Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.

Звільнити цю відьму. Розділ 464-468
Розділ 469. Пульсація
Наступного дня Роланд, наспівуючи мелодію, зайшов до кабінету і побачив, що там уже чекала Венді.
– У чому справа? – він переступив через безладну гору книжок на підлозі і налив їй чашку чаю.
– Прийміть мої вітання, у Прикордонному Місті тепер є ще одна відьма, – Венді усміхнулася і докладно розповіла про те, що сталося за останні кілька днів. – Якщо потрібно, я можу викликати Літо до замку у будь-який момент.
Перша відьма, яка пробудилася на його території… Це також була перша відьма, яка з’явилася після оголошення публічного найму. Роланд почувався щасливим, але, коли він почув останні слова Венді, то з цікавістю запитав:
– Хіба вона ще не в замку?
– Ні, через те, що Соловейка тоді не було, ми не мали можливості перевірити її, – Венді повторила те, на чому наполягала Сувій. – Ми відправили її додому, заплативши зарплату за перший місяць наперед.
– Хороше рішення, – кивнув Роланд. – Нехай прийде сьогодні вдень, щоб підписати контракт.
– Гаразд… – відповіла Венді з певним ваганням.
– Щось сталося?
– Ви не сердитеся… через те, як люди сприймають вас і Союз Відьом? А ще… – вона на мить замовкла, скрипнула зубами і сказала, – мої вміння не підходять для керування Союзом. Сувій має більше досвіду, ніж я, і зріло поводиться у спілкування з людьми, тому я думаю, що вона впорається краще.
– Гадаю, ти також сказала про це Сувій? – зацікавлено поставив питання Роланд. – І виявилося, що вона вважає тебе найкращою кандидаткою?
– Е?
– Схоже, я поцілив у яблучко… – він зітхнув. – Я думаю так само, як і вона. Навички й методи управління можна освоїти на практиці, але власну особистість важко змінити. Хіба ти не помітила, що, якщо не брати до уваги Мейсі, сестри люблять тебе найбільше? Крім того, Сувій в основному відповідає за роботу міністерства освіти. У майбутньому в неї буде все більше і більше роботи, тож вона не матиме часу на спілкування з новими відьмами. Спілкування з новими сестрами також є тим, у чому ти сильна, тобі слід бути впевненішою у собі. У мене добре виходить оцінювати вдачу людей.
Не чекаючи відповіді Венді, принц продовжив:
– Що стосується хибних уявлень сторонніх про Союз Відьом, то тут я проявив недбальство. Ніколи не думав, що слава цього тіл… Ні, моя попередня репутація пошириться по всьому королівству, – на якийсь час Роланд задумався. – Якщо ми хочемо змінити цю точку зору якомога швидше, то, крім підвищення публічності, я вважаю, що буде краще дозволити організації якомога швидше працювати незалежно.
– Працювати… незалежно?
– Так, я хочу перетворити Союз на самостійний департамент, як у ратуші, – Роланд уже думав над цим питанням раніше.
Зараз у Союзі Відьом було трохи більше десятка відьом, тому він поки міг впоратися з управлінням. Але якщо організація розшириться до сотень осіб або навіть до такого масштабу, що був у Святому Місті Такіла з їхніми тисячами відьом, то він більше не зможе завідувати роботою Союзу сам. Їм потрібно створити автономну функціональну систему, яка займатиметься працевлаштуванням відьом, а він лише надаватиме вказівки щодо використання здібностей і спрямовуватиме на шлях до еволюції.
Коли він виклав свої думки Венді, вона деякий час думала, а потім нерішуче сказала:
– Але в ратуші сотні людей, а у нас лиш десяток сестер, більшість яких зайняті роботою… Ба більше, яке це має відношення до зміни поглядів людей?
– Чутки, як і страх, породжує невідомість. Жителі міста можуть прийняти відьом, бо вони на собі відчули користь, яку приносять Нана і Лілі, – з усмішкою сказав Роланд. – Якщо звичайні люди також зможуть приєднатися до Союзу Відьом, це не тільки вирішить проблему нестачі робочої сили в організації, але і дозволить їм глибше зрозуміти, хто ви і чим займаєтеся. Кілька випадкових слів від звичайних людей, безсумнівно, будуть більш ефективно впливати на зміну думки оточуючих і допоможуть виправити непорозуміння, яке склалося, а також відкриють широким верствам правду про роботу і важливий внесок відьом у розбудову міста.
Це було так само, як в Академії Наук, не всі посади там займали вчені, безліч щоденних доручень, адміністративних обов’язків та управлінських питань лягали на плечі великої кількості простих людей. Якщо вони хотіли, щоб більша кількість людей почала приймати відьом, потрібно було зробити найголовніше – дати їм можливість розуміти одне одного. Залучати відьом до різноманітних індустрій і дозволяти звичайним людям приєднуватися до роботи відьом.
– Зрозуміла, – кивнула Венді. – Це справді хороший метод. Але як визнати кандидатів?
