Многая літа Його Високості».
На четвертий день Зміїний Зуб побачив Джо. Той виглядав цілком здоровим, четвірка схвильовано обіймала одне одного.
– Де ти був ці дні?
– Я не знаю, – Джо похитав головою. – Мій розум тоді був затьмарений. Коли я прокинувся, то вже лежав у наметі, а моя голова більше не боліла. Далі я просто їв і спав, поки не спала температура… Там було багато таких хворих, як я. А пшенична каша, яку там роздавали, була зі шматочками сушеного м’яса. Серйозно, коли я вперше її в ту кашу, то мало не проковтнув язика.
– Там була така хороша річ? – витріщився на Джо Тигровий Кіготь. – Блін, я майже хочу підхопити крижану болячку!
– Хай там що, добре, що ти вижив, – сказала Соняшник.
Коли вони трохи поговорили, Зміїний Зуб раптом сказав:
– Коли закінчаться Місяці Демонів, я буду шукати роботу.
– Можливо, дворяни просто обманюють нас. Пізніше можуть з’явитися додаткові умови, – сказав Тигровий Кіготь, розвівши руками. – Наприклад, ті, хто хочуть вступити до лав другої армії або приєднатися до поліції, повинні мати постійну адресу і чисте минуле, тобто, жодних злочинів чи крадіжок. Для такої роботи нас навіть розглядати не будуть.
Зміїний Зуб похитав головою і не відповів. Те, про що говорилося в оголошенні, потроху ставало реальністю, і він розумів, що так зване нове місто Його Високості може бути далеко за межами їхньої уяви. За ці кілька довгих днів Зміїний Зуб почав відчувати поступові зміни.
Якщо слова промовця були правдою, то чи міг він також знайти невелике місце для себе у новому місті? Якщо Зміїному Зубу вдасться позбутися своєї ідентичності щура, то, коли йому знову вдасться зустрітися з Білим Папером, вона не буде почуватися ніяково, правильно?
Розділ 465 Спокій і хвилювання
Венді, Сувій і Спел сиділи у залі замку на першому поверсі та насолоджувалися найкращим чорним чаєм з міста Слави.
Знявши чайний з гачка на каміні, Венді налила окропу до чашок. Спостерігаючи, як вода поступово з прозорої ставала помаранчево-червоною, і вдихаючи ніжний аромат, який піднімався з білим паром, вона відчула, як все її тіло охопила лінь. Подувши на чай, Венді зробила невеликий ковток. Спочатку вона відчула легкий гіркуватий смак, а потім – солодкість на губах і язику. Тепло потекло в її живіт, примусивши легенько застогнати від задоволення.
В іншому боці зали Білий Папір все ще бавилася з Печаткою Божої Волі. Тепер, коли вона навчилася вливати магічну силу у печатку, дівчинка могла точніше контролювати магію, проте як би Білий Папір не старалася, але вона не могла засвітити більше одного магічного каменя.
– Коли я дивлюся на неї, то не можу не згадати про дні у Союзі Співпраці, – зворушено сказала Сувій. – У той час ніхто не міг навіть подумати, що ми зможемо жити таким життям.
– Якби це можна було передбачити, то Хакала не стояла б так на своєму, – Венді поставила чашку. – На щастя, нашим сестрам, які пробудяться в майбутньому, не доведеться пережити тих страждань, що зазнали ми, – тут вона усміхнулася. – Мабуть, ми остання група відьом, яким довелося страждати.
– Ми також є найстаршою групою, тому менше часу зможемо насолоджуватися хорошим життям, – сказала Сувій, приклавши руку до чола. – Як на мене, звучить досить сумно.
– То ти повернулася сьогодні рано, щоб отримати більше вільного часу? – пожартувала Венді.
– Я пішла одразу після того, як закінчила зі справами, – Сувій знизала плечима. – Його Високість Роланд зараз не тут, тому в мене менше справ, ніж зазвичай. Я до цього не звикла.
– Справді? – Венді підняла брови. – Коли Його Високість повернеться, я обов’язково передам йому це слово у слово.
– Що ж… тоді на наступному іспиті я не можу гарантувати, що ти зможеш зрозуміти всі запитання.
– У вас такі хороші стосунки, – усміхнулася Спел, яка сиділа поряд з ними. – Хоча я вже немолода, але я ніколи не мала таких глибоких стосунків, як у вас… Проте, мабуть, серед відьом мене можна вважати щасливою.
