Кільце дракона

Авторка: Silver Raven

Бета: нема

Фандом: Джон Роналд Руел Толкін «Гобіт», «Володар перснів»

Персонажі: Більбо Торбин, Торін Дубощит, Смоґ та інші

Рейтинг: R

Жанри: AU, джен, слеш (яой), фентазі

Попередження: ООС

Дисклеймер: всі права на персонажів/персонажок книг і фільмів належать правовласникам

Розмір: максі

Статус: у роботі

Розміщення на інших ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Майже XD

Опис: Більбо Торбин повернувся додому, та не має спокою. Він марить горами і бачить дивні сни, де постать в чорному плащі шукає Аркенстон, що сяє лиховісним червоним світлом.

Увага: Цей текст може містити натяки і/або описання одностатевих стосунків, якщо вони для вас неприйнятні – не читайте його. Також текст може містити сцени фізичного і психологічного насильства, обсцентну лексику й інші неприємні/шокуючі речі. Ви попереджені й розумієте, що робите, читаючи цей фанфік.



Розділ 4

Коли він покидав Самотню гору і Еребор, в останнє скориставшись ім’ям Смоґ, то не думав, що колись повернеться назад. Ба більше, вірив, що не побачить королівство гномів. І чудово розумів, що не доживе до світанку.

Не те, щоб він мріяв пафосно померти від руки хороброго лучника, підпаливши місто і на останок втопивши своє тіло в озері. Та у нього було вдосталь часу, щоб подумати. Добре так подумати. Авжеж Смоґ міг підсмажити гурт гномів і одного гобіта. Хоча з цього йому жодної користі. Уб’є одних, прийдуть другі, за тими треті. І так до нескінченості. Або вони його уб’ють, або Ґандальфу обридне шукати самогубців. Перший варіант здавався ймовірнішим. Але основна причина була не в Ґандальфові. І не в гномах, яких він не бачив сенсу вбивати, до тих, хто йому смальцю за шкуру налив, Смоґ все одно не дістався би. Хіба що б плюнув на їхні могили. Якби ті знайшлися.

Саурон. Ось з ким він не бажав зустрітися знову. Є такі ситуації, коли смерть стає бажаніша понад усе.

Тому Смоґ ладен був сам наштрикнутись на кляту стрілу, тільки б не потрапити до рук Саурона. А той дуже вже заворушився перед появою Торіна Дубощита і компанії. Авжеж, дракон знав, що паскуді намнуть боки, але це не означало, що він не очікував неприємних сюрпризів. І не дарма.

Та про це згодом.

Він покинув Самотню гору Смоґом Величним. Націлився на смерть, устиг з нею змиритися – і був дуже-дуже здивованим, коли опинився у воді в людському тілі. Якби він знав про таку можливість раніше, то відточив би її до автоматизму. А потім чкурнув би світ за очі, хай би шукали вітру в полі.

Добрі люди витягли його з води, поділились одягом, їжею. І потягли за собою до Самотньої гори. Отак от дракон уперше повернувся до Еребору.

Він тоді був таким розгубленим. І здивованим. І наляканим. Тому що дракон не мав жодних планів на майбутнє. Вірив: зробив, що міг. Йому так і так кінець, то нащо собі голову якимись планами морочити?

Коли люди спитали, хто він такий, відповів чесно: Дракон*. А далі, наче з новим іменем почалося нове життя, почав мудрувати, як виплутатись із халепи. Вони наближалися до Еребору. Дорогою до них долучились ельфи, а десь позаду бредуть гобліни, які з задоволенням поласують свіжим м’ясцем.

Якщо замовляння не спрацювало, то буде сутичка. Торін Дубощит пошле їх далеко і надовго. І не сказати, що гном у всьому помиляється.

А якщо спрацювало, то є маленький шанс, що події складуться інакше.

Їм пощастило. Їм усім пощастило. Замовляння таки спрацювало! Для Торіна Дрейк зробив особливе замовляння. Не мав шансу випробувати, але сподівався, що вона діятиме. Для інших було простіше. Лусочки із замовляннями мали їх захистити у разі смертельної небезпеки. Просте, зрозуміле і перевірене чаклунство.

Коли люди з ельфами підійшли до входу в королівство гномів, то все виглядало так, наче підгірні майстри готувались до війни. Власне воно так і було. Тільки воювати вони збиралися з гоблінами.