– Оскільки ви працюватимете незалежно, то, звісно, ви також маєте проводити набір і обирати кандидатів самі. – Роланд торкнувся до підборіддя і сказав: – Можеш запитати поради щодо цього у маркізи Спел. Гадаю, вона має бути добре обізнаною щодо того, як побудувати організацію, що зосереджена на відьмах. Але кількість людей у Союзі досі невелика, тому ти можеш почати з найму помічників або цивільного штабу, щоб потренуватися. Після закінчення Місяців Демонів я побудую нову будівлю поруч з ратушею, це буде спеціальне офісне приміщення для Союзу Відьом.
Він не озвучив уголос ще одну думку. Союз Відьом буде організацією, яка керуватиме не лише відьмами західного регіону чи королівства Сірий Замок, у майбутньому вона також відповідатиме за поглинання відьомських організацій з інших королівств.
– Я зрозуміла, – Венді глибоко вдихнула. – Раз ви вирішили доручити це завдання мені, я докладу всіх зусиль, що його виконати.
……
Після того, як Венді пішла, Роланд продовжив розбирати книжки, які не перебрав учора.
Побачивши розкидані на підлозі аркуші паперу, він не міг не згадати той довгий, пристрасний вчорашній поцілунок, від якого забракло повітря. Чи був це запах волосся Анни, чи її очі, що блищали від вологи, чи м’яке тіло – Роланд відчував сильний імпульс, який пустив тремтіння по всьому тілу. Коли вони вперше зустрілися, вона спалила свій одяг, але навіть тоді він не почувався так, як зараз.
Можливо, вся суть у тому, що тоді вона була худенькою і безпорадною дівчиною, але зараз Анна виросла у витончену і чарівну панянку – вона так сильно змінилася лише за рік.
«Може, я мав проявити ініціативу і відповісти на її почуття…» – коли Роланд про це подумав, його витягнута рука доторкнулася до чужих пальців. Отямившись, він зрозумів, що це Соловейко протягувала книгу:
– Я допоможу тобі.
– Е… – Роланду раптом забракло повітря.
Вчора, від моменту, коли Анна зайшла в кабінет, і до моменту, коли вони почали обійматися, пройшло кілька подихів, тому він не помітив чи йшла за ним Соловейко після вечері.
– Не хвилюйся, вчора ввечері я негайно вийшла, щоб не турбувати вас, – закотила очі Соловейко. – Я вже здогадалася, раз вона тебе давно не бачила, то обов’язково захоче висловити власні почуття – вона ніколи її не придушувала.
– Он… як?
З допомогою Соловейка він швидко розсортував книжки і розставив їх по полицях, повністю заповнивши пусті місця у книжкових шафах.
– Гаразд… – Роланд запхнув останню книжку на вільне місце. – Дякую.
– І тобі. Скільки ти ще будеш зволікати? Не змушуй її чекати…
Роланд був заскочений зненацька, він обернувся і побачив, що Соловейко уже зникла, але слова, які вона сказала, досі лунали в його голові. Хоча голос її був дуже-дуже тихим, але принц був упевнений, що почув усе правильно.
– …І не змушуй мене чекати надто довго.
Розділ 470. Новий корабель
Слова Соловейка досі звучали у вухах Роланда, поки він ішов до заднього двору поблизу шахти Північного Схилу.
Він відчував, як поступово відкривалося його серце. «Саме так, – подумав Роланд, – я більше не кресляр, який цілими днями механічно займається кресленнями, а це не той світ, у якому я жив раніше». Тепер він крок за кроком ставав великим володарем, який тримав владу у своїх руках. Цілком ймовірно, що в майбутньому Роланд стане королем. А раз ситуація змінилася, то не було потреби використовувати попередні концепції та ідеї.
«Я просто маю слідувати своєму серцю, – сказав він собі. – Якщо я буду нав’язувати їм вигадані «правила», це лише завдасть болю Анні і Соловейку».
Дійшовши до цієї думки, настрій Роланда раптом став набагато кращим. Він глибоко вдихнув холодне повітря і легко штовхнув двері, що вели на задній двір.
Відчинення залізних дверей відчувалося так, ніби Роланд звільнив своє серце – і негайно побачив новий світ.
– О… Це Його Високість, – Колібрі і Люсія підбігли привітатися.
– Ти прийшов? – мило усміхнулася Анна.
Побачивши ледь помітну червону пляму на її світлій шиї, Роланд не міг не згадати полум’яний ентузіазм Анни минулої ночі. Але тепер, коли він прийняв рішення, принц був не проти почекати ще трохи.
– Як справи? Модель готова?
– Так, – Анна поманила його за собою.
Вони вийшли з заднього двору і побачили залізний корабель, що плавав посеред ставка, оточеного снігом. Модель була близько метра в довжину і близько двадцяти сантиметрів у ширину. Залізний корабель виглядав набагато витонченішим, ніж громіздкі бетонні кораблі. Його ніс мав веретеноподібну форму, а задня частина була пласкою. Особливість залізного корабля була в тому, що дно було вкрите перехресними опорними балками, які виглядали як незліченна кількість квадратів, зрощених разом.
– Саме те, що я хотів, – вигукнув Роланд.