– Звісно, не кожна відьма мала батька-дворянина, – Сувій зробила ковток чаю. – Та ще і такого, який передав усю свою власність доньці – таких людей навіть серед вельмож одиниці.
– До речі, як справи у ратуші? – Венді поглянула на Спел. – Я чула, ти останнім часом ходиш туди у вільний час.
– Я дізналася багато корисного, – Спел протяжно видихнула. – Я вперше побачила такий розділений і впорядкований метод управління департаментами. Замість того, щоб залишити питання з працівниками на кожного міністра, ратуша сама відповідає за це. Подібне не тільки дозволяє уникнути труднощів із заміною людей, але також дозволяє простолюдинам стати на державну службу без будь-яких перешкод… Я уявлення не маю, як Його Високість придумав це.
– Вона також провела чималенько часу за цікавою розмовою з Баровом, – сказала Сувій жартівливим тоном, прикривши рот рукою.
– Кха-кха, він просто попросив у мене поради щодо кількох питань, пов’язаних з законами дворян, це я досить добре знаю, – Спел похитала головою. – Крім того, нові закони, ухвалені Його Високістю, дуже унікальні і в майбутньому їх можна буде застосувати у Хребті Упалого Дракона. Тому я зовсім не проти мати з ним довгі розмови.
– О? Що в них такого унікального?
– Наприклад, визначення підданства…
– Сестро Венді, коли я зможу запалити другий магічний камінь? – вигукнула Білий Папір, тримаючи в руках Печатку Божої Волі. Вони не помітили коли вона підійшла.
– Коли ти трохи виростеш, – Венді протягнула до неї руку. – Ходи я тебе обійму.
Білий Папір схопила її за руку і дозволила себе обійняти.
Венді погладила дівчинку по голові і подивилася на двох інших відьом, які обговорювали нові закони, її серце наповнилося спокоєм.
Було б чудово, якби це могло тривати вічно.
Раптом до зали увійшов охоронець. Він деякий час озирався, а потім, побачивши їх, нерішуче наблизився.
– Що сталося? – Венді впізнала його, це був один з особистих охоронців Його Високості.
– Пані Венді, до замку прийшла містянка, вона сказала, що її донька недавно пробудилася як відьма… – охоронець приклав руку до грудей, уклонившись. – Його Високість сказав, що поки його не буде, саме ви будете приймати рішення щодо таких питань.
– Що? – три старші відьми були заскочені зненацька. – Новопробуджена відьма?
– Так сказала містянка.
– Негайно відведи мене до них, – хутко сказала Венді.
……
Біля воріт, що вели на територію замку, вона побачила двох містянок, які чекали на холодному вітрі. Одній з них було десь за сорок, волосся жінки було наполовину білим, зморшки на її лобі були довгими і глибокими. Вона була одягнена у старе пальто і трохи сутулилася. Інша особа була набагато молодшою. Мабуть, сімнадцять або вісімнадцять років, зі стриманим виразом обличчя вона стояла біля старшої жінки.
– Це – пані Венді з Союзу Відьом, – представив охоронець.
– Вітаю… пані, – шанобливо вклонилися містянки.
– Вони сказали, що приїхали сюди з південного регіону і перебралися до внутрішнього міста півтора місяця тому. Я також перевірив їхні посвідчення особи і не знайшов жодних проблем.
– Ти відьма? – Венді поглянула на дівчину і запитала найм’якішим тоном: – Як тебе звати?
– Пані поставила тобі запитання, – старша жінка смикнула дівчину за рукав.
– Літо, – прошепотіла та.
– Ви її… мати?
– Так, так, саме так. Батько досі працює в зоні плавильних печей, тому я привела її сюди, – жінка кивнула кілька разів. – Пані, я хочу запитати про те, що згадувалося в оголошені принца… чи це правда, що відьми щомісяця отримують зарплату в один золотий дракон?
– Це правда, але лише в тому випадку, якщо вона готова приєднатися до Союзу Відьом.
– Я… – Літо розкрила рота.
– Вона готова. Авжеж вона готова присвятити всю себе Його Високості, – мати перебила доньку. – Чи потрібно підписувати контракт? Коли ми отримаємо гроші?
