Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.

Звільнити цю відьму. Розділ 474-478
Розділ 479. Бажання серця
Останнім часом життя Венді було надзвичайно насиченим.
Білий Папір цілком відповідала своєму імені та швидко поглинала знання про відьом і магію. Уроки читання, письма і вивчення природничих знань проходили дуже гладко. Тепер дівчина могла самостійно вивчати лексику, звертаючись до підручників. Що ж стосувалося знань про природу, то тут все було дещо складніше. Іноді вона ставила запитання, на які Венді не могла відповісти, тому з ними доводилося звертатися до Анни або Його Високості.
Порівняно з Білим Папером, Літо просувалося повільніше. Можливо, річ була в її віці. Їй доводилося повторювати слово кілька разів, перш ніж вона запам’ятовувала, як його написати. Крім того, дівчина не мала великого розуміння щодо природничих знань. Але Венді не вважала це проблемою, якби вони були б такими розумними, як Анна, у неї могли виникнути складнощі. Все, що тут було потрібно – це час і терпіння.
Щоранку вона кликала своїх учениць у вітальню, щоб перевірити домашнє завдання, яке дала напередодні. Це була ідея, про яку говорив Його Високість усім вчителям міністерства освіти: знання без належної практики швидко забудуться, лише завдяки постійній практиці їх можна запам’ятати.
Далі йшло навчання з володіння магією. Білий Папір уже могла допомагати Агаті виготовляти кислоту, також дівчина відправлялася на корабельню, щоб прискорити твердіння цементу. Тож у цей час Венді в основному займалася новенькою відьмою. Вона чула, що Літо мала приєднатися до Соловейка в Управлінні охорони і буде допомагати Його Високості, відтворюючи події на місці злочину. Тому в першу чергу її потрібно було навчити точного контролю над часом відтворення.
На щастя для відьми використання здібності таке ж природне, як дихання. Навіть ті, хто не показували особливої швидкості у навчанні, не мали з цим проблем з того моменту, як відчули магію. Венді часто наводила Мейсі як приклад, щоб Літо не сумувала через низький рівень магічної сили. Раз голуб зміг еволюціонувати, то і звичайна відьма здатна це зробити, чи не так? Звичайно, після цього вона таємно приносила Мейсі медовий шашлик як компенсацію.
Лекція з базової освіти проходили увечері. Взявши до уваги різний прогрес навчання у нових сестер, Його Високість розділив відьом на два класи. Ті, хто прибули першими, продовжували навчатися у Сувій, також здобуваючи початкові знання з елементарної фізики і хімії, тоді як ті, хто з’явився пізніше, отримували додаткові уроки від Венді, які проходили після основних лекцій.
Це також був час найбільшого розслаблення в її розкладі дня.
Зрештою як перша відьма, що приєдналася до Союзу, після періоду навчання між нею й іншими сестрами збільшився розрив. Крім того, кожного разу, коли вона згадувала про те, що Його Високість доручив їй керувати Союзом Відьом, вона відчувала величезний тиск на своїх плечах.
Венді звільнялася від свого тягаря лише тоді, коли, вкладаючи все своє серце, навчала нових відьом.
Давши Білому Паперу і Літо домашнє завдання на вечір, вона пішла прийняти гарячу ванну. Після цього, почуваючись комфортно, Венді повернулася до спальні і побачила Соловейка, яка сиділа на ліжку і тримала в руках «Базові принципи природознавства».
Схоже, вона перебувала у заціпенінні. Якби Соловейко була зосереджена на книзі, то заснула б менше ніж за чверть години – бо Венді ніколи не бачила, щоб вона читала цю книжку хоч на хвилину довше.
– Що сталося? – Венді підняла ковдру, залізла на ліжко і сіла поряд.
Соловейко злегка повернула голову і поглянула на неї з абсолютно порожнім виразом обличчя. Венді бачила такий вираз лише один раз, в той день, коли вона перше зустріла Соловейка у місті Срібного Сяйва. Тоді вона йшла засніженими вулицями, абсолютно не звертаючи уваги на сніг, що падав їй на плечі.
– Його Високість Роланд і Анна – разом… – прошепотіла вона. – Це я підштовхнула його.
– … – Венді не знала, що сказати.
Вона також помітила, що недавно Анна і Його Високість стали набагато ближчими, але з цим усі погодилися, бо не бачили в цьому нічого дивного. Анна була першою відьмою, яку зустрів принц Роланд. За винятком того, що вона не могла мати дітей, дівчина була бездоганною в усіх аспектах. Сувій навіть вважала, що Анна найбільше підходила для того, щоб стати королевою. Чого Венді не очікувала, що до цих змін їх підштовхнула Соловейко.
– Я готувалася і знала, що цей результат був неминучий. Але чому, коли я бачу їх разом… чому мені так боляче? – Соловейко міцно тримала Венді за руку. – Я давно все вирішила…
Коли Венді дивилася на її стан, то також відчувала біль у серці. Соловейка справила на неї враження сильної духом людини. Чи це було, коли її ув’язнили родичі з міста Срібного Сяйва, чи коли вона боролася разом з Союзом Співпраці проти церкви – хай які труднощі повставали перед нею, Соловейко завжди зберігала спокій і була готова битися до кінця. Вона не показала страху навіть тоді, коли зіткнулася з грізною Хакалою. Але зіткнувшись з почуттями, Соловейко знову перетворилася на ту безпорадну дитину. А Венді почувалася безсилою, не знаючи, як допомогти.