Порівняно з бетонними кораблями, основа яких була зроблена з залізних прутів, кораблі зі сталі мали унікальне відчуття вишуканості, особливо зі щільно розташованими перехресними балками – про це цілком можна було думати як про витвір мистецтва. Він знав, що кожна частина цієї моделі була зменшена до відповідного масштабу і вирізана чорним вогнем, жодна точка не була пропущена, тому завершений корабель виглядав монолітним творінням. Якби цю модель показали в його минулому світі, то вона б вважалася шедевром, який коштував десятки тисяч юанів.
– Це новий корабель, який ти хочеш побудувати?
– Так, – він кивнув, – це також буде перший регулярний військовий корабель міста.
Спочатку Роланд планував використовувати бетонні кораблі як основу для мілководних бойових кораблів, але виявив, що через недостатню потужність парових двигунів, швидкість стала найбільш суттєвим недоліком цих суден. Навіть коли вони перевозили лише паливо й особовий склад до фортеці Довга Пісня, весь флот мав швидкість лише вісім-дев’ять кілометрів на годину. А якщо оснастити ці кораблі 152 міліметровими фортечними гарматами, додати необхідний запас снарядів та іншого військового спорядження, то швидкість могла впасти нижче п’яти кілометрів на годину. У перерахунку на вузли це було б навіть менше за три вузли. Причина була в тому, що бетон занадто важкий. Питання зі швидкістю не було великою проблемою, коли кораблі використовували для звичайного транспортування. Але якщо він хотів використати якісь кораблі як бойові, то для кращого результату вони мали бути легшими.
Якби потужності з виробництва сталі досі були недостатніми, як це було два місяці тому, Роланду довелося б змиритися і, попри те, яким повільним він би був, робити бетонний флот. Однак після запуску «Сталевої Зірки» нинішнього запасу було достатньо, щоб побудувати справжній металевий військовий корабель. З точки зору конструкції, Роланд вибрав найпростіший модульний метод складання, який полягав у зварюванні сталевих пластин з перехрещеними балками для формування порожнистих коробів, які потім з’єднувалися разом і формували нижню плиту корпусу. Такий метод будівництва корабля не потребував кіля і не мав нічого спільного з класичними методами. Оскільки ворог не мав артилерії, йому не потрібно було турбуватися про захист, тому борти корабля були майже повністю виготовлені з тонких металевих листів, що знижувало як вартість, так і вагу корабля.
Що стосувалося двигуна, Роланд вирішив використати на новому кораблі гвинтові технології замість гребних коліс бетонних кораблів… Джерелом енергії досі залишалася парова машина, яка використовувала обертові шестерні для приведення в рух двох гвинтів. Однак у кресленнях проєкту, які він надав Анні, Роланд також залишив місце для модифікованої парової машини з трьома покращеннями і планував дочекатися масового будівництва в майбутньому, щоб одним махом модифікувати парові двигуни так, аби вони були придатними для сталевих кораблів.
Коли вони повернулися на задній двір, Анна почала різати першу сталеву пластину.
Чорний вогонь в її руках був як найточніша лінійка, коли вона використовувала свою здібність, то товстий сталевий блок в одну мить перетворювався на сім-вісім тонких пластин, товщиною у п’ять міліметрів.
Наступним кроком було зварювання. Колібрі поміщала балку, вагу якої зменшувала своєю здібністю, між двома сталевими пластинами, а чорний вогонь Анни перетворювався на невидимі для неозброєного ока нитки, що зшивали три елементи в єдине ціле. Одночасне підвищення температури повністю відрізнялося від початкового методу зварювання відкритим вогнем. Чорний вогонь нагрівав сталь з середини, що дозволяло розтопленому металу заповнювати щілини між пластинами. Коли процес був закінчений, повздовжня балка заглиблювалася приблизно на міліметр, що було доказом заповнення щілин між пластинами.
Перехрещені горизонтальні і вертикальні балки з’єднували чотири сталеві пластини, більша кількість перехрещених балок утворювали порожнистий блок у формі коробки. Далі Колібрі зменшувала їхню вагу і блоки транспортували до річки Червона Вода, де і мав пройти остаточний процес складання у доці.
Очі Роланда майже постійно були на зайнятій фігурці Анни. Поки вона займалася справою, лляне волосся дівчини гойдалося вперед-назад, ніби це був ельф, який танцював на тлі чисто-білого снігу.
……
У другій половині дня Роланд зустрівся з відьмою Літо, яка недавно пробудилася.
Оскільки вона змогла зайти в кабінет, це означало, що дівчина пройшла перевірку Соловейка. Венді дуже детально записала здібності нової відьми, тому Роланду не було потреби проводити ще якість тести, він негайно поклав перед нею контракт.
Літо взяла ручку і трохи постояла, а потім з червоним обличчям сказала:
– Я… не вмію писати.
– Не страшно, – усміхнувся Роланд, – ти можеш поставити відбиток пальця.
Вона обережно притиснула намочений у чорнилі великий палець до пергаменту:
– Це все?
– Так, – Роланд відклав контракт, – Венді вже розповіла мені про твою ситуацію, тож навіть після підписання контракту тобі не потрібно жити у замку. Все, що потрібно, приходити сюди щодня для тренування здібності і відвідування лекцій. Гадаю, Венді вже розповіла тобі про особливості магічної сили, правда?
