Нова частина фанфіка “Втрачене дитя”. Розділ 7. Усаґі вирушає в мандрівку.
Насолоджуйтесь =)
За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.
Втрачене дитя. Пролог, розділи 1-5.
Втрачене дитя. Розділ 6.
Розділ 7
Усаґі не сиділося на місці, вона хотіла зірватися з місця і летіти на крилах поряд з автомобілем. Вона вже встигла подражнити Нару й Уміно фотографіями прикрас, та не розказала усього. У неї є віод! Справжнісінький віод! Її власний віод! А ще – універсальний перекладач. Прощавайте обридливі уроки англійської! А ще – вона детально розкаже друзям про свої мандрівки порталом. Розкаже все до найменших дрібниць – однолітки будуть їй заздрити!
Дівчина зиркнула на батька, він сидів з нею на задньому сидінні, вдивлявся в місто, по якому автомобіль віз їх до порталу, стиснувши губи так, що вони перетворились в бліду смугу. Кунцит Айс – однокласники попадають, коли вона їм розкаже! – сидів поряд з водієм. Без Джулії та Джорджа сумно, Усаґі сподівалася, що вони затримаються в Японії не надовго, або вже чекатимуть в Америці.
Нарешті показалась будівля «Портал Токіо». Монументальна споруда, перші поверхи якої нагадували фортецю. Міцні стіни, вузькі продовгуваті вікна, через які хіба що миша зможе проскочити. Дитина не пролізе, що вже про дорослих говорити. На «фортеці» спорудили піраміду зі скла і металу. Вона світилась примарним білим у нічній темряві.
Усаґі зачаровано подалася вперед. О так!
Автівку вони залишили без зайвих розмов, водій теж вийшов, Жадеїт щось сказав підлеглому, той кивнув і пішов до багажника. Усаґі стежила як чоловік витягує валізи і разом з ними йде до будівлі.
– Ходімо. – Цукіно підштовхнув доньку.
Усередині все залите світло. Школярка на хвилину осліпла і, поки Кунцит Айс і тато говорили з персоналом, стояла осторонь, моргаючи, а коли повернувся зір, вона уважно вивчала приміщення, де вони стояли.
Їх провели коридорами, схожими на заплутаний лабіринт, відвели на другий поверх до велетенської кімнати з порталами. Людей було не так багато, як думала Усаґі. Їй здавалося, що тут буде не проштовхнутися, постійний рух і жахливий гамір, але вони спокійно пройшли до потрібного порталу.
Портал виглядав, як арка в індійському стилі. На перший погляд, тільки арка більше нічого. Школярка придивилась. Крізь портал вона бачила іншу залу. Там теж сновигали люди.
– Я піду першим. – Айс спочатку глянув на дівчину, а за мить – на Жадеїта.
– Авжеж. – Без спротиву погодився Цукіно. – Усаґі, дивись уважно.
Лорд-хранитель наблизився до арки, до нього відразу підійшов працівник «Портал Токіо», перед ним розгорнулась голограма, чоловік пробігся очима по тексту.
– Можете йти.
– Дякую. – Буркнув Кунцит, ступивши в портал.
Полотнище, завдяки якому Усаґі бачила іншу кімнату, сколихнулося, по ньому пішли хвилі, як по воді, в яку кинули камінець. Секунда, друга – і капітан лордів-хранителів принца стояв в іншому місці, він озирнувся, кивнув і відійшов у бік.
Школярка глибоко вдихнула. Це не страшно, зовсім не страшно, он як швидко Кунцит Айс опинився на материкові, не потрібно трястись в електробусі чи іншому транспорті – раз! – і вона на місці.
– Тату, а валізи? – дівчина повернулась до Жадеїта.
– Вони вже там. Іди.
