Звільнити цю відьму. Розділ 474-478

Англійська назва новели: Release That Witch

Автор: Ер Му (Er Mu)

Рік: 2016

Статус: закінчено

Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)

Переклад: у процесі

Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі

Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?

Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.

То ж, нехай почнеться його подорож.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. TymoshenkoDrakula, Valentyna B., Kirito Kun.

А також щира подяка Андрію С.

Звільнити цю відьму

Звільнити цю відьму. Розділ 469-473

Розділ 474. Машина для вбивства

Через два дні після розширеного пленарного засідання Залізна Сокира отримав наказ випробувати нову зброю.

Оскільки з північного заходу в будь-який момент могли атакувати демонічні звірі, нове стрільбище зробили на іншому березі річки Червона Вода. Коли з’явився Залізна Сокира, особиста охорона принца вже оточила потрібне місце конопляними мотузками і червоними прапорами та встановила контрольно-пропускні пункти на обох кінцях металевого мосту, тож ніхто сторонній не міг сюди пройти.

Очевидно, Його Високість надавав великого значення випробуванню зброї.

Швидко крокуючи снігом, який переливався різноманітними відтінками, і киваючи на вітання охоронців, Залізна Сокира не міг не згадати той час, коли вперше брав участь у випробуванні крем’яних рушниць. Тоді він був лише маловідомим представником людей пісків і жителі Сірого Замку постійно дивилися на нього з підозрою і настороженістю. Попри те, що він прожив у Прикордонному Місті п’ять років і приголомшив мисливців чудовими навичками стрільби з лука, за межами старого району його ніхто не знав.

У той час він думав, що усамітнено житиме у цьому богом забутому місці як мисливець, поки не помре від старості або не буде вбитий демонічним звіром чи власною здобиччю. Залізна Сокира не очікував, що Його Високість вподобає одного з людей пісків і дозволить мисливцю побачити силу небесного вогню і грому. Зміни, які слідували за цим, відбувалися настільки швидко, що він за ними не встигав: все почалося зі створення ополчення для боротьби з демонічними звірами, ополчення потім перетворилося на першу армію, а він сам піднявся з капітана загону мисливців до командувача першої армії. Але, що ще дивовижніше, завдяки особливому ставленню Його Високості до відьом, він знову зміг зустрітися зі спадкоємицею клану Гордого Піску, пані Дроу Срібний Місяць, і так йому вдалося послабити найбільший жаль свого життя. За цю довіру, визнання, а також у подяку за покращення власної долі Залізна Сокира у серці присягнув на вірність новому володареві.

Коли він підійшов до центру стрільбища, то побачив принца Роланда. Але його здивувало те, що, крім Його Високості і головного лицаря, були також присутніми кілька відьом Сонного острова.

– Ваша Високосте, Залізна Сокира прибув! – він зробив два кроки вперед і відсалютував принцу.

Роланд кивнув:

– Тепер, коли всі тут, можемо починати. – Він передав дві довгі рушниці Залізній Сокирі і Картеру: – Це один з типів нової зброї, яку я недавно розробив, вона ще перебуває на етапі прототипу. Кількість обмежена, тому пробуйте по черзі.

Залізна Сокира уважно подивився на нову зброю в руках – вона нагадувала револьверну гвинтівку, але різниця була в заряджанні, вона не мала знайомого зарядного механізму.

Він був приголомшений. Можливо, цю зброю, так само, як і крем’яну рушницю, потрібно заряджати через ствол?

– Вона називається – затворна гвинтівка, – на щастя, Його Високість швидко почав пояснювати. – Для її куль використовується новий бездимний порох, і вона має калібр у 8 міліметрів. Хоча це менше, ніж у 12 міліметрової револьверної гвинтівки, ця зброя потужніша, – принц повернув гвинтівку. – Патрони вставляються з передньої частини спускового гачка, у кожній обоймі вміщується по п’ять куль. Однак вона не може стріляти безперервно, як револьверна гвинтівка, тому її потрібно вручну перезаряджати.

Після демонстрації Його Високості Залізна Сокира швидко зрозумів, як користуватися новою гвинтівкою, він підняв зброю і на пробу вистріляв обойму – нова гвинтівка була досить потужною. Кожного разу, коли він натискав на спусковий гачок, Залізна Сокира відчував, як приклад бив його в плече. Постріли були набагато гучнішими, ніж у револьверних гвинтівок.

Зробивши п’ять пострілів, він зрозумів, що перед дулом майже не було диму; якби це була стара крем’яна рушниця, диму від п’яти випущених куль було б достатньо, щоб заблокувати йому можливість прицілюватися. Схоже, це був результат «бездимного» пороху, про який згадував Його Високість, однак у самій рушниці не було чогось унікального. Якщо порівнювати, то перехід від крем’яних рушниць до револьверних гвинтівок був значним стрибком, але нова гвинтівка, здавалося, не приносила якихось покращень. Залізна Сокира навіть відчував, що вона не надто переважала револьверні гвинтівки. Найочевидніший недолік був у тому, що швидкість стрільби знизилася.

