Кільце дракона. Розділ 6

Нова частина фанфіка “Кільце дракона”. Розділ 6. Більбо сниться дивний сон, дракон розмовляє з ельфинею.

Насолоджуйтесь =)

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю. 

Перстень, кільце дракона, Більбо, Дрейк

Кільце дракона. Розділи 1-4.

Кільце дракона. Розділ 5.

кільце дракона, Більбо, Дрейк

Розділ 6

Пече! Як же пече у грудях! Як же боляче…

Опори нема – він падає, вітер свище, свище і захлинається. Холод піднімається знизу, охоплює тіло і поглинає. Жар у грудях гасне. Хвиля накриває з головою та тягне на дно.

Нарешті…

Більбо задихається. Руки ковзають по ковдрі, намагаються зіпхнути, звільнитися з полону, поки не розуміє, що наснилася якась дурня. Гобіт потроху заспокоюється, сідає на ліжку, веде долонями по лицю – шкіра волога від поту, – і мотає головою. Він молиться, і сам не усвідомлює, що робить. Просто хоче позбутися примарного відчуття жару… Більбо торкається грудей. От тут, поряд із серцем, шрам. Згадка про битву. Згадка про… лусочка з замовлянням дракона всього на кілька міліметрів відвела меч від його серця. Містеру Торбину дуже пощастило, бо без цього Дрейк не зміг би його врятувати.

Більбо падає на ліжко, зосереджується на диханні.

Як не одні страхіття, так інші. Гобіт пирхає. Ну, він хоча б не бачив те… створіння. Мабуть, цього варто було очікувати. Повернутися до Еребору та нічого не згадати – неможливо. От і згадав, як мало не помер.

А може справа в Аркенстоні?

Гобіт намацав під подушкою діамант. Ось він, камінь, який приніс немало проблем. Більбо зітхнув. Довіра Торіна підкуповувала й лякала водночас. Ні, він радий, що Дубощит не вважає його… поганцем? Злочинцем? Підлим злодюжкою? Містер Торбин навіть дещо гордим почувається, авжеж, довірили таке важливе завдання, але… Аркенстон під боком непокоїв. І Дрейк просив бути обережним.

Дрейк… дракон, коли почув ім’я «Смоґ», здалося, оскаженів. Більбо й сам отетерів од такої новини. Гноми, які підкоряються Смоґу, не вкладалися в його голові. А як почувався Дрейк можна тільки уявити. Він мало не спалив злочинця, добиваючись правди. Ні король, ні охоронці, ні сам Більбо ніяк не могли завадити цьому, їх заціпило від здивування. І страху. Собі гобіт зізнався, що злякався. Такого Дрейка він ще не бачив. Розлюченого, готово спалахнути вогнем будь-якої миті. Навіть Смоґ не здавався таким страшним.

Червонокрилий вибив правду, чи правильніше буде сказати випалив? Не пощастило Торіну, тепер потрібно не тільки до урочистостей готуватися, а й шукати інших змовників.

Більбо важко зітхнув, заплющивши очі.

Якби не Дрейк, що вони робили б?

Прокинувшись уранці, містер Торбин задоволено потягнувся. Сонячне проміння щедро заливало кімнату, а поганий сон уже не здавався таким страшним. Що б там не було, він упорається.

Аркенстон усе ще лежав під подушкою. Не ліпша схованка, але вчора гобіт так вимучився, що не зміг вигадати нічого кращого; замотав діамант у хусточку, що дістав з кишені, та й заснув. Більбо дістав Аркенстон, стягнув тканину, уважно обдивився, шукаючи сліди крові. Жодної плями. Він понишпорив по кишеням, хоче добре пам’ятав – там більше нема хусточок. Похитавши головою, містер Торбин підозріло глянув на діамант, навіть дряпнув. Але нічого не змінилося. Потім згадав, що Дрейк чаклував.

– От поганець! Навмисне голову морочив.

Снідав Більбо на самоті. Гноми зайняті, привіталися й одразу кудись побігли. Торін на кілька хвилин затримався, але справ у нього багато й без хвилювань через гобіта. Дракон же з самого рання кудись завіявся.

Містер Торбин трохи прогулявся по Еребору, але, згадавши нічні блукання коридорами, намагався від знайомих місць далеко не відходити, тому й вийшов до брами. Гноми-вартові недобре дивились на всіх. На земляків-рудокопів, на людей, на ельфів, які покидали гору. Якісь дивні погляди дістались Тауріель, на яку Більбо мало не налетів.

Ельфиня приязно усміхнулась, притримавши гобіта за плече.

– В-вибачте.

– Доброго ранку, містере Торбине. Шукаєте Червонокрилого?

– Т-так.

– Він на схилах. Виходите – і ліворуч.

Сказала й одразу пішла. Більбо кілька секунд здивовано дивився їй услід. Та, відчувши прискіпливі погляди охорони, поквапився вийти назовні. Зійшов з дороги, щоб не заважати іншим, задер голову – Дрейк, справді, на схилах.

Вітер перебирав короткі червоні пасма невидимими пальцями, шепотів щось на вухо, слова озивались ледь чутно луною. Гобіт прислухався, піднімаючись, але нічого не розумів.

Дракон сидів на валуні, підставивши обличчя сонцю, жмурився, не звертаючи уваги на реальний світ, витав десь.

– Найкраще тут під час світанку, – заговорив Дрейк, розплющивши очі. – Коли ще тримається туман, земля схована, вода схована, людей не видно. Звуки ледь-ледь пробиваються. Сонце поволі піднімається, небо розквітає червоними барвами. Темрява відступає. Тане туман. Зникає шматками то тут, то там. Здається, що світ народився заново. Що я тут не чужий.

Червонокрилий хитає головою.

Більбо дивиться на краєвид. Гарно. Дух перехоплює. Здається, що він летить над землею.

– Більбо!

– Що? – гобіт підскочив.

– О, ти повернувся.

– Я нікуди не йшов.

– Ти літав. У думках літав.

– Смішно.

– Я не жартую.

– Може… Тут гарно.

– О так, чудова місцина. Хоча гноми дивляться під землю, а не на.

– Дрейку.

– Зануда. – Наморщив носа дракон. – Шукав?

– Тауріель сказала, що ти тут. Ви?..

– Говорили. Подивись униз. – Дрейк указав на дорогу, що вела до брами Еребору. – Що бачиш?

– Мандрівників.

– Уважніше, Більбо.

– Гномів. Людей. Ельфів. На весіллі буде багато гостей.

– Так. Багато гномів і людей. Але не ельфів. Як бачиш, гостровухі йдуть з Еребору.

– Чому?

– Те, що король дозволив ельфині одружитися з гномом, не означає, що йому це подобається. Трандуїл з почтом на весілля не приїде. Не буде й жодного представника ельфійського народу, окрім нареченої. Лісовий володар показує незадоволення.

– Це погано?

– Так. Проблеми б не було, якби Тауріель була гномкою, або Кілі – ельфом. Але вони з різних рас.

– Люди з ельфами одружуються!

– Згоден. Але тут справа в іншому. Добре, що ти про людей згадав. Випадки укладення шлюбу між смертними і ельфами не поодинокі, а от з гномами… Це буде вперше. І якщо гноми, не всі, зрозуміло, підтримують союз, то ельфи… обурені. Гадаю, що так. Саме обурені. Ельфиня з гномом? Божевілля. Огидно. Який жах.

– Дрейку!

– Я говорю про їхню реакцію. Хоча є ще проблема, пов’язана з традиціями гномів. Родичі наречених мають обговорити деякі умови спільного проживання молодят. Раніше це була важлива частина урочистостей, тепер більше носить розважальний характер, але без цього гноми вважають, що на шлюб просипляться невдачі та горе. Проблема ще й в тому, що ця розмова має проходити при великій кількості свідків. Тому, якщо не буде якось представника від нареченої, сам розумієш, що буде.

– І?

– Ми обговорювали, чи можу я бути представником Тауріель.

– О! Але… ти ж дракон. – Прошепотів Більбо.

– Вона знає. – Повів плечима Дрейк. – Таке складно не помітити. А вона ельфиня, бачила моє майже перетворення, коли я рятував її коханого з родичами.

– То?..

– Авжеж, буду. Це честь. І велике задоволення підсунути свиню Трандуїлу.

– Ти його не любиш. – Засміявся Більбо.

– Не він перший, не він останній. Теж мені великий вбивця драконів. – Буркнув Червонокрилий. Дрейк звівся на ноги. – Мене не буде дня два-три.

– Чому?

– Я буду не просто представником ельфині, а названим батьком. Потрібно дещо дістати. Постараюсь швидше, якщо затримаюсь, не переймайся, до весілля повернусь.

– Гаразд.

– Чудово. – Дрейк усміхнувся. – Поки будемо йти назад, подумай, які речі потрібні, відкрию тимчасовий перехід і принесу.

– Тимчасовий?

– Для стабільного – потрібно більше часу й сил.

– О. Зрозуміло.

Дракон усміхнувся на його слова.

– Сам побачиш різницю.

Більбо хитнув головою. Він нічого не розуміє в чаклунстві. Хоча бачив, як Смоґ заклинав лусочки. Допомагав Дрейку зносити потрібні речі до кімнати, зачарованої Червонокрилим. Гобіт пригадав, як дракон на стіні писав щось червоною рідиною, буркочучи під носа. І як тільки вони повернулись до кімнати Більбо в Ереборі, ситуація повторилась. Тільки тепер Дрейк виводив слова крейдою і мовчав.

– Ну ось.

– Це все? – здивувався гобіт. У норі дракон довго займався написами.

– На перехід туди й назад вистачить. Постійний зроблю пізніше. Якщо ти тут залишишся.

– Гобіт? В Ереборі? Дурниці. – Похитав головою Більбо.

– Дехто був би радий, якби ти залишився.

– Що за нісенітниці?

Червонокрилий хитро посміхнувся:

– Не помітив?

– Про що ти?

– Та так, дрібнички. – Дрейк повернувся до написів, що нагадували собою контур дверей, провів над ними долонею – і літери засвітилися. – Список? Добре. Скоро повернуся.

***

Торін підійшов до Більбо, який дивився на стіну і не бачив її.

– Містере Торбине?

– Ми ж наче домовились… – гобіт заморгав, звернувши увагу на короля.

– Ти знову з нами, Більбо! Про що задумався?

– Та так, один любитель загадок наговорив казна-що. – Містер Торбин махнув рукою.

– Червонокрилий щось погане сказав? – тихо поцікавився Торін, стиснувши кулак.

– Ні. – Більбо зітхнув. – Гадаю, він просто бовкнув, не подумавши, а я тепер макітру сушу. Не люблю, коли мені голову морочать. А в нього це добре виходить.

– Що він сказав?

«Дехто був би радий, якби ти залишився», – подумки гобіт повторив слова голосом дракона.

– Та так, дурниці. – Більбо ніяково усміхнувся. – А як ваші справи? Знайшли ще когось?

– П’ятеро гномів і двоє людей. Говорили про Смоґа так само, як і перший, поки Двалін не сказав, що нам відома правда. Тоді тільки двоє набрались хоробрості зізнатись, що служать Некроманту.

– Як погано.

– Атож. Ми не знаємо скільки ще є змовників. Але один із них показав, що вони готові до рішучих дій. І їм чомусь потрібен Аркенстон. Більбо, моє прохання може занапастити тебе.

– На мене не подумають, мало хто знає, що тоді Аркенстон був у мене.

Далі буде…

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.