Усаґі стиснула кулаки, наблизилась до порталу, працівник «Портал Токіо» підійшов до неї, окинув уважним поглядом, розгорнув голограму, подивився, кивнув чомусь своєму і заговорив:
– Перший раз? – школярка кивнула. – Як тільки підійдете до порталу, глибоко вдихніть і ступайте вперед. Нічого не бійтеся. – Голограма блимнула, працівник одразу перевів на неї погляд. – Можете йти.
Усаґі зробила, як порадили, перш ніж зайти в портал. Полотнище, що нагадувало воду, торкнулась до оголеної шкіри прохолодою, охопило і потягнуло. Її наче схопили за голову, за руки, за плечі, за ноги – і тягнули в різні боки. Тягнули і тягнули, і тягнули, і тягнули. Це тривало… секунду? Хвилину? Може, місяць? Або рік? Вічність?
Нога наче провалилась. Все всередині бухнулось вниз, дівчина хитнулась – і не впала. Під одну руку її підхопив тато, під другу – лорд-хранитель. Школярка видихнула.
– Мене нудить. – Слабко вимовила вона.
Жадеїт притис долоню до її живота, шкіру під одягом залоскотало. Стало легше. Усаґі кахикнула, огляділася. На них не звертали уваги.
– Так завжди? – поцікавилась школярка.
– Для простих людей – так. – Замість батька відповів Кунцит Айс. – Це портали першого покоління, подарунок Срібного Тисячоліття землянам. У них набагато більше обдарованих, ніж у нас. Про проблему перших подорожей порталом вони знали. Обдарованим вистачало двох-трьох подорожей, щоб жодні неприємні симптоми їх не турбували, у простих людей звикання проходить дуже повільно, тому вони користуються ними тільки для термінових справ.
– Ой-єй. – Зітхнула Усаґі. – Тобто мене так постійно полоскатиме?
– Ні. – Упевнено сказав Жадеїт.
– Тату, а валізи? – занепокоїлась дівчина, коли вони вийшли з монументальної споруди «Портал Вашингтон».
– Вони у нас. – Озвався Цоїзит, поряд з ним стояв принц і Нефрит. – Жадеїт попросив мене вас зустріти, що роблять тут ці двоє, – він вказав на Ендіміона і Брауна, – я не знаю. – Принц і лорд-хранитель недобре глянули на Кіцуне. – Автомобілі чекають.
Айс розтулив рота.
– Не переймайся, Кунците, – заговорив Нефрит, – люди Смарагд доповіли хранительці про ситуацію, а вона розповіла нам. Король чекатиме тебе завтра.
– Гаразд.
Усаґі знову їхала з батьком і капітаном лордів-хранителів в одній автівці. Дівчина сонно притиснулась до Жадеїта. Айс озирнувся.
– Ще два повороти – і ми на місці. – Тихо сказав Кунцит. Цукіно кивнув. – Жадеїте, це було ризиковано.
– Про що ти?
Хранитель звузив очі, гмикнув, але не став пояснювати про що говорив, змінив тему:
– Можете завтра прогулятись містом або поїхати зі мною до палацу.
– Ти будеш зайнятий, Кунцине…
– Я завжди зайнятий.
– Спочатку буде прогулянка, а далі подивимось.
– Теж непоганий варіант. – Автомобіль зупинився. – Приїхали. Будитимеш? – Усаґі солодко спала.
– Відчиниш двері?
Кунцит замість відповіді вийшов з автомобіля. Допоміг вибратися Жадеїту з донькою, пішов до дверей будинку, щоб їх відчини, водій у цей час витягнув валізи. Інша автівка під’їхала за п’ять хвилин.
– Тихіше, – попрохав Айс, коли принц у супроводі двох хранителів з гамором зайшли до будинку капітана. – Дівчина спить.
– Покажи наші кімнати, віднесу її в ліжко. – Прошепотів Жадеїт.
– Ходімо.
За п’ятнадцять хвилин вони повернулись без молодшої Цукіно.
– Тепер говорити можна? – Цоїзит аж підскочив на дивані від нетерпіння.
– Можна-можна, тільки не кричи. – Усміхнувся Жадеїт.
