Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498 + 3 бонусних розділи (1501)
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Звільнити цю відьму. Розділ 512-513
Розділ 514. «Гіпотеза ельфів»
Щойно Йорко вийшов з кабінету, ззаду з’явилася Соловейко.
– Хто такі пані Роза і пані Рибалочка? І що ще за знамениті навички?
«Ух, на ці запитання справді важко відповісти». Роланд підійшов до вікна і вдав, що замислено зітхнув, але насправді зробив це, щоб не дати Соловейку побачити його обличчя.
– Просто дві випадкові жінки, з якими я познайомився. Я не дуже добре їх знаю і мені невідомі їхні справжні імена. Це спосіб спілкування між дворянами, вони завжди носять маску лицемірства. Це всього лише слова, після прощання всі негайно забувають одне про одного.
– Але він сказав, що ці двоє дуже сумували за тобою.
– Кхм… Що ж, сумували вони не за мною, а за золотими драконами, статусом і владою. Я все-таки тоді був принцом. Після того, як мене відправили до Прикордонного Міста, вони втратили зі мною зв’язок. Але якби вони справді сумували за мною, то не були б такими байдужими, чи не так?
Соловейко могла розрізнити лише чи вірить у правдивість своїх слів людина, але не здатна була розрізнити правдивість ситуації, тому Роланд вирішив скористатися мистецтвом недомовок, щоб врятувати себе й усунути сумніви Соловейка. Крім того, це не мало до нього жодного відношення, тож він не відчував з цього приводу якось тиску.
– Стосовно знаменитих навичок… це трохи складніше. Простіше кажучи, Йорко може завойовувати жінок своїми навичками, тому йому дали прізвисько «Магічна Рука». Раніше мені було цікаво, бо я нічого про це не знав, але зараз вони мені не потрібні, чи не так?
Він обернувся і подивився на Соловейка, яка чомусь раптом відвела погляд, на її щоках з’явився легкий рум’янець:
– Мабуть… так.
«Фух, можна вважати, що це було безпечне проходження». Роланд подумки полегшено зітхнув. Хоча він міг з самого початку попросити Соловейко почекати ззовні, це могло зашкодити її довірі, а також наражало його на потенційну небезпеку. Зрештою Сільва все ще перевіряла палац, а список коштовних знаків досі не був знайдений, краще було перестрахуватися.
……
Після вечері Роланд нарешті зустрівся з великим дослідником фіордів, Громом.
Він був щільно закутаний, на голові капюшон, а шия закрита тканиною. Якби Соловейко не пішла за ними з Марґорі, охорона, швидше за все, не пропустила б його в такому вбрані.
Прокравшись до кабінету, Грім зняв плащ і розмотав тканину на шиї, далі він вклонився Роланду і сказав:
– Я чув ваше ім’я від Марґорі і принцеси Тіллі. Ваша Величносте Роланде Вімблдоне, щиро дякую вам за турботу про Блискавку.
– Я також хочу подякувати вам за те, що ви дбаєте про Тіллі, – Роланд з цікавістю розглядав Грома з ніг до голови. – Я чув, що ви дуже допомогли їй після того, як вона перебралася на Сонний острів.
Як і Блискавка, Грім мав коротке золотисте волосся, що було типовим для жителів фіордів, його шкіра стала коричневою від засмаги, тіло було міцним, а густі бакенбарди і щетина, що покривала щоки та підборіддя, надавали обличчю грубості. Він говорив сильним, енергійним голосом і цілком відповідав образу людини, що цілий рік проводила в морі. Грім повністю відрізнявся від того тихого образу, в якому він прослизнув до кабінету.
– Це не завдало клопотів. Вона неабияк допомогла мені з експедиціями. Без допомоги відьом флот би обмежився дослідженнями Тіньових островів, – Грім усміхнувся. – І, звичайно, я б ніколи не зміг дістатися до тієї частини моря, до якої раніше не запливав, та побачити на власні очі Морську Лінію.
– Морська Лінія? – з цікавістю запитав Роланд. – Що це?
– Стіна з морської води, яку кораблі все-таки можуть перепливати, – Грім детально розповів про свою подорож. – Тому я прийшов до вас.
Почувши розповідь дослідника, Роланд був повністю приголомшений. Морська вода ігнорувала силу тяжіння й утворювала перепад у висоті поверхні води, ніби це були сходи? І кораблі могли вільно пливти по ній вертикально так, ніби пливли по горизонтальній поверхні? Це неймовірно! В його серці ніби здійнялася велика хвиля; якби щось подібне розповів хтось інший, а не відомий дослідник Грім, він би навряд чи у це повірив.