У порівняні з револьверною гвинтівкою, з якої він міг безперерви вести вогонь після прицілювання, затворна гвинтівка була незручною, бо доводилося перезаряджати обойму, тобто її потрібно було опустити, перезарядити, підняти і знову прицілитися перед пострілом. Хоча цей процес був набагато швидшим, ніж у крем’яної рушниці, але затворна гвинтівка не підходила для швидкого придушення ворога – як, наприклад, вдалося зробити за допомогою револьверних гвинтівок під час зачистки повстанців у фортеці Довга Пісня. Зіткнення відбувалися на близькій відстані на перехресті вулиць або у будинках. Під час таких зіткнень затворна гвинтівка була б набагато менш корисною, ніж револьверна.

Залізна Сокира чесно висловив свою думку щодо випробування нової зброї і Картер висловився у схожій манері.

Принц кинув і сказав:

– Це правда, вона не така зручна, як револьверна, але у неї є очевидні переваги. Андреа, будь ласка, продемонструй, – він передав гвинтівку в руки відьми. – Не забудь використати свою здібність, коли будеш стріляти.   

– Звісно, – білява відьма взяла гвинтівку і вміло перезарядила. Було видно, що вона не вперше стикалася з цією зброєю. – Дивіться уважно!

Після трьох оглушливих пострілів Залізна Сокира з подивом виявив, що три дерев’яні мішені, які були розмішені найдалі на стрільбищі, впали одна за одною. Кулі не тільки влучили у мішені, що були не більші за ніготь, а також поцілили у стовпи, до яких були прикріплені мішені.

Вони знаходилися на відстані щонайменше 400 метрів!

– Ваша Високосте, це… – недовірливо сказав Картер.

– Відгалужена здібність Андреа дозволяє їй точно влучати в ціль, незалежно від того, яка зброя в її руках – луч чи пістолет, – з усмішкою сказав принц, – але її сила не впливає безпосередньою на стріли, арбалетні болти чи кулі, вона лише отримує можливість майстерно володіти зброєю. Інакше кажучи, якщо вона кине камінь, то зможе влучити в ціль на відстані у десятки метрів, але якщо кине птаха, то ні в що не влучить.

– Ви хочете сказати… що звичайні люди можуть досягнути цього рівня майстерності, якщо їх навчити?

– Саме так, це найбільша перевага затворної гвинтівки – у неї нема зазору між кульовим циліндром і стволом, що значно покращує дальність і точність, – кивнув Роланд. – У поєднанні з оптичним прицілом навіть у руках звичайних солдатів вона зможе влучно вбивати ворогів на відстані близько 400-500 метрів, тоді як точність револьверної гвинтівки становить менше ста метрів.

Залізна Сокира негайно зрозумів жахливу силу цієї зброї. Більшість людей не буде остерігатися прихованих атак на такій відстані. Якщо стрілець сховається у житловому будинку або в якомусь високому місці, то легко зможе позбавити життя важливу ціль. А якщо подібна зброя буде в руках пані Соловейка, то ніхто не зможе вберегтися від раптової атаки нізвідки.

– Ваша Високосте, ви пообіцяли мені, що дасте одну, коли почнеться масове виробництво, – Андреа прикрила рота рукою.

– Звісно, – Роланд відклав дві затворні гвинтівки і пішов в інший бік, де під шматком тканини ховалося щось опукле. – Насправді затворні гвинтівки – це лише початок. Центром сьогоднішнього випробування є ось ця річ.

Коли вони побачили зброю, що ховалася під лляною тканиною, Залізна Сокира негайно закохався у неї – порівняно з рушницями і гвинтівками, що складалися з дерев’яних прикладів і металевих трубок, ця зброя була абсолютно чорною і, здавалося, повністю була зроблена з металу. Вона була значно більшою за рушницю і стояла на тринозі, тому була в половину людського росту. Довгий ствол був удвічі менший за зап’ястя, блискучі кулі були з’єднані тканинним поясом і тягнулися до широкого корпусу нової зброї. Вона в усіх аспектах відрізнялася від попередніх зразків.

Розділ 475. Сяйво

– Це великокаліберний кулемет, для нього використовують такі ж кулі, як для затворних гвинтівок. Якщо їх витягнути з тканинного ременя, то ними можна стріляти з нової гвинтівки, – принц поплескав вогнепальну зброю. – Стосовно механізму, то він набагато складніший, ніж у гвинтівки, тому я не вдаватимуся в подробиці. Я назвав цю зброю великокаліберний кулемет «Марк I». Зараз я продемонструю, як ним користуватися.

Коли принц Роланд сів за вогнепальну зброю і натиснув на курок, Залізна Сокира заледве повірив у те, що бачив!

З дула нової зброї вирвався безперервний потік полум’я, а струмінь повітря здійняв у повітря пухнастий сніг. Тканинний ремінь з кулями щось втягувало в корпус кулемета й одночасно з іншого боку одна за одною вилітали димлячі гільзи – в мить ока десятки гільз упали на землю!

Перед ними був ще один тип вогнепальної зброї, але звучала вона набагато потужніше, ніж невелика група стрільців, яка постійно натискали на спусковий гачок. Між постріли не було жодних пауз. Принц стріляв не у мішені, а в землю – щільний потік куль здіймав снігові стовпи, а земля, здавалося кипіла. Перш ніж один сніговий стовп падав, в іншому місці виростав новий, кулі ніби сплітали смертельну павутину і на кожного, хто спробував би пройти її, чекала смерть.

