Кільце дракона. Розділ 5

Нова частина фанфіка “Кільце дракона”. Розділ 5. Більбо бачить Аркенстон, дракон дивується, а король помічає дещо бентежне.

Насолоджуйтесь =)

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю. 

Перстень, кільце дракона

Кільце дракона. Розділи 1-4.

кільце дракона

Розділ 5

Гори!

Слово ляснуло у повітрі, болюче обпекло спину, як удар батогом. Більбо здригнувся, якби ж він тільки міг спалахнути так само, як смолоскипи на стінах, що в мить загорілись, але містер Торбин усього-на-всього гобіт. Вогонь освітив чорну тінь, та продовжувала борсатись, не в силах виплутатись з плаща. Більбо зажмурився – сильно-сильно, наче сподівався, що тінь зникне, – розплющив очі, але нічого не змінилося. Хтось у чорному плащеві ворушився на підлозі, гноми заціпеніло дивились на це, а до невідомого наближався розхристаний Дрейк.

Дракон нагнувся, підняв палицю – гобіт співчутливо зітхнув, зрозуміло, хто кричав і чому, – кілька секунд наче вагався, але рішуче вхопив бідолаху за комір і смикнув вгору, тканина затріщала, однак витримала. Злочинця, якщо це злочинець…

Першим, коли Червонокрилий поставив на ноги чорну тінь і змусив відступити вбік, Більбо побачив ніж. Звичайний ніж з дерев’яною ручкою. Нічого особливого. Другим він побачив Аркенстон. Дорогоцінний камінь лежав на підлозі. Такий як і раніше. Чи не зовсім? Містер Торбин придивився до діаманта. Йому ж здається, так? Нема жодних червоних іскорок, вони не спалахують усередині Аркенстона, щоб за мить згаснути.

– І хто тут у нас? – Дрейк здер каптур. – Гном?! – здавалося, що він власним очам не повірив. – Що тут робиться? – роздратовано поцікавився дракон, тряснувши злочинця.

Більбо звівся на ноги. Глянув на ніж, на Аркенстон, подивився на гнома, якого тримав Червонокрилий. Молодий, борода куценька, чорнява, як і грива. Незнайомий. Гобіт бачив його вперше. І з упевненістю міг сказати, що не зустрічався з родичами  молодого гнома.

– Дякую вам, Дрейку Червонокрилий…

– Дякувати будете потім, Ваша Величносте. Ти хто в біса такий? – поцікавився дракон у злочинця, знову добряче тряснувши. Той ошкірився. – Мені казали, що гноми вельми ніжно відносять до своїх борід, якщо будеш мовчати – я її тобі спалю та так, що вона в тебе більше ніколи не відросте.

– Ти не посмієш!..

Дрейк відкинув палицю в бік, запалив на вказівному пальцеві невеликий вогник і підніс його до обличчя гнома.

– Спалю.

Більбо чомусь здалося, що дракон спалить не тільки бороду, а й усього злочинця, якщо той продовжить мовчати.

– Я не боюсь! – верескнув гном. – Не боюсь! Наш володар, наш всемогутній володар не дасть мені згоріти!

– Та ну? – Дрейк легенько провів вогником над бородою, але нічого не сталося. – Цікаво…

Злочинець зареготав.

– Бийте, ріжте мене – нічого не скажу!

Дракон погасив вогник, щоб клацнути перед очима божевільного пальцями. Той заморгав, регіт стих, гном заплющив очі, розслабився, якби Червонокрилий не тримав його, то злочинець би уже розлігся на підлозі.

– О, ще цікавіше. Вогонь на нього не діє, а сонні чари працюють як треба. Більбо, ти як?

– Та наче добре, – прошепотів гобіт, обережно наблизившись до дракона. – Як ти тут… У тебе кров!

Здавалося, що Дрейк, як тільки прокинувся накинув сорочку, навіть не подумавши її застебнути, і прибіг сюди. Спочатку Більбо, як і гноми, не звернув увагу на його розхристаність, зосередившись на злочинцеві, але тепер гобіт помітив рану на грудях, з якої тоненькою цівкою стікала кров. Містер Торбин почав копирсатися в кишенях.

