Немилосердно періщив дощ. Орочімару, до болю стискаючи парасольку, завмер на місці.
Повернись живим тут. | Госпітальєри тут. | Благодійний фонд Сергія Притули тут.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 1
Немилосердно періщив дощ. Орочімару, до болю стискаючи парасольку, завмер на місці.
Це мало статися в іншому місці. Перед головними воротами.
Прокляття! Чому зараз? Чому саме тут?!
Орочімару з першого погляду впізнав цю сцену, хоча раніше читав про неї лише у сценарії. Саме в цей момент реальність ситуації накрила його з головою, як величезна морська хвиля. Він в іншому світі. Він дійсно в іншому світі.
Прокляття… В усьому винен Джірайя! Якби не він з тим клятим серіалом…!
Ця сцена важлива. Орочімару запам’ятав її. Вона не тільки була фіналом першої серії, а також слугувала ключовим моментом для зародження багатьох… проблем. Це та сцена, де друг головного героя освідчувався дівчині, отримував різку відмову і потрапляв у павутину брехні посіпаки лиходія.
Так, Джірайя запропонував Орочімару зіграти посіпаку лиходія.
Йому! Видатному актору! І якось посіпаку?! Не головного лиходія, а посіпаку… Ясна річ, що Орочімару відмовився. Грати другорядного персонажа у підлітковому фентезі серіалі, який ні грошей не принесе, ні нагород… пфф! Ні, Орочімару не збирався розкидатися своїм талантом заради такого.
Тепер, коли він стояв під шаленою зливою, йому хотілося, щоб це був знімальний майданчик.
Щоб зараз пролунав крик «знято!», і дощ припинився, а вони пішли пити теплий чай, передивляючись відзняті сцени. Щоб Джірайя нидів про те, що повернення до великого кіно, лежить через такі труднощі, як зйомка серіалу, де можуть бути лише натяки на еротику. Не дають його таланту розправити кри…
– …Ти виродок! Почвара! Ти нікому не потрібен! Навіть твоя мати від тебе відмовилася!
Орочімару поглянув на Сакуру. Харуно Сакура. Він пам’ятав її як милу, іноді агресивну молоду акторку, на яку чекало світле майбутнє і ролі фатальних жінок. Харуно Сакура цього світу – приваблива дівчина з отруйними словами.
Випадково чи ні, але вона била Узумакі Наруто цього світу в найболючіше місце.
Орочімару заціпеніло спостерігав за подіями. Хоча у сценарії цей момент йому здався не надто приємним, але він не очікував, що реальність так сильно тиснутиме на нерви.
– Думаєш, що ти мені подобаєшся? Що ти щось значиш?! Якби не Саске, я б з тобою навіть не говорила! Ти нікчема! Жалюгідний, ні на що не здатний телепень!
Бридка сцена. Сакура кричала на Наруто. Вона не штовхала хлопця, стояла на певній відстані, але він здригався так, ніби його били.
В якийсь момент Наруто відступив. Крок, другий. На третьому його нога ковзнула – і він завалився назад.
– Правильно, такому, як ти, місце в багнюці, – сказала Сакура, розвернулася і пішла до бокових воріт.
Орочімару провів її поглядом. Коли він побачив, як під’їхав автомобіль, до нього дійшло. Точно. Стоянка розташована біля бічних воріт, а не біля головних. Ці двоє не могли сваритися там, бо вони не їздять автобусом.
Він перевів погляд на Наруто. Той лежав на землі і мокнув. Хлопець навіть не підняв руку, щоб закрити обличчя від води, що лилася з неба.
Орочімару глибоко вдихнув. Час йому з’явитися на сцені. Хоча реальність і серіал відрізнялися, але його роль залишилася незмінною. Він посіпака лиходія, що мав через друга головного героя дотягнутися до важливих таємниць.
Видихнувши, Орочімару пішов до Наруто.
Раптом він подумав, що це був би красивий постер для серіалу. Хлопець з розбитим серцем лежить під дощем, а над ним стоїть людина з парасолькою.
Орочімару навіть міг побачити цей постер. Відтінки, атмосферу. Так, це був би чудовий постер. Він би чіпляв. Тиснув би, закликав.
Орочімару зупинився перед Наруто. Той байдуже дивився в небо. Або не дивився. Ні, швидше не дивився. Наруто нічого не бачив. Його очі були пустими і байдужими.
– …Наруто, – невпевнено покликав Орочімару.
Здавалося б, просте завдання: підійти і сказати кілька втішних слів. Орочімару актор, у нього видатний талант, але…
Він уявлення не мав, що сказати.
Виникло дивне відчуття, ніби він стоїть над людиною з відкритою раною. І це не вода біжить навколо, а кров…
– Наруто! – Орочімару покликав голосніше, відганяючи видіння.
Йому здалося, що якщо він зараз нічого не зробить, то станеться щось… жахливе?
Голос Орочімару ніби пустив іскру життя в Наруто. Хлопець кліпнув очима, ворухнувся і повільно сів. Коли Наруто поглянув на нього… крізь нього?.. Орочімару завмер. Це був би гарний кадр. Обличчя Наруто крупним планом. Далі перехід на середній план, щоб показати їх разом. А потім – дальній, створюючи ілюзію, ніби вони розчиняються під дощем.
Орочімару відігнав ці думки. Він не плутав реальність і знімальний майданчик. Однак… не варто намагатися себе так заспокоїти. Тут другого дублю не буде.
– Наруто… – тихо прошепотів Орочімару.
Нуль реакції. Хлопець ніби дивився на нього. А ніби і ні.
Орочімару протягнув до нього руку – і його раптом схопили. Наруто схопив. За руку. Він легенько стиснув пальці, ніби намагався переконатися, що це хтось теплий. Знову кліпнув очима, але… залишився все таким же відстороненим.
Все буде добре? Ні. Тобто, так. Пізніше. Коли рани загояться. Коли пройде час. Коли ти обдумаєш ситуацію. Так, тоді стане краще. Легше. Точніше, тоді не так болітиме. Тоді біль буде стерпним.
Орочімару цього не сказав. Ну… бо не було сенсу.
Наруто не тут. Він у безодні відчаю, з якої не може вибратися.
Орочімару перехопив руку Наруто і потягнув його на себе зі словами:
– Вставай, нічого мокнути.
Хлопець піднявся. Повільно, похитуючись. Орочімару намагався тримати парасольку й одночасно допомагати. Виходило так собі. Рук йому явно не вистачало.
Вони знову завмерли. Наруто нічого не говорив. І більше ніяк не реагував. Орочімару зітхнув. І повів його за собою. До бічних воріт. Далі через майже пусту стоянку до парку, що відділяв академію Коноха від житлового району. У нього там квартира. Десять хвилин ходьби. Коли сухо. Під дощем хвилин двадцять. У парку були прокладені доріжки, тож їм не доведеться лізти через бруд.
Коноха престижний навчальний заклад. І цей престижний навчальний заклад розташований на околиці міста. Чому? Все дуже просто. Щоб дітлахи біди не наробили.
Орочімару на мить задумався, чи правильно називати двадцятирічних бешкетників дітлахами? Воно ніби і неправильно, а все ж поводяться вони інколи так, що по-іншому їх і не назвати. Ну, це якщо викинути всі грубі слова й усвідомити, що інших, м’якіших виразів для висловлення, не залишилося.
Академія Коноха навчала особливих… е-е… дітей… Обдарованих. Симбіоз магів і шінобі.
Любовний підлітковий серіал у фенезійному сетингу. Чим Джірайя думав, коли пропонував Орочімару знятися в такому неподобстві? Чому не якийсь детектив? У такий жанр Джірайя міг всунути достатньо еротики.
Загалом магошінобі після підліткового розгулу гормонів ішли навчатися сюди, не тільки тому, що академія Коноха престижний заклад, а ще і через зміни у їхніх… здібностях? Силах? Загалом тим, чим вони користуються, щоб ходити по стінах і доводити непідготовлених викладачів до інфаркту. Так, це Орочімару про себе.
Через збільшення потужності їхніх сил хлопці і дівчата ставали небезпечними для суспільства, тому їх старалися якнайшвидше призвичаїти до змін. А також до думки, що не треба розносити пів міста через якусь образу.
Тому академія Коноха розташувалася на околиці міста. Біля старого промислового району, що поступово занепадав, покинутого кар’єру і парку. Ясно, що промисловий район і кар’єр, це місця, де дітлахи могли розгулятися. Тоді як парк – одна з зон покарань.
Ця гарна кам’яна доріжка, по якій зараз ішли Орочімару з Наруто, була викладена кимось зі студентів. Особливі покарання для особливих діток.
Орочімару скосив погляд на Наруто. Хлопець ішов поряд, але не здавалося, що був ментально присутнім. Наруто не хвилювали провальні спроби Орочімару закрити його від дощу парасолькою. Хоча який у цьому був сенс? Він уже промок з ніг до голови. Також Наруто ніяк не реагував на те, що Орочімару тримав його за руку. Він навіть не морщився, коли чужі пальці трохи сильніше стискували його долоню. Здавалося, Наруто начхати, що з ним може статися.
Новий викладач біології завів його у парк… і нічого. Він і слова не сказав.
Орочімару навіть подумав, що якщо випустити руку Наруто, то хлопець залишиться стояти на місці. І стоятиме так вічно…
Попереду показалися п’ятиповерхівки. Орочімару відчув полегшення. Ще кілька десятків метрів – і вони на місці. У квартирі буде трохи легше.
Або ні.
Наруто стояв на порозі, з нього потоком лилася вода. Ну, можливо, не потоком, але калюжа натекла добряча. Орочімару на мить зависнув, не знаючи, за що хапатися першим. Аж раптом почув… цокіт?
Наруто цокотів зубами.
Схоже, поки вони йшли під дощем, він не відчував наскільки його тіло змерзло, але, коли хлопець опинився в теплі, реальність проявила себе. Що ж, принаймні зубами цокотів. Уже добре. Орочімару почав думати, що Наруто лялька, а не людина.
Проте інших реакцій не було. Наруто просто стояв і цокотів зубами. Орочімару подумав – і відвів хлопця у ванну, де запхнув під теплий душ. Ясна річ, що Наруто залишився в одязі. Орочімару підібрав температуру води на межі теплої і гарячої. Кілька секунд він очікував, побоюючись, що хлопець ніяк не зреагує і тоді доведеться…
Наруто потрусив головою.
– Прокинувся? – тихо і м’яко запитав Орочімару.
– Га? Професоре…
– Так, це я. Дощ був холодний, тож… підбери комфорту для себе температуру води. Одяг закинеш у пральну машинку, я потім увімкну, – Орочімару повернувся до дверей ванної, щоб не бентежити хлопця. – Сухий одяг я покладу тут, – він вказав на полицю біля раковини.
Наруто буркнув щось незрозуміле. Орочімару сподівався, що так хлопець показував, що все зрозумів.
Він пішов до спальні, щоб взяти сухий одяг. Звичайно, у ванні був халат, в який можна замотатися з голови до ніг, але вони не мали якихось близьких стосунків, тож краще вибрати щось інше. Орочімару витягнув з шафи запасний одяг Джірайї. Хоча той особисто тут ще не з’являвся, але кілька комплектів запасного одягу знаходилися в цій квартирі.
Поклавши сухий одяг куди треба, Орочімару, мазнувши швидким поглядом по матових стінках душу і переконавшись, що тінь по той бік рухається, спочатку вирішив розібратися з калюжею і мокрими слідами, а вже потім переодягнувся сам. Йому б теж не завадив гарячий душ… Але поки не до цього.
Коли Орочімару вже почав побоюватися, що Наруто вирішив навіки завмерти під душем, хлопець нарешті показався на кухні. Виглядав він емоційно спустошеним, але принаймні більше не прикидався лялькою, яку потрібно смикати за ниточки.
– Сідай. Алергій нема? – запитав Орочімару, взявшись розливати чай.
– Ні, – тихо відповів Наруто.
– Добре. Пий, щоб не захворіти.
– Я не хворію.
– Ага. Всі діти так кажуть.
– Я не дитина.
– Діти так і кажуть.
– Ви не набагато старший за мене.
– Ха! Мені взагалі-то…
Орочімару прикусив язик до того, як ляпнув дещо зайве.
– Взагалі-то…? – у голосі Наруто зазвучали якісь живі нотки. До цього він говорив, як робот, що отримував стандартні запитання і давав такі ж самі стандартні відповіді. – Ви всього лише на шість років старші за мене.
На губах хлопця з’явилася тінь усмішки. Орочімару відчув невелике полегшення і деяке збентеження. Полегшення, бо Наруто реагував, говорив. Якщо вдасться його відволікти, якоїсь страшної дурні хлопець не зробить. Збентеження, бо реальний вік Орочімару не мав нічого спільного з цим світом.
Наруто, магошінобі, двадцять років. Орочімару, викладачу біології в академії Коноха, двадцять шість. Він досі був шокований цим поворотом. Ніде у бісовому сценарії не говорилося, що посіпака лиходія мав бути таким молодим!
– Взагалі-то я на цілих шість років старший за тебе.
Прозвучало трохи… е-е… несерйозно? Ну, тобто його інтонація звучала так, ніби він збирався сказати, що на років двадцять старший. Наруто, схоже, вловив це і ледь помітно усміхнувся.
– О так, цілих шість років, – протягнув він.
Орочімару на мить підтиснув губи. Але це його промах. Хоча… на Наруто це вплинуло позитивно. Принаймні зараз, у цей момент, він не думав про те що сталося раніше. Тому…
– Так. Цілих шість, – підкреслив Орочімару і навіть артистично підняв палець. Він не дарма стільки навчався і відточував свій талант актора. – Це велика різниця.
Контраст спрацював. Легка несерйозність тону і серйозність жесту.
– Ну, звісно, – бліда усмішка досі трималася на губах Наруто. – Шість років – це та-а-ак багато.
– Це дуже багато. Просто помнож шість на 365.
– Високосний рік забули.
– Тоді помнож п’ять і додай 366.
– А якщо там два високосні роки?
– Наруто…
– Так?
– Пий чай.
– Я п’ю.
– Ти навмисне це робиш, так? – запитав Орочімару з усмішкою.
– Можливо.
Орочімару подумав, що все проходило досить добре. Принаймні на деякий час він відволік Наруто. Орочімару не був упевнений, що зміг би зараз провести нормально розмову на тему розбитого серця. Ну, а про те, що йому потрібно втиратися в довіру до Наруто, він вирішив поки не думати. Частину з посіпакою лиходія, який скористався складним психологічним станом найкращого друга головного героя, щоб дотягнутися до таємниць магошінобі, можна залишити на потім.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