– Так, Ваша Високосте, – як тільки Літо почула, що їй не обов’язково жити у замку, то негайно розслабилася. – Пані Венді сказала, що якщо я не вивільнятиму магічну силу, яку накопичую щодня, то моє життя буде під загрозою в день пробудження.
– Саме так, тобі потрібно наполегливо тренуватися. Стосовно використання здібності і точного контролю над магічною силою, гадаю, вона повільно навчить тебе всього, – Роланд не став виправляти шанобливе звернення дівчини, бо вважав, що для початківця непогано мати певний трепет. – Якщо ти чогось не розумітимеш, то можеш звернутися до будь-якої сестри Союзу Відьом.
– Я зрозуміла, Ваша Високосте, – опустила голову Літо. – Але… хіба моя здібність не марна? Я вже питала про це пані Венді, але вона сказала, що лише Ваша Високість знає відповідь.
– Звісно, не марна, – усміхнувся Роланд. – Ти маєш здібність, якою можуть володіти лише відомі детективи. Вона ідеально підходить для боротьби зі злочинцями.
– Де… детективи? – Літо виглядала розгубленою.
– Не хвилюйся, ти скоро зрозумієш, – Роланд покликав і Соловейко вийшла з туману. – Відсьогодні ця відьма буде твоєю безпосередньою начальницею.
Розділ 471. Возз’єднання
Увечері Фейрін Сіерте сидів у своєму кабінеті і гортав щойно видані підручники, коли раптом у вхідні двері хтось постукав.
– Любий, я печу хліб. Іди відкрий двері, – гукнула Ірен. – Можливо, прийшла пані Мейсі.
– Зрозумів.
Він закрив книгу, підійшов до дверей у вітальні і відімкнув їх. Гість, який стояв ззовні, був зовсім неочікуваним.
– Батьку! Чому ти тут? – здивовано запитав Ферін.
– Я приїхав сюди з Його Високістю, – старий лицар обтрусив сніг з плечей. – Я прибув до Прикордонного Міста ще вчора. Хоча я сказав їм, що мій син живе тут, вони все ж виділили мені житло в районі поблизу замку.
– Заходь швидше, надворі холодно, – Фейрін хутко відступив убік.
– Так. – Зайшовши до будинку Джез виглядав трохи здивованим: – У вас також є… система опалення?
– Ти знаєш про систему опалення?
– Я дізнався про це тільки сьогодні. Минулого разу, коли ми були у замку, мені здалося, що там незбагненно тепло. Я думав, що опалювальне обладнання, про яке згадував Його Високість, це камін нового типу. Коли ж цього разу я відвідав ратушу, то усвідомив, що приміщення теплі без відкритого вогню. І так я нарешті зрозумів, що для підтримки теплої температури система опалення використовує водяну пару, – Джез зняв пальто і повісив його на вішалку біля дверей. – Стривай… Я пам’ятаю, що минулого разу, коли ми ходили до замку, ти не знав, що це таке, правильно?
– Я дізнався про це лише з оголошень ратуші, – Фейрін налив батьку чаю. – Вони заздалегідь повідомляють містян про те, що будуть щось робити. Тепер зона біля дошки оголошень навіть популярніша за великий ринок.
– Іншими словами, всього за два місяці Його Високість встановив цю штуку в будинках звичайних жителів? – Джез цмокнув губами. – Це, мабуть, коштувало тисячі золотих драконів, так?
– Наш район входить до числа перших, хто отримав систему опалення. У західних і північних районах ще копають траншеї. Крім того, кажуть, що водопровід і опалення – це лише частина «Проєкту трьох постачань». Коли проєкт доведуть до кінця, ми навіть вночі зможемо жити як при світлі дня.
– Уночі як при світлі дня? – Джез підняв брови. – Ти хочеш сказати, що буде запалено більше свічок і масляних ламп?
– Ні те, ні інше. У ратуші сказали, що сила блискавки – електрика буде проведена в кожен дім.
– Сила… електрика? – приголомшено сказав старий лицар.
– Я теж вважаю це неймовірним, але це те, про що говорить пропаганда Його Високості, – кивнув Фейрін. – Завдяки електриці ночі в місті будуть такими ж яскравими, як дні.
Дивна річ полягала в тому, що хоча ця новина звучала абсурдно, серцем він відчував, що раз це були слова Його Високості Роланда, то це було можливим.
Адже принц створював все нові і нові дива.
– Д-добрий вечір, пане Сіерте… – у цей момент з кухні вибігла Ірен, яка досі тримала в руках палички з недопеченим хлібом. Коли вона вклонилася, то мало не впустила їх на підлогу.
Джез тихо засміявся:
– Доброго вечора, шановна Ірен. Зовсім не потрібно так поспішати, я ще не голодний.
Фейрін побачив, як щоки дружини негайно почервоніли.
– Кха-кха, – він прочистив горло, – додамо сьогодні ще дві страви. Можеш не квапитися, вечір тільки почався.
……
Після вечері Ірен нарешті змогла оговтатися від початкового хвилювання. Вони утрьох поговорили деякий час, а потім вона почала прибирати посуд зі столу, а Джез Сіерте поманив сина до кабінету. Фейрін зрозумів, що батько хотів поговорити з ним про щось серйозне.
