Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 479-483
Розділ 484. Відстань до Бога. Частина 2
Перша картина показувала найбільше.
На ній був зображений трон, зроблений з мечів і зламаних кісток, а за ним виднілися довгі криваво-червоні вікна і чорні колони. Це нагадувало частину палацу. Якщо повністю занурити свідомість у картину, то крізь вікна можна було побачити місто нескінченних шпилів. Найбільше впадала в око частково схована за іншими спорудами кам’яна арка. Якщо сприймати шпилі навколо як споруди у Гермесі, то кам’яні ворота принаймні у п’ять разів були вищими за Небесну Вежу, що суперечило здоровому глузду.
Що ще неймовірніше, то всередині кам’яних воріт була непроглядна чорнота, ніби їх закривала величезна гладка завіса. Але якщо придивитися, то здавалося, що ця темрява мала глибину, в якій неможливо знайти дна… Що більше вона вдивлялася в темряву, то моторошніше ставало.
Зеро лише на короткий час зосередила свідомість на тому, що було за вікном, а потім звернула увагу на трон.
Володаря престолу сьогодні не було видно.
Те, що вона бачила у розумі, іноді змінювалося. Наприклад, Зеро могла бачити воїна, який сидів на троні, його голова була покрита жахливим чорним шоломом, з очних западин якого пробивалося слабке червоне світло. Однак вона нечасто бачила таку сцену, зазвичай трон був порожнім.
Відповідно до записів таємної історії, картина зображувала місто, звідки походять демони і місце, де вони вперше з’явилися – північно-західний кут Царства Світанку.
Зеро погоджувалася з цією думкою. Зрештою всюдисущі криваво-червоні кольори і кам’яні чорні шпилі на картині були дуже схожими на середовище проживання демонів, а шолом власника трону також мав виразний демонічний стиль. Єдине, що було дивним, його тіло виглядало так само як у звичайних людей, він не виглядав таким сильним і жахливим, як говорив опис про лютих демонів чи Володарів Пекла. Тому існувала незліченна кількість припущень щодо його особистості. Деякі папи вважали, що він був джерелом зла, а деякі відьми думали, що це охоронець демонів, який захищав таємниці Бога.
Друга картина була набагато дивнішою.
Вона ніколи не показувала багато, але, схоже, постійно змінювалася. Принаймні за обмежену кількість спостережень Зеро ніколи не бачила одну і ту саму сцену.
Цього разу вона побачила воду.
Світло-блакитна вода накочувалася на три величезних скелети. Очевидно, що в скелетах нічого не було, але вода ніби утримувалася якимось невидимим бар’єром, тому жодна крапля не могла проникнути всередину. Якщо сприймати величезні кістяки за кілі, що підтримували борти, то складалося враження, що вона перебувала в каюті корабля і дивилися крізь ілюмінатор, різниця була в тому, що «ілюмінатори» займали майже всю стіну.
Дивовижне видовище негайно зачарувало Зеро… Здавалося, що вона була на лінії, що розділяла воду і небо, наполовину занурившись у воду і наполовину пливучу над поверхнею. Зверху виднілося сліпуче сонячне світло й одинокі хмари, а внизу все навколо оточувала вода. У яскравих променях сонця вона чітко бачила зміну кольору води – від світло-блакитного на поверхні до жовто-зеленого, а потім до темно-зеленого, що глибше вона дивилася, то темнішим ставав колір.
Раптом все навколо почало рухатися, Зеро відчула, як затремтіли ноги і мало не впала. Вона підсвідомо хотіла розплющити очі, але в останню мить стрималася. «Це не реально, – сказала собі Зеро. – Це Боже одкровення у моїй голові».
Вода швидко піднімалася і незабаром закрила небо.
Ні, швидше справа була не у воді, а в тому, що вона стрімко опускалася.