З людьми й ельфами гноми говорили спокійно. Торін запропонував заховати жінок і дітей у печерах, щоб ті не постраждали.

Битва П’яти Військ вражала. Дрейк її запам’ятав добряче. Міг би тоді перетворюватися в дракона, випалював би гоблінів сотнями. Чого він не чекав, так це появи одного з Дев’ятки (Саурон таки підкинув неприємний сюрприз). Якби Червонокрилий тоді не встиг, Більбо Торбин уже сім років як був би мертвим. А без нього дракон не сунувся б до Самотньої гори навіть за всі скарби світу.

– Прошу сюди. – Гномка, яка показувала дорогу до кімнати, вказала рукою на бічний коридор.

Дрейк труснув головою, наче міг так викинути зайві думки. Нічого зараз в минулому копатися. Червонокрилий звернув ліворуч і пішов у слід за провідницею. Гномка була високою як для своєї раси. І доволі дивною. Дракон сумнівався, що вона служниця. Коли гномка на нього дивилася, виникало відчуття, що провідниця приміряється якби швидко знести йому голову. Таку пані з легкістю можна уявити с бойовою сокирою в руках. Або з молотом.

– Ваша кімната. – І знову цей погляд. Дрейк стримав бажання пересмикнути плечима й увійшов до кімнати. – Це східний бік, – гномка смикнула за мотузку і темна тканина, що повністю закривала праву стіну, розійшлася, показавши вихід на терасу. – Зранку зможете насолодитися світанком.

Вона підійшла столика, запалила свічки та повернулась до дракона лицем.

– Принести Вам вечерю?

– О так, не відмовлюсь од пізнього перекусу.

– Може потрібні якісь речі?

Спостережлива. Дрейк не мав з собою речей, окрім необхідного. Золото частенько стає при нагоді. Більбо теж речей не брав. На цьому наполіг дракон. Він не збирався тягнути на собі ще й речі. Чи нести в лапах поні. У бідолашної тварини нерви не витримали б ще на початку подорожі. А до спуску на землю вона б не дожила.

Більбо був обурений. Ще б пак, як це не брати з собою речей? Який поважний гобіт так вчинить? Дрейк сказав, що у них будуть речі, тільки їх не потрібно тягнути на собі. Він зачаклує одну кімнату в норі, куди вони перенесуть потрібне, а звідти можна бути забирати будь-що, будь-коли і на будь-якій відстані.

– Дякую за пропозицію, але не треба. – Дрейк показово клацнув пальцями і на ліжку з’явилась сумка.

Гномка поглянула на нього так, наче вже намітила як буде відрубувати йому голову.

 

***

Більбо разом з усіма підняв келих, відпив трохи і опустив його на стіл. Пити на рівні з гномами може тільки гном. Або Ґандальф. І, можливо, Дрейк. Хоча той всіляко уникає спиртного. Говорить, що п’яний дракон гірше за тисячу гоблінів.

Червонокрилий надовго з гобітом не затримався. Привітався і познайомився з гномами, хоча це швидше гноми познайомилися з Дрейком, той їх і так знав.

Більбо сидів поряд з Торіном, слухав новини і різні розповіді (смішні та не дуже) про життя в Ереборі. Гноми, здавалося, нічого не приховували, від чого містер Торбин почувався ніяково, бо не міг вчинити так само. Розповісти про своє життя нічого не приховуючи. Тому він скупо відповідав на питання, що хоч краєчком могли зачепити Дрейка Червонокрилого. З драконом може й нічого не станеться, а от гноми через його балакучість постраждають.

Торін, помітивши задумливість гобіта, торкнувся плеча Більбо, щоб привернути увагу.

– Ваша Величносте? – з приязною усмішкою мовив містер Торбин.

– Ліпше говори Торін. Це ж не аудієнція, а зустріч героїв, що повернули Самотню гору гномам.

– Зустріч друзів звучить набагато краще, Торіне.

Той усміхнувся на слова гобіта. Але за секунду чомусь спохмурнів.

– Твій… друг Дрейк. Хто він?

– Мандрівник.

Торін Дубощит, як здалося Більбо, розгубився від такої відповіді.

– Гм. Давно ви знайомі?

– Років із сім.

Містер Торбин мало що міг сказати про Дрейка. Не тільки через хвилювання, аби не промимрити чогось зайвого (будь-яка розповідь про Червонокрилого, без згадки про його істину суть, виходила кострубатою і недолугою), а й через небажання дракона говорити про своє минуле.