Це означало, що гравітація там була спотворена й утворилося унікальне гравітаційне поле – однак принцип формування гравітації був незрозумілим, тому Роланд наразі не міг зробити висновок. Оскільки магія в цьому світі була всюдисущою, він міг лише здогадуватися, що існування Морської Лінії якось пов’язане з магією.
Однак у нього було неясне відчуття, що відповідь могла бути набагато глибшою, ніж він думав.
На перший погляд, цей світ дуже нагадував Землю, тому він негайно використав теорії, які засвоїв для наукового просвітлення і керівництва – в цьому не було нічого дивного, якщо розплющити очі і побачити існування людей і вуглецевих організмів, то можна зробити приблизне судження, що основні закони матерії в цьому світі були приблизно такими ж, як і в попередньому Всесвіті.
Це не була метафізика. Існування життя можна простежити до швидкості і напрямку обертання атома – вони були настільки точними, що жодна машина у світі не могла зрівнятися з цим. Будь-яка зміна в константах призведе до того, що життя розпадеться. Як говорилося, життя – це як флеш-рояль, щойно перетасуєш карти – і нічого не залишиться.
Роланд навіть припустив, що, можливо, в попередньому світі також була магічна сила, але через те, що не існувало терміналів, наприклад, відьом, люди не змогли її виявити.
– Я чув, що ви можете побудувати паровий корабель, який може подорожувати без вітрил і пливти швидше за будь-який вітрильник, – заговорив Грім після того, як Роланд закінчив перетравлювати новини. – Тому я хочу попросити вас побудувати мені великий паровий корабель, який міг би рухатися проти морського вітру. Гроші не проблема, просто назвіть ціну.
Після деякого мовчання Роланд нарешті сказав:
– Золоті дракони справді не проблема… Не хвилюйтеся, я розрахую ціну відповідно до вартості і використаю найкращі технології для створення корабля. Ви заплатите лише за матеріали і будівництво.
– Ваша Величносте, ні, вам не потрібно…
– Послухайте, це тепер не лише ваша особиста справа. Дослідження невідомо світу є не менш важливим, ніж зміна долі людства, – перебив Роланд. – Я повністю підтримаю вашу експедицію. Єдина умова – якщо ви знайдете щось нове, не забудьте негайно повідомити мені про це.
Подальше обговорення тривало трохи більше години, однак Роланду все ж було важко заспокоїтися. Ймовірно, помітивши це, Грім вирішив піти, перед цим домовившись про наступну зустріч. Принц залишився сидіти за столом і хмурився, відчуваючи неспокій.
– Що не так? – стурбовано запитала Соловейко. – Твоє обличчя виглядає дещо похмурим.
– Нічого… – із зітханням похитав головою Роланд. – У мене просто виникло погане передчуття.
– Щодо чого?
– Ти знаєш про ельфів?
– Е, ти говориш про маленьких сяючих істот з легенд, небесних створінь, що дарують силу й омолоджують все на землі?
– Ні, я говорю про істот з гострими вухами, що нагадують людей. Вони витончені, спритні, довго живуть і, як правило, обирають для життя ліс.
Соловейко на мить задумалася і сказала:
– Ніколи про таких не чула.
– Я читав про них лише у книзі оповідань. – Роланд неквапливо пояснив: – Цей вигаданий вид спочатку жив по всьому континенту, але після появи людей був витіснений у густі ліси й опинився на межі зникнення. Попри те, що вони були розумними, людство в сотні разів переважало їх у кількості. Ельфи не могли дати відсіч й опинилися у пастці далеких місць – гір або лісів – що призводило до того, що вони все далі і далі відставали у розвитку. Зрештою люди випередили їх у технічному розвитку й ельфи перетворилися на домашніх тварин… Що ти про це думаєш?
Не чекаючи відповіді Соловейка, він продовжив:
– Тепер ми схожі на цих ельфів.
Як представник людської раси, Роланд завжди ігнорував це, але тепер він здригнувся, коли подумав про цю ситуацію. Якщо порівнювати з ельфами, то люди справді були плодючою расою, але це не означало, що вони завжди будуть плодитися найбільше серед розумних істот. Проте тут і зараз людство перебувало в меншості, в абсолютно невигідному становищі з точки зору чисельності, загнане демонами у куток континенту і нічого не знало про зовнішній світ.
