Англійська назва новели: Release That Witch
Автор: Ер Му (Er Mu)
Рік: 2016
Статус: закінчено
Розділів: 1498
Переклад: у процесі
Жанри: бойовик, драма, надприродне, пригоди, сейнен, фентезі
Опис: Чен Янь перемістився тільки, щоб опинитися у світі схожому на середньовічну Європу, і стає Роландом, принцом-наступником. Але цей світ не такий, як колишній, попри деяку схожість. Відьми існують і вони насправді можуть користуватися магією?
Стежте за боротьбою Роланда з братами та сестрами за трон. Чи зможе він перемогти, хоча король уже визнав його безнадійним і з найгіршою стартовою ситуацією? Чи його знання сучасних технологій та допомога відьом, яких знають як помічниць Диявола і на них полює Свята Церква, допоможуть вибороти шанс.
То ж, нехай почнеться його подорож.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Реквізити НБУ для потреб армії тут.
Реквізити НБУ для гуманітарних цілей тут.
Звільнити цю відьму. Розділ 82
Розділ 83. Північний кучер
Зима для більшості жителів північних земель це дні без врожаю, особливо для жителів міст поблизу плато Гермес. Місяці Демонів приносили з собою не тільки безперервний дощ і сніг, а і сильні холоди, голод і смерть. Однак для Вайта «Фальшивої ноги» все інакше. Кожної зими до його дверей приходить посланець церкви і говорить йому кілька разів з’їздити до кордону королівства Лансінь, щоб підібрати стражденних сиріт і відвезти їх до старого Святого Міста.
Це непогана угода, за одну поїздку він може отримати майже двадцять срібних вовків. А також Вайт міг накопичувати заслуги, добре виконуючи свою роботу. Цьогорічні Місяці Демонів майже добігли кінця – і ця поїздка має стати останньою в цьому сезоні.
– Сер, чому б вам не залишитися всередині критого візка? Назовні знову почав сипати сніг. Ви не один з кучерів, що терплять сніг і вітер, тому не мерзніть.
– Це ще нічого, – посланець церкви дістав пляшку і зробив ковток, – у Новому Святому Місті набагато холодніше, ніж тут. На плато ні шкіряні куртки, ні обладунки не рятують від холоду. Він немов проникає крізь найменшу шпарину, проповзаючи всередину кожної клітинки тіла. Без таблеток проти холоду там неможливо знаходитись. Те місце, справді, не для звичайних людей.
– Ваші слова правдиві, – Вайт кивнув. Він ніколи не був у Новому Святому Місті і не планував туди їхати. Що йому робити в місці, де є тільки холод і демонічні звірі? Проте як досвідчений кучер він завжди може знайти нову тему для розмову, і з цим посланцем розмовляти ліпше, ніж з попереднім. – Ваші рукавиці певно виготовленні зі шкури вовка, які водяться у західному регіоні королівства Ґрейкасл, так?
– О? Ти в цьому розбираєшся?
– Хех, сер, я займаюсь цим уже тридцять років, – гордо сказав Вайт, – спочатку для барона, потім для графині, а згодом навіть для юної принцеси Лансінь. Якби не нещасний випадок, коли я зламав ногу, можливо, я б досі служив графському дому. Вони не мали нічого, крім золотих драконів, які витрачали на хутра і срібні вироби Ґрейкаслу, на коштовності Юндуна та товари з фіордів і ще багато чого іншого. Я їздив туди-сюди – і їм всього було мало.
– Зрозуміло. – Кивну посланець. – Отже, це походження твого прізвиська? Яка лиха пригода привела до цього?
– Ох, це було повстання біженців. Ті головорізи робили все, щоб отримати їжу. – Вайт сплюнув. – Вони оточили карету, мені довелося гнати коня чвалом, щоб урятувати графиню. Кінь злякався, скинув мене, а карета перекинулася.
– Тоді ти зламав ногу? – з цікавістю запитав посланець. – А що сталося з графинею?
– Їм було краще, ніж мені, всередині карета була заповнена м’якими подушечками і товстими килимами, вона відбулася синцями та подряпинами, – роздратовано сказав Вайт. – Вона виповзла із карети і покинула мене на дорозі. Я ж зі зламною ногою дістався додому. Завдяки заощадженням мені вдалося купити фальшиву ногу. – Він постукав по мідній палиці, яку оголювала штанина. – Але графський дім викинув мене під приводом того, що я більше не можу їздити, ці кляті дворяни!
– Шкода, – посланець зробив паузу, – але бог тебе не покинув, тепер ти допомагаєш церкві. Бог милостивий.
– Так, сер. Бог милостивий. – «Ні, якби Бог був милостивим, то не дозволив би мені так страждати, – подумав Вайт, – він би врятував мене, коли я найбільше цього потребував».
У цю мить з критого візка долинув дівочий плач.
– Зроби коротку зупинку.
Вайт натягнув повід, і обоє коней зупинилися, посланець зіскочив на землю та пішов до задньої частини візка. Незабаром із середини долинув свист батога.
«Бідолашні діти, – зітхнув кучер, – витерпіть це, він ваш рятівник. Без посланця ви б не пережили цю зиму, а стали б холодними трупами на краю дороги».
Невдовзі посланець повернувся і сів поряд з Вайтом:
– Поїхали.
– Тримайтеся міцніше. Вйо! – Вайт тряснув поводами і візок знову почав рухатися. – Вони всі з королівства Лансінь?
– Майже, церкви у кожному містечку королівства беруть до себе частину сиріт, особливо взимку, коли їжі й одягу не вистачає. Але в холодний сезон дітей набагато більше, тому служителі церкви не можуть подбати про всіх, для цього нам потрібна допомога кучерів із хорошою репутацією, щоб відвезти їх до Старого Святого Міста. Ти добре виконуєш свою роботу, Вайте, я повідомлю про це іншим.
– Для мене честь допомагати у такій добрій справі, – широко посміхнувся Вайт. – Сер, їх усіх відправлять до монастиря? Даруйте, хоча вони всі сироти, але у них різні характери. Вони юні, але вже зробили багато різних речей, хіба ці люди не забруднять святе місце?
– Бог розсудить їх, навіть якщо вони грішні, у них буде шанс на спасіння.
– Справді? Тоді це добре. – Вайт підняв голову й подивився на небо. – Вже пізно, сер, нам слід переночувати у наступному місті? Якщо завтра буде гарна погода, ми дістанемося до Старого Святого Міста до полудня.
Посланець зітхнув:
– Знайти таверну з дворищем, щоб там поставити візок. А потім принесеш для них їжу.
– Добре! – відповів Вайт.
Це містечко – єдина дорога від королівства Лансінь до Старого Святого Міста. Він приїздить сюди не вперше. Вайт добре знав дорогу, тому швидко доїхав до таверни, де часто зупинявся раніше. Завівши візок на дворище, він взяв у посланця монети і пішов купувати їжу для сиріт. Каша із солодкуватої картоплі найліпший вибір, вона дешева і доволі смачна. Простеживши, як сироти розділили кашу, Вайт, кульгаючи, повернувся в таверну, попросив шматок хліба з масло і сів біля стійки, щоб перекусити. Щодо посланця, то у нього є ліпше місце, де можна перебути.
Якби він десять років тому не зламав ногу, то пішов би в шинок, щоб замовити келих вина і навіть кинув би кілька гральних кубиків – йому завжди щастило. А тепер… Вайт торкнувся гаманця і пішов до своєї кімнати, відпочивати.
Пізно ввечері він почув якийсь шум на дворищі. Підвівшись і піднявши штори, Вайт побачив, як п’яний посланець відімкнув двері критого візка та зайшов у середину. Через трохи він витягнув надвір двох сиріт. Поряд з візком стояло двоє людей, вбраних як аристократи.
Вайт опустив штору і повернувся до теплого ліжка.
Він не вперше бачив, як посланець робить таке, цим займався і попередник. «Бути живим – це найбільша удача, – подумав він, – всього лиш потрібно перетерпіти короткочасний біль. Коли ви досягнете Святого Міста, то зможете розпочати нове життя. Принаймні в монастирі вам не доведеться мерзнути і голодувати». Вайт позіхнув і заснув.
На світанку вони з посланцем вирушили в дорогу. Подорож пройшла гладко, вони навіть прибули до Старого Святого Міста на півгодини раніше, ніж очікувалося. На них уже чекала церковна карета, схоже, на цих бідолашних сиріт ще чекав довгий шлях, але це вже не мало до нього жодного стосунку.
– Це твоя нагорода, – посланець перекинув йому тканинний мішечок.
Вайт дістав гроші та двічі перерахував їх. Справді, на його долонях лежало двадцять срібних вовків. Він кивнув і поклонився:
– Сподіваюся побачити вас знову наступного року.
Посланець не відповів, але махнув рукою, подаючи знак іти.
Вайт помітив, що крім нього було ще кілька кучерів, які виконували таку ж роботу. Можливо, вони їздили до інших королівств? Він подумав, що це трохи дивно, люди, які виходили з критих візків, здавалося, усі були маленькими дівчатами. Коли церква бере до себе сиріт, то це тільки дівчата?
Він похитав головою, залишаючи осторонь ці питання, та вирушив додому.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати хвилинку по сайту. Вам неважко, мені приємно.
Маньхуа можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.