Незабаром простір за «ілюмінатором» був повністю закритий водою. Зеро навіть побачила червону рибу, що пропливла повз скелет. Спочатку їх було небагато, дві або три, але потім їхня кількість збільшувалася і збільшувалася, аж поки вони не перетворилися на червону стрічку, що текла мимо невидимої перешкоди. Колір води поступово змінився від темно-зеленого до матового-чорного, аж поки сцена повністю не зникла в темноті і більше нічого не можна було побачити.
Зеро, затримавши подих, вирвалася з картини. Це був перший раз, коли вона побачила таку чітку ситуацію. Коли темрява закрила зір, їй здалося, що вона ось-ось задихнеться. Проте Зеро не отримала корисних підказок – згідно з таємною історією, друга картина постійно змінювалася. Дехто бачив величезне очне яблуко, інші бачили вулкан, з якого йшли бульбашки і жовтий дим. А ще дехто бачив бездонну прірву, яка випромінювала слабке світло. Жоден спостерігач не бачив однієї і той самої сцени.
Зробивши коротку перерву, Зеро звернула увагу на третю картину.
Але там нічого не було… Як і світ поза картиною, все там було темним і мертвим.
У таємній історії згадувалося, що на початку Першої Битви Божої Волі на ній було зображення… Однак ця частина записів була дуже давньою, сторінки книги були настільки пошарпані, що Зеро не могла чітко прочитати написане. Але точно можна було сказати лише одне: через сто років після закінчення Битви Божої Волі картина почорніла та більше нічого і ніколи не показувала.
І нарешті четверта картина, про яку в таємній історії не згадувалося.
Зеро було дуже складно зрозуміти це, здавалося, що попередники домовилися приховати цей момент і навіть Папа, єдина людина яка успадковувала доступ до таємниць, не мав права цього знати, тож виходило, що ця таємниця буде похована назавжди, без можливості дізнатися її суті.
На картині була зображена стіна.
Сіра, груба і нічим непоказна кам’яна стіна.
Частина будівельного розчину відшарувалася, показуючи потрісканий камінь, який, очевидно, був там довгий час. Крім цієї стіни, більше нічого не було видно.
Зосередившись деякий час на картині, Зеро почувалася надзвичайно виснаженою.
Розуміння божих одкровень вимагало великих сил, і навіть вона не могла довго цим займатися.
Зеро розплющила очі, обриваючи зв’язок з магічною сферою, – безмежний темний світ і величезні картини негайно зникли. Вона знову опинилася у маленькій кімнаті, осяяній слабким світлом.
Вона повільно видихнула і пошкандибала вниз сходами, повертаючись до бібліотеки. Лише випивши вже холодний чай з чашки, Зеро змогла трохи оговтатися.
Хоча Бог не дав жодної відповіді, її раніше гнівний настрій тепер заспокоївся. «Ізабелла нічого не знає про бога, але я знаю».
Зеро поглянула у вікно на метушливі фігурки під вежею. Відчуття контролю над усіма живими істотами внизу знову повернулося до неї. Її досвід життя за понад двісті років примусив думати, що в цьому світі не було нічого, про що потрібно піклуватися, але після того, як Зеро стала Папою, вона усвідомила, що її розуміння світу виявилося поверхневим. Тепер перед нею постала абсолютно нова таємниця, а вічне життя було найкращим для розкриття цієї таємниці.
Зеро смутно відчувала серцем, що це вона була улюбленицею, яку обрав Бог.
Якщо їй вдасться наблизитися до Бога, то це очікування варте не тільки 400 років, а навіть тисячі.
Розділ 485. День прощання
– Корабель наближається.
На краю світло-сірого морського неба з’явилося вітрило. Тут не ходили інші торгові кораблі, тому це міг бути лише корабель з Сонного острова.
– Так, – тихо відповіла Тіллі, її голос змішувався з шумом морської води, що омивала мілководдя.
Вона стояла спиною до Роланда, тому він не бачив її обличчя.
– Ми скоро відпливемо, – з певним жалем сказала Андреа. – Мені дуже подобається ваша територія, і я не знаю, чи зможу приготувати таке смачне морозиво, як тут, на Сонному острові.