Ось чому Роланд був сповнений рішучості підтримувати Грома в дослідженнях нових морських просторів. Якщо люди не бачитимуть того, що навколо, вони не зможуть активно реагувати на зміни у світі – і тоді їх знищать, як ельфів.
«Дві Битви Божої Волі змарнували майже тисячу років. Сподіваюся, ще не пізно», – подумав він.
Розділ 515. Магічне покриття
– Доброго ранку, пані Солоє!
Як тільки Солоя зайшла на велосипедну фабрику, Джилі привіталася з нею і сказала:
– Ви так рано.
Від цих слів вона відчула збентеження. Учора Солоя грала з Таємничим Місяцем і Лілі у «Битву з лордом», тому лягла пізно, а сьогодні встала на півгодини пізніше, ніж зазвичай. Звісно, у дні, коли поряд не було Венді, всі поводилися трохи ліниво… Анна й Агата були винятками. Чи це була робота, чи навчання, вони завжди уособлювали собою приклад для інших сестер. Особливо Агата, вона йшла рано і поверталася пізно.
– Матеріал готовий? – запитала Солоя.
– Так, будь ласка, ідіть за мною.
Джил була з першої групи випускників, тепер вона стала помічницею Солої на велосипедній фабриці. До її завдань входило повідомляти відьмі про робочий розклад. Рік тому Солоя б навіть не повірила, що звичайні люди та відьми можуть працювати разом і добре ладнати.
– Це готові велосипеди? – вона раптом помітила, що фабрика сьогодні була трохи інакшою, ніж зазвичай. Парові машини навколо не ревли, а робітники скупчилися навколо ряду новеньких двоколісних транспортних засобів.
– Так, це перша партія, – з усмішкою сказала Джил і примружила очі. – Всього двадцять велосипедів, але їх не легко було зробити. Особливо складно з ланцюгами і колесами. Вихід якісної продукції в половину менший передбаченого.
«Це справді нелегко», – подумала Солоя. Фабрика була завершена восени минулого року, але з того часу вона зазнавала різноманітних труднощів. Наприклад, брак готового обладнання, велика нестача персоналу і тому подібне… Фабрика, очевидно, мала нижчий пріоритет, ніж завод з виготовлення парових двигунів і хімічний завод поряд. На двох заводах працювали у три зміни, тобто люди майже весь час працювали. Але велосипедна фабрика працювала лише вдень і закривалася на ніч. Якось Джил навіть тихенько поскаржилася, що її другу, який працював на хімзаводі, підвищили платню втричі, а вона ще ніколи не бачила жодного готового велосипеда.
Тепер Джил нарешті зможе отримати власний велосипед.
Штовхнувши двері виробничого приміщення, Солоя побачила, що на рівній підлозі лежав шар білого, як снігове поле взимку, паперу, розміром близько сорока квадратних метрів.
– Деталь, яку сьогодні потрібно зробити, це камера. Дякуємо за вашу старанну працю, – сказала Джил і вклонилася.
– Добре, – кивнула відьма. – Можеш іти займатися іншими справами.
– Так, якщо щось знадобиться, будь ласка, негайно кличне мене, – усміхнулася дівчина. – Я буду біля дверей фабрики.
Провівши поглядом спину Джил, яка пішла у піднесеному настрої, Солоя зрозуміла, що вона з нетерпінням чекала можливості сісти на велосипед.
Усміхнувшись і похитавши головою, відьма зняла взуття і ступила на рівний папір.
Робота з використанням магічного покриття для велосипедів в основному складалася з трьох частин: камери, шини і захист рам від іржі. Її завдання на кожен день загалом визначалося етапом складання велосипедів на фабриці. Звичайно, оскільки швидкість нанесення магічної фарби була набагато швидшою, ніж швидкість складання, на фабриці уже був досить великий запас камер, шин і рам. Але магічна сила зростала з кожним днем і було б марнування не користуватися цим, тому що три дні Солоя все одно приходила на велосипедну фабрику, щоб завершити певну частину робіт з нанесенням магічного покриття.
Вона швидко пригадала колір камери і підняла руку, щоб викликати магічне перо.
Як матеріал для зберігання газу, він повинен бути легким і м’яким, мати помірну міцність, а також мав плавитися при високих температурах. Виходячи з минулого досвіду, як матеріал для покриття вона вибрала дерев’яну стружку. Це був результат сотень тестів. Небесне покриття було надто гнучким, а покриття з водяних хвиль дуже термостійким. Лише коли вона помітила стружку, яку залишили теслі після обробки, вона знайшла ідеальний матеріал для малювання.
На відміну від Люсії, яка могла розкладати металеві матеріали на частини і змішувати їх у будь-яких пропорціях для подальшого перетоплювання, Солоя мала спиратися на реальні речі і розуміти їхні властивості для того, щоб малювати покриття. Однак вона не могла запам’ятати магічні характеристики тисяч матеріалів, тому найпростішим способом було створити картки кольорів, а потім, коли потрібно нанести якесь покриття, відьма могла вибрати необхідну картку.
Звичайно, оскільки вона часто використовувала покриття для камер і шин велосипеда, то могла наносити магічну фарбу прямо, не звертаючись до карток кольорів.
Магічне перо поступово збільшилося і нарешті досягнуло шести метрів, Солоя стояла по центру пензля – насправді його можна було збільшити навіть до десяти метрів, але тоді магія по краях легко могла вийти з-під контролю, тому вона обирала витратити більше часу і фарбувати меншим пензлем, щоб забезпечити рівномірну якість покриття.
……
Менше ніж за дві години всі сорок квадратних метрів паперу були покриті шаром покриття з дерев’яної стружки – звісно, це була не справжня стружка. Все було так сама, як тоді, коли вона малювала сталеве покриття, яке насправді не було сталлю… твердість і гнучкість не поєднувалися разом. Яким би твердим не було покриття, воно не могло порівнятися з каменем і легко ламалося, як розбите скло.
Крім нанесення покриття з дерев’яної стружки, Солоя також використала своє ім’я як підпис. Це була традиція художників. Спочатку вона писала своє ім’я лише в правому нижньому кутку, але пізніше виявила, що після того, як покриття розрізали, воно опинялося у внутрішній частині камери, тому грайливо використала підпис усюди. Тож яким би чином покриття не розрізали, а слова «Робота Солої» були видними. Спочатку вона трохи запанікувала, коли Його Високість це помітив. Солоя думала, що він насварить її, але принц неочікувано усміхнувся, назвав її винахідницею водяних знаків і похвалив.
Хоча вона не розуміла, що означав водяний знак, але кілька днів раділа похвалі Його Високості і вирішила продовжувати ставити свій підпис у такому стилі.
Після завершення нанесення покриття, наступник кроком було спалювання паперу й отримання сировини для виготовлення камери велосипеда. Її відправляли в цех для розрізання на смуги, які потім перетворювали на камери, розплавляючи краї і з’єднуючи їх. Звичайно, за ці завдання відповідали віддані працівники фабрики, Солоя мала лише підготувати сировину.
Ця партія покриття спожила майже третину магічної сили, Солоя виразно відчула вплив тренувань на зростання кількості магічної сили і контролю над нею. Раніше нанесення такого великого шару покриття за один раз було для неї виснажливим. Було ще рано, тож вона попрощалася з Джил і сама відправилася до заднього двору шахти Північного Схилу.
Після того, як Солоя вийшла на гірську дорогу, вартові стояли майже через кожні сто метрів. Біля входу на подвір’я був зведений бункер і сторожа вежа. Навіть замок володаря так ретельно не охоронявся.
Солдати відсалютували їй, коли Солоя наближалася до подвір’я. Коли вона зайшла, то побачила, як Анна різала якісь дивні деталі – кожного разу, коли Солоя приходила сюди, Анна ретельно виконувала свою роботу. Дивлячись на її зосереджену фігуру, Солоя раптом відчула певну ніяковість. Якщо не брати до уваги талант, то у плані серйозності вона відставала від Анни. Водночас Солоя відчувала краплю заздрості. Анна була найкращою серед відьом у здібностях і працьовитості. А також вона була улюбленицею принца.
– О, сестро Солоє, ти тут, – Люсія, яка була з іншого боку, почула її кроки і поглянула на неї з яскравою усмішкою.
Анна також відклала деталі, які тримала в руках, і помахала їй:
– Дякую, що прийшла. Сьогодні потрібно обгорнути партію мідних дротів.
– Залиште це на мене, – Солоя викинула зайві думки з голови і з усмішкою підійшла до Анни і Люсії.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Маньхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.