Звичайно, щойно Джез сів за стіл, то спокійно запитав:
– Ти знаєш, що цими днями сталося у фортеці Довга Пісня?
– Мені дещо відомо… – Фейрін зібрався з думками і сказав: – Я чув, що чотири великі родини вчинили повстання. Його Високість поїхав із Прикордонного Міста, щоб придушити його. Ця інформація була на дошці оголошень.
– Ратуша повідомляла навіть про це? – Джез на мить був здивований, а потім швидко пояснив Фейріну ситуацію. – Хоча я послав людину, щоб повідомити про це Його Високості, я не очікував, що він з’явиться так швидко. Про результат можна здогадатися: у чотирьох родин не було жодних шансів проти війська принца. Родини Кленовий Лист, Прудкий Вовк і Дика Троянда були повністю знищені, залишилася лише ослаблена родина Мілу. Крім того, наша сім’я також була в цьому замішана.
– Що? – здивувався Фейрін. – Батьку, ти…
– Звісно, це був не я, – зітхнув Джез, – я вже старий і більше не хочу вплутуватися у такі ризиковані справи, але твій молодший брат інший. Він прагнув перевершити твої досягнення, щоб довести свою перевагу як спадкоємця. На жаль, він обрав неправильну сторону.
– Ти хочеш сказати, що Місо брав участь у повстанні? – обличчя Фейріна спохмурніло.
Джез кивнув:
– Після поразки повстанців його схопили солдати принца. У день суду я пішов на площу, щоб побачити Місо востаннє.
– … – Фейрін заплющив очі.
Попри те, що Місо на кожному кроці намагався ускладнити йому життя після того, як Ферін став лицарем Вранішнє Світло, він все ще був молодшим братом, тож колишньому лицарю все одно було сумно дізнатися про його трагічний кінець.
– Оскільки на його руках не було крові і він добровільно здався, Місо засудили до десяти років каторжних робіт. Зараз він має бути у шахті Північного Схилу.
Останні слова батька негайно привели його до тями.
– Д-десять років каторги? Я думав, ти хотів сказати, що Його Високість…
– Стратив Місо? – Джез похитав головою. – Коли я сказав «останній раз», то мав на увазі, що це був останній раз, коли він був членом нашої сім’ї. З того моменту він більше не належить до сім’ї Сіерте.
– Ти… зрікся його.
– Саме так, – Джез глибоко вдихнув. – Я давно попереджав його, але він ніколи не брав це близько до серця. Людина, яка сприймає майбутнє сім’ї за дитячу забавку і готова ризикнути життями усіх членів родини, абсолютно не підходить на роль наступника, – хоча слова старого лицаря звучали твердо, але вираз його обличчя був сумним, а зморшки на чолі стали глибшими. – Тепер лише ти мій син.
– Батьку… – Фейрін відчув, як запекло в очах, він не втримався і взяв старого лицаря за руки.
– Я ніколи не благав, але цього разу сподіваюся, що ти станеш спадкоємцем родини Сіерте. У мене є передчуття, що вона зможе відродитися у твоїх руках, – повільно сказав Джез. – Цього разу я погодився приїхати з Його Високістю також для того, щоб мати хорошу позицію, коли почнуть відбуватися зміни.
– Але посади не передаються у спадок, батьку… а титул лицаря стане почесним.
– Я знаю, але ти проігнорував роль зв’язків і досвіду. Його Високість сказав, що на посади будуть обирати лише тих, хто має видатні здібності. А з досвідом і ширшим колом зв’язків шанси отримати таку ж саму посаду як у мене або навіть вищу значно зростають, якщо порівнювати зі звичайними людьми, – Джез поплескав сина по спині. – Навіть якщо ти захочеш і далі бути вчителем, я не примушуватиму тебе, поки ти зможеш передати прізвище сім’ї далі.
Після тривалого мовчання Фейрін нарешті кивнув і сказав:
– Я розумію, батьку. Обіцяю тобі це.
– Раз так, то я почуваюся спокійним, – усміхнувся Джез Сіерте. – До речі, якби у тебе був вибір, то до якої сфери ти хотів би долучитися?
– Ну…
– Як щодо
другої армії? Я чув від командувача Залізна Сокира, що крім солдатів, які
будуть іти на поле бою, вони, схоже, планують сформувати відділ стратегії. І
спочатку це хочуть випробувати у другій армії. – Джез з великим інтересом
поглянув на Фейріна: – Насправді я знаю, що нинішня робота не є твоєю улюбленою
справою. Якби ти справді був щасливий мати справу з книгами, то не обирав би
стати лицарем. – Очі його батька палали, ніби він міг наскрізь бачити думки
Фейріна: – Мій сину, ти досі є Вранішнім Світлом.
Розділ 472. Шлюбні клятви у Прикордонному Місті
……
– Одяг, взуття, чашки, ложки і виделки, – говорила Мей, загинаючи пальці. – Що ще мені потрібно взяти з собою?
На підлозі була розкидана купа побутових речей, серед них також виднілися великий чайних і маленькі дерев’яні миски.