– Це… абсолютно неймовірно, – пробурмотів головний лицар.

Картер був не єдиним, Залізна Сокира краєм ока глянув на інших і помітив, що крім пані Соловейка, яка постійно охороняла Роланда, всі інші відьми були приголомшеними. Що ж до чорноволосої жінки, яка носила великий меч, на ім’я Попіл, то вираз її обличчя був набагато складнішим, на ньому виднілася суміш шоку, розгубленості і втрати.

Залізна Сокира відчув до неї краплю співчуття. Він зміг стати головним охоронцем клану Гордого Піску завдяки навичкам стрільби з лука і володіння мечем, які дбайливо відточував з самого дитинства. І такі відважні воїни, як він, з видатними талантами і тривалим статусом непереможених привертали увагу лідерів кланів, вони намагалися перетягнути їх до себе. Але якою б гострою не була реакція, якою б відточеною не була майстерність – ні те, ні інше не допомогло б уникнути невидимих куль. Бо навіть недоліки, які виникали з перезаряджанням рушниць і гвинтівок, більше не існували для Марка I. Якби перша армія була оснащена десятьма-двадцятьма великокаліберними кулеметами, то бойові навички противника, які той практикував понад десять років, стали б не більше ніж жартом.   

Для воїна це було неприємне відчуття. Подібне складно прийняти.

…На щастя, він знайшов новий шлях.

*******************

Листочок швидко пересувалася між гілками, підганяючи демонічних звірів, що вдерлися у Туманний Ліс, до міської стіни.

Тепер вона могла контролювати територію, яка за розміром наближалася до невеликого міста. Рослини у лісі були для неї очима і кінцівками. Вони не тільки могли рости відповідно до її бажання, але і перетворитися на оборону лінію від сторонніх. Однак Його Високість неодноразово говорив Листочку, що їй не потрібно самій вступати у бій з ворогом, якщо вона натрапляла на могутніх демонічних звірів або демонів, то мала просто повідомити про це гарнізон на стіні. Особливо це стосувалося демонів, якщо вони дізнаються про її існування, то могли знищити весь ліс, що призвело б до ще більших втрат. Тому вони покладалися на її можливість раннього попередження, а ліс, який можна змінювати відповідно до потреби, у майбутньому мав стати великою перевагою.

З цієї причини Листочок знайшла відкриту ділянку поблизу міста і планувала висадити там нову партію пшениці «Золота Один» після закінчення Місяців Демонів. Цього разу Серце Лісу даватиме їй магічну силу, а тому колоски пшениці, вирощені з зерна, зможуть рости майже нескінченно, тому не мало виникнути жодних проблем, навіть якщо зерно будуть давати фермерам по всьому західному регіоні.

Раптом вона відчула групу вовчих гібридів, що наближалися до краю лісу.

Листочок негайно звернула увагу на них і побачила вісім демонічних звірів, що рвалися вглиб лісу. В ту мить, коли вона планувала відправити крилатих гінців, щоб сповістити про них першу армію, і погнати демонічних звірів до міської стіни, відьма раптом помітила щось дивне.

Звірі більше не виглядали такими лютими, як раніше, і поспішно тікали, ніби за ними щось гналося, через що вони не звертали уваги ні на гілки, ні на лози, які намагалися їх зупинити.

Невже… з’явилися демони?

Листочок нахмурилася. В той момент, коли вона збиралася розширити зону контролю, на її голову опустився промінь тепла.

Листочок поглянула вгору і побачила, як на небі, вкритому темними хмарами, з’явилося кілька тріщин. Золоті промені прорвалися крізь хмари і полилися на вкриту білим землю західного регіону…

*******************

– Що робити з цим? – Тіллі вказала на рівняння у книзі.

– Хм… Тут потрібно використати четверте рівняння, щоб створити нове, а потім взяти похідну, щоб отримати формулу у книзі, – Анна швидко записала процес виведення на папері. – Ось і все.

– Ось воно що, – Тіллі сплеснула руками. – Якщо ми візьмемо цю похідну, то результат має бути близьким до 1.

– Як чудово, ти можеш подумки все порахувати, – похвалила Анна.

– Хе-хе, – ніяково усміхнулася п’ята принцеса, – це все моя здібність… Ти справді дивовижна, ти можеш так швидко вивчити підручник, який він написав.

Анна м’яко усміхнулася – це була усмішка, яка з’являлася лише тоді, коли була згадка про Роланда Вімблдона.

Щоразу, коли таке траплялося, Тіллі не могла не зітхнути. Незалежно від того, був Роланд колишнім четвертим принцом чи ні, якщо він подобався щирій і чесній Анні, то не міг бути злою людиною. Насправді що більше вони проводили час разом, то сильніше відчувався його неповторний шарм – Роланд абсолютно відрізнявся від себе колишнього, ніби чужинець з далеких країв. Він був зовсім не схожим на вельмож цього світу, але знаходитися поряд з ним було незбагненно комфортно. Коли Тіллі дивилася на сіре небо за вікном, то іноді думала, що було б чудово, якби Місяці Демонів тривали довше. Якщо вона дізнається про нього більше, то чи зможе по-справжньому зрозуміти Роланда, попри його мовчання?

Тіллі похитала головою і зібралася з думками, щоб поставити наступне запитання, але раптом на сторінку, яка її зацікавила, упало світло.