– Він трохи дивний. Чимось скидається на ельфа.

Більбо хитнув головою. Ну так, зовнішність Дрейка хоч і схожа на людську, та помітно щось інакше. Але до ельфів йому ой як далеко. Червонокрилий привертає увагу не тим, що такий вродливий – аж очей не відвести, а, швидше, своєю незвичністю. І червоним волоссям. Такого кольору Більбо раніше не бачив у жодного живого створіння.

– Він чаклун.

Торін нахмурився.

– Як Ґандальф?

– Складно сказати.

Містер Торбин не міг чітко відповісти на поставлене питання. Він не знав усіх можливостей Ґандальфа. Як, власне, не знав усього, що може зробити Дрейк. Порівнювати мага і дракона трішечки безглуздо.

– То він мандрівний чаклун? Ніколи про нього не чув.

Більбо гмикнув і проковтнув слова, що просилися на язик. Дрейк не любив, коли гобіт називав його Смоґом. Стверджував, що нічого будити мертвих. Особливо мертвих драконів. Та й по дурному буде зараз запитати чи чув Торін про того, хто знищив Еребор.

– Він тут майже не відомий.

– Зрозуміло.

Торін хотів ще щось спитати, але не встиг, до кімнати увірвався гном. Помітивши короля, той швидко поклонився:

– Прошу вибачення, володарю, за порушення Вашого відпочинку, але в мене важлива інформація. Хтось вдерся до Палат Скорботи. Двоє охоронців убито. Зник Аркенстон.

Торін скочив на ноги, за ним піднялися інші. Більбо провів їх розгубленим поглядом. Аркенстон? Навіщо забирати Аркенстон? Невже той, з кошмарів?..

Містер Торбин хитнув головою. Дурниці. Його б одразу помітили. Такого складно не помітити. Гобіт зітхнув, подумав трохи і піднявся на ноги.

Куди повели Дрейка? Здається, Торін казав, що їм виділили кімнати на східному боці. Більбо обвів поглядом коридор. Куди йти? Жодної живої душі поряд.

Гобіт знизав плечима, наче у відповідь на власне питання і пішов у напрямку, де він думав знаходились їхні з Дрейком кімнати.

Більшість смолоскипів згасла, залишились де-не-де слабкі вогники, від яких темрява в Ереборі здавалося густішала щомиті. Більбо йшов коридорами. Звертав, повертався назад, знову звертав. Нарешті зупинившись, він подумки визнав, що заблукав. І, на превелике здивування, нікого не зустрів. Наче знаходився в зруйнованому Ереборі, де був тільки один володар. І темрява.

Містер Торбин похитав головою. Які тільки дурниці лізуть у голову. Так, заблукав. Нічого особливого. Тут без провідника не розберешся куди йти. Треба було зачекати гномів. Ті б відвели куди треба. А що нікого не зустрів, так уже пізно. Всі сплять. Тільки він тиняється коридорами і залами в пошуках потрібного шляху.

Більбо спробував пригадати з якого боку прийшов. Здається, йому потрібно в найближчий коридор, що веде праворуч.

Повороти, зали, коридори. Попереду сяяв яскравий вогник. Гобіт поквапився.

– Більбо?! – здивувався хтось попереду.

Слабке світло горіло за спиною мовця, але гобіт впізнав голос.

– Торіне? – приголомшено видихнув містер Торбин, який аж ніяк не очікував натрапити на гномів.

– Ти що тут робиш?

– Шукаю свою кімнату. А ви…

Договорити гобіт не встиг, обпекло шию. Він смикнувся, відступив на крок ліворуч.

– Більбо, вбік! – гримнув позаду голос.

Сила, що колись примусила містера Торбина зняти чарівне кільце, просякнула кожну клітину тіла, напружила м’язи – і гобіт в одну мить опинився під лівою стіною, навіть не встигнувши осягнути слова Дрейка.

Хтось закричав. Більбо, який невдало ступнув і впав на підлогу, підняв голову, щоб побачити, як чорна тінь борсається посеред коридору. Якраз там, де він стояв ще мить назад.

– – – – – – – – – – – – – –

*Дрейк – дракон

Далі буде =)

За помилки й одруки прощу вибачення, потім перегляну та виправлю.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

One thought on “Кільце дракона

  • 24.07.2018 at 18:28
    Permalink

    Дякую. Дуже цікаво!

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *