Десять дзеркальних принцес

Авторка: Silver Raven

Фандом: манґа/аніме «Наруто»

Персонажі або пейрінг: Наруто, Саске та інші

Рейтинг: R

Жанри: гет, слеш (яой), романтика, фентазі, AU

Попередження: OOC, насильство

Розмір: максі (планується)

Статус: пишеться

Дисклеймер: герої манґи/аніме мені не належать, я ними пограюсь і поверну на місце

Розміщення на інших ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Ну, може трохи, але це не боляче. Чесно-чесно XD

Опис: На одній з прогулянок Наруто натикається на пораненого шинобі, який передає йому важливий сувій, але той виявляється чистим. Жодного напису. Незнайомець помилився? Чи ні?

Увага: Цей текст може містити натяки і/або описання одностатевих стосунків, якщо вони для вас неприйнятні – не читайте його. Також текст може містити сцени фізичного і психологічного насильства, обсцентну лексику й інші неприємні/шокуючі речі. Ви попереджені й розумієте, що робите, читаючи цей фанфік.

Захотілося мені фанфік по Наруто. Так, тут яой. Буде колись. Жанри можуть змінюватися, як і попередження.

Наруто, Саске

Зображення знайдено на просторах Інтернету. 

Пролог

Ліс дихав. Зелене листя шепотіло щось, коли його гойдав вітерець. Повітря терпко пахло весною. Запах листя і трави змішувався з солодкими ароматами квітів, до яких додавались нотки недавнього дощу.

Хлопчик ступав обережно, щоб залишити якнайменше слідів на ще вологій землі. Тут гарно, тихо, а шепіт листя, спів пташок і шурхотіння звірів не тривожило маленьку людину так, як це бувало у Коносі. Ніхто не стежив за ним з острахом і ненавистю, наче хлоп’я у цю саму секунду кинеться на будь-кого і роздере горло. Ліс вітав його, як дорого гостя. І ще жоден шинобі не зміг знайти Узумакі тут, поки хлопчик того сам не хотів.

Наруто прямував до річки. До свого улюбленого місця, подалі від Конохи і тренувальних майданчиків. Туди, де рідко ходять шинобі.

Водне плесо зблиснуло на сонці, коли білявий хлопчик приблизився до свого сховку. Наруто широко усміхнувся річці та хотів уже підбігти і стрибнути у воду, коли почув стогін. Він зупинився біля дерева, притиснувся до стовбуру та визирнув.

Спочатку чужинця Узумакі не побачив. Стогін не повторився, але малий уже здогадався, що будуть проблеми. До солодко-терпкого аромату весни додались металеві нотки. Наруто глибоко вдихнув. Цей запах він би впізнав із тисячі. Кров. Пролили недавно. Де ж… он він!

Чоловік лежав неподалік. Притулився верхньою частиною спини до дерева, притиснув руку до рани на животі. Узумакі прискіпливо оглянув незнайомця. Не шинобі Конохи. На одязі чужинця взагалі не було ніяких знаків, щоб підказали звідки він і кому служить. Хлопчик подався вперед, аби поглянути ближче, під ногою хруснула гілка…

Незнайомець у мить розплющив очі. Обвів поглядом місце, куди його так невдало занесло, і повернув голову вбік, помітивши щось світле біля дерев.

– Ти… – видихнув постраждали, – підійди до мене.

Наруто не хотів, але мутний од болю погляд темних очей наче зачарував його. Він наблизився до чужинця так близько, що той ухопив малого за руку і міцно стиснув, аби білявий не вирвався.

– У-у кишені… сувій… – чоловік поклав маленьку долоню на свій жилет. Наруто, коли його руку відпустили, почав шукати. – Так цей… Забери його та сховай… – постраждалий сплюнув кров і штовхнув хлопчика в плече. – Тікай… вони близько…

Узумакі побіг. Як ще ніколи не бігав, малий шкірою відчував, як у повітрі зависло щось загрозливе.  Ледве відчутне, воно наростало щосекунди і якщо він не встигне втекти, тоді його вже ніхто не врятує.

У Коносі мало звернули увагу на його дії. Давно звикли, він же шибеник, щось накоїв от і тікає. На те, що Наруто щось притискав до грудей, уваги не звертали. А сам хлопець старався бігти тими вулицями, по яким майже ніхто не ходить.

Малий влетів у свою квартиру, обійшов усі приміщення, запевнився, що за ним не стежать і став роздивлятись сувій. Не дуже великий. На таких зазвичай пишуть техніки. Наруто проковтнув клубок у горлі й обережно розгорнув сувій. Чистий!