– Та де ж воно? – мимрив під носа. – Точно знаю, що брав з собою. Ага, ось!

Більбо дістав хусточку, склав її вдвоє та постарався прикласти до рани. Дракон кілька секунд здивовано стежив за ним.

– Знайшов про що хвилюватися, вона не гоїться. Я звик.

– Ти б ще зі стрілою в грудях ходив і говорив: я звик! – огризнувся містер Торбин. Дрейк смикнувся, на мить його зіниці витягнулись в тоненьку, вертикальну тріщинку. – Міг би й нахилитися, здорованю!

– Ой, прошу пана, але я тут, бачиш, гнома тримаю, а на допомогу ніхто не квапиться!

Торін, який з незрозумілим відчуттям стежив за Більбо, отямився, звелів забрати злочинця і відвести до в’язниці. Дубощит вагався, але ніхто з підданих не наближався до Аркенстона. Ніж забрали, а діамант так і лежав. Гном підійшов, взяв камінь до рук і поглянув на мага. Червонокрилий забрав хусточку і притис до рани, на словах відбиваючи атаки Більбо.

– Я вам вдячний…

– О, Ваша Величносте! – зрадів дракон. – Що тут сталося?

– А ти хіба не знаєш? – здивувався Більбо.

– Звідки? – не менш здивовано сказав Дрейк. – Я відчув, що ти у небезпеці, та кинувся на допомогу. Божевільних з ножами не очікував.

– І з Аркенстоном.

– І з Аркенстоном. – За королем повторив дракон. – Аркенстон! – він заморгав, поглянув на діамант в руках Торіна Дубощина, зробив крок назад. – То цей божевільний поцупив Аркенстон?

– І вбив двох охоронців.

– Оце вже недобре. – Буркнув Червонокрилий. – Ваша Величносте, хто це був?

– Не знаю, але дізнаюсь.

– Я хотів би з ним словом перекинутись. – Дрейк потер підборіддя. – Володар, який дає своїм слугам захист від вогню. Дуже вже цікаво.

– Зустрінемося завтра. – Заговорив Торін. – Я вдячний за допомогу, Дрейку Червонокрилий.

– Будь ласка. Звертайтесь ще.

– Дрейку!

– Що?

– Торіне!

Король зник за поворотом.

– Дрейку…

– Я нічого не робив.

– Що за дурниці? Звертайтесь ще? – передражнив містер Торбин.

– Та так, минуле згадалося, – з непевною усмішкою відповів дракон.

– Дрейку!

– Та годі тобі, завтра помиришся зі своїм гномом.

– Він не мій… – Більбо замовк, декілька секунд просто хапав ротом повітря. – Що це ти маєш на увазі? – підозріло звузив очі гобіт.

– Нічого.

– Не бреши мені.

– Я ніколи не брешу, я замовчую деталі. Ходімо спати, Більбо. – Дрейк повернувся, потім ще раз і ще раз. – До речі, де ми?

Гобіт зітхнув, похитавши головою. Він не знав куди забрів.

– Це в тебе потрібно питати! Ти ж сюди прибіг.

– Перемістився. – Зробив зауваження. – Якби я біг, ти був би трупом.

– Ти і так можеш? – здивувався містер Торбин.

– На короткі відстані. Але це вперше, коли я переміщався в середині гори. Незабутнє враження. – Дракон почесав ніс. – Яке я не бажаю повторювати. – Він підняв палицю. – Нам туди.

– Ти впевнений?

– Не тупцювати ж нам на одному місці. Ходімо, кудись та вийдемо.

Коли вони дійшли до кімнати Дрейка, то були такі замучені блуканням у мало освітлених коридорах, що не хотіли вже нічого. Забрели всередину і впали на ліжко.

Уранці їх розбудив стук у двері. Точніше, розбудив Більбо. Дракон щось буркнув і перевернувся на другий бік. Очевидно на спілкування він не налаштований від слова зовсім. Гобіт зітхнув, сповз із ліжка і, широко зіваючи, поплентався до дверей. У його виправдання можна сказати, що він не чекав важливих гостей з самого ранку. А ще Дрейк робився просто нестерпним, коли його будили, так що у джерела стуку був велетенський шанс зустрітися з розлюченим драконом.

Більбо відчинив двері – сонливість зникла за одну секунду.

– Торіне?

– Більбо?

– Що ти тут робиш? – в один голос запитали вони.

– Кхм. Я прийшов до Дрейка Червонокрилого, гадав, що це його кімната. – Першим відповів король.

– Це справді його кімната. Я тут просто ночував. – Пояснив Більбо.

– Зрозуміло. – Тихо сказав Торін. – Ідіть. – Велів підлеглим.

– Але, Ваша Величносте…

– Ідіть, я сказав!

Молодший гном кинув на Більбо незрозумілий погляд, гобіт розгублено поглянув на себе і зніяковів. Одяг зіжмаканий. Сам він не причесаний, не вмитий, а стоїть перед королем. Сором який для чесного гобіта!

– Вибач, Торіне, за мій вигляд, ми з Дрейком довго блукали коридорами, поки дістались до його кімнати. Втомились так, що заснули прямо в одязі. – Гобіт пропустив гнома до кімнати. – Дрейку! Дрейку, прокидайся! До тебе прийшли!

Подушка бухнула поряд з дверима. Більбо відскочив, а король здивовано підняв брови.

– Якого біса ти кричиш? – голос дракона хрипів, наче він застудив горло.

– Король прийшов.

– Та хоч два.

– Дрейку, май повагу до господаря.

– Ти ж мертвого піднімеш. – Буркнув Дрейк, заворушившись.

Дракон повільно сів на ліжку, позіхнув, і розплющив очі.

– Доброго ранку, Ваша Величносте. – Звучало так, наче він бажав королю померти в муках прямо сьогодні, бажано в цю ж мить. – Що Вас привело?

– Нам потрібна допомога. Ти ж чаклун?

– Можна й так сказати. – Червонокрилий глянув на Більбо, той у відповідь знизав плечима. – Мовчить?

– Та ні, постійно белькоче про свого володаря.

– Щось цікаве сказав?

– Нічого.

– Йти потрібно зараз чи можемо спочатку поснідати? – поцікавився дракон, піднявшись, торкнувся до хусточку, що приклеїлась до рани. Обережно віддер її, начаклував пов’язку, тільки б заспокоїти Більбо, що нервово реагує на кров. – Морочитись будеш? – він потряс заплямованою рудувато-червоним хустинкою. Містер Торбин висмикнув тканину з пальців дракона і запхнув до кишені. – То що скажете, Ваша Величносте?

– Що? А, сніданок. Так, час у нас є.

Дрейк думав про невідомого володаря. І коли приводив їх з Більбо одяг до нормального стану, і коли снідав, і коли йшов до в’язня. Володар, який захищає своїх посіпак від вогню… Гобіту снять дивні сни. Перед весіллям ельфині та гнома намагаються вкрасти Аркенстон… Невже, Саурон?

Молодий гном дивився на Червонокрилого й усміхався. Він до всіх усміхався, ще й реготав, як ненормальний. Хоча він таким і є. Божевільний. Дракон наблизився до нього, присів навшпиньки, вдивився в обличчя. Злочинець припинив усміхатися. Йому здалося, що в у цієї людини з червоним волоссям, зміїні очі.

На долоні Дрейка загорівся вогонь.

– Я не боюсь. – Гордо сказав убивця. – Наш володар захистив мене від вогню.

– Як мило з його боку. А надовго захистив? – гном заморгав на це питання. – Назавжди? На рік? На місяць? А може на один раз? – Червонокрилий підніс долоню з вогнем ближче до ув’язненого. Той відсахнувся. – Невже твій володар тобі не сказав?

– Наш володар спить. – Гном сказав так, наче людина перед ним вже мала це знати.

– Спить. І де ж він спить?

– Під водою.

– Може ти ще скажеш його ім’я?

– Смоґ.

Далі буде…

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.