Бо у самих почуттях не було чогось правильного чи неправильного.
Все, що Венді могла зробити, це обійняти її і м’яко поплескати по спині:
– Якщо тобі важко, то поплач.
Соловейко похитала головою і тихо сказала:
– Коли я покинула родину Ґелань, то пообіцяла… що більше ніколи не буду плакати, ніколи…
Її голос ставав все тихішим і тихішим, аж поки його більше неможливо було почути. Венді відчула, як одяг на грудях став теплим і вологим, але Соловейко не випустила жодного звуку. Через те, що вона намагалася стримуватися, її плечі тремтіли і вона ще міцніше хапалася за Венді.
– Я не плачу…
– Так, ти не плачеш… я знаю, – Венді заплющила очі, почавши шкодувати про ті слова, які колись сказала Соловейку.
Залишатися поряд з Його Високістю – це лише звучало легко. Насправді більшість відьом залишалися біля принца… бо їм більше нікуди піти. Вони добре усвідомлювали, що існував дуже маленький шанс на те, що він захоче одружитися з дівчиною, яка не зможе народити йому дитину, тобто, на варіант, коли кровна лінія не буде продовжена. Однак вся суть була в дистанції. Це було так само, як з сонцем, кожна людина, знаходячись на відстані, могла насолоджуватися теплом і світлом, але при спробі наблизитися можна було згоріти. Соловейко, очевидно, не мала наміру просто спостерігати здалеку.
Це був непростий шлях.
– Тоді краще здатися… – тихо сказала Венді. – Навіть якщо ти зробиш крок назад, з тобою все одно будуть сестри.
Довге мовчання. Здавалося, час завмер, поки вона очікувала вироку. Хоча це не стосувалося її, Венді все одно відчувала неймовірну напругу. Кілька разів вона відкривала рота, щоб поставити якесь запитання, але слова зникали ще до того, як вона могла їх вимовити.
Так тривало, поки Соловейко не підняла голову.
Її очі були червоними, але від сліз не залишилося і сліду. Здавалося, що відчуття вологи на одязі Венді було ілюзією. Побачивши погляд Соловейка, вона зрозуміла, що цей процес нарешті підійшов до кінця… але це ще не був кінець.
– Я не здамся, – похитала головою Соловейко. – Хай там що, я хочу буди поряд з ним до самого кінця…
Навіть якщо її спалить сонце.
Такою була відповідь Соловейка.
Розділ 480. Нове весілля
Через три дні в саду замку відбулося весілля головного лицаря Картера Ланніса і Зірки Заходу Мей.
Крім родин, також були присутніми всі члени «Зірково-Квіткової» трупи, чиновники ратуші і Союз Відьом.
У цю епоху шлюбну церемонію зазвичай проводила церква. Засвідчували вінчання представників королівської родини регіональні єпископи. Дворяни і заможні торговці на основі свого статусу й багатства запрошували високоповажних священників прийти для благословення їхнього шлюбу. Простолюдини ж, навпаки, мали піти до церкви і заплатити кілька срібних вовків, щоб священник провів для них церемонію вінчання. Звичайно, було багато людей, які не могли собі цього дозволити і жили разом неодруженими.
Оскільки церква більше не мала місця у західному регіоні, ясна річ, що проведення церемонії шлюбу перебрала на себе ратуша. Згідно з планом Роланда, ратуша надсилатиме чиновників, які будуть проводити реєстрацію і безплатно видаватимуть свідоцтво про шлюб. Весілля Картера було чудовим прикладом для реклами. Принц навіть придумав слоган: зручно, законно і безплатно.
Коли Мей вийшла до саду у весільній сукні, пролунали захопливі вигуки. Хоча вона не була відьмою, але її унікальна аура відомої акторки негайно привернула увагу натовпу. Навіть Роланд із зітханням мав визнати, що у Картера хороше око. Якби не потреба у рекламі й неодноразові благання лицаря, він би не став так рано витягувати козир у вигляді весільної сукні.
Картер, другий головний герой весілля, з’явився у чорному вбранні, він також випромінював унікальну ауру, що неймовірно вдало поєднувалася з його красивим і доглянутим обличчям. Коли ці двоє стояли поряд, то виглядали як пара, створена на небесах.
– Вони так гарно виглядають разом, – захоплено сказала Анна.
– Колись настане і наш день, – Роланд ніжно стиснув її руку. – Тоді всі знатимуть твоє ім’я.
– Так, – вона нахилила голову й усміхнулася.
Одружитися з відьмою – легко, але дуже складно отримати схвалення більшості підданих на цих землях. Цього важко досягнути без абсолютної влади чи надзвичайно високої репутації. Тому для початку потрібно дочекатися, коли у королівстві вщухне громадянська війна і Роланд стане шанованим королем Сірого Замку. Лише після цього він зможе одружитися з Анною. Роланд не хотів, щоб інші думали про неї як про відьму, з якою він потайки розважався, дворяни частенько робили подібне в минулому.