Разом із затворною гвинтівкою, про яку вони домовлялися, Роланд також дав їй рецепт морозива.
– Поки є яйця і молоко, смак буде не набагато гіршим. Коли ти повернешся до Прикордонного Міста… ні, до Беззимного міста, я підготую дещо навіть смачніше.
– Смачніше за морозиво? – Андреа пригладила світле волосся, що розвівалося на вітрі, й усміхнулася: – Володар не має брехати іншим. Ловлю вас на слові.
– Якщо ти так не хочеш пливти, то можеш залишитися тут, – розвела руками Попіл. – Її Високість Тіллі точно не заперечуватиме проти того, щоб залишити таку ненажерливу відьму, як ти, – на Сонному острові ти не зможеш їсти, скільки тобі захочеться.
– О, та невже? Я не буду ділитися з тобою морозивом, коли ми повернемося, – зиркнула на неї Андреа. – Ти будеш щодня їсти в’ялену солону рибу і рибний суп.
Поки ці двоє, як і зазвичай, сварилися, вітрильник поступово наближався до берега. Рожевий прапор, що майорів на верхівці щогли, говорив, що це була «Красунечка».
Шаві викликала невидимий бар’єр, який дозволив їй подорожувати між мілиною та вітрильником, і потроху перенесла книги і навчальні матеріали, призначені для фіордів, на корабель. Останніми вона збиралася переміщати тріо, що постійно грало в карти, і Тіллі, але коли п’ята принцеса ступила на невидимий бар’єр, Роланд раптом покликав її, зупиняючи.
– …Що? – Тіллі повернулася, в її очах була суміш складних емоцій.
Роланд не вмів прощатися, тож її ім’я вирвалося підсвідомо. Повністю видихнувши, він голосно сказав:
– Якщо у тебе виникнуть проблеми на Сонному острові, ти можеш сказати мені про це в будь-який момент. Зі свого боку я зроблю все можливе, щоб допомогти тобі. Крім того, Беззимне місто завжди тобі раде!
– … – Через мить Тіллі усміхнулася: – Дякую, те ж стосується і тебе.
– Всім до побачення, – помахали руками Андреа і Шаві.
Попіл нічого не сказала, але помахала разом з іншими.
Після прощання невидимий бар’єр швидко поніс чотирьох відьом до «Красунечки».
– У чому справа? Не хочеш, щоб вони йшли? – почувся позаду голос Соловейка.
– Просто трохи шкода. Там понад 300 відьом… Було б чудово, якби вони всі перебралися у західний регіон, – з удаваною невимушеністю відповів Роланд.
– Так, і тоді твій гріх став би набагато більшим, – закотила на нього очі Соловейко.
– Е… гріх? – розгублено запитав Роланд.
– Чому? Хіба тут жити не краще, ніж на Сонному острові? – Анна також виглядала розгубленою.
– Ти не зрозумієш, навіть якщо я тобі скажу, – Соловейко розвернулася і пішла до повітряної кулі. – І це дратує найбільше.
Дивлячись на її спину, Роланд зітхнув з полегшенням. Соловейко, яка зникла на два дні, виглядала так, ніби повернулася до нормального стану. Тож він міг більше не хвилюватися.
– Повертаймося, у нас ще багато справ, – з усмішкою сказала Венді.
– Так, – Роланд й Анна перезирнулися, усміхнулися одне одному і, взявшись за руки, попрямували до «Погляду з висоти».
……
Повернувшись до кабінету, Роланд розгорнув блокнот і задумався про напрямок розвитку території в новому році.
Безсумнівно, наразі було дві найважливіші речі.
Перша – скинути Тіфіко з трону, щоб він припинив нищити населення королівства пігулками берсерка. Водночас це також значно підвищить репутацію Роланда і прокладе шлях до подальшого об’єднання Сірого Замку.
Друга – якнайшвидше поглинути фортецю Довга Пісня, щоб хутчіше почати будівництво Беззимного міста.
Він багато разів обговорював перший пункт із Залізною Сокирою, Картером і Тасою, який був у столиці королівства. Вони вирішили розпочати весняний наступ наприкінці другого місяця весни, тобто в кінці цього місяця. У цей час більшість міст і сіл починали орати та засівати поля, на першу армію це ніяк не вплине, але стане перешкодою для традиційного дворянства. Через те, що в цей час велика кількість людей буде займатися посівами, буде менше жертв. Бо мало хто буде готовий почати війну в такий період і наразити себе на можливість голодної смерті в майбутньому. Тож якщо армія раптово з’явиться на підступах до столиці королівства, був шанс заскочити супротивника зненацька.
Зараз завод парових двигунів, патронний завод і док для будівництва цементних кораблів працювали понаднормово, щоб виробити необхідні для війни матеріали. Також на максимумі можливостей працювало технічно-логістичне забезпечення операції. Наразі ратуша була повністю забезпечена співробітниками і це був не перший бій армії. Обидві сторони знали як план, так і те, які предмети чи операції потрібно підготувати. Тому Роланд міг не надто хвилюватися про цю частину.
Тож основна увага мала бути зосереджена на поглинанні ресурсів фортеці.
Подумавши про це, Роланд викликав до кабінету керівника ратуші Барова.
– Чи всі промислові об’єкти фортеці Довга Пісня і навколо неї підраховані?
Баров дістав маленький записник, який носив з собою:
– Все підраховано, Ваша Високосте. Основний прибуток фортеця отримує від шахти і соляної промисловості. Найбільше приносить шахта – вона розташована на захід від фортеці Довга Пісня біля Непрохідних гір. Там видобувають коштовне каміння високої якості, продаж якого приносить більше ніж половину доходу.
– Шахта коштовного каміння? – Роланда не надто цікавили такі предмети розкоші. – Хіба у шахті Північного Схилу не добувають дорогоцінне каміння? Чому ж тоді місто було таким бідним, коли я вперше сюди приїхав?
– Вони зовсім різні, Ваша Високосте. – Баров потер руки: – Коштовне каміння у шахті Північного Схилу видобувають разом з іншими мінеральними жилами. Кількість дуже невелика, і вони не завжди мають достатню якість для того, щоб їх можна використовувати як матеріали для ювелірних виробів. Але шахта у фортеці наповнена різнокольоровим коштовним камінням, достатньо простукати по стіні – і можна отримати шматок п’ятиколірного каменю, який у столиці коштуватиме десятки золотих драконів. Якість цього коштовного каміння набагато вища, ніж у шахті Північного Схилу.
– П’ятиколірний камінь? – з цікавістю запитав Роланд. – Як він виглядає?
– Це зазвичай прозорий камінь, який не має конкретного кольору. Під сонячним промінням він випромінює різноманітний блиск, починаючи від світло-зеленого і закінчуючи оранжево-червоним. Після ограновування камінь навіть може відбивати кілька кольорів одночасно. Якщо порівнювати його з рубінами чи сапфірами, то він нагадує кристалізоване сонячне проміння, – Баров на мить зупинився. – П’ятиколірний камінь Сірого Замку, крижаний камінь Вічної Зими і камінь світла Світанку – найпопулярніші коштовні камені у дворян.
«Звучить неймовірно розкішно, – подумав Роланд. – Можливо в майбутньому я використаю такий камінь для того, щоб зробити каблучку Анні. Однак шахта коштовного каміння не має великого значення, коли справа стосується покращення життя людей».
– Чи є ще якісь мінеральні ресурси?
– Родина Кленовий Лист і родина Дика Троянда мали по залізній шахті, – сказав Баров. – Але вони не такі великі, як шахта Північного Схилу.
Території цих родин лежали поряд з Непрохідними горами. Схоже, цей гірський хребет, що охоплював чотири королівства, був справжньою скарбницею. Роланд подумав, що йому слід взяти Сільву для дослідження підніжжя гір, щоб знайти запаси руд для Беззимного міста. Зрештою силою промислового виробництва була сталь.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.