– Постільна білизна – це найважливіше, – подумала вголос Ірен. – Краще взяти з собою комплект подушок, ковдру і простирадла.
Почувши ці слова, Роксія і Гайт засміялися, але негайно замовкли, як тільки Мей кинула на них холодний погляд.
– Постільна білизна не потрібна, Картер сказав, що купить новий комплект на великому ринку. Говорять, що будуть продавати купу речей, які чотири великі родини зберігали у підвалах власних особняків.
– Ого, вони, мабуть, усі зроблені з прекрасного шовку, – позаздрила Ірен. – Я чула, що у столиці є швейна майстерня, яка продає одяг і тканину з чистого шовку. Подібне могли дозволити собі лише дворяни і заможні торговці. Якщо це речі чотирьох великих родин, то якість має бути відповідною.
– Гадаю, це так, – Мей вдала безтурботність. – Пригадую, Картер сказав, що один комплект коштує п’ять золотих драконів.
– Ого… – здивовано протягнула трійця.
– П-п’ять золотих драконів! О боже! – видихнула Роксія. – Мені потрібно майже два роки, щоб заробити стільки грошей.
– Як ти можеш порівнювати себе з Зіркою Заходу? – Гайт постукав Роксію по лобі. – Пані Мей – знаменитість, яка виступала у столиці! А пан Картер – головний лицар Його Високості. З якого боку не подивися, вони недосяжні, розумієш?
– Це так чудово, Мей, – очі Ірен заблищали. – Я так тобі заздрю.
Мей знала, що лише Ірен відчувала щиру радість за неї. Саме ця пряма щирість привернула увагу Вранішнього Світла. Також вона дивувалася, як Ірен, що виросла в театрі, могла мати таку добру і щиру вдачу. Хоча Мей вирішила забути про свою колишню закоханість, вона все ж почувалася трохи щасливою, коли побачила щиру заздрість Ірен:
– Коли ти станеш відомою, то зможеш купити і собі щось подібне… За виступ у столиці платили кілька золотих драконів, не кажучи вже про подарунки від вельмож, які можна було отримати після вистави.
– Але я не знаю, скільки мені знадобиться часу, щоб мої акторські здібності досягнули твого рівня, – надула губи Ірен.
– Схоже, тут дуже жваво. Ви репетируєте? – двері раптом відчинилися і на порозі з’явився гарний чоловік. – Я не заважатиму?
– П-пане Картере! – Гайт і Роксія негайно вклонилися, вітаючись.
– Привіт, пане лицарю, – Ірен схилила голову у вітанні й усміхнулася. – Ми обговорювали, що Мей має взяти з собою, переїжджаючи до вашого дому, і просто говорили про вас.
– Справді? І що ви говорили про мене? – з цікавістю запитав Картер, чухаючи потилицю.
– Нічого! – Мей зиркнула на нього. Він постійно такий. Поки його рот закритий, Картер виглядав справжнім лицарем, але щойно починав говорити, як благородний образ розлітався. – Чого ти раптом прийшов сюди? Хіба сьогодні вихідний?
– Ем, не хвилюйся, отримав спеціальний дозвіл від Його Високості і… я приніс тобі подарунок.
– Подарунок?
Мей поглянула на інших, Гайт негайно зрозумів натяк:
– О, пані Мей, я щойно згадав, що мені треба дещо зробити. Коли закінчите з пакуванням речей, кличте мене у будь-який момент.
– У мене теж справи, одяг вже кілька днів замочений у відрі, потрібно про це подбати, – Роксія вклонилася і, потягнувши за собою Ірен, вийшла з кімнати.
– Га? Мені нічого не потрібно робити. Стривайте… Я хочу побачити подарунок Мей… – голос Ірен поступово віддалявся, аж поки не затих.
Мей видихнула, замкнула двері, обернула і подивилася на головного лицаря:
– Що за подарунок? Це ж не ще одна річ, яку розробив Його Високість, так?
Картер швидко пробігся поглядом навколо:
– Твій батько…
– Він зайнятий. Чи ти думаєш, що всі такі вільні, як ти? – сердито сказала Мей.
Коли вона забрала батька з фортеці, то думала, що йому знадобиться багато часу, щоб освоїтися з новим оточенням. Неочікувано, але всього за тиждень він знайшов роботу з сортування документів у ратуші. Тепер він працював як чиновник у міністерстві будівництва.
– Я теж дуже зайнятий, – сказав Картер, розвівши руками. – Його Високість перевів найефективнішого співробітника міністерства юстиції до фортеці Довга Пісня, тепер усі завдання лягли на мої плечі. Мені не тільки доводиться допитувати шпигунів і перевіряти населення, але й арештовувати злочинців. У мене стільки справ, що я не завжди можу поїсти тричі на день. Ти не знаєш, але деякі злочинці влаштовують ще ті проблеми, це не місцеві жителі, а негідники, що змішалися з біженцями. Тепер, коли їхнє життя покращилося, вони почали нападати на інших біженців. Проте не хвилюйся, вони в основному діють у районі тимчасового проживання на заході і не мають можливості так легко потрапити до внутрішнього міста. Крім того, якщо вони вчинили злочин, то не зможуть втекти від мене.