Однак Роланд вірив, що їм не доведеться довго чекати на цей день. Місяці Демонів закінчилися і місто готувалося до весняного наступу. На Тіфіко чекав потужний удар, що повністю знищить його трон.
– Настав час обмінятися обручками… е, далі… – чиновник ратуші, очевидно, не був знайомим з новою шлюбною церемонією, яку склав Роланд. Він опустив голову і поглянув у записник: – Пара цілується.
– О-о-о… – присутні вибухнули вітаннями.
Звісно, «Зірково-Квіткова» трупа також приєдналася, особливо старалася Ірен, яка схвильовано схопилася за Вранішнє Світло і погойдувалася збоку в бік, примушуючи всіх інших аплодувати і вітати Мей.
– Це ж просто поцілунок, – надулася Блискавка. – Щоразу, коли мій тато повертався з експедиції, його неодноразово цілували покоївки.
– Куу… – Мейсі, яка у пташиній формі сиділа на її голові, схилила власну голову і прикрилася крилом, але… у голуба очі знаходилися по обидва боки голови.
– Ваша Високосте, ця церемонія… чи справді це потрібно? – запитала Сувій, приклавши руку до чола.
– Це особливий випадок. Не кожній парі молодят потрібно так робити, – усміхнувся Роланд. – Це все-таки необхідно для реклами. Що більше привертає уваги, то краще. – Він поглянув на Солою і сказав: – Ти маєш відтворити це в усіх деталях!
– Не хвилюйтеся, залиште все на мене, – Солоя, не кліпаючи очима, дивилися на молодих і стискала в руці магічне перо. Воно яскраво сяяло, показуючи, що власниця сильно зацікавилася церемонією.
Картер, очевидно, трохи нервував щодо цього кроку. Мей, яка на мить приголомшено завмерла, проявила ініціативу і, ставши навшпиньки, поцілувала його.
Сад заповнився гучними оплесками.
– І нарешті настав час отримати благословення від Його Високості!
Роланд відділився від натовпу і підійшов до молодят. Він поплескав Картера по плечу:
– Молодець.
А потім звернувся до Мей:
– Бажаю тобі щастя.
– Ц-це все…? – з ваганням запитав Картер.
– Звичайно, ідіть додому і добре відпочиньте. Я дам тобі два вихідних, – з усмішкою сказав Роланд. – Вейд має повернутися до Прикордонного Міста після обіду. Тож залиш роботу на нього.
– Дякуємо, Ваша Високосте, – в один голос сказали молодята, а потім усміхнулися одне одному.
Весілля закінчилося гучним феєрверком, який зімітувала Луна.
У другій половині дня керівник ратуші Баров і міністр будівництва Карл прийшли до кабінету замку, щоб доповісти Роланду про перебіг проєкту «трьох постачань».
– Наразі в кожному районі встановлена система водопостачання і прокладені більшість теплопроводів, – сказав Карл, вказуючи на мапу забудови міста. – Але… система електропостачання ще далека до завершення. За винятком зони заводів і фабрик, де ви керували роботами і процес незабаром буде завершений, чотири житлові райони досі перебувають на стадії копання траншей. Оскільки ви поїхали до фортеці Довга Пісня, роботи майже зупинилися.
Роланд кивнув. Тут не було чим зарадити. Крім нього, ніхто не знав, що таке контур і як працював струм. Для того, щоб усі жителі міста почали користуватися електричним освітленням, доведеться зачекати другого-третього місяця весни.
– Це не має значення. Тепер, коли Місяці Демонів закінчилися, будівництво системи опалення можна сповільнити. Пріоритетні проєкти – це електропостачання і будівництво головної королівської дороги. Перше пов’язане з використанням часу, а друге – ключ до зміцнення зв’язку між двома місцями після того, як буде створено нове місто. – Принц зазначив: – Крім того, після завершення будівництва королівської дороги не звільняйте зайвих робітників, вони знадобляться для будівництва шляху, що вестиме до мілини.
– Ви маєте на увазі… до гірської місцевості на півдні?
– Так, там буде наш вихід прямо до моря, – підтвердив Роланд. Після того, як Тіллі зі своєю групою повернеться на Сонний острів, Лотос мала знову прибути у західний регіон. До того часу, завдяки маркізі Спел, гірський шлях буде відкрити простіше. – Крім того, після заснування Беззимного міста ці робітники також стануть моїми підданими. Коли головна королівська дорога буде завершена, вони отримають офіційні статуси громадян. – Він поглянув на Барова: – Я залишу це на тебе.
– Зрозумів.
– Крім того, будівництво громад не повинно зупинятися. Незалежно від того, куди вони поширюватимуться, на вільну територію між містечком і фортецею, чи на південний берег річки Червона Вода. Ми і цього року продовжимо зосереджуватися на збільшенні чисельності населення. Я сподіваюся, що кількість жителів збільшиться утричі.
Баров втягнув повітря:
– Ваша Високосте, це майже 100 тисяч людей.