Вони удвох визирнули у вікно і побачили, що небо, з якого раніше щедро сипалися сніжинки, почало спалахувати променями світла – ще далеке сонце пофарбувало краї хмар золотим. Зайняті жителі міста також помітили цю зміну, і незабаром на вулиці висипав величезний натовп – люди раділи.

Тіллі порожньо дивилася на небо, її переповнювали змішані почуття…

*******************  

Коли стрілянина припинилася, біля ніг Його Високості накопичилися порожні гільзи. Від ствола тягнувся потік білого диму, а передня частина дула навіть мала легкий відтінок червоного.

Навколо була цілковита тиша, ніхто не висловлював своїх думок. Власне, і потреби в цьому не було – уже з виразу облич присутніх ставало зрозумілим, наскільки їх вразила нова зброя.

Залізна Сокира більше не зміг стримувати хвилювання й опустився на коліна, як було заведено у людей піску.

– Цей світ належить вам, Ваша Високосте.

Це був новий шлях, який він знайшов – слідувати за принцом Роландом і керувати першою армією, оснащену абсолютно новою вогнепальною зброєю, для розширення територій Його Високості.

До Залізної Сокири простягнули руку.

Допомігши йому піднятися, принц Роланд не виглядав дуже гордим, як цього очікував Залізна Сокира. Його Високість поглянув на Непрохідний гірський хребет і сказав низьким голосом:

– Однак наш справжній ворог… це демони.

«Попри це, я буду готовий боротися за вас до кінця», – але перш ніж Залізна Сокира встиг щось сказати, сліпуче світло раптом прорізало небо і полилося прямо на землю. Відьми позаду приголомшено вигукнули, а Роланд підняв голову й усміхнувся. Променів світла ставало все більше, і незабаром темні хмари тихо розтанули, як лід і сніг, що зіткнулися з шаленим вогнем, – на небі знову сяяло сонце.

Місяці Демонів закінчилися.

Розділ 476. День перемоги

……

Перед світанком у двері Кукасіма загупали. Він позіхнув і підсвідомо потягнувся за пальтом, але на середині згадав, що тепер йому більше не потрібно негайно тягнутися за теплим одягом.

Товсті цегляні стіни не пропускали холод, а неймовірна система опалення підтримувала тепло у приміщенні. Неважливо наскільки сильні надворі вітер і сніг, будинок не мав щілин, крізь які вони могли прорватися в середину, а дах був міцним і не протікав. Таким високоякісним житлом у місті Золотого Врожаю могли насолоджуватися лише дворяни. Хоча вони володіли набагато більшими резиденціями, ніж цей будиночок.

Кукасім відчинив двері і побачив, що надворі стояв молодий чоловік, це був його заступник Баракуда.

– Чому ви так довго спали? Нам потрібно поквапитися, капітане! Якщо запізнимося, то не зможемо знайти хороше місце!  

– Невже потрібно так рано іти? – Кукасім глянув на небо. Вранішнє світло тільки-тільки почало пробиватися з-за хмар, м’яке ранкове світло сонця освітило лише невеликий куточок неба.

– Звичайно! Я почув від сусідів, що на честь святкування дня перемоги «Зірково-Квіткова» акторська трупа покаже виставу. Якщо ми запізнимося, то навіть не зможемо знайти на площу!

– Гаразд, зачекай, – старий знизав плечима і повернувся до своєї спальні, щоб переодягнутися.

Він поглянув на інше порожнє ліжко і зітхнув. «День перемоги… Не знаю, чи проводяться подібне свято у фортеці Довга Пісня. Якщо ні, то Вейд пропустить все святкування».  

Кукасім і Баракуда відійшли від будинку та попрямували до площі. До стовбурів дерев, що росли по обидва боки вулиці, прив’язали мотузки, до яких причепили різноманітні кольорові прапорці. У поєднанні з блиском ранкових променів сонця – місто відчувалося абсолютно по новому. Час від часу з бокових вулиць виходили люди і приєднувалися до них. Схоже, вони теж прямували до площі.

Стосовно святкування перемоги, то Кукасім почув про це від Баракуди. Його Високість Роланда назвав перший день після закінчення Місяців Демонів «днем перемоги». У цей день жителі міста мали вихідний, крім того, також проводили грандіозний бенкет біля багаття на центральній площі. Коли заступник дізнався про це, то попросив піти разом з ними. Подумавши, що сидіння на місці не принесе користі, Кукасім погодився.

Коли вони прийшли на площу, то побачили, що простір навколо театральної сцени в центрі був відгороджений. Поліціянти у чорній формі дбали про порядок. Багато людей прийшло раніше за них і вже скупчилися навколо сцени. Кукасім і Баракуда знайшли місця біля сцени і почали порожні балачки, чекаючи початку святкування.

Коли сонце піднялося над їхніми головами, на площі зібралася величезна юрба. І саме в цей в цей момент на сцені з’явився принц. Щойно він вийшов, Кукасім почув бурхливі вигуки. Люди навколо схвильовано піднімали руки і вигукували «Многая літа Його Високості!».

Четвертий принц усміхнувся і дочекавшись, поки вщухнуть крики людей, стиснув кулак і голосно сказав:

– Ми знову перемогли зло!