Мей не змогла втриматися від сміху, коли почула цю пристрасну заяву:
– Добре, я зрозуміла. Отже, пане лицарю, який стежить за порядком і спокоєм у місті, чи не бажаєте пообідати і перехилити келих-другий, перш ніж повернутися до справ?
– Хоча я дуже цього хочу, але, боюся, у мене не вистачить на це часу, – Картер протягнув до неї пакунок, який тримав у руках. – Приміряй цю сукню, щоб побачити, чи підходить вона. Я спеціально попросив Його Високість зробити її.
– Його Високість? – Мей була дещо здивована.
– Так, коли я повідомив принцу про дату нашого весілля, він сказав, що є певний тип суконь, які найкраще підходять для такої події, але щоб пошити одну таку потрібно докласти багато зусиль. Я довго благав Його Високість і навіть підкупив пані Солою пирогом з морозивом, щоб отримати потрібну сукню.
Коли тканину розгортали крок за кроком, Мей побачила спалах чисто-білого кольору.
Лицар тримав перед нею сукню – і вона раптом відчула, як серце забилося швидше. Це був простий і водночас прекрасний одяг. Він не був прикрашений коштовним камінням чи золотою вишивкою. Сукня складалася з кількох шарів білої газової тканини. Проте, коли мова заходила про слово «прекрасний», то тут у гру вступав крій. Верх сукні мав чіткі виразні лінії і різко контрастував з нижньою, де спідниця ніби розквітала, складаючись із шарів хвилястої тканини, що виразно демонстрували витончену ручну роботу.
Вона точно знала, що будь-яка жінка, знатного роду чи ні, була б негайно зачарована цією сукнею.
Мей обережно взяла сукню, білу, як сніг, і легку, як пір’їнка, і пішла до спальні, щоб одягнутися.
Коли вона повернулася до вітальні, очі Картера розширилися:
– О небо, ти… така гарна.
– Справді? – рідкісний рум’янець з’явився на її обличчі.
Навіть без дзеркала вона могла здогадатися, як виглядала зараз, – приголомшений головний лицар був найкращим доказом.
Мей підійшла до Картера і ніжно поцілувала його у щоку:
– Дякую за подарунок, він мені дуже подобається.
Лицар, отямившись, нічого не сказав і просто обійняв її.
Дивлячись, як його обличчя повільно наближалося, Мей заплющила очі.
«Буде досить непогано, коли мене почнуть називати Мей Ланніс», – подумала вона.
Розділ 473. Третій крок до розбудови міста
Після двох тижнів навчання і дослідження Баров, керівник ратуші, на прохання Його Високості вирішив провести наприкінці першого місяця весни розширене пленарне засідання у залі замку. Окрім керівників департаментів, що вже відвідували подібне засідання раніше, на розширене пленарне засідання також прийшли деякі дворяни фортеці, тому кількість учасників досягнула 65.
Процес навчання також був оцінкою. Баров уже рік як очолював ратушу, тому міг легко розрізнити, які дворяни будуть навчатися і працювати, а від яких користі не буде. Уже на першому рівні перевірки була відсіяна майже половина дворян.
Його Високість сказав, що дав їм можливість «заскочити на експрес». Якщо вони не зможуть на нього заскочити, то тут нічим зарадити, з часом ті, хто не будуть встигати, залишаться позаду. Баров відчував те саме. Незалежно від того, був Його Високість демоном чи богом, це не змінювало, що на землях принца панувала зовсім інша атмосфера, ніж в інших частинах королівства. Якщо такою буде нова ера, то він більш ніж радий іти з Його Високістю.
Головна тема сьогоднішньої зустрічі полягала у тому, щоб після заснування міста провести остаточне голосування щодо єдиного закону, а також заодно повідомити дворянам фортеці зміст закону. Баров довго до цього готувався, і ось нарешті настав час підняти завісу таємниці.
Перед усіма поклали по тонкій книзі у твердій обкладинці, на якій золотими літерами були виведені слова «Основний закон королівства». Це була збірка законів, які розробив і відредагував сам принц. Вже з назви ставало зрозуміло, що Його Високість мав далекосяжні плани, він також вірив, що влада принца не повинна обмежуватися лише західним регіоном.
– Почнемо, – кивнув Його Високість Роланда, який сидів на чолі довгого столу.
– Слухаюся, – Баров прочистив горло. – Гадаю, всі в ратуші, мабуть, вже чули новини про те, що у західному регіону от-от буде засноване нове місто, книга перед вами – це збірка загальних законів, які будуть впроваджені на території Його Високості після закінчення будівництва міста. Ви можете почитати їх самостійно або послухати мої пояснення. Якщо у вас виникнуть запитання, можете одразу з ними звернутися, Його Високість відповість на них.
Почулося гортання сторінок. Баров розгорнув книжку, відкривши першу сторінку, вишуканий пергамент був покритий текстом.
– Те, що ви бачите першим, це загальний план вмісту, де згадується структура і система нової території…
«Стаття 1: Вся повнота влади над територіями належить Роланду Вімблдону».
«Стаття 2: Ратуша є вищим органом влади на території. Під керівництвом Роланда Вімблдона вона вирішує всі питання, пов’язанні з управлінням землями».