– І західний регіон здатний підтримувати таку кількість населення, – урочисто сказав Роланд. – Ти можеш зробити це метою плану.
Сірий Замок не був позбавлений демографічного потенціалу. У великих містах чисельність населення становила більше ніж 20 тисяч, а населення приміських районів складало близько 100 тисяч. Що більше місто процвітало, то більші масштаби мало. Обмеження на максимальну кількість населення були зумовлені розвитком сільського господарства цієї епохи. Однак у західному регіоні таких обмежень не було, а з впровадженням парових двигунів більше не потребувалося вкладати в це сили великої кількості людей.
– Останнє, тепер, коли район заводів і фабрик має електричне освітлення, після заснування міста робочий графік потрібно перевести на виробництво у три зміни, особливо це стосується виготовлення боєприпасів. – Принц сказав керівнику ратуші: – Зарплата кожної зміни має бути розрахована на основі попередньої щоденної оплати. Можеш просувати ці зміни від сьогодні. Я сподіваюся, що фабрики і заводи не будуть зупинятися ні на мить, поки ми повністю не об’єднаємо Сірий Замок.
– Як накажете, Ваша Високосте, – з поклоном відповів Баров.
Розділ 481. Беззимне місто
У призначений день заснування міста Роланд встав дуже рано.
Він збрив щетину на обличчі, розчесав довге сиве волосся, заплів і зав’язав їх простою пов’язкою, а далі підстриг маленькими ножицями брови – проживши тут рік, він уже добре навчився доглядати за собою і більше не потребував допомоги покоївок.
Дивлячись на своє злегка розмите відображення у срібному дзеркалі, він відчував, що виглядав просто фантастично. Одягнутий у вільну мантію Роланд нагадував даоського священника, що жив усамітнено подалі від мирського життя.
Він задоволено кивнув, підвівся і пішов до кабінету.
Там його уже чекав Баров.
– Ваша Високосте, – вклонився керівник ратуші, – крилатий посланець уже відправлений до фортеці Довгої Пісні, він має долетіти туди десь за півгодини.
– Добре, сцена вже підготовлена?
– Вона була завершена ще вчора вдень. Схоже, місця має вистачити для всього населення міста, – відповів Баров.
– Чудова робота, – похвалив Роланд і повільно підійшов до вікна на всю стіну.
Непрохідні гори і Туманний ліс удалині продовжували біліти, ранкове сонце танцювало на снігу, від якого відбивалися золоті промені світла. На вулицях міста уже можна було побачити рухливі фігурки, які збиралися групками по двоє-троє і прямували на захід, до району першої міської стіни.
Ця кам’яна стіна, залита цементом, ще рік тому відігравала важливу роль як оборона лінія від нападу демонічних звірів, але тепер вона стала лінією розмежування між внутрішньою і зовнішністю частинами міста. Роланду не подобався такий чіткий поділ на багатих і бідних, тому, за винятком секції з пам’ятним проломом і зони з вежами, це було лише питання часу, коли стіну повністю знесуть. Але перед цим її можна було використати – там могло розміститися набагато більше людей, ніж на центральній площі міста. Тому місцем для проголошення заснування міста була обрана центральна секція кам’яної міської стіни.
Відповідно до плану, щоб посилити вплив від заснування нового міста на жителів обох місць, фортеця Довга Пісня оголосить про це одночасно з Прикордонним Містом. Синхронність буде досягнута за допомогою крилатих посланців. Щойно птах долетить до Педро, Роланд вийде на сцену для виголошення промови.
«Зараз сірий сокіл, що несе новину, має летіти між горами і річкою Червона Вода. До його лапки, як і завжди, прив’язний лист, який передасть інформацію з одного місця в інше, – подумав Роланд. – Однак птах не знає, що за новину несе і яке вона має значення. В той момент, коли він прибуде до місця призначення, Прикордонне Місто і фортеця Довга Пісня… стануть історією».
– Ходімо, – зібравшись з думками, він обернувся.
– Так, Ваша Високосте, – усміхнувся Баров.
……
Педро Гелмонд ступив на дерев’яну платформу, яку недавно встановили й озирнувся.
Людей на площі зібралося небагато, принаймні їх було набагато менше, ніж коли тиждень тому роздавали безплатну їжу.
У цьому не було нічого дивного. Крім їжі й одягу, люди мало цікавилися іншим. У порівняні з безплатною роздачею пшеничної каші, церемонія заснування міста для простолюдинів звучало менш актуально.
Педро і сам думав, що Його Високість дарма робив щось подібне.
Після закінчення Місяців Демонів заявки на роботу в ратушу подало менше жителів міста, ніж вони очікували. Вони тиждень розвішували оголошення про набір різноробів і будівельників, але наразі набрали лише половину необхідних працівників. А щури, схоже, почали демонструвати ознаки відродження. Такий висновок можна було зробити з того, що кількість повідомлень, які отримувала поліція, зростала з кожним днем. Його друг Рейн Медер поскаржився, що групі, яка відповідала за арешти, потрібно подвоїти кількість людей, щоб впоратися з навантаженням.
