Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Звільнити цю відьму. Розділ 490-491
Розділ 492. Реальність та ілюзія
Слідуючи за Роландом до кабінету, Соловейко прошепотіла:
– Я не змогла тебе захистити…
– Ні, ти добре попрацювала, – Роланд похитав головою. – Подумай, чому цей вбивця на ім’я Тео напав у залі для зустрічей? Бо він знав, що мене захищає відьма, до того ж надзвичайно могутня відьма. Якщо її не виманити, то він би не мав жодного шансу. Що більшу схему йому доводилося робити, то більше виникало недоліків – і зрештою він міг атакувати лише невеликим кинджалом.
– Але йому майже вдалося.
– Він не вбив мене прямо на місці, тому це не можна вважати успіхом. І завдяки твоїй присутності його можливості були обмежені. – Роланд усміхнувся: – Якби тебе не було, то що б він робив? Терпляче чекав би нагоди, щоб завдати смертельної рани – поки він знаходився у замку, то завжди мав би таку можливість. А це означає, що ти вже добре мене захищаєш. По суті, що безпечніша територія, то у більшій безпеці я.
«Це не просто спроба втішити…» – подумала Соловейко. Його Високість справді так вважав, від чого вона відчула потік тепла, який огорнув серце – більша частина нервових самозвинувачень розвіялася.
– Я зрозуміла… Але цього разу ти не можеш спустити таку поведінку Блискавки і Мейсі!
– Е, що вони зробили?
– Поки мене не було поряд, ці двоє мали бути насторожі і відстежувати потенційних ворогів навколо тебе! – Соловейко прямо сказала: – Наприклад, у сьогоднішній ситуації Блискавка могла злетіти разом з тобою й убивці не було б жодного шансу завдати тобі болю.
– Вона всього лише жвава…
– Так не піде! Якби Венді і Сувій були тут, вони б точно погодилися зі мною. Якщо Блискавка і Мейсі не відчують, що вони вчинили неправильно, то навіть складно уявити, що може статися наступного разу!
– Умм… – принц торкнувся до підборіддя, задумавшись на трохи. – Зрозумів. Як щодо того, щоб залишити їх під домашнім арештом без дозволу на вільні прогулянки аж поки вони не закінчать по три комплексні завдання з математики, фізики і хімії, таке покарання підходить?
Соловейко втягнула повітря. Комплексні завдання… Якщо з математикою ще можна було якось впоратися, то елементарна фізика і хімія набагато страшніші, ніж «Базові принципи природознавства». Вистачало вже однієї сторінки, щоб занурити її в сон, а ті дивні формули і діаграми нічим не відрізнялися від заклинань у легендах. Якби завдання довелося виконувати Соловейко, то вона більше б ніколи не змогла вийти на вулицю. Проте, враховуючи, що це її висловлення призвело до такого, відьма не могла відступити. Внутрішньо зібравшись, вона рішуче кивнула:
– Чудово, так вони усвідомляться, що вчинили неправильно.
……
Зустріч продовжилася після обіду, Соловейко була поряд з Роландом до самих сутінків. Загалом вони визначилися з першим поколінням чиновників, які будуть діяти в ратуші нижчого рівня.
Педро Гелмонд був призначений головним керівником району Довга Пісня, він не тільки відповідав за ратушу, а також посів місце міністра фінансів. Його батько, граф Гелмонд, став міністром будівництва. Тому Педро можна було вважати найбільшим переможцем серед вельмож фортеці. Навіть Соловейко таємно нарікала на те, що Його Високість не звинувачував родину Жимолость у замаху на вбивство – для володаря це вважалося надзвичайно справедливим і добрим вчинком.
Главами інших департаментів стали деякі видатні представники дрібної знаті. Це були барони або лицарі, які раніше не мали права брати участь у державних справах високого рівня. Вони були дуже схвильовані як тим, що Його Високість усунув попередню перепону, так і своїм призначенням. Ці люди висловили свою готовність служити принцу Роланду все життя.
Попри те, що звучало це цілком правдиво, Соловейко знала, що як тільки ситуація зміниться, наприклад, якби Тіфіко і церква захопили західний регіон, то вони, швидше за все, негайно б відкинули ці клятви.
До того, як зустріч завершилася, Його Високість неодноразово наголошував на двох принципах роботи в міністерствах. Перший – члени родин можуть працювати у відділах, але їхня частка не мала перевищувати 30%. Крім того, інформацію про них необхідно було заздалегідь передати до ратуші вищого рівня. Другий – незалежно від того, працювали в департаментах родичі чи ні, зарплату робітникам платила ратуша, порушники ж отримуватимуть покарання як злочинці.
Соловейко не цікавилася цими деталями, тому неодноразово позіхала. Так тривало доти, доки вона не побачила, що до замку Довгої Пісні наближалася Мейсі з маркізою Спел на спині. Соловейко негайно збадьорилася.
Після вечері група людей разом з графом Мілу пішла до будинку Тео. Це була звичайна хата, побудована в замковому кварталі. Всередині було чисто, не залишилося навіть клаптика паперу. Очевидно, що вбивця добре підготувався і знищив всі докази до того, як почав діяти.
– Тео в день мав залишатися у замку, тому потрібно відтворити лише те, що відбувалося вночі, – сказав принц Літо. – Мені потрібно побачити все, що він робив, починаючи з моменту першої зустрічі з колишнім патрульним Мансом і закінчуючи тим, що сталося перед сьогоднішнім днем. Кожна його дія в цьому домі може бути важливою.
Маркіза Спел викликала магічний канал, щоб з’єднати Мейсі і Літо.
Юна відьма, яка тимчасово набула достатньої кількості магічної сили, почала відтворювати в деталях те, що відбувалося кожної ночі. Іноді Тео сидів біля каміна і думав, а іноді щось писав на папері. Солоя запам’ятовувала кожну деталь.
На четверту ніч він, як завжди, сидів біля каміна, але цього разу в його руці була річ з гербом.
– Стривайте… Здається, я вже бачив таке раніше, – голос Роланду звучав здивовано. – Намалюй, я хочу подивитися ближче.
Магічне перо швидко зобразило на папері річ з гербом. Воно було розміром приблизно з великий палець. Це був відшліфований круглий коштовний камінь, який нагадував ґудзик. На поверхні була вигравірувана вежа, від якої по обидва боки були списи, – стандартний герб королівської родини.
– Невже він був людиною Тіфіко? – не втрималася від запитання Соловейко.
Роланд хмурився і деякий час нічого не говорив, ніби про щось думаючи. Але зрештою він злегка похитав головою і сказав:
– Ні, це знак Вімбдона III.
– Ви говорите… це людина вашого батька? – здивовано запитав Рейн.
– Але ж короля вбив перший принц Ґорон… – Педро також був здивований.
– Коли я був маленьким, то одного разу побачив подібний знак на столі батька і запитав, що це таке. Він сказав, що кожен такий коштовний камінь символізує воїна, відданого королівській родині. Що більше цих коштовних знаків, то стабільнішим буде трон Вімблдонів. – Принц зітхнув: – Схоже, Тео був таємною шаховою фігуркою, яку король підіслав до герцога Раяна, щоб стежити за ситуацією в західному регіоні.
– Тоді навіщо йому нападати на вас? – спантеличено запитав Рейн.
– Швидше за все, Тіфіко знайшов список власників цих коштовних каменів і передав наказ про вбивство… Для них ці знаки означають усе, тож яким би не був наказ, вони зобов’язані його виконати.
– Он воно що… – Соловейко подивилася на вбивцю, якого показувала магічна ілюзія.
Він довго дивився на знак і зрештою кинув коштовний камінь у вогонь каміна. На його обличчі відображалася втрата, але водночас було помітним і полегшення. Мабуть, в очах Тео цей наказ також означав звільнення.
Однак Роланд, який дізнався причину, зовсім не виглядав розслабленим, він із задумливим виразом дивився на камін, в якому вогонь вибухав іскрами, і довгий час не відводив погляду.
……
Пізно вночі, після того, як Літо заснула, Соловейко тихенько прокралася до спальні Роланда.
Відтоді, як Венді насварила її, вона більше такого не робила. Однак сьогоднішній замах на вбивство збурив емоції Соловейка. Крім того, у цьому замку не було Венді з Анною, тому вона почувалася трохи вільнішою.
Дивлячись на Роланда Вімблдона, зануреного у глибокий сон, вона вислизнула з туману, тихенько підійшла до ліжка, нахилилася і поцілувала його в лоб.
«Вибачте, Ваша Високосте, я не втрималася».
Розділ 493. Шахта дорогоцінних каменів
Коли Роланд встав з ліжка, вже світило сонце.