Юрба на площі раптом вибухнула радісним криком – від цієї оглушливої відповіді серце старого затремтіло. Він давно не бачив володаря, якого так підтримували люди.

– Мої піддані! Звідки б ви не були родом – з заходу, півночі, сходу чи Крайнього Півдня, – якщо ви зробили внесок у це місто, то ця слава належить вам! Вона належить кожному, хто вклав свій піт і свою кров у Прикордонне Місто! – рівний, але сповнений емоцій голос принца, здавалося, мав чарівну силу. Він не кричав, але Кукасім чітко чув кожне слово Його Високості. – І сьогоднішній день перемоги – це день, призначений для вас. Зло ще не знищене до кінця, рано чи пізно воно повернеться. Але скільки б ворог не приходив, поки ми об’єднані і працюємо разом, перемога зрештою буде за нами! 

Старий ще ніколи не чув, щоб представник королівської родини говорив про простолюдинів в одному реченні з собою, але Його Високість, здавалося, на це не зважав. Він дивився на інших людей природно, без звичної зарозумілості і зневаги дворян. Здавалося, що для принца всі навколо були рівними йому.

Це було неймовірно, але несподівано… гармонійно.

– А тепер будемо радіти цій важко здобутій перемозі і піднімемо келихи, щоб відсвяткувати!

– Многая літа Його Високості!

– За перемогу!

Над площею лунали радісні вигуки, і всі підняли праві руки, щоб засвідчити пошану принцу, Кукасім не був виключенням.

– Це володар, гідний моєї вірності! – схвильовано сказав Баракуда, поплескавши себе по грудях.

Далі настав час виступу «Зірково-Квіткової» трупи, і багато людей збуджено засвистіли.

– Я давно не бачив їхніх вистав.

– Пані Ірен все така ж гарна!

– Але якщо порівнювати з Мей, мені здається, що їй бракує чарівності.

– Слід говорити пані Мей. Ви не чули? Говорять, що вона скоро вийде заміж за головного лицаря, Його Високість уже надіслав вітальні подарунки.

Почувши розмову, Баракуда не втримався і подумав уголос:

– Назва трупи зазвичай або така сама, як у театру, або використовується назва міста. Чому трупа Прикордонного Міста має таку дивну назву?

– Ти не з заходу, еге? – негайно відгукнувся хтось. – Пані Мей і пані Ірен – обидві з театру Довга Пісня. Одну називають Зіркою Заходу, а іншу – Квіткою Завтрашнього Дня. Оскільки тепер вони обидві у Прикордонному Місті, то, звісно, трупу називають «Зірково-Квітковою».

– Дивіться, починається!

Кукасім не вперше бачив театральні вистави, але зміст цієї історії зовсім не нагадував звичайні розповіді про кохання дворян – це була історія про західний регіон… Актори на сцені грали звичайних людей, які жили у Прикордонному Місті. Вони пройшли шлях від безпорадності і нерішучості перед Місяцями Демонів, коли їх гнали як ягнят, до рішучості залишитися в місті і до самого кінця боротися з лютими демонічними звірами. Історія була захопливою і сповненою перепитій. Коли персонажі на сцені вмирали від голоду і холоду або гинули на лінії оборони, захищаючи своїх рідних, глядачі відчували, ніби це були вони самі.

Невдовзі вистава з головою затягнула Кукасіма в історію. Навіть біженці, які недавно прибули до західного регіону, відчули жертви і невпинні зусилля людей на прикордонні королівства, які з усіх сил намагалися вижити.

Коли драма закінчилася днем перемоги, площу заповнили бурхливі оплески.

Те, що він побачив далі, приголомшило його. Він побачив, як дівчина з довгим лляним волоссям розрізала дерево на шматки за допомогою чорної нитки, а потім використала купу дров, щоб запалити багаття, яке тягнулося аж до неба.

Глядачі не тільки не відчували страху, вони навіть голосно вигукували її ім’я:

– Пані Анна! Пані Анна!

Коли на багатті почали смажити цілі тушки овець, атмосфера святкування досягнула кульмінації. Місцеві жителі вишикувалися у довгу чергу і з дивними танцювальними жестами рухалися площею – це був початок останньої частини святкування. Вислухавши пояснення, вони зрозуміли, що поки люди будуть танцювати, шашлик будуть робити знову і знову аж до півночі.

– Капітане, підемо? – Баракуда ковтнув слину, він дуже хотів приєднатися.

– Я надто старий, щоб танцювати, – похитав головою Кукасім. – Іди до них.

– Тоді… я піду, – Баракуда висолопив язика. – Я поділюся з вами, коли отримаю шашлик!

Дивлячись, як хлопець разом з натовпом іде до відкритого простору, Кукасім не втримався від сміху. Раніше він вагався, яку назву дати бетонному кораблю, капітаном якого тепер був. Назва мала бути пам’ятною й унікальною. Тепер у нього нарешті з’явилася ідея.    

«Я назву його – Перемога», – подумав він.

Розділ 477. Любов і прихильність

……

Як і рік тому, для відьом був влаштований окремий нічний бенкет у замку.

Листочок перетворила задній двір, який кілька разів розширювався, на табір просто неба, з усіх боків закритий оливковими деревами. Всі, хто знаходилися навколо яскравого багаття, будь-якої миті могли підняти голови і побачити зірки на нічному небі.