Це цілком відповідало очікуванням Педро.
Простолюдини були саме такими: лінивими, жадібними і неосвіченими… Яку користь міг отримати Його Високість, витрачаючи на них стільки сил? Найбільше дивувало Педро те, що Роланд Вімблдон належав до королівської родини, то звідки в нього така незрозуміла довіра до простолюдинів?
Але хай там як, він був міцно прив’язаний до колісниці принца, тому Педро не мав іншого вибору, як іти за ним до кінця.
Здалеку почувся соколиний крик – і в небі з’явилася сіра постать.
Педро розгорнув заздалегідь підготовлену промову.
……
– Ваша Високосте, уже майже час, – нагадав Баров.
Сонце піднялося вище і тінь на сонячному годиннику вказувала на дев’яту годину. Роланд кивнув і підійшов до огорожі надбрамної вежі. Щойно люди побачили появу принца, галасливі розмови внизу швидко переросли у захоплені вигуки, мешканці одне за одним піднімали руки, від чого здавалося, що по натовпу йшла хвиля.
Територія перед міською стіною була заповнена щільною юрбою. В цьому місці зібралося більше ніж 20 тисяч людей, а це означало, що в цей момент тут перебувала більша частина жителів міста. Роланд був радий, що не влаштував церемонію заснування на центральній площі, яка просто не могла вмістити такої кількості захоплених людей.
Він розвів руки у сторони, закликаючи до тиші.
– Вітаю, мої піддані.
Завдяки здібності Луни його голос відлунював над містом.
– Я вірю, що кожна присутня тут людина усвідомлює, що сьогодні має статися. Це містечко, побудоване для обслуговування шахти Північного Схилу, скоро стане справжнім містом.
Роланд продовжив:
– У минулому Місяці Демонів були кошмаром для Прикордонного Міста. Щоб вижити, жителям доводилося покидати містечко і тікати до фортеці у пошуках притулку. Тепер ми міцно закріпилися тут. Осмонд Раян, який хотів зруйнувати мирне життя західного регіону, програв. Церква, яка навмисно вбивала відьом і поневолювала людей, була вигнана з цієї землі. Навіть Тіфіко Вімблдон, який намагався мене знищити, зазнав невдачі – хоча кинув у полум’я війни південний і східний регіони королівства, але це місто залишалося у безпеці. Гадаю, що люди, які втекли сюди, знають про це краще.
Останні слова Роланда негайно викликали реакцію натовпу.
– Саме так! Він спалив Орлине місто, а ще пограбував порт Чиста Вода!
– Новий король здійснив набіг на місто Золотого Врожаю, а його лицарі поводилися навіть гірше за бандитів!
– Він забрав мого сина і сказав, що той має приєднатися до рядів охоронців у столиці королівства. О, небо… моїй дитині всього п’ятнадцять років!
Принц простягнув руку і повів нею вниз, щоб заспокоїти їх:
– І ці трагедії ніколи не повторяться. Нове місто створено саме для цього! Лише об’єднавши більше людей, ми зможемо протистояти злісним ворогам і продемонструвати їм наслідки їхніх нерозсудливих дій, – він зробив паузу. – Це також моє місто – цим я обіцяю, що Роланд Вімблдон ніколи не покине жодну людину, яка слідує за ним. І навіть якщо Сірий Замок буде об’єднаний – я не піду звідси!
Під міською стіною здійнялася хвиля вітань.
– Ваша Високосте, ви… – здивовано сказав Баров за його спиною.
Роланд зробив керівнику ратуші знак «мовчати» і продовжив:
– Саме так, це місто буде новою столицею Сірого Замку! Королівство буде відроджене тут! Я вірю, що навіть якщо прийдуть нескінченні холоди, це місто все одно буде теплим, як весна! – Він на мить замовк, а потім відняв праву руку: – Відсьогодні Прикордонне Місто і фортеця Довга Пісня стануть одним цілим, і назва нового міста…
– Нехай живе Беззимне місто!
– Многая літа! Нехай живе Беззимне місто…!
Всі були схвильовані, оглушливі вигуки котилися під небом, крізь сніг і туман, мчали підніжжями гір, а відлуння ще довго грало між вершинами…
Роланд дивився на радісних людей – і його серце сповнилося хвилюванням. Іскри змін були посіяні, одного разу він побачить, як вони перетворяться на вогонь, що охопить весь континент.
Розділ 482. Воля Зеро
Верхній рівень Таємного Храму був яскраво освітлений, десятки магічних каменів заливали круглу бібліотеку на вершині вежі яскравим майже денним світлом. Перебуваючи у цьому приміщенні, важко було повірити, що воно знаходилося під землею.
Якщо порівнювати цей храм з собором Гермеса на плато, то ця вежа відповідала Небесній Вежі, і це було улюблене місце Зеро. Через вікно вона могла легко побачити всю таємну зону. Спостерігаючи за фігурками, які немов мурахи ходили навколо величезного божого каменя відплати, всередині неї виникало відчуття контролю над усім живим – ніби вона була богом, який жив у славетному царстві божому. А люди, що повільно рухалися в темряві під її ногами, були вірянами, що будували це царство боже.