«Стаття 3: Населення, що прибуло на територію, може отримати офіційний статус громадян через кілька каналів. Ратуша зобов’язана підтримувати три або більше каналів для отримання статусу громадянина».
«Стаття 4: Кожна особа, яка отримала офіційний статус громадянина, не повинна зазнавати дискримінації на основі минулого статусу, незалежно від того були вони вільними людьми, селянами, слугами чи рабами, чоловіки і жінки мають однакові права. Громадяни захищені законом, а також мають усі засоби захисту і переваги території. Водночас вони зобов’язанні сплачувати податки, служити в армії і захищати землі від ворога».
«Стаття 5: Дворяни також належать до громадян. Титул більше не надає відповідної влади і може бути успадкований лише як почесний титул згідно з законом».
«Стаття 6: Особиста безпека і законна власність громадян знаходяться під захистом Роланда Вімблдона і є недоторканними».
«Стаття 7: Громадяни мають право на освіту, право на вільний вибір роботи і право на вільний шлюб».
«Стаття 8: На території заохочують торгову діяльність і підтримують вільний ринок за умови, що це не порушує законів».
«Стаття 9: …»
Баров погладжував сторінки, поки зачитував статтю за статтею. Закони, які приймали дворяни, рідко говорили про простолюдинів. Навіть вільні люди в місті були просто об’єктом для експлуатації в очах великої знаті. Рідко хто, як Його Високість, згадував про простолюдинів у своїй системі владі. Схоже, принц справді вірив, що лише покладаючись на силу всього народу, можна вибороти шанс на життя у судний день.
Барову було байдуже на кого покладатиметься Його Високість: на простолюдинів чи на дворян. Він просто мав зробити все можливе, щоб виконати те, що йому доручив принц, аби міцно тримати цю владу в руках. Коли він був у столиці королівства, то перейшов з гільдії астрологів на місце помічника міністра фінансів. Баров думав, що незабаром зможе досягнути вершини влади у королівстві Сірий Замок. Хто б міг подумати, що йому доведеться чекати більше ніж десять років, за які початкове захоплення поступово змінилося на заціпеніння і спустошення, на втілення цієї мрії. Причиною, чому він погодився на прохання Вімблдона III і відправився слідом за четвертим принцом до Прикордонного Міста, була не лише примарна обіцянка на втілення мрії, але і розбите почуття надії. Несподівано для нього мрія втілилася в реальність зовсім не так, як він очікував.
Баров ніколи не бачив справжнього демона, але добре знав наскільки сильними були лицарі закуті в обладунки. Раз Його Високість міг легко впоратися з ними, то, природно, він також зможе придушити сили опору по всьому королівству. Рано чи пізно принц буде коронований і правитиме світом, а він, Баров, стане правою рукою короля. Якщо міністр фінансів буде живим на той час, цікаво, яким буде його вираз, коли вони зустрінуться?
……
Оскільки більшість змісту загального плану оприлюднювалося раніше у зрозумілий для інших спосіб, керівники різних департаментів не відчували здивування. Лише коли мова зайшла про заборону торгівлі людьми і скасування рабства, присутні дворяни почали шепотітися між собою, однак всі інші статті не викликали запитань.
Що стосувалося змін дворянського стану, то присутні представники дрібної знаті все одно не могли користуватися перевагами власних територій – більшість земель знаходилися в пустинних місцях, тому, природно, вони не піклувалися про втрату феодальної і законотворчої влади. Ба більше, після двотижневого навчання багато дворян почали планувати продати власні території ратуші, а потім використати ці гроші для відкриття нової справи, наприклад, заводу з механічної обробки або хімзаводу у фортеці Довга Пісня.
Ось так, з поступовим зачитуванням і поясненням кожного закону, розширене пленарне засідання тривало з ранку і до обіду. Коли настав час обіду, слуги принесли їжу прямо до зали і всі продовжили обговорення за обідом. Барову знову і знову підносили склянку з водою. Хоча у нього боліло горло, але він все одно насолоджувався цією ситуацією.
Нарешті засідання перейшло до останньої теми, що була єдиною статтею в «Основному законі королівства», право висловити думку про яке мали всі: прапор і назва нового міста.
Зала раптом наповнилася галасливими балачками.
Тому Баров попросив всіх придумати назву й ідеальний образ, і варіант кожної людини був покладений на стіл, щоб учасники могли оцінити і визначити найкращий варіант.
Після кількох раундів голосування і відсіювання прапор і назву нового міста нарешті було обрано.
Прапор був заснований на гербі королівської родини Сірого Замку. Основою була вежа зі схрещеними списами, над якою була додана велика п’ятикутна зірка, а під вежею – три маленькі зірки, які являли собою ратушу, першу армію і Союз Відьом.
Нове місто вирішили назвати «Беззимним містом».
Ву́зол — одиниця вимірювання швидкості. Загальноприйняте скорочене англійське написання kt або kn (англ. knots). Дорівнює 1 морській милі за годину. Використовують в усьому світі для цілей мореплавства, навігації та метеорології. Назва походить від вузлів на лагліні, за стравленою довжиною якого визначали швидкість судна.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.