Порівняно з тогорічним шашликом, де було всього лише п’ять відьом, цього разу все проходило набагато жвавіше. Тут були не тільки сестри Союзу Відьом, але також Мейсі, Люсія, Агата, Спел, Білий Папір і Літо, плюс сім відьом з Сонного острова, тож загальна кількість досягнула двадцяти п’яти.

На невеликий столик біля вогнища поставили тарілки з нарізаною їжею і соусами, щоб кожен міг взяти собі стільки, скільки хоче. Після очищення територій від повсталих дворян кількість м’яса і сукна в запасах Прикордонного Міста значно виросла. Крім того, також подали слабоалкогольне фруктове вино, яке спеціально зварила Евелін, і морозиво, яке зробила Агата.

Поки Блискавка з ентузіазмом показувала всім, хто вперше приєднався до шашлику, як смажити курячу ніжку, Мейсі уже запхала до рота гарячий стейк. Вони з Блискавкою провели цілий рік разом, навідувалися до гір і лісів, тому вона добре зналася на тому, як і яку їжу приготувати на відкритому вогні, а сумка на її поясі була наповнена різноманітними спеціями, як і у Блискавки.

– Я вважаю, що це марна трата часу, – Агата змастила медом приготовлені яловичі фрикадельки, які тримала в руках. – Демони от-от нападуть. Якщо ми не використаємо цей час, щоб підготуватися до бою, ням-ням… але замість цього ми тут. Насолоджуємося невеликою перемогою і чекаємо, коли вороги увірвуться в місто… ням-ням, тоді всьому кінець, – сказала вона, жуючи.

– Їж повільно, все буде добре, – Роланд простягнув їй нову порцію кульок з фаршу – було видно, що Агаті подобалися соковиті яловичі фрикадельки. – Поєднання роботи і відпочинку підвищує ефективність. Один вихідний ніяк не вплине на перемогу над демонами. І навіть якщо ми програємо, то принаймні зможемо насолодитися радостями життя.

– Нісенітниці! – Агата закотила на нього очі.

Вона взяла фрикадельку, занурила її в миску з олією, а потім поклала прямо у багаття – за допомогою своєї здібності, хай яким пекучим був вогонь, вона могла підтримувати потрібну температуру на поверхні фрикадельки. Очевидно, що недавня робота з охолодженням для виробництва азоту зробила її контроль над магією більш точним.

З іншого боку, було видно, що Літо, яка щойно приєдналася до Союзу ще ніколи не бачила стільки м’яса. Хоча вона продовжувала ковтала слину, але її руки не ворушилися. На щастя, Венді помітила стриманість юної відьми і потягнула нову сестру до себе, щоб поділитися приготованою їжею з нею і Білим Папером.

Очікуючи, поки їхня їжа приготується, три відьми Сонного острова – Попіл, Андреа і Шаві – грали у покер. За останні кілька місяців вони вивчили всі варіанти трюків, які знав Роланд. Коли демонічні звірі не нападали на місто, принц завжди міг бачити, як вони збиралися разом у залі замку і грали у карти.

Кілька інших відьом Сонного острова, як-от Свічка, Евелін і Сільва дуже добре ладнали з відьмами Прикордонного Міста. Вони весело спілкувалися з Листочком, Луною, Солоєю й іншими, ніби були однією великою родиною.

Дивлячись на теплу сцену перед собою, Роланд відчув неабияке задоволення – після року наполегливої роботи зміни у західному регіоні поступово почали проявляти себе. І захопливі вигуки людей на площі вдень, і теперішні щасливі усмішки на обличчях відьом були нагородою за його зусилля.

Така винагорода була настільки солодкою, що нею просто не можна було не насолоджуватися.

Коли багаття поступово згасло, час наближався до півночі. Роланд попросив Соловейка і Попіл провести додому Нану і Літо, а сам пішов на другий поверх замку і чекав на появу Анни.

Він вирішив проявити ініціативу і зробити цей крок замість того, щоб пасивно чекати чи зволікати.

Крізь вікна в коридор замку лилося сріблясте світло місяця. У потоках цього світла він побачив блакитні очі Анни – ця сцена здалася йому знайомою, але цього разу їхні позиції змінилися. Темрява наполовину приховувала її, тому слабкий блиск зіниць Анни нагадував зірки на нічному небі, але на цьому нічному небі не було інших зірок, зараз це воно належало лише їй одній.

Роланд нічого не сказав, але ступив уперед, щоб взяти її за руку, – вони разом пішли на третій поверх.

Звичайно, це був не перший раз, коли вони були так близько, але його серце все одно шалено калатало. Він тримав її руку у своїй і відчував, що Анна теж хвилювалася. Та попри це, вона не вагалася і йшла поряд з ним.

Вони зайшли до його кімнати, Роланд зачинив двері, глибоко вдихнув і, не знаючи, що говорити, повернувся, коли Анна поцілувала його. М’який кінчик язика ніжно проник крізь губи – і вони сплелися у глибокому поцілунку, що п’янив, як міцне вино.

Раптом йому спали на думки слова «Запечатати поцілунком».

Коли не знаєш, що сказати, просто поцілуй. Якщо не вмієш висловлювати свої почуття, просто поцілуй. Поцілунок – це розмова без слів. Поцілунок – це палкі почуття.

