Втрачене дитя. Розділ 6

Нова частина фанфіка “Втрачене дитя”. Розділ 6. Усаґі розмовляє з батьком. Кунцит має важливі новини.

Насолоджуйтесь =)

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю. 

Жадеїт, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Сейлор Мун, Усаґі
Зображення знайдено в Інтернеті

Втрачене дитя. Пролог, розділи 1-5.

Палац, Сейлор Мун, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Жадеїт, Усаґі

Розділ 6

Усаґі досить люб’язно попрощалась з принцом і лордами-хранителями. Та, як тільки школярка залишилась на одинці з татком, дівчина схрестила руки на грудях, втупившись в Жадеїта.

– Що таке?

– Я правильно розумію, що принц з хранителями не для вранішнього перекусу приїздили в Японію? Що їм треба?

– Допомога.

– Он воно що. – Усаґі насупилась. – І скільки часу займе ця допомога?

– Уявлення не маю. – Знизав плечима старший Цукіно. – Тому, як тільки повернеться Кунцит, ми одразу відправимося порталом в Америку.

– Хай йому грець!

– Усаґі!

Школярка смикнула плечем. Жадеїт гмикнув.

– Усаґі, ти ідеш з нами.

Дівчина заморгала.

– Справді?

– Так. Іди збирати валізу, гадаю, лорд-хранитель впорається до вечора. Бери тільки необхідне, добре? Все інше докупимо потім, якщо знадобиться.

– Гаразд. – Усаґі повеселішала, побігла до сходів, зупинилась перед ними і рвучко повернулась. – А школа?

– Проблем не буде. – Запевнив обдарований.

– Дякую, тату! – дівчина підскочила до Цукіно, на мить міцно стиснула і побігла нагору.

Жадеїт чомусь похмуро дивився у слід донці, зітхнув, похитав головою – торкнувся до віода, йому більше подобалось працювати в кабінеті, щоб ніщо не відволікало, але часу обмаль, діяти потрібно швидко.

Чоловік поморщився – перед очима швидко промайнуло повідомлення – з голови вилетіло змінити налаштування. Та й зараз не до цього. Хто там написав?

– Та щоб вам… – прошепотів обдарований, побарабанив пальцями по стегну, думаючи над відповіддю. – Наче в мене варіанти є! – Роздратовано пробурчав він, відсилаючи згоду.

Не пройшло й десяти хвилин, як йому надіслали наступне повідомлення. Жадеїт стиснув кулак – а щоб їх трясця вхопила! – давні знайомі вели себе вельми нетерпляче.

Вони з’явились беззвучно. Тихі, непомітні, вкрай небезпечні. Сіра уніформа одразу впала в око – молодик напружився, готовий захищатися, коли помітив знайому. Темне волосся, наче вкрите морозцем, кругле лице, з тонким мереживом зморшок-павутинок біля очей і рота. Середнього зросту, фігура нагадувала перевернуту грушу, до якої прикріпили руки й ноги. Їй зовсім не личила сіра уніформа.

– Пані Віро?

– Привіт, хлопче. – Усміхнулась жінка. – Ми тобі замовлення принесли.

– Так рано? – здивувався Жадеїт, прискіпливо вивчаючи двійку за спиною пані Віри. Поява сірого загону в домі захвату не викликала. – Мені здавалося, що знадобиться більше часу.

– Трохи схитрували. – Підморгнула жінка. – Славко, покажи!

Названий Славком вийшов з-за спини командирки, наблизився до столу з коробкою в руках, щоб уже на дерев’яній поверхні викласти прикраси.

– У чому схитрували? – поцікавився Жадеїт. Він наблизився до столу, щоб поближче глянути. Все було так як треба.

– Скористались хамелеонами, скопіювали зовнішній вигляд потрібних прикрас. – Тихо пояснив Славко, поглянув на пані Віру, та кивнула. – Прикраси довше і важче переробити у віод, універсальний перекладач чи обереги.

