Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 486-487
Розділ 488. Де народжується зло
– Ми маємо схопити всіх злочинців, щоб вони більше ніколи не наважувалися з’явитися у Беззимному місті!
Соловейко тримала Літо за плечі і голосно говорила.
– Е-е, так… Пані Соловейко, – Літо смикнулася назад, – я вже збиралася спати…
– Ще рано, нам слід добре подумати про завтрашні контрзаходи, – очі старшої відьми заблищали. – Ніхто не зможе втекти від нас, навіть найхитріший щур! До речі, тобі не потрібно називати мене «пані», відьми Союзи називають одна одну «сестрами».
– Так… Сестро Соловейко.
«О Боже», – Літо не знала, чому вона, звичайнісінька простолюдинка, раптом мала ловити злочинців? Хіба це не робота патрульних? Ба більше, після повернення з кабінету Його Високості пані Соло… ні, сестра Соловейко була дуже схвильована, вона вже кілька разів повторила «ловити злочинців».
«Схоже, вона справді відважна відьма, яка ненавидить зло, – Літо подумки зітхнула. – Але… чи справді я можу їй з цим допомогти?»
Подумавши про це, юна відьма обережно запитала:
– Що нам робити? Я ніколи не ловила злочинців.
– Ловити злочинців – це моя робота, – сказала Соловейко і поплескала себе по грудях. – Тобі лише потрібно відтворити сцену вбивства, щоб усі побачили, хто справжній злочинець!
– Ви говорите про відтворення моменту, коли вбивця вчинив злочин? – Літо завагалася: – Але як я можу знати, коли саме це було?
– Е-е… – Соловейко зробила паузу. – Твоя правда. Скільки разів на день ти можеш використовувати здібність?
– Я тренувалася з сестрою Венді протягом тижня і тепер можу використовувати її чотири рази на день, але є межа того, що я можу зробити, – розчаровано сказала Літо. – Кількість моєї магічної сили дуже обмежена. Якщо я хочу збільшити тривалість ілюзії, то кількість разів використання здібності буде зменшена. Крім того, я можу відтворити події, які сталися не давніше двох днів тому, інакше магія швидко вичерпається.
– Як довго триває ілюзія?
– П-половина чверті години.
– Гм… це досить мало, – Соловейко ходила туди-сюди біля ліжка. – Буде неприємно, якщо злочинець не з’явиться в момент відтворення подій. – Вона на трохи задумалася: – Якщо скоротити тривалість відображення, чи зможеш ти спробувати ще кілька разів?
– Це здається можливим… але я не знаю, чи вийде в мене, – пробурмотіла Літо. – Сестра Венді сказала, що якщо я буду точно контролювати силу, то зможу і контролювати тривалість відображення ілюзії за бажанням. Але при кожному використанні сили я відчуваю, як швидко вичерпується магія.
– Як шкода, що тут нема маркізи Спел, – з невеликим сумом сказала Соловейко. – У такому випадку спробуємо визначити певний час і покладемося на удачу.
– П-покладемося на удачу?
– Так! – з усмішкою сказала старша відьма. – Мені завжди щастить! Інакше б я не зустріла Його Високість Роланда, – але наступні її слова прозвучали глухо, – …якби ж це сталося на кілька днів раніше.
«Хіба ж це можна назвати удачею? – подумки закричала Літо. – З якого боку не подивитися, а ця удача ненадійна! Тут мова йде не про дні, достатньо промахнутися на півгодини і від моєї здібності не буде користі… Ойой, чи зможемо ми завтра знайти злочинця?»
– Гаразд, лягай спати, – Соловейко задула свічку – і ніч хлюпнулася крізь вікно, заповнюючи кімнату.
– Угу, – відповіла Літо, киваючи і вмощуючись на великому ліжку. Вона відчула, як її негайно огорнула м’яка ковдра.
«О небо, то це на таких ліжках сплять вельможі? Таке комфортне», – Літо притулила голову до подушки без жодного запаху, відчуваючи, як ліжко під тілом злегка вигнулося. Через деякий час її почав огортати сон.
«Цікаво, чи всі відьми, які живуть у замку принца, мають такі зручні ліжка і м’які ковдри? Думаю, якби я щодня спала так, то більше б не хотіла вставати вранці…»
Поки глибокий сон затягував її в обійми, Літо почула, як поряд прошепотіла Соловейко:
– Я його щит…
І тоді Літо заснула.
……
На світанку наступного дня її розбудила Соловейко.
– Вставай, нам уже час іти, – енергійно сказала старша відьма.
– Так…
Літо неохоче встала з ліжка, одягла пальто і пішла за Соловейком на перший поверх замку. У залі туди-сюди ходив високий шатен, коли він побачив їх, то негайно підійшов, щоб з легким поклоном привітатися:
– Привіт, я граф Рене Медер, чекаю на вас за наказом Його Високості. Ви, мабуть, пані Соловейко, а це…
– Літо, моя помічниця, – Соловейко злегка підняла голову. – Вона теж відьма.
– Справді? – граф Медер виглядав трохи здивованим, але швидко кивнув Літо. – Це чудово. З вашою допомогою злочинцю не вдасться сховатися.
– Де твої люди?
– Вони чекають біля замку.
– Добре, нехай почекають ще трохи, я ще не поснідала.
– Звісно. Смачного.
Літо не зводила з них очей, поки Соловейко не повернулася і не попрямувала до їдальні, лише після цього вона пішла слідом. О небо, невже це щойно була сестра Соловейко? Літо ніколи не бачила, щоб вона виглядала так велично – ні, слово «велично» не зовсім тут підходило… щоб у неї була така ж поблажлива аура, як у вельмож.
Це точно не те, чого можна очікувати від простолюдинки.
Крім того, цей чоловік – граф! Він був доволі молодим, у місті Золотого Врожаю жінки точно сприймали б його за ідеального коханця. Якби Літо була сама, вона б надто нервувала, щоб заговорити з ним, але Соловейко, здавалося, зовсім не переймалася через це і навіть фактично примусила графа чекати.
– Чи все буде добре? – обережно запитала Літо, озвучуючи внутрішні переживання.
– Не хвилюйся, Його Високість сказав, що дворянство – це лише почесні титули на його території, і граф не зможе проковтнути тебе одним махом, – усміхнулася Соловейко. – Крім того, Управління охорони – це департамент із вищим статусом, ніж ратуша, а я його начальниця. То чому я не можу змусити його чекати?
Літо відчула, що жінка поряд раптом стала недосяжною.
Після сніданку група залишила замок і попрямувала до місця вбивства – минулої ночі знайшли ще одну жертву. Однак цього разу вбитий жив на перехресті Північної і Західної вулиць.
– Четверта жертва, – нахмурилася Соловейко. – І вбивця почав рухатися на захід.
– Це показує, що зловмисник усвідомив: вплив залякування від убивств, які відбулися в одному кварталі, не так сильно поширився на інші, – кивнув Рейн. – Зрештою організованих банд щурів більше не існує.
Невдовзі після того, як вони зайшли у багнисту вуличку, поліціянт, що ішов попереду, зупинився перед напівзруйнованим дерев’яним будинком і сказав:
– Пане, ми на місці.
Літо зайшла за Соловейком у дерев’яний будиночок, її серце швидко забилося.
Вона побачила чоловіка, який лежав горілиць на підлозі, з перерізаною шиєю – кров розтеклася по підлозі. На стіні напроти дверей була намальована корона, яку перекривав хрест. У ніздрі вдарив сильний запах крові.
– Укх… – Літо затулила рота рукою, щоб не почати блювати.
Розділ 489. Пошук злочинця
– Ти вперше бачиш подібну сцену? – Рейн занепокоївся і підійшов до неї. – Тоді краще вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям.
– Н… ні, – Літо побачила, що Соловейко присіла біля трупа, спокійно вивчаючи рану. Зіткнувшись з такою кривавою сценою, вона досі залишалася спокійною і зібраною… Літо мала триматися, щоб принаймні не осоромити її. – Мені… укх… набагато краще.