Коли вони розділилися, щоки Анни були червоними.

– У мене є для тебе подарунок.

Роланд дістав два червоних магічних камені – їх відшліфували і вклали у золоті оправи, до яких згори кріпилися тонкі червоні мотузочки.

– Це… печатка?

– Так, один – це камінь пошуку шляху, а інший – це камінь-маяк. Після того, як їх зв’язали магією, вони стали печаткою пошуку, – Роланд допоміг Анні одягнути на шию камінь пошуку шляху. – Тож тепер, де б я не був, ти можеш використати його і знайти мене.

Анна, ніби щось усвідомивши, уважно і нерухомо дивилася на нього.

Роланд ніжно торкнувся до її щоки і виразно сказав кожне слово:

– Ти вийдеш за мене, Анно?

Блакитні озера більше не були спокійними – їх затягнув рясний дощ.

Через деякий час Анна кивнула і сказала:

– Так.

……

Усе, що відбувалося далі, було таким природним – почуття, які вони виношували протягом тривалого часу, в цей момент повністю пробилися крізь останню перешкоду і злилися в єдине ціле.

Роланд підхопив її за талію, поклав на ліжко і спустився ніжними поцілунками від її чола до шиї. Далі він дійшов до одягу і його пальці почали незграбно розстібувати ґудзики. Анна не заплющувала очей, вона уважно спостерігала за кожним рухом, ніби намагалася закарбувати все до найменших деталей.

Коли біла і ніжка шкіра дівчини повністю оголилася, Роланд подарував їй м’які обійми, і накрив їх обох ковдрою.

Одяг більше не був перешкодою і він чітко відчував ритмічне серцебиття Анни, ніби її серце от-от мало вискочити з грудей.

– Цього разу… – тихо прошепотіла Анна на вухо Роланду.

– Так?

– Я не засну…

Роланд не втримався від сміху, і це зменшило напругу між ними. Він легенько щипнув Анну за ніс і сказав:

– Навіть якщо ти заснеш, я не відпущу тебе сьогодні.

Коли їхні губи знову зустрілися, вони нарешті стали одним цілим, а їхні розуми і тіла злилися воєдино.

……

Розділ 478. Свідки

Після заняття коханням Анна поклала голову на руку Роланда, пригорнувшись до нього, як кішка.

– Ваша Високосте, я така рада, що… зустріла вас, – тихо прошепотіла вона. Минуло достатньо часу, щоб її дихання заспокоїлося.

– Називай мене Роландом, – він усміхнувся, неквапливо граючись з довгим волоссям дівчини. – Сторонніх тут нема. Я ніколи не чув, щоб ти називала мене на ім’я.

– Ро… ланд.

– Молодець, – він полоскотав Анну за вухом, змусивши її розсміятися, а потім зітхнув. – Насправді… я просто маю це сказати. Раніше я навіть уявити не міг, що зустрінуся з такою видатною дівчиною, як ти.

– Навіть у палаці?

– Ніде, – Роланд злегка похитав головою. – Іноді, коли я про це думаю, то все навколо здається нереальним.

Анна на мить замовкла, а потім пригорнулася ближче:

– Я тут і нікуди не піду.

Ці слова негайно викликала бурю спогадів, він не міг не пригадати, що вона і раніше говорила щось подібне.

«Жити як нормальна людина… Мене до цього байдуже, я просто хочу залишитися поруч з Вашою Високістю, і все».

«Про що ти говориш? Я нікуди не піду».

Худорлява дівчина, що згорнулася калачиком у кутку камери, серйозна дівчина, яка відточувала свої навички у формі покоївки, відважна дівчина, яка запалила великий вогонь і запечатала діру в міській стіні, сором’язлива дівчина, яка проявила ініціативу, піднявши голову і поцілувавши, чарівна дівчина, що попросила його провести з нею день пробудження…

Незліченні фрагменти спогадів проносилися перед його очима.

Самі того не знаючи, ці двоє накопичили так багато спогадів.

– …Так, – Роланд пропустив крізь пальці шовковисте волосся Анни і погладив її струнку спину. – Ти поруч зі мною.

«Ось наскільки чудові почуття, – подумав він. – Хоча ці слова, очевидно, були безглуздими, але вони викликають надзвичайне відчуття тепла всередині, ніби серце ось-ось розтане».

Цього разу тиша тривала довше і, коли Роланд подумав, що Анна заснула, її голос розрізав тишу.

– Я відьма.

– Знаю.

– Сестра Венді сказала мені, що відьми не можуть мати дітей, – прошепотіла Анна. – У майбутньому ти зіткнешся з багатьма неприємностями.

– Я їх не боюся, – рішуче сказав Роланд. – Насправді вони ніщо у порівнянні з Третьою Битвою Божої Волі, яка чекає в майбутньому.

Раніше він обмірковував те, як використати систему для вирішення проблеми зі спадкоємцями, але інформація, яку розповіла Агата, повністю розбила його плани. Битва, що вирішить долю людства. Якщо демонів не вдасться перемогти, то всі королівства будуть знищенні. Тож у порівнянні з цим про  проблему спадкоємця не варто було і турбуватися.

Думаючи про це, він зробив паузу, а потім продовжив:

– Насправді я трохи хвилювався раніше.