– Зрозуміло. – Кивнув обдарований, обережно взяв до рук сережки. На перший погляд, вони нічим не відрізнялись од платинових. Гвіздочок, до якого прикріплений тонкий ланцюжок, на якому висить серп місяця. – І що це? Віод і універсальний перекладач?

– Тільки перекладач. Тестовий зразок з розширеною базою даних, саме те, що потрібно панночці. – Усміхнулась Віра Вишневецька, наблизившись. За нею йшла дівчина, висока і така ж русява, як і хлопець. – Віод це намисто.

– Тестовий зразок?

– Атож, хлопче. Тут усе – тестові зразки з використанням технології хамелеона. Що браслети-обереги, що перстень з можливістю розгорнути щит у критичний момент.

– Проблем не буде?

– Ти ж не станеш патякати про це на кожному шляху. – З непохитною впевненістю сказала пані Віра. Дівчина, що стояла за її спиною, торкнулась руки командирки. Жінка озирнулась, зітхнула. – Молоді такі нетерплячі, – немов поскаржилась вона Жадеїту. – Протягни руку, чергова перевірка.

Цукіно похмурнів, але виконав прохання. Неназвана дівчина, яка уникала дивитись йому в очі, притиснула до зап’ястка обдарованого тонку прозору пластину.

– Рівень не змінився. – Мовила вона, відступивши за спину пані Віри, наче боялась, що Жадеїт кинеться на неї.

– Хе, не очікувало нічого іншого. – Відмахнулась командирка. Клацнула пальцями, недобре посміхнулась своїм думкам. – Повертайтесь. – Веліла підлеглим.

– Пані!..

– Повертайтесь. – Суворо повторила пані Віра.

Славко і неназвана дівчина перезирнулись, нехотя дістали з кишень сині пластинки, стиснули їх – і зникли. Артефакти спрацювали як треба.

– Щось сталося. – Це мало бути питання, але поява в сірому загоні ученої Віри Вишневецької уже наштовхувало на думки про неприємності.

– Я покурю? – Жадеїт кивнув, жінка дістала пачку сигарет, взяла цигарку, підпалила її доторком пальця та смачно затягнулась. – Недобрі новини. – Вона видихнула дим, розумний дім одразу ввімкнув на повну потужність систему вентиляції. – Посіпаки Металії заворушились.

– Невже відродилась?

– Дурних багато. – Здавалося пані Віра стримується, щоб не сплюнути під ноги. – Так багато, щоб проблем після них і за сотню років не розгребеш. – Жінка знову затягнулась. – Є підозра, що хтось з наших може з нею співпрацювати.

– Трясця!

– Не те слово. Але до цього повернемось трохи пізніше. Плітки ходять, що Металія могла сплутатись з Галаксією.

– Ще краще.

Пані Віра криво посміхнулась, тицьнула в бік Цукіно пальцями, якими тримала цигарку.

– Точно, хлопче. Інформація неперевірена, та, гадаю, це може виявитись правдою. І тоді нам буде гаплик. – Вона знову затягнулась, видихнула дим через ніс. – Тут така справа, хтось намагався отримати інформацію про роботу моєї доньки.

 Жадеїт уважно поглянув на жінку.

– Багато отримали?

– Копії перших досліджень у них є. До інформації щодо тебе не дістались. Поки що. Але, знаєш, є в мене підозра, що вони щось таке знають. Інформацію шукають саме про дітей, якими займалась моя донька. Ти найбільше її досягнення.

– І найбільша ваша проблема – ліквідатори за мною тінню ходитимуть?

– Твій рівень загрози не виріс за тринадцять років.

– І не знизився.

– Ти сильний обдарований.

– Ви хотіли сказати – чудовисько з великими можливостями і дорогоцінною кров’ю.

– Не пересмикуй. – Поморщилась жінка. – Ти чудово розумієш про що я.

– Як і ви. Мені дуже пощастило. – Жадеїт на мить підняв очі догори. – Але незабаром на Землю спуститься принцеса Нехеленія – і ліквідатори від мене не відчепляться. Недарма ж ви змінили шкурку.

Пані Віра Вишневецька зітхнула,  з силою притисла цигарку до дна попільниці, що стояла на столі, прискіпливо поглянула на молодика.

– Пані Луна звернулась до нас з проханням передати послання…

– Я вже зрозумів, що мені потрібно бути в королівському палаці. З усіма почестями зустріти принцесу Нехеленію з почтом.

– Не перебивай! – роздратовано попросила командирка загону ліквідаторів. – Ви з Усаґі ще перед цим маєте навідатись до Геліоса. Він чекатиме. – Вона наблизилась до Цукіно, схопила його за плече, нахилила до себе і зашепотіла у вухо. – Постарайся залишитись в палаці. Убити лорда-хранителя набагато складніше, ніж організувати «нещасний випадок» сильному обдарованому, який не знаходиться під захистом королівської сім’ї.

Жадеїт зажмурився, хитнув головою.

– Не дуркуй! Вони не ризикнуть відкрити правду, радники і так жадають за що-небудь зачепитися, аби обмежити права і свободи. Якщо правда випливе – їх порвуть на шматки. Не тільки земляни, долучаться і жителі Срібного Тисячоліття.

– А якщо я зірвусь? – хрипко поцікавився Жадеїт. – Що тоді буде?

Вишневецька відступила, потерла лице долонями.

– Тринадцять років назад ти не переступив межу, тримався стільки часу – не зірвешся.

– Тримався, бо вона поряд.

– Хлопче, клянусь, якщо зірвешся – уб’ю власними руками.

– Це… втішає.

Жінка криво посміхнулась:

– Сам бачиш яка на мені уніформа. Коли заворушились посіпаки Металії, я сама вибрала піти у ліквідаторки. Не очікувала, що мене поставлять командиркою.

– Боюсь, вітання в цій ситуації недоречні.

Пані Віра гмикнула, глянула на стіл.

– Тобі щось потрібно?

– У халепу втрапите.

– Переживу.

– Ні, поки що мені нічого не треба.

– Як знадобиться – ти знаєш, де мене знайти. – Жінка відступила на кілька кроків. – Дослухайся до поради. Нехай щастить.

Вишневецька дістала портал – і беззвучно зникла.

Жадеїту нестерпно захотілося щось зламати. Залишитися в королівському палаці! Неможливо, не після того, що там станеться. Його так чи так, але чекає один кінець. Чи то від рук ліквідаторів, чи то від королівського указу. Чоловік зітхнув, похитав головою. Що ж, нічого не змінити, хай буде як буде. З цим він нічого не зробить.

Цукіно поглянув на прикраси. Подумки віддав наказ, перед очима розгорнулась голограма. Обдарований уважно пробігся поглядом по повідомленням. Нових нема. Лікарі мовчать, а до старих знайомих з цим питанням ліпше не підходити.

Жадеїт обережно зібрав прикраси до коробки, потрібно поговорити з донькою, пояснити як і чим користуватись.

***

Кунцит повернувся під вечір, як і очікував Цукіно, похмурий, як грозова хмара – лише блискавок не вистачало для повноти відчуттів, він нього віяло прохолодою. Жадеїт зупинився перед лордом-хранителем, протягнув руку, без слів пропонуючи поділитися силою. Айс наче вагався кілка секунд, але прийняв – абсолютний щит вичерпав його резерви майже до дна.

– Ти закінчив зі справами?

– З важливими так. З іншими розбереться Ікуко.

– Чудово, відправимося порталом негайно.

– Щось сталося?

– Пастка. – Айс пересмикнув плечима. – Двоє загинуло, шестеро поранено, вся техніка виведена із ладу. Мій віод не працює, універсальний перекладач ще тримається, але збої заважають розуміти про що говорять. Нам варто поквапитись, про ситуацію потрібно доповісти якомога швидше.

>>Розділ 7<<