– Коли його знайшли? – обернулася і запитала Соловейко.
– Сьогодні на світанку. Місцеві жителі пішли по воду ще до того, як сонце повністю зійшло, і знайшли тіло – двері були відчиненими, ніби його навмисно хотіли показати іншим, – сказав Рейн. – Якби це було раніше, то нам би довелося чекати два-три дні, щоб отримати звістку про щось подібне. Але нещодавно ратуша запропонувала винагороду за повідомлення про злочини, тож хтось негайно повідомив про вбивство.
– Особа загиблого?
– Лопата, вільна людина. – Рейн обвів поглядом приміщення: – Не схоже, що у нього було щось цінне… А так, здається, він раніше був щуром.
– Хтось бачив його минулої ночі?
– Ми запитували про це, ніхто.
– Чи чули якийсь шум?
– Те саме… ніхто нічого не чув.
– Убити такого великого чоловіка без шуму майже неможливо, – нахмурилася Соловейко. – Навіть з перерізаним горлом він би не помер одразу. Коли він боровся за власне життя чи при падінні мав би бути добрячий шум. Ти впевнений, що опитуванні не брехали?
– Щодо цього… не думаю, щоб вони це робити, – нерішуче сказав Рейн. – Вбивства викликали паніку серед місцевих. Крім того, вони можуть отримати додаткову винагороду, якщо допоможуть поліції спіймати злочинця. У них нема причин брехати.
– У такому випадку, поклич їх усіх сюди, я особисто поставлю їм запитання. І… Літо, – Соловейко поглянула на помічницю.
– Так! – Літо затремтіла всім тілом.
– Іди у замок і приведи сюди Солою.
– О… гаразд.
Літо похапцем вийшла з будиночка і помчала до замку.
Чомусь їй здалося, що те, як Соловейко віддавала накази, було надзвичайно красивим. Кожен рух старшої відьми випромінював сильне почуття впевненості. Не дивно, що Його Високість довірив їй безпеку.
……
Коли Літо повернулася, то, крім Солої, з неї прийшло ще двоє людей.
– Чому мені нічого не сказали про цю справу? – Блискавка залетіла до будиночка і голосно вигукнула: – Його Високість такий несправедливий!
– Ку-куу! – за нею слідувала Мейсі.
– Вони… наполягли на тому, щоб приєднатися, – боязко сказала Літо.
– Чи не мали ви захищати принца Роланда, поки мене нема поряд? – Соловейко підняла брову. – Це не пригодницька гра!
– Не хвилюйся, Сільва тут, тож ніхто не зможе просто так наблизитися до нього, – підморгнула Блискавка. – Крім того, Його Високість планує провести зустріч з вельможами. Які небезпеки на нього можуть чекати, поки він залишається в замку?
«Неймовірно… – подумала Літо. – Як ці двоє можуть так спокійно дивитися на цю криваву і жахливу сцену вбивства?» Особливо це стосувалося Блискавки, яка була на кілька років молодшою за Літо, однак в її очах лише іскри захвату… О небо, що їм довелося пережити після того, як вони стали відьмами?
– А це…? – Рейн разом з іншими поліціянтами широко розплющеними очима дивився на дівчину і птаха, що літали в повітрі.
– Вони теж відьми, – сердито сказала Соловейко. – Хай там що, ви маєте повернутися у замок до того, як закінчиться зустріч. Зрозуміли?
– О… – надулася Блискавка.
– Ем, ти покликала мене сюди, щоб я намалювала тіло? – Солоя зайшла до кімнати останньою.
Літо відчула невелике полегшення, коли помітила, що вираз обличчя Солої такий же блідий, як у неї.
– Ні, щоб намалювати вбивцю. – Соловейко зачинила двері і пояснила план: – Отримавши портрет злочинця, ми зможемо повісити оголошення на площі і запропонувати винагороду за допомогу. Це буде найшвидший спосіб знайти його.
Граф Мілу втягнув повітря:
– Ви хочете сказати, що ця відьма… шановна Літо може відтворити сцену вбивства?
– Шанс низький. Через обмеження на тривалість ілюзія, нам також потрібно трохи удачі, скоро самі все зрозумієте. – Соловейко кивнула Літу: – Починай.
– Так, – Літо заплющила очі і, виконуючи вказівки Соловейка, зосередилася, обираючи для першого разу час між північчю і світанком.
У темряві з кінчиків її пальців лилася магічна сила, вона перепліталася і поступово утворювала чіткі образи: дерев’яні дошки, ліжко, стіл, кімната… В її розумів з’явився образ будинку. Жертва лежала на підлозі, кров стікала на нерівну поверхню, а раніше зачинені двері були розчахнуті.
– Це… сила відьми?
– Неймовірно!
– О Боже! Ця ілюзія така реалістична. Я майже готовий повірити, що це сила демонів…
– Тсс! Мовчи!
Навколо шепотілися поліціянти.
– Схоже, в цей час він був уже мертвим, – Літо відчувала, як хтось поплескав її по плечу. Поряд була Соловейко. – Не марнуй силу, спробуй інший проміжок.
Другий проміжок часу був ближче до півночі – тіло на землі раптом зникло, жертва лежала на ліжку і, здавалося, міцно спала.
– Чи означає це… що його вбили між цих двох проміжків часу? – припустив Рейн.
– Правильно, між північчю і третьою годиною – саме в цей проміжок часу вбивця вчинив злочин.
– Я зрозумів! Здібність шановної Літо триває недовго, тому ми можемо пропустити момент вбивства. Ось чому ви сказали, що нам потрібно трохи удачі!
– В яблучко, – відреагувала Соловейко. – Враховуючи те, що після вбивства злочинцю потрібен певний час для того, щоб залишити символ на стіні, Літо, відтвори події, що сталися ближче до третьої години.
Літо кивнула, видихнула і знову скористалася здібністю, щоб відтворити в ілюзії події, які сталися між другою і третьою годинами. Магічна сила потекла до стіни, формуючи постать незнайомця. Він використовував закривавлене простирадло для того, щоб щось намалювати.
– Схоже, ми його знайшли, – Соловейко підняла кутики губ. – Мені справді пощастило.
– Ця людина вбивця, куу?
– На вигляд нічого особливого… Я думала, що це буде хтось високий і сильний, – розчаровано сказала Блискавка.
– Я можу намалювати лише його профіль, – Солоя дивилася на чоловіка біля стіни. – Чи є спосіб, щоб розвернути його?
– Літо, подбай про це, – скомандувала Соловейко.
– Так, – вона знала що робити і без подальших уточнень.
Літо змістила час відтворення останньої ілюзії на чверть години вперед. Цього разу всі змогли чітко побачити обличчя вбивці. Він спочатку задушив Лопату мотузкою, потім стягнув тіло на підлогу і вже там перерізав горло кинджалом. Протягом усього процесу жертва не чинила жодного опору, ніби спала безпробудним сном.
Рейн, здавалося, щось усвідомив, він різко обернувся і подивився на резервуар для води у кутку кімнати:
– Він випив Сонну воду?
– Схоже на те, – кивнула Соловейко. – Тому жертва не видала жодного звуку. Злочинець перерізав його горло лише для того, щоб отримати кров, нещасний був на той момент уже мертвим.
– П-пане… я бачив цього чоловіка! – раптом сказав один з поліцейських.
– Що? – Рене і Соловейко негайно поглянули на нього.
Чоловік ковтнув:
– Його звати Манс. Колись він був патрульним, я мав з ним справу раніше…
– Ти знаєш, де він живе? – запитав Рейн.
– Якщо я правильно, то ближче до центру міста… Західна вулиця, біля Овечої таверни.
– Чудово, нам навіть не доведеться марнувати сили на його пошуки. Схоже, удача на нашому боці, – весело фиркнула Соловейко. – Він не може втекти, ходімо!
– Так, пані! – в один голос відповіли поліціянти.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.