– Чому?

– Я боявся, що ти використаєш цю причину, щоб відмовити мені.

– Чого б це? – здивувалася Анна. – Я хочу бути з тобою, незалежно від того відьма я чи ні.

Почувши її відповідь, Роланд не втримався від сміху. «Справді, Анна була такою з того самого моменту, як я її зустрів… вона прямолінійна, не підбирає слів і відверто говорить все, що думає. З нею ніколи не буде непорозумінь типу «Я роблю це для твого ж блага, але не скажу тобі про це», як у корейських драмах. Я просто надумав багато».

Поки вони розмовляли, Роланд відчув, що його тіло знову сповнилося енергії. Анна також це помітила, вона поцілувала його в шию, штовхнула на спину і сіла зверху…

Ніч була ще довгою.

……

Наступного дня Роланд встав дуже пізно. Він розплющив очі і почав позіхати лише тоді, коли сонце піднялося над замком.

Поглянувши на подушку поряд, він злегка напружився. Анни ніде не було видно. «Невже… все, що було минулої ночі, мені наснилося?» Роланд нахилився і полегшено зітхнув – на подушці було кілька довгих волосинок лляного кольору, а від ковдри поряд відчувався легкий аромат.

– Що ти робиш? – раптом над головою пролунав голос Анни.

Роланд підняв голову, відчуваючи збентеження, – те, як він лежав на подушці й обнюхував її, мало виглядати доволі непривабливо.

– Кхм, я рахував, скільки волосинок ти втратила. Ем, чому ти вже встала?

– Я вирішила принести тобі сніданок, – вона поставила тарілку, яку тримала в руках, на тумбочку. Її рухи виглядали дещо незвичними. – Коли я прокинулася, то побачила, що ти міцно спиш, тому вирішила не будити тебе.

– Вибач, – збентежено сказав Роланд. – Це мав би робити я.

Після їхньої активності минулої ночі навіть з надзвичайною здатністю відьом до відновлення вона почувала некомфортно.

– Про що ти говориш? – засміялася Анна. – Ти – принц.

Він безмовно похитав головою і притягнув її в обійми. Трохи побувши так, Анна поплескала Роланда по спині і сказала:

– Гаразд, тепер, коли ти встав, тобі слід поснідати. Сьогодні ще багато чого потрібно зробити.

– Ти не хочеш відпочити день-другий?

– Ні, – серйозно відповіла Анна. – У майбутньому нам доведеться мати справу з демонами. Солоя і пані Агата дуже багато працюють, тож я не можу пасти задніх, – вона усміхнулася. – І ти теж… Роланде.

……

Поцілувавши Анну на прощання, принц у піднесеному настрої попрямував до кабінету. Коли він відчинив двері, то з подивом виявив, що біля столу сиділа Тіллі і чекала на нього.

– Доброго ранку, – кивнув він їй. – …Щось сталося?

– Уже майже полудень, – усміхнулася Тіллі. – Схоже, тобі снилися гарні сни.

– С-справді? – рот Роланда вигнувся в усмішці, і він спробував прикрити її рукою.

– Звичайно, ти мало не вибухаєш сміхом, – знизала плечима Тіллі. Через мить усмішка зникла з її обличчя: – Я прийшла, щоб попрощатися.

Роланд був приголомшений:

– Попрощатися? Ти повертаєшся на Сонний острів?

– Я була тут досить довго. Хоча я маю зв’язок з фіордами через листи, але… мені все одно потрібно повернутися. Тепер, коли Місяці Демонів закінчилися, я досягнула мети цієї поїздки, – вона встала і підійшла до вікна на всю стіну. – Не хвилюйся, навіть за морем я надаватиму тобі повну підтримку для боротьби з церквою і демонами. 

– Хіба ти не можеш переїхати у західний регіон? – сказав Роланд. Він ще раз спробував переконати її залишитися: – На південному березі річки Червона Вода є вільна і простора територія, де можуть осісти відьми.

– Ми вже обговорювали це питання, – Тіллі зітхнула. – Справа не в місця для проживання.

«Схоже, вона прийняла рішення», – безпорадно подумав Роланд. Хоча для неї це була ознака політичної зрілості і лідерської відповідальності, але для нього це не зовсім добра новина.

– Тоді почекай тиждень. Я приготую деякі корисні речі для відьом у фіордах.

– О? – Тіллі обернулася. – І що це буде?

– Книги, навчальне приладдя і деякі поради для практики, – сказав він, клацнувши пальцями. – Це не тільки позбавить тебе клопотів з копіюванням, але і посилить навчальний ефект. Крім того, я дам з собою кілька револьверів для самозахисту на випадок, якщо ви зустрінетеся з кимось, хто має божий камінь відплати. Також буде ще дві парові машини, вони дуже допоможуть, коли потрібно буде качати воду для поливу чи для отримання солі.

– Он як…  – Тіллі нахилила голову і сказала: – Дякую.

– Крім того, попереду день заснування нового міста. – Роланд наголошував на кожному слові: – Я сподіваюся, що в цей день ти зможеш приєднатися до мене і стати свідком заснування Беззимного міста.

>>Розділ 479-483<<


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥

Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.

Список розділів роману “Звільнити цю відьму”.

Блоґ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *