Ляльки не відчувають емоцій, але здатні їх імітувати. Наруто почув голос Ітачі у своїй голові так чітко, що мимоволі озирнувся, шукаючи старшого брата Са…
Повернись живим тут. | Госпітальєри тут. | Благодійний фонд Сергія Притули тут.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 2
Ляльки не відчувають емоцій, але здатні їх імітувати. Наруто почув голос Ітачі у своїй голові так чітко, що мимоволі озирнувся, шукаючи старшого брата Са… Він негайно відмів іншу частину імені друга дитинства. Краще думати про щось інше.
Наприклад, про нового професора біології – Ніґо Орочімару.
Наруто зайшов до будинку і, зрозумівши, що батька знову не було, спокійно попрямував до спальні.
Його спокій нагадував тонке скло, яке могло тріснути в будь-який момент, тому він відчайдушно чіплявся думками за професора Ніґо. Хоча, ні. Не так вже і відчайдушно.
З професором біології щось не так.
Наруто кинув пакет із випраним одягом на стілець і на мить завмер. Він знав, що професор лялька. Звісно, Ніґо Орочімару мав зовнішній вигляд, який у більшості випадків притаманний лялькам – до того досконала краса, що вона аж здавалася моторошною, проте звичайні ляльки були всього лише іграшками. Зазвичай, секс-іграшками. Красиві, безвідмовні і з обмеженою кількістю схем поведінки.
Але така лялька б ніколи не пройшла співбесіду на місце професора біології в академії Коноха.
Коли батько й Ітачі розповіли їм з Сас… Наруто знову штовхнув ім’я друга дитинства у глибини розуму, не дозволяючи думці сформуватися. Якщо він подумає про нього, то подумає і про неї. А зараз він не мав на це сили. Ні краплі. Від катастрофи в академії Коноха їх усіх врятувала поява професора.
Наруто знову перемкнувся на Ніґо Орочімару. Батько й Ітачі сказали йому, що новий професор – лялька. І що Наруто повинен бути особливо обережним. Бо вони не знали, якого типу він лялька: вища чи досконала? Також їм невідома причина, чому Ніґо Орочімару послали до академії.
Сьогодні Наруто теж відчув цікавість до цього питання. Навіщо посилати ляльку до академії? Яка мета? Все, що Наруто знав, власником ляльки був бізнесмен Саннін Джірайя. Отже, це він мав якусь мету. Але яку?
Можливо, це якось пов’язано з самим Наруто? Як тільки лялька підійшла до нього, він негайно заспокоївся. Точніше, заспокоївся демон. Емоції вдарили Наруто в голову і на мить він втратив контроль. Але навіть такого мізеру демону вистачило. Наруто відчував, як хвиля за хвилею накочували чужі емоції, розгойдуючи його нестабільний стан. Будь-якої миті міг статися вибух…
І раптом з’явився Ніґо Орочімару. Демон одразу заспокоївся. Здавалося, він принишк і уважно вивчав ляльку.
Наруто задумався. Він бачив як вищих, так і досконалих ляльок. Жодного разу нічого подібного не траплялося. Тоді професор якась особлива лялька? Чи, можливо, він… демонічна лялька? Та ні, хто міг бути настільки божевільним, щоб зробити таке…!
Але з професором Ніґо справді було щось не так.
Вищі і досконалі ляльки могли чудово імітувати поведінку людей, тому і не було нічого дивно, що їх плутали з людьми. Однак професор був на зовсім іншому рівні. За всю їхню розмову Наруто так і не зловив себе на думці, що розмовляв з чимось, що імітувало людську поведінку. Ба більше, демон реагував дивно.
Можливо, це була випадковість?
Збіг обставин, і професор Ніґо тут зовсім ні до чого.
Але демон справді заспокоївся… Чому він заспокоївся, коли був так близько до можливості вирватися? Демон ніколи не упускав подібних шансів. Невже… професор Ніґо справді був демонічною лялькою?
Наруто нахмурився. Він мав це перевірити.
***
Це була його помилка. Наруто забув, що зазвичай їхав до академії в одній машині з Саске і Сакурою. Точніше, що водій сім’ї Учіха, який віз Саске, забирав також їх з Сакурою. Він мав сказати, що йому стало зле. Прокляття! У це б ніхто не повірив, бо Наруто вкрай рідко хворів, а його стан здоров’я майже завжди був ідеальним. Завдяки декому.
Тоді він мав піти на автобус. Або встати разом з сонцем, щоб устигнути перехопити батька. Чи піти пішки. Що завгодно, лише б не сидіти з ними в одному авто!
Наруто відчув, як стиснулося все у животі. Здалося, що там з’явилася маленька чорна діра, що втягувала в себе нутрощі. І цей процес був неймовірно болючим.
Він був в одній машині з Саске. І з Сакурою.
Хвиля нудоти піднялася з живота до горла.
Наруто рідко хворів. Дуже рідко. Але він сподівався, що це був прояв хвороби. Що це була застуда. Або щось інше. Якась інша хвороба…
– Наруто, – заговорив Саске, який сидів поряд. Зазвичай вони сідали на задньому сидінні машини так, щоб Сакура опинялася по середині. Але цього разу по центру був Саске. – Що за справи у тебе виникли вчора?
– Що? – трохи хриплим голосом запитав Наруто. Він старанно намагався ігнорувати нудоту. І не дивитися на Сакуру.
– Так, Наруто, які в тебе були справи в академії? – подала голос особа, яку він зараз не хотів ні чути, ні бачити.
– Не твоя справа.
– Га? – розгублено сказала Сакура на різкий тон.
Наруто не дивився на неї, тому не бачив виразу її обличчя, але Саске виглядав здивованим.
– Е-е… Наруто? – голос друга дитинства звучав не менш здивовано.
– Що? – різко сказав Наруто, відвернувшись від Саске.
Його нудило. Його так нудило. У машині було душно. Так важко дихати. Наруто хотів вирватися з цього клятого автомобіля. З цього тісного замкнутого простору. Втекти від неї. Втекти від Саске. Він не хотів їх бачити. Не хотів чути. Не хотів зна…!
– Наруто, вчора щось сталося?
Сьогодні разом з ними їхав Ітачі. Старший брат Саске сидів на першому сидінні поряд з водієм.
– Нічого, – голос Наруто звучав хрипло і різко. – Абсолютно нічого. Ні-чо-го.
Він розумів, що поводився дивно.
Але в машині було так душно. Так душно. Він не міг дихати. Його нудило. Так нудило.
– Нам ще довго? – Наруто не стримався. Він хотів знати, скільки йому ще мучитися.
– Ми майже на місці, – у спокійному голосі Ітачі звучали якісь дивні нотки.
Але Наруто це не хвилювало. Він хотів якнайшвидше покинути машину. Хотів вискочити негайно.
І зробив це одразу, як автомобіль зупинився.
Він проігнорував інших, які вигукували його ім’я.
Душно. Так душно. Він не може дихати.
– Наруто? – цей голос здався джерельною водою серед спекотного дня. – Наруто, тобі зле?
Він кліпав повіками, щоб розвіяти туман перед очима.
Так, помилки не було. Перед Наруто стояв привабливий чоловік з довгим чорним волоссям.
– Професоре Ніґо.
– Так, це я. Ти погано почуваєшся?
– Зі мною все добре, – Наруто похитав головою.
– Ну, так, звісно, – скептично сказав професор Орочімару. – А упасти ти хочеш від моєї неземної краси?
Професор схопив його за руку трохи вище ліктя, підтримуючи. Тільки зараз Наруто зрозумів, що мало не впав.
– Так, бо ваша краса просто збиває з ніг.
– За комплімент дякую, але над ним тобі ще треба попрацювати, – Орочімару навіть не збентежився. – Краще?
– …Так.
Професор Ніґо кілька секунд вивчав обличчя Наруто. Той уже не виглядав таким блідим, як раніше. Він випустив руку хлопця…
– Наруто!
Орочімару нахмурився, коли хлопець сіпнувся. Але голос був знайомий. Учіха Саске, головний герой фентезі серіалу. І з ним поряд мала бути Харуно Сакура. Дівчина, яка у серіалі закохана у головного героя так, що це іноді її засліплювало.
– Наруто, ходімо, – сказав Орочімару.
– Професоре?
– Думаю, тобі потрібно до кабінету медсестри.
– Навіщо? Я справді не захворів…
– Те, що ти не захворів, не означає, що тобі не може стати погано. Іди за мною.
Наруто пішов. Слухняно, ніби йому на шию накинули тонку стрічку і повели за собою. Але він не відчував бажання вирватися. Не хотів відмовлятися. Наруто раптом усвідомив, що хоче, аби професор продовжив говорити. Бо демон затих. Демон, який погіршував його і так не найкращий стан, нічого не робив.
Вони прийшли до кабінету медсестри.
– Тут колись хтось буває? – поцікавився уголос Орочімару, зайшовши всередину. Медсестри на місці не було. Її тут майже ніколи не вдавалося застати. – Я жодного разу не бачив тут медсестру. Вона взагалі існує?
– Існує, – усміхнувся Наруто.
Узумакі Карін, медсестра в академії, була не набагато старша за студентів, однак причина її відсутності була не в цьому. Коли траплялися прориви демонів, то викликали не тільки бійців, але і медиків, яких могли знайти поблизу. Тож Карін частенько доводилося зриватися з місця. Проте була й інша причина. Коли студентів академії відправляли для відточення на практиці умінь боротьби з демонами, медсестра обов’язково мала піти з ними. А через те, що Карін, по суті, була єдиним офіційним бойовим медиком в академії Коноха, її майже ніколи неможливо було застати на робочому місці.
– Хмм, ну, тоді сподіваюся, що в неї все добре, – зітхнув Орочімару. – Іди сюди, не стій на порозі.
– Я справді не захворів…
– Ляж на ліжко і відпочинь трохи.
– Що?
– Не думаю, що тобі зараз варто іти на заняття, – Орочімару підійшов до відкритого журналу на столі. – Ти раніше відвідував кабінет медсестри?
– Тільки коли супроводжував інших.
– Хм. То що порадиш записати тут? – професор озирнувся на Наруто.
– Не знаю…
– Тоді подивимося, що тут записано, – Орочімару швидко гортав сторінки журналу. Хоча медсестри не було на місці, але всі студенти мали записати причину, чому прийшли і залишалися в кабінеті (щоб поспати, наприклад), інакше це б вважалося прогулом. А прогул – це зниження балів. З цим в академії було суворо. – Це підійде – ой!
Професор вів пальцем по краях листків і порізав шкіру.
– Тц, – Орочімару підняв руку, на пальці виступила кров, – як завжди.
Наруто, який підійшов ближче, втупився поглядом у краплю крові. Вона справжня? Ні вищі, ні досконалі ляльки не мали справжньої крові. Вони все-таки були імітаціями, а не справжніми людьми. Однак в них текла рідина, що нагадувала кров. Принаймні за кольором.
Наруто спробував непомітно втягнути запах, але… крапля крові була надто маленькою. Крім того, Орочімару швидко дістав шматок вати і капнув рідину для обробки ран.
Наруто провів поглядом ватку, пофарбовану в червоне. Якби він міг спробувати кров на смак, то одразу зрозумів чи справжня вона…
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