– Кунците, розказуй. – Нефрит говорив спокійно, але було щось таке в його голосі, що робилось зрозуміло, його терпіння дійшло до межі.
Принц нічого не говорив, але дивився, уважно. Здавалося, що хлопець боїться моргнути. Кунцит перевів погляд на Цукіно, той повів рукою, мов, починай, ми слухаємо.
– Мої люди потрапили в пастку. Обладнання вийшло з ладу, вони ні з ким не могли зв’язатися, щоб попросити про допомогу. Якби не допомога людей леді-хранительки Смарагд, я б до них не добрався і не зміг врятувати.
– А збирався йти один. – Докірливо кинув Кіцуне.
– Цоїзите.
– Він має рацію, Кунците. – Зауважив Нефрит. – Випадковий збіг це чи дії посіпаки Галаксії, а ти міг загинути.
Браун подивився на мовчазного принца. Айс теж глянув, відвів погляд.
– Перше, – подав голос Жадеїт, – ви не могли піти всі разом. Загроза для принца – це не жарти. Друге, ви не могли залишити принца зі мною, я, хоч і вхожу в супровід леді Смарагад, не маю права займатись охороною особи королівської крові сам, зі мною повинен залишитись хтось із хранителів. Кунците, якби з тобою пішов Нефрит або Цоїзит, але не було інших обдарованих, наскільки ситуація змінилась би?
Айс задумався.
– Ми б повернулись живими, але мої люди були б мертві. – Після недовгої мовчанки відповів капітан.
– І повернулись би раненими. – Докинув Жадеїт. – Двоє з чотирьох. Хто знав, що твої люди будуть перевіряти закриті території в Японії?
– Багато хто. Це офіційні маршрути. До них мають доступи всі хранителі та хранительки, а також їх супровід. – Кунцит помовчав. Задумливо глянув на Цукіно. – Можливо, тобі доведеться відкласти прогулянку.
Жадеїт знизав плечима. З Берил він зустрінеться рано чи пізно. Можливо її головна проблема в тому, що вона хоче бути не леді-хранителькою, а майбутньою королевою. Якщо так, то йому доведеться вигадати причину, по якій вони з Усаґі залишаться тут. Хоча хранительку можуть замінити, щоб не вводити у спокусу.
– Треба посилити групи. – Заговорив Нефрит. – Поки нема нової інформації, приймемо за робочу версію, що на закритих територіях з’явились нові чудовиська. Більш розумніші.
Хранителі погодились. Цукіно поглянув на принца. Юнак здавався набагато білішим, ніж раніше, стискує кулаки і старанно дивиться в підлогу. Хвилюється. Не дивно, одного хранителя Ендіміон уже втратив, а заміна йому явно не подобається. За три роки принц так і не прийняв Берил.
***
Королева Сереніті стежила за зборами сестри. Нехеленія старанно готувалась до зустрічі, скликала свою свиту, вісімка воїтельок матиме пречудовий вигляд. Але цього мало. Король Землі має з першої миті усвідомити, що принцеса Нехеленія не просто говорить від імені королеви Місяця, вона втілення її волі. Сереніті криво посміхнулась. Що ж, вона викличе своїх, не всіх, можуть ще щось не те подумати.
– Моя королево.
– Жрице.
Луна вбрана у чорно-жовті шати зупинилась поряд з Сереніті, на кілька секунд схилила голову. Поглянула на Нехеленію.
– Моя королево, ви впевнені?
– Не починай, Луно.
– Володарко, це небезпечно.
– Небезпечно залишити їх там.
– Але…
– Жрице Луно, захист тримається. Але йому не довго залишилось.
– Принцеса юна, вона не зможе…
– У нас є інший варіант.
– Це не розумно. – Прошепотіла жриця. – Він може нашкодити.
– Не зможе. Не встигне. З Нехеленією піде Амур.
– Моя королево!
– Така моя воля.
– Слухаюся.