Втрачене дитя. Розділ 9

Нова частина фанфіка “Втрачене дитя”. Розділ 9. Жрець відвів сім’ю Цукіно в Ілюзіон.

Насолоджуйтесь =)

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.

Жадеїт, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Сейлор Мун
Зображення надибала в Інтернеті

Втрачене дитя. Пролог, розділи 1-5.

Втрачене дитя. Розділ 6.

Втрачене дитя. Розділ 7.

Втрачене дитя. Розділ 8.

Палац, Сейлор Мун, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Жадеїт
Скриншот з аніме 
“Bishoujo Senshi Sailor Moon Crystal”

Розділ 9

Світ змінився в одну мить, ось вони йшли по королівському саду, а за якусь секунду зелень змінилась блакиттю змішаною з білим. Усаґі покрутила головою. Синь над головою, і бездонна блакить під ногами. Від темного відтінку, на якому от-от з’являться зірки, до світлого, що чарує око, коли яскраво світить сонце.

Ліворуч повільно рухалось щось велике і біле. Школярка протягла руку, та пальці торкнулись не шерсті, а пірнули в імлу. Усаґі, немов зачарована, ступила вперед, туман охопив зап’ясток, повільно поповз по руцці. Дівчина якимось дивом не скрикнула, коли її міцно схопили за лікоть.

– Обережно, впадеш.

– Ласкаво