Коли Зеро мала вільний час, то діставала з полиці книгу з історією і таємницями Федерації, сідала біля вікна і повільно читала. Звісно, під рукою в неї була чашка чорного чаю з маленькими зимовими квітами.
Ставши Папою, Зеро почувалася розслабленою. Вона не нервувала через наближення Битви Божої Волі, а з нетерпінням чекала її. Зеро прожила понад двісті років, тож її життя стало досить нудним, а непереможні демони, про яких згадувалося у записах, здавалися їй суперниками, що здатні викликати в ній вир емоцій. «Цікаво, якщо я затягну їх на поле битви душ, чи будуть вони такими ж безстрашними і жахливими, якими здаються?»
Однак до фінальної битви залишилося ще кілька років, тому їй потрібно було поставити нову мету, щоб згаяти час.
Було досить мало людей, які могли привернути увагу Зеро, і Роланд Вімблдон виявився… єдиним смертним, який зміг викликати її інтерес.
Він не перебував у фаворі, але вирвався уперед після королівського указу про вибір спадкоємця. І використав свою крихітну територію, щоб боротися проти двох сильніших кандидатів на трон. Це було дуже похвально. Крім того, Зеро знайшла кілька цікавих фактів у пам’яті Ґарсії.
Одного разу королева Чистої Води використала покоївку, яку заздалегідь підіслала до четвертого принца, і дала йому смертельну отруту, але та не мала жодного ефекту. Після цього розгнівана королева стратила невдачливого алхіміка, але Зеро скопіювала рецепт отрути зі спогадів Ґарсії і сказала таємній зоні відтворити її, виявилося, що готовий продукт був саме таким, як і говорив алхімік. Отрута не мала кольору і запаху, легко розчинялася у воді і не мала смаку, якщо вона потрапляла в організм, то врятуватися було неможливо.
Отже, або служниця обманула Ґарсію, або нинішній Роланд Вімблдон це вже не той четвертий принц, що був раніше, так? Виходячи з вибраної інформації, Зеро схилялася до другого варіанту. Питання було в тому… якщо це не четвертий принц, то хто? Чому ніхто навколо нього не сумнівався в його особистості? Що більше вона думала про це, то цікавішим він здавався. Новий Роланд здобув одностайну любов людей на своїй території і власними силами змінив розподіл влади у західному регіоні. Чи були це посланці церкви, чи військо берсерків – усі зникли назавжди… Буде дуже шкода, якщо така людина залишиться володарем маленької території.
Тому Роланд Вімблдон мав увійти до церкви, іншими словами, стати частиною неї. Зеро не могла не облизнутися, саме через це вона вирішила змінити напрямок атаки – якщо її припущення правильні, тоді переваги від завоювання Сірого Замку могли виявитися набагато більшими, ніж очікувалося.
Звичайно, як могутній володар, Роланд під час бою мав знаходитися в тилу, тому потрібно було подумати над питанням, як примусити його вийти наперед.
Саме тоді, коли Зеро міркувала над тим, як можна обійти фронт і знайти Роланда, двері бібліотеки штовхнули і зайшла Ізабелла.
– Зустріч закінчилася?
– Так, – вона потерла шию, – тобі добре, ти сидиш тут і щодня читаєш книги, попиваючи чай, а мені доводиться супроводжувати тих стариганів… ні, одного стариганя і двох божевільних, які патякають нісенітниці.
– Це не нісенітниці, а інформація, що стосується діяльності нижчого рівня церкви, – знизала плечима Зеро. – Хоча відьми є ядром церкви, без смертних ми б не змогли так легко зібрати стільки ресурсів для досягнення кінцевої мети.
– Та байдуже, – позіхнула Ізабелла. – У будь-якому випадку, згідно з тим, що вони сказали, після переспрямування ресурсів підготовки нападу з королівства Світанок на королівство Сірий Замок нам доведеться чекати принаймні до другого місяця літа, перш ніж ми зможемо почати наступ. І вже це дуже оптимістична оцінка.
«Це не надто довго, але і не швидко, – подумала Зеро. – Очікування – це не лише страждання, але і нектар для більшого щастя».
– А як щодо виробництва пігулок?
– Гадаю, на складі вже зберігається близько 300-400 тисяч пігулок, – відповіла Ізабелла. – Але невже ти справді плануєш використати звичайних людей для боротьби з демонами? Мільйони людей просто знищать Гермес, вичерпавши його ресурси. Крім того…
– Крім того, що?
– Це не обов’язково допоможе нам виграти, – вона похитала головою. – Це величезна кількість людей, де б ми їх не розмістили, вони викличуть проблеми. А після першого прийому пігулок їхні дні будуть злічені. Що ми будемо робити, якщо демони не нападуть в потрібний час? Якщо буде надто мало людей, яких можна нагодувати пігулками, то від цього не буде жодної користі. А якщо ми нагодуємо людей великою кількістю пігулок, то вони будуть витрачені марно. Навіть якщо демони накинуться купою і будуть переможені армією берсерків, від людей потім не буде користі, бо вони більше не зможуть битися.