Він одягнув пальто і підійшов до вікна. Білий сніг, що покривав будівлі, поволі відкривав справжні кольори – червона плитка в поєднанні з сірими стінами надавали зовнішньому світу строкатості. Хоча у кімнаті все ще було холодно, але якщо стояти обличчям до сонця, то вже можна було відчути ніжне тепло.
Сніг на землі почав танути.
Коли він зайшов до зміненого кабінету, то на столі вже був сьогоднішній сніданок: смажене яйце, два млинці, а також чашка гарячої води. Він був точно таким же, як у Прикордонному Місті. Очевидно, що Соловейко подбала про це.
– Дякую, – сказав Роланд порожньому дивану.
– Як ти дізнався, що я тут? – поступово з’явилася постать Соловейка.
– Ти ніколи не сидиш, коли в тебе є можливість лягти, – він усміхнувся, поклав яйце між млинцями і підніс до рота. – Крім того, там, де ти була, просів диван. Як я міг не дізнатися?
– Ні, я також люблю сидіти, – вона раптом зникла і з’явилася біля столу, а потім сіла на край. – Наприклад, тут.
«Її рухи такі плавні, що я ніколи не втомлююся дивитися на це, – подумав Роланд. – Особливо, коли вона пірнає в туман і негайно виринає з нього – це виглядає ніби стрибок».
– Здається, у тебе хороший настрій. Снилися гарні сни?
Соловейко трохи підняла брови і сказала:
– Так, це справді був гарний сон.
– Це добре, – Роланд за кілька укусів з’їв «яєчний бургер», – сьогодні ти підеш зі мною.
– Через убивцю?
– Так, – його настрій був складним. – Якщо Тіфіко справді знайшов список і віддав наказ на вбивство, то у західному регіоні можуть бути й інші приховані шахові фігурки. Однак ми не можемо перевірити всіх.
Цих сміливих і винахідливих людей, які були абсолютно вірними королівській родині, не слід було марнувати на вбивства. Для використання і розвитку здібностей, їх можна було поставити на більш перспективні позиції. Подумавши про це, Роланд ще більше зміцнив свою рішучість якомога швидше викорінити вплив Тіфіко.
– Як забажаєте, Ваша Високосте, – усміхнулася Соловейко. – Куди ми сьогодні ідемо?
– Шахти і соляне родовище – це одна з причин, чому я сюди приїхав.
……
Після того, як до замку був викликаний Педро і потрібні люди, інспекційна група вирушила з міста.
Хоча Роланда більше цікавили залізні копальні на територіях Кленового Листа і Дикої Троянди, але торгівля коштовними каменями було основною галуззю району Довга Пісня, крім того, вона знаходилася найближче до фортеці, тому першою їхньою зупинкою стала шахта зі знаменитими п’ятиколірними дорогоцінними каменями.
Через танення снігу ґрунтові догори стали багнистими, тож на кареті неможливо було проїхати, вони повільно просувалися верхи на конях. Їм знадобився майже весь ранок, щоб дістатися до краю Непрохідних гір. Роланд знову переконався у правдивості слів «Якщо хочеш стати багатим, спочатку побудуй дорогу». Коли йтиме дощ, то без хорошої дороги, яка вестиме до шахти, руду неможливо буде безперебійно перевозити. І в такому випадку збільшення видобутку не принесе користі.
Жила дорогоцінного каменю ішла у природній печері. Коли група пройшла крізь вузький прохід, то стіни раптом подалися у сторони – майже сотня смолоскипів заледве могла освітити простір навколо. Роланд озирнувся навколо і запитав:
– Ця печера утворена природним шляхом?
– Так, Ваша Високосте, – кивнув Педро. – Подейкують, що навіть відкрили її випадково: спочатку тут була лише гладка кам’яна стіна. Понад 300 років тому в цих краях стався землетрус, кам’яна стіна обвалилася, відкривши прохід до цієї печери. Спочатку тутешні мисливці використовували це місце лише як укриття від дощу, але пізніше вони почали заходити все глибше – і виявили існування п’ятиколірних самоцвітів.
– Ти багато про це знаєш, – усміхнувся Роланд.
– Ці історії добре відомі у західному регіоні. – Педро махнув рукою, просячи чоловіка з групи підійти ближче: – Його звати Денвер Керан, він керує цією шахтою. Він знає набагато більше деталей про це місце, ніж я.
– Ти людина герцога Раяна?
– Ні, Ваша Високосте, родина Керан не належить жодному володарю, – з легким поклоном відповів чоловік на ім’я Денвер. На вигляд йому було тридцять, але говорив він як спокійний літній чоловік. – Ми жили біля цієї шахти поколіннями, і предок нашої родини був одним із мисливців, що відкрили її. Наша родина працювала з трьома герцогами і склала мапу шахти, розміром з дорослу людину. Ніхто не знає це місце краще, ніж родина Керан.
Було видно, що він дуже цим пишався. Навіть зустрівшись з принцом Сірого Замку, Денвер говорив легко і красномовно. Крім того, його стійкий темперамент особливо гарно поєднувався з чорною підігнаною формою, він виглядав так само як старі дворецькі аристократичних родин, яких Роланд бачив у фільмах.
Оскільки Соловейко перевірила всіх у цій групі перед тим, як вони вирушили в дорогу, принц міг не хвилюватися, що це була одна з прихованих шахових фігур.
– Чому зараз у шахті ніхто не працює?
– Це тому, що Місяці Демонів щойно закінчилися, Ваша Високосте, – Денверу навіть не потрібно було замислюватися, щоб дати відповідь. – Сніг у горах тане і вода тече вниз. Хоча у шахті є дренажні канали і колодязі для збору, але вода прибуває набагато швидше, ніж ми можемо вивезти, тому мінеральні жили тимчасово недоступні. З досвіду минулих років, щоб відновити нормальну роботу видобутку, доведеться чекати літа.
– Залізні копальні на території Кленового Листа і Дикої Троянди мають таку саму проблему?
– Хоча я ніколи там не був, але чув, що копальні розміщені вище, а тунелі шахт тягнуться вгору, тому ситуація у них має бути кращою, ніж тут. Але їм доведеться зачекати щонайменше місяць, щоб відновити нормальну роботу.
– Здається, вам потрібно буде встановити кілька парових машин, щоб допомогти з відкачуванням води.
– Парова… машина? Що це? – Денвер виглядав збентеженим.
– Машина, яка дозволить шахті працювати цілий рік. – Принц не втримався, кутики його рота піднялися: – Тобі багато ще чого потрібно дізнатися про видобування.
На обличчі Денвера був недовірливий вираз, його губи ворушилися, але зрештою він нічого не сказав, щоб спростувати ці слова.
Роланд не взяв цього близько до серця. Шахтні вагонетки і допоміжна парова машина для відкачування води використовували у шахті Північного Схилу, де вони дуже добре себе показали. Він навіть продав схожий набір власнику шахт у місті Срібного Сяйва. Рано чи пізно тут з’явиться ефективне парове обладнання, але коштовне каміння його не цікавило, тому в першу чергу він зосередиться на залізних копальнях.
– Що ж, рушаймо до наступного місця перевірки, – сказав Роланд, обернувшись.
– Заждіть, Ваша Високосте… Це невеликий подарунок від родини Керан, – схоже, Денвер не очікував, що принц буде готовий так швидко піти, тому зробив два квапливих кроки і, діставши маленьку дерев’яну скриньку, протягнув Його Високості.
– О? – Роланд з цікавістю взяв дерев’яну скриньку і підняв кришку. Він побачив, що там лежали два кришталево-чистих коштовних камені, вони відбивали світло і випромінювали сліпучий червоний і зелений блиск, від яких у людей паморочилася голова. Роланд приголомшено завмер. – Це… п’ятиколірний камінь?
– Саме так, Ваша Високосте. Це витончені вироби, для виготовлення яких вибрали найчистіші самоцвіти, вони – скарби родини, що налічують не одну сотню років. – Денвер приклав руку до грудей і промовив: – Родина Керан вважає за честь служити новому володарю західного регіону.
Роланд навіть не чув, що говорив Денвер, вся його увага була зосереджена на коштовних каменях. Це сяйво було дуже знайомим, тож навіть він, той, хто майже нічого не знав про мінерали, чув назву цього типу каміння.
На відміну від нинішньої декоративної назви «п’ятиколірний камінь», у наступних поколіннях він мав більш поширену назву – діаспор.
Діаспор — мінерал класу оксидів і гідроксидів ланцюжкової будови. Є рудотвірним мінералом. Поширений мінерал алюмінію; один з головних мінералів бокситів.
Назва діаспора походить від грецького слова διασπείρειν (diaspeirein), що означає «розсіювання». Французький мінералог і кристалограф Рене-Жюст Аюї (1743—1822) хотів використати назву, обрану у 1801 році в описі мінералу, щоб посилатися на його властивість розпилюватися на дрібні частинки при нагріванні перед паяльною трубою при вивільненні води.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.