Слова жінки примусили Венді нахмуритися. З тону містянки було легко зрозуміти, що жінка вважала свою доньку товаром і думала про Союз Відьом, як про тих, з ким розважався принц.
Вона придушила невдоволення і спокійно відповіла:
– Його Королівська Високість зараз зайнятий державними справами у фортеці Довга Пісня і мені не відомо, коли він повернеться. Крім того, перш ніж вона зможе приєднатися до Союзу, їй потрібно пройти випробування. Ви можете залишити доньку в замку, а коли Його Високість повернеться до Прикордонного Міста, ми подбаємо про підписання контракту.
Хай там що, але Літо була невинною, тож Венді не хотіла виплескувати свій гнів на неосвічену стару містянку. Хоча більшість корінних жителів прийняли відьом, але біженці, які прибули у західний регіон з різних місць після Місяців Демонів, досі не мали глибокого розуміння щодо відьом.
– Так, будь ласка, подбайте про це, пані. – Жінка вклонилася, а потім погладила доньку по голові: – Поводься добре і не розчаруй Його Високість.
– Мамо, я… – Літо хотіла ще щось сказати, але старша жінка вже розвернулася і пішла геть.
Розділ 466. Відтворення
– Літо, так…? Не хвилюйся, – Венді підійшла до дівчини і взяла її за руку, – Союз Відьом – це не те, про що думає твоя сім’я, і тобі зовсім не потрібно постійно залишатися у замку.
– Справді? – тихо запитала Літо.
– Так, звісно, – усміхнулася Венді. – Ми живемо у замку тому, що нам більше нема куди піти… До того, як Його Високість прийняв нас, ми жили як бродяги. Наші сім’ї або розпалися, або дивилися на нас як на чужинців. Тобі пощастило мати сім’ю. – Венді на мить замовкла, а далі продовжила: – Ходімо всередину, тут сильний вітер.
– …Так, – Літо опустила голову і слухняно пішла за нею в замок.
– Це новопробуджена відьма? – Сувій уже чекала біля дверей. – Як її звати?
– Літо, – відповіла Венді і поглянула на охоронця. – Чи можеш ти допомогти мені і попросити пані Агату повернутися до замку? Просто скажи їй, що у місті з’явилася нова відьма. Зараз вона має проводити хімічні експерименти біля річки.
– Я радий вам допомогти, – вклонився охоронець і пішов.
– О справді, раз Соловейко і Сільва не тут, то лише Агата може розрізнити тип і розмір магічної сили, – кивнула Сувій. – Яка її здібність?
– Я ще не знаю. – Венді погладила Літо по голові: – Скільки тобі років?
– Ві… вісімнадцять, – мабуть, через те, що вона побачила незнайомих людей, дівчина знову трохи занервувала.
– Вісімнадцять? – здивувалася Спел. – Хіба це не вік повноліття?
– Коли ти дізналася, що пробудилася відьмою? – запитала Сувій. – Розкажи нам про це детальніше.
– Лише… три дні тому, коли я досягнула повноліття, – тихо відповіла Літо. – Того дня старший брат зловив рибу у річці і подарував мені, але друга сестра забрала її, залишивши мені лише половинку хвоста. Я обіймала ковдру і плакала всю ніч. А потім мені наснилося, що риба знову була в мисці. І коли я прокинулася, то я побачила, що риба справді була в мисці разом зі ще одною сестрою.
– Ще одна… сестра? – здивовано запитала Венді.
– Одна сестра сиділа за столом і їла рибу, а інша сестра була налякана і зіщулилася від страху на землі. Проте незабаром риба і ще одна сестра зникли… – Літо пригадала: – Тоді я відчула, що… ті речі, які раптом з’явилися, були пов’язані зі мною. Але коли я розказала про це сім’ї, то батько побив мене і сказав, що я не мала лякати другу сестру. Я справді не намагалася налякати її навмисно. Хто ж знав, що мій сон стане реальністю.
– Це був не сон, – запевнила Венді. – Це було пробудження.
Коли магічна сила починала збиратися у тілі відьми, наставав так званий день пробудження. Під час цього процесу відьми не тільки не здатні придушити дивні зміни у тілі, більшість з них навіть не могла контролювати незнайому магію, що призводило до спонтанного прояву здібностей. Тому в минулому основною причиною загибелі відьом, окрім надзвичайного важкого дня повноліття, був день пробудження, коли відьми не могли контролювати власні сили і демонстрували їх на очах інших.
Однак Венді ніколи раніше не чула, щоб день пробудження і день повноліття припадали на один день. Хоча, звичайно, це було можливим, день повноліття був лише трохи особливішим за день пробудження.
– Пізніше друга сестра сказала, що я відьма і маю піти з дому. Старший брат же сказав, що у цьому нема нічого страшного, оскільки у цьому місті багато відьом. У сім’ї виникли суперечки через це… – голос Літа ставав усе тихішим і тихішим. – Зрештою вони вирішили відправити мене сюди.
Схоже, пропаганда Прикордонного Міста почала впливати навіть на жителів південного регіону, які відносно недавно перебралися сюди. На щастя, Літо не зв’язали і не передали церкві, як робили з багатьма іншими відьмами. Але, на жаль, сім’я не змогла повністю прийняти її. Однак Венді вірила, що з часом подібні речі зазнають змін… корінні жителі Прикордонного Міста були найкращим прикладом.
Після того, як Венді поставила ще кілька запитань, до зали увійшла втомлена Агата.
– Це нова відьма міста?
Венді кивнула і коротко розповіла про особу Літа і досвід її пробудження:
– Як Федерація перевіряла здібності відьом?
– Зазвичай перевірку розділяються на дві частини, – почувши запитання, Агата дістала з кишені магічний камінь. – Перша – це спостереження за використанням здібності, а друга – використання магічного каменю балансу для вимірювання повного рівня магічної сили. – Далі вона поглянула на Літо: – Заплющ очі і відчуй, як магія біжить крізь твоє тіло.
– Чи потрібно їй з цим допомогти? – стурбовано запитала Венді. – Вона стала відьмою лише три дні тому. Боюся, вона нічого не знає про магію.
– Ні, не потрібно, – тихенько засміялася Агата. – Я більше переживаю, що вона злякається.
Поки вони говорили, камінь, наповнений магічною силою, засвітився світло-зеленим світлом, що огорнуло Літо. Перед її грудьми повільно сформувалася хмаринка туману, що, здавався, міг розвіятися в будь-який момент, зі світло-жовтим центром.
– Вона не збрехала, – поспостерігавши кілька секунд, Агата зупинили дію магічного каменю. – Це та особливість, яка з’являється лише тоді, коли день пробудження і день повноліття збігаються. Тип здібності – це магія… типу виклик, з цим типом ви знайомі. А рівень магічної сили… надзвичайно низький.
– Надзвичайно низький? – Венді була приголомшена. – Чи був коли-небудь такий збіг у Такілі?
– Федерація стала свідком пробудження тисяч відьом, і подібне не було чимось рідкісним, – сказала Агата з відтінком гордості. – У відьом, які пробудилися в день повноліття, процесу, що відбувається в день повноліття, ніколи не станеться.
– Що?
– Їхня магічна сила не може ущільнитися і залишається у підлітковій формі. Природно, вони не матимуть можливості розвитку унікальної відгалуженої здібності і стабільного зростання, яке приносить повноліття. Мені не відомо, чи можуть такі відьми досягнути пробудження високого рівня, але якщо вони не зможуть розвинутися, проблема з малою кількістю магічної сили мучитиме їх все життя, – тут Агата зробила коротку паузу. – Для початку подивимося на здібність Літа. Зрештою кількість магічної сили це лише один аспект, тільки здібність визначає те, наскільки цінна відьма.
– Агато! – нахмурилася Венді. До будь-якої відьми потрібно було ставитися як до сестри, а не вимірювати її цінність на основі здібності.
– Так було у Святому Місті, – Агата залишилася незворушною. – Звичайно… я також вірю у слова Його Високості. Кожна здібність має своє унікальне застосування, але у них є як переваги, так і недоліки.
– Про що ви… сперечаєтеся? – поставила збентежене запитання Літо, широко розплющивши очі.
– Не звертай уваги, – Венді вимушено усміхнулася їй, щоб заспокоїти. – Для початку спробуй використати свою здібність, щоб продемонструвати її нам.
– Угу… – дівчина затамувала подих і повільно простягла руки.
Невдовзі четверо присутніх побачили зміни – перед ними з’явилися фігури Венді, Сувій і Спел, які сиділи навколо стола. Сувій і Спел про щось розмовляли, але не було чути жодного звуку. Раптом Білий Папір, яка вже давно вийшла з зали, з’явилася біля Венді і повільно пригорнулася до неї, мило усміхаючись.
Венді підсвідомо потягнулася до своєї фігури, але її пальці пройшли крізь неї, наче там нічого не було.
Розділ 467. Незамінна людина
Коли ілюзія зникла, у залі запала дивна тиша.
Через деякий час Сувій перевела подих і сказала:
– Не дивно, що твоя друга сестра впала на землю від страху. Ця сцена справді трохи… моторошна.
– Здібність створювати масову ілюзію рідкісна, але не нова… – повільно сказала Агата. – Коли я була у Федерації, то знала принаймні двох відьом з подібними здібностями. Одна з них була високопоставленою відьмою у місті Падучої Зорі.
– Скільки разів на день ти можеш використовувати свою здібність? – запитала Венді. – Чи можеш ти контролювати конкретний проміжок часу, який показує ілюзія?
Згідно зі звичною практикою Його Високості, наступним кроком мало стати проведення комплексного тесту здібності, щоб зрозуміти її можливості, споживання магії і поле використання.
– Приблизно… два-три рази, – відповіла Літо тихим голосом. – Що ви маєте на увазі під проміжком часу? Ви питаєте, як далеко в минуле можна зазирнути за допомогою моєї здібності? – побачивши кивок Венді, вона збентежено торкнулася до голови. – Я ще не пробувала, але думаю, що далі в минуле, то більше зусиль знадобиться…
Венді не втрималася і засміялася:
– Це питання не про зусилля, а про те, скільки магічної сили ти використовуєш.
– Магічної сили?
– Ти повинна відчувати її, магія нагадує воду, що тече у твоєму тілі, або вона схожа на завихрення туману. Ти використовуєш її кожного разу, коли застосовуєш здібність, – пояснила Сувій. – Є багато інших характеристик магічної сили, тож у майбутньому ми повільно навчатимемо тебе цим знанням.
– Добре, – легенько кивнула Літо.
Далі Венді попросила її вкласти всі свої сили у наступну ілюзію. Цього разу була відтворена сцена, яка відбулася майже півтора дня тому. Це було зрозуміло з того, що у залі горіло світло, а сестри Союзу Відьом сиділи за довгим столом і насолоджувалися вечерею. Після цього магічні сили Літа були повністю вичерпані, і дівчина, важко дихаючи, опустила руки, а на її лобі виступили краплинки поту.
Венді записала результати двох тестів у свій блокнот, але що стосувалося мети застосування… Вона не могла придумати, для чого ця здібність могла знадобитися. Зрештою ілюзії показували лише минуле, вони не могли передбачити майбутнє. Схоже, їм доведеться чекати повернення Його Високості Роланда, а вже потім визначати поле використання. Подумавши про це, Венді почувалася трохи пригніченою. Якось принц поділився з нею, що мав намір перетворити Союз Відьом на самостійну організацію і поставити її на чолі. Але Венді не мала такого досвіду, як Його Високість, і не могла розглядати застосування здібностей сестер так ретельно, як він.
Заспокоївшись, вона вже збиралася сказати кілька підбадьорливих слів Літу, коли Сувій подала їй знак.
Вони відійшли у бік, і Венді тихо запитала:
– У чому справа?
– Ти збиралася сказати Літу, що вона може залишитися тут, якщо не хоче йти додому? – Сувій нахмурилась: – Ти забула про перевірку, яку необхідно пройти перед вступом до Союзу Відьом?
Звичайно, Венді знала, нові відьми повинні були відповісти на 10 загальних запитань про їхню особу і походження під наглядом Соловейка, чия здібність дозволяла визначати брехню, перш ніж їх приймуть до Союзу.
– Але навряд чи Літо підіслана кимось… Її посвідчення особи зробила Солоя, і вона розповіла правду про своє походження. Ба більше, вона недавно пробудилася і належить до небойових відьом. Навіть церква не могла передбачити цю ситуацію.
– Людям можна нашкодити не лише магією. Кинджал або крапля отрути можуть мати такий самий ефект або навіть кращий.
– Ні, якби вона змогла…
– Але ти не можеш відкидати таку можливість, – перебила Сувій. – Перевіркою реєстрації займається ратуша, але це не означає що вони перевіряють кожного члена сім’ї. Тому раптове пробудження у такий час – це найкраща можливість потрапити у замок… – вона на мить замовкла. – Звичайно, я розумію, що така ймовірність мізерна, але не забувай, ми не можемо дозволити собі втратити Його Високість Роланда. Крім того, Зараз у будинку відьом живе Її Високість Тіллі. Якщо з нею щось станеться, сестри Сонного острова можуть розірвати стосунки з Прикордонним Містом, і тоді все, що зробив принц Роланд, буде змарновано. Ми не можемо так ризикувати.
– … – Венді мовчала.
Вона знала, що тривоги Сувій не були безпідставними, і вони не були спрямовані особисто на Літо, але їй все одно було трохи важко це прийняти. Ця дівчина стала першою відьмою, яка пробудилася у місті після того, як Роланд став володарем, і до неї ставилися як до потенційного ворога, якого потрібно остерігатися. Цей контраст розбивав їй серце. Після довгої паузи вона нарешті сказала:
– Зрозуміла, я відішлю її назад.
– Проведемо її разом, – зітхнула Сувій.
……
Коли вони покинули замок, то дівчина враз пожвавішала, вона почала тримати Венді за руку, розпитуючи про відьом і володаря.
– У чому справа? – недбало запитала Венді, задовольнивши цікавість Літа. – Ти, здається, дуже щаслива, що тобі не доведеться жити в замку, га?
– Ем… – Літо кахикнула, а потім збентежено опустила голову. – Я чула, що володар, Його Високість четвертий принц, дуже страшна людина. Він щодня і по кілька разів розважається з жінками навколо себе.
– Кхф! – Венді мало не захлинулася слиною. – Де ти це почула?
– Хіба володар це не четвертий принц Сірого Замку? Я багато разів чула про це в Орлиному місті, про це співали у піснях. Другий принц – зловісний і мерзенний, четвертий – жадібний і хтивий, лише третя принцеса з порту Чиста Вода буде хорошим правителем, – прошепотіла Літо.
– Он воно що… – сказала Сувій з великим інтересом. – Мабуть, це був метод, яким Ґарсія просувала себе. Досить унікально.
– Він… не такий?
– Звичайно, ні, – сказала Венді з червоним обличчям. – У майбутньому ти дізнаєшся, що він лідер, якому можуть довіряти відьми!
Коли вони прийшли до району, де жила родина Літа, трійця разом підійшла до двоповерхової будівлі і постукала у двері.
Їх відчинила матір Літа.
– Мамо, я повернулася, – радісно вигукнула Літо.
– Що ти…? – старша жінка замовкла і трохи запанікувала, коли побачила позаду доньки двох людей. – Вона зробила щось не так? Ви більше її не хочете?
– Його Високість ще не повернуся, тому…
– Вона може залишитися у замку і чекати на повернення Його Високості, – нетерпляче сказала жінка. – Літо дуже слухняна. Вона трохи повільна, але буде робити все, про що ви попросите.
– Шановна, Союз Відьом – це не те, що ви думаєте… – у серці Венді загорівся вогонь гніву, але Сувій зупинила її до того, як вона змогла закінчити.
Сувій дістала з кишені золотого дракона і помахала ним перед жінкою:
– Ваша донька справді відьма. Коли Його Високість повернеться, ми зможемо підписати контракт. Ось, це плата за перший місяць. Тримайте.
– Так, так, – увага жінки негайно перейшла на золоту монету. – Дякую, пані!
– Пам’ятайте, що ви піклуєтеся про неї від імені Його Високості. Це зрозуміло?
– Так, пані, я буду добре піклуватися про Літо.
……
Після того, як вони відійшли від будинку, Венді більше не могла стримувати гнів:
– Чому ти дала гроші такій людині? Навіть якщо це плата наперед, то її мала отримати Літо.
– Але чи залишився б золотий дракон у неї? – відповідь Сувій здивувала Венді. – Якщо вона не зможе залишити його собі, то гроші зрештою потрапили б до рук її сім’ї. І навіть якщо їй вдасться зберегти золотого дракона у себе, до неї будуть ставитися як до чужинки. Тому, якщо прямо передати гроші її матері, Літо не буде обтяжена цим. Ба більше, це навіть може мати позитивний вплив. Попереду ще багато днів, і якщо завдяки золотому дракону вона може отримати більш комфортне середовище для життя, то це досить вигідна угода.
– … – Венді задумалася, а потім сказала: – Твоя правда, мої думки були надто наївними.
Кілька послідовних невдач викликали у Венді почуття пригніченості. Вона сумно подумала, що, можливо, взагалі не підходить на місце очільниці Союзу Відьом.
– Але ніхто не піклується про сестер більше, ніж ти, – з усмішкою сказала Сувій, ніби прочитавши її думки. – Після досвіду, який я отримала в Союзі Співпраці під керівництвом Хакали, я зрозуміла, що… надійний лідер – це той, хто від усього серця піклується про відьом, незалежно від їхніх здібностей, і готовий поставити інтереси сестер на перше місце. І це те, в чому ти незамінна.
Розділ 468. Повернення
Через два тижні Роланд нарешті повертався додому.
Після того, як принц використав силу пороху для знищення чотирьох великих родин і вуличних щурів, фортеця Довга Пісня тимчасово стала чистим аркушем паперу, з яким він міг робити все, що заманеться. Різноманітні заходи з надання допомоги і переселення проводилися впорядковано. Хоча золотих драконів і зерна, зібраних на територіях Кленового Листа, Прудкого Вовка і Дикої Троянди, було не так багато, як у герцога Раяна, це все одно була досить велика здобич. Саме завдяки цьому він міг без жодних турбот зробити програму роздачі безплатної їжі такою щедрою і використовував час роздачі каші для проведення політичної пропаганди. Ефект був надзвичайним.
На день його від’їзду друга армія вже набрала заплановану кількість у 500 осіб, а до поліції приєдналася нова команда приблизно з 200 людей. Роланд залишив у фортеці половину солдатів, які брали участь в експедиції, і Вейда. Крім підтримки щоденного захисту і порядку, його метою також було якнайшвидше навчити новачків і перетворити їх на придатних воїнів.
Він знав, що вікно можливостей триватиме недовго. Якщо швидко не встановити прямий контакт між людьми і ратушею, і не поширювати свою владу на широкі маси аж до самих низів, то декаданський і застарілий порядок повернеться, щоб заповнити цю пустоту влади. Якщо не зруйнувати старе, не можливо побудувати нове. Тепер, коли він досягнув мети зруйнувати старе, настав час переходити до наступного кроку – будівництва.
Що давало Роланду впевненість, так це те, що загальна кількість населення Прикордонного Міста досягнула більше ніж 30 тисяч людей і половина з них отримувала базову освіту. У пізніших поколіннях ця кількість дорівнювала б кількості учнів двох середніх шкіл, але для цього часу це був надзвичайний масштаб. Базова освіта, яка буде доступною кожному жителю міста, не тільки дозволятиме навчитися читати і писати, але також дозволить отримувати базові знання природничих наук, політичні і світоглядні знання… а також прищеплюватиме національну свідомість.
Підвищення рівня грамотності може дати йому достатню кількість людської сили для сприяння змінам; і на відміну від неосвічених людей, які не знали, за що вони воюють і за що змушені страждати, пробудження національної свідомості у людях дозволить їм вибухнути неймовірною силою. Ці громадяни нового міста стануть вогняним насінням, яке він сіятиме, й одного дня вони розпалять полум’я на всьому континенті.
Небо поступово темніло і перед очима Роланда вимальовувалися обриси міста.
– Дивіться… що це? – вигукнув дворянин позаду нього.
– Це… міст? – відповіла інша людина, витягнувши шию. – О небо, він такий довгий.
– Це неможливо! Як лише дві опори можуть підтримувати такий довгий міст?!
– Стривайте… він, здається, металевий!
На зворотному шляху, крім відьом, на кораблі Роланда також були десятки дворян. Вони або належали до аристократів нижчого кола або мали титули нижчого рангу. Це були ті, хто не брав участі у повстанні.
Згідно з планом Роланда, вони будуть систематично вивчати методи відомчої ієрархії управління ратуші у Прикордонному Місті, а потім, коли буде офіційно засноване нове місто, повернуться до фортеці і допомагатимуть Педро у створенні ратуші нижчого рівня, а також надаватимуть реакцію на впровадження нових законів. Якщо ці люди після втрати переваг, які дарувала феодальна влада, хотіли піти далі, тепер вони могли покладатися лише на власні здібності.
Коли флот проходив під сталевим мостом зі сріблястими краями, Роланд почув, як вельможі позаду здивовано втягнули повітря. Вони не могли не затамувати подих, поки мовчки спостерігали, як над їхніми головами пропливав залізний міст, що тягнувся з одного берега річки до іншого.
Принц не міг не відчувати певних веселощів. Ця група людей не припиняла здивовано зітхати з моменту, як сіла на корабель. Спочатку їх приголомшило те, що кам’яний корабель міг плавати на воді. Потім вони зацікавилися гребними колесами і паровою машиною, яка вивергала білий туман. «Шкода, що до цього часу не вдалося закінчити проєкт трьох постачань», – з певною злорадістю подумав Роланд. Тоді б щелепи цих вельмож познайомилися з землею від видовища яскравого і стабільного світла електричних лампочок.
Коли пролунав свисток, корабель повільно причалив до пристані. Баров, Картер і велика група чиновників ратуші отримали повідомлення через «поштового голуба» і вже чекали на березі. Коли вони побачили Роланда, то вклонилися і привіталися, дотримуючись церемонії вітання короля.
Принц усміхнувся і поплескав керівника ратуші і головного лицаря по плечах, а потім привів Барова до вельмож фортеці і представив сторони одне одному.
– Подбай про житло, необхідне для життя і навчання цих людей, – прошепотів Роланд на вухо Барову. – Не звертай уваги на їхні особистості і титули. Щонайбільше вони барони. У шахті різні люди, але якщо вони хочуть жити чесно, то мають працювати. Нехай їх навчають так, як недавніх випускників. Я хочу побачити результат якнайшвидше.
– Так, Ваша Високосте.
Коли він повернувся у замок, всі відьми, які почули новину про його повернення, зібралися у передпокої. Роланд зайшов крізь двері і ще не встиг відчути тепло, яке дарувало опалення, як хтось теплий стрибнув йому в обійми. Відчувши знайомий запах волосся, він усміхнувся і погладив дівчину по голові:
– Я повернувся.
– Так, – підняла голову Анна, по її блакитних, як озера, очах пройшлися брижі радості. – Я давно на тебе чекала.
– І я теж!
– І я, куу!
Невдовзі Роланд відчув додаткову вагу на обох руках… Навіть не дивлячись, він і так знав, що, крім Блискавки і Мейсі, жодна інша відьма в цей момент не стала б втручатися в їхні з Анною обійми.
– Агов, ви двоє майже весь цей час були з ним, – крикнула Таємничий Місяць.
– Саме так, – пирхнула Лілі. – Безсоромні!
– Я рада, що ви повернулися цілі і здорові, – лагідно усміхнулася Венді.
– Ми повинні влаштуватися свято сьогодні ввечері, – запропонувала Сувій.
– О! Я хочу пиріг з морозивом! – зраділа Андреа. – У мене буде цілий бенкет завдяки порціям Попіл і Шаві.
Останньою до нього підійшла Тілі Вімблдон.
Вона простягнула руку і з розслабленим обличчям сказала:
– Ти добре попрацював.
– Дякую, – підняв кутики губ Роланд і взяв простягнуту руку.
……
Після розкішної вечері Роланд повернувся до кабінету і полегшено зітхнув. Хоча замок у фортеці був набагато більшим, це маленьке місце все одно дарувало йому більше комфорту.
Саме коли він планував розібрати книги, привезені з фортеці, Анна відчинила двері і зайшла.
– Ти прийшла якраз вчасно, – Роланд показав на книги, завалені на килимі. – Дивися, це подарунок, який я привіз тобі. Більшість з них це історичні записи і легенди, але також є і таємниці західного регіону. Всі ці книги я взяв з кабінету герцога. До речі, це…
Перш ніж він устиг закінчити, Роланд відчув, як до його губ притиснулися м’які вуста.
Вони були трохи гарячими, сухими і водночас вологими.
– Я так сумувала за тобою, – коли вони припинили поцілунок, Анна спокійно поглянула йому в очі і виразно вимовила кожне слово.
Дивлячись в її очі, по яких знову пішли брижі радості, Роланд відчув, як тепло охопило серце.
– Ця книга…
– Я можу почитати пізніше.
– Я теж так думаю.
Вони знову поцілувалися.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.