– Ти не розумієш мого плану, – Зеро встала і підійшла до великого столу, вона підняла кришку, відкриваючи мапу Пустки. – Я ніколи не планувала використати цю армію для захисту Гермеса. Остання вирішальна битва має відбутися десь на Родючій Рівнині… Гадаю, що вона, швидше за все пройде на руїнах святого міста Такіла, бо воно найближче до нас, – вона тицьнула в точку на мапі.
– Ти хочеш… проявити ініціативу? – Ізабелла була приголомшена.
– Чого нам найбільше бракує, так це часу, – спокійно сказала Зеро. – Я не сподіваюся перемогти демонів одним махом. У Священній Книзі сказано, що коли настає Червоний Місяць і розчиняється Брама Пекла, демони зможуть побудувати чорний шпиль. Насправді його не будують… він виростає.
– Хочеш сказати, що ці камені насправді живі? – з недовірою запитала Ізабелла.
– Цю інформацію можна знайти лише в особистих записах трьох головних відьом Федерації… Демони можуть розширювати свою територію тільки завдяки чорним шпилям, які можуть виробляти червоний туман. Усі місця, де з’явилися чорні шпилі, багаті на жили божого каменю, тож сфера їхнього впливу лише зростатиме. У перші дні Другої Битви Божої Волі одна надзвичайна відьма повела загін могутніх солдатів і змогла дістатися до підземної точки, над яким знаходилася зона червоного туману. Там вони побачили дещо дивовижне – під шпилем звився монстр, товщина тіла якого була більшою за основу вежі. – Зеро повільно сказала: – Цей величезний монстр змінював божий камінь відплати і перетворював його на чорний кристал, що випускав червоний туман. Враховуючи, що у демонів є Звірі Хаосу, які здатні перетворювати божі камені на магічні, цілком очікувано, що в них є хтось подібний.
– … – Ізабела відкрила рота, але лише через деякий час змогла повільно вимовити: – Як огидно.
– На жаль, щойно шпиль буде сформований, атака малими силами не буде ефективною, тому наш єдиний шанс полягає в потужній лобовій атаці. Я не знаю, скільки часу потрібно, щоб змінений божий камінь з’явився над поверхнею землі, але навряд чи він виростає за одну ніч. За цей час демони не можуть отримувати червоний туман прямо на місці і змушені транспортувати його з тилу. Іншими словами, їхні сили будуть обмежені, тож я хочу використати армію берсерків, щоб перемогти демонів і відкрити кривавий шлях, який дозволить армії божої кари вбити величезного підземного монстра. – Зеро рішуче сказала: – Якщо нам пощастить, ми купимо собі ще 400 років.
Розділ 483. Відстань до Бога. Частина 1
Ізабелла дивилася на мапу і довгий час мовчала, перш ніж заговорити:
– Але армія берсерків – це не армія божої кари. Хоча пігулки можуть вплинути на їхній розум, але вони не дадуть їм незламної рішучості. Зіткнувшись зі справді жахливими ворогами, вони все ще відчуватимуть страх, а тому розвернуться і втечуть – переможеної армії в мільйон людей буде достатньо, щоб стерти нас у порох.
– Звичайно, все буде не так вже і просто. Було б набагато краще, якби армія берсерків складалася з вірян церкви нижчого рівня, а ядром би служила армія суду, – Зеро повернулася до вікна. – Якщо ми хочемо отримати стільки вірян, то об’єднання чотирьох королівств є обов’язковим.
– Які шанси на успіх?
– Тридцять відсотків? П’ятдесят відсотків? – безтурботно відповіла вона. – Ми боремося з ворогом, якого ніколи раніше не зустрічали. Вся інформація про нього отримана зі стародавніх книг, написаних 400 років тому. Звідки мені знати, які в нас шанси на перемогу? Не забувай, що я сказала раніше… Якщо нам пощастить.
Саме тому це було так захопливо – за цим гральним столом вирішувалася доля людства, вона ставила всі фішки на кін і використовувала найменші з них для того, щоб зірвати куш… У битві, результат якої, здавалося, вже був визначений не на їхню користь, несподівана перемога відчувалася найсолодше.
Чи зможуть люди вижити, залежало від мужності, мудрості, віри і жертовності, які вони проявлять у цій грі. Зеро подумала, що, мабуть, саме це хотів побачити Бог… боягузи ніколи не зможуть заслужити його усмішки.
– Сподіваюся, правда на твоєму боці, – надулася Ізабелла. – Тепер мені стало ще цікавіше.
– І що ж тебе цікавить?
– Якби тут стояв четвертий принц Сірого Замку, що б він зробив?
Зеро нахмурилася:
– Що? Ти справді думаєш, що він може мене перемогти?
– Єпископ Теврон сказав, що немає жодних новин про безгрішну, яку він послав до Сірого Замку, ніби вона зникла без жодного сліду. Завдання щодо західного регіону доручила ти. Крім того, ми також втратили Афру у столиці королівства, кандидата в єпископи Міра, і церкву у фортеці Довга Пісня… – тут Ізабелла на мить зупинилася. – Тобі не здається, що церква ще ніколи не зазнавала стільки поразок відтоді, як почала наступ на чотири королівства? Після того, як у це був втягнутий західний регіон, ми раз за разом зазнаємо поразки, ніби… Бог захищає його.
– Досить, – Зеро стукнула по столу. – Ти нічого не знаєш про Бога!
Ізабелла трохи злякалася:
– Я просто пожартувала… Відколи це ти почала так серйозно ставитися до Бога?
Зеро намагалася придушити гнів усередині:
– Він звичайний смертний! Все, на що можуть покладатися смертні, це стратегія і знання, тож їм все одно судилося стати частиною мене. Навіть якщо у нього є хороший спосіб боротьби з демонами, у Федерації це точно вийде краще! – Зеро обернулася і подивилася на Ізабеллу: – Коли армія церкви рушить прямо до західного регіону Сірого Замку, ти, природно, дізнаєшся, хто насправді є улюбленцем Бога.
Виходячи з бібліотеки, Ізабелла тихо зітхнула:
– Ти все більше стаєш схожою на… Папу.
Зеро сиділа за столом і не сказала жодного слова, вир емоцій усередині не зникав протягом тривалого часу. Це було незвично для неї, відьми яка прожила понад 200 років. Однак ця ситуація стосувалася Бога.
Вона знала, що мала на увазі Ізабелла, але не могла нічого їй пояснити… Хто б не став папою, якими б не були його думки раніше, щойно він заходив до молитовної кімнати, як відбувалися неймовірні зміни.
Бог… справді існував.
Усвідомивши, що думки перебувають у хаосі, Зеро закрила книгу і пішла на верхній поверх бібліотеки.
Це найвища точка Таємного Храму, тут знаходилася молитовна кімната.
Відчинивши таємні двері, сховані за книжковою шафою, і піднявшись вузькими кам’яними сходами, Зеро зайшла у кімнату без вікон. Квадратне приміщення було невеликим, крихітного простору не вистачало навіть для того, щоб людина могла лягти на підлогу. Стеля мала форму конуса і була покрита магічними каменями, які випромінювали слабке блакитне світло. Під цим слабким світлом заледве можна було побачити чотири стіни і тверду підлогу. У кімнаті більше нічого не було. Важко повірити, що це тісне місце без вікон насправді найближче до Бога.
Зеро заплющила очі, щоб відчути його поклик.
Поступово у темному світі навколо почали з’являтися зміни, ніби щось увійшло до свідомості і показувала сцену прямо в її голові – вона знала, що це не був плід уяви. Навіть сотні поглинутих душ не могли створити щось подібне. Це була сцена, яку вона ніколи раніше не бачила і навіть не могла уявити.
Коли звивисті лінії припинили свій рух, у порожньому світі з’явилися п’ять величезних картин… одна пливла над її головою, утворюючи величезне коло, а чотири інших були розташовані внизу під першою, утворюючи хрест навколо Зеро.
Це було боже одкровення.
Спостерігати за чимось у власній свідомості було неймовірним відчуттям. Зеро знала, що як тільки вона розплющить очі, ця сцена негайно зникне, тому вона могла використовувати лише свідомість, щоб вивчати кожну картину. У неї складалося таке враження, ніби її затягувало всередину кожної з них.
Величезне кругле зображення вгорі, безсумнівно, було самим Богом.
Це був темний світ без видимих кордонів, і в центрі висіла величезна червона сфера, наповнена магічною силою. Вже лише одного погляду на неї достатньо, щоб відчути нескінчену і бурхливу силу. Було видно лише половину, тому здавалося, що іншу частину відрізали ножем або вона ховалася у темряві.
Що уважніше Зеро дивилася, то сильніше вирішила у власне судження.
Бо це було надзвичайно велично.
Вона була нічим перед цією масою магічної сили. Зеро навіть не могла знайти правильних слів, щоб описати, наскільки величезною була сфера. Навіть світ під її ногами був карликом проти цієї червоної напівкулі. Вихори магічної сили на її поверхні були ширшими за море, а мерехтливе світло – сліпучішим за сонце. Хто, крім Бога, міг володіти такою величезною силою?
Так званий Червоний Місяць, про який згадувалося у Священній Книзі, схоже, говорив про цю сферу – якщо подивитися збоку, то півкуля справді виглядала як неповна чверть місяця.
Якось Зеро спробувала помолитися сфері, але не отримала відповіді. Вона просто тихо пливла у темряві, ніби чекаючи остаточного результату Битви Божої Волі.
Ось чому її вкрай розлютили слова Ізабелли. Воно нікого не захищало… Тільки побачивши це на власні очі, можна по-справжньому зрозуміти, що люди були абсолютно нікчемними в очах Бога.
Припинивши про це думати, Зеро поглянула на чотири зображення, що були під червоною напівсферою.
Вона вважала, що причина, чому війну, яка спалахувала кожні чотириста років, називали Битвою Божої Волі, нерозривно пов’язана з вмістом цих картин.
У таємній історії церкви були записані думки попередніх лідерів Федерації і Пап про ці картини. Більшість з них погоджувалися з тим, що на цих чотирьох картинах були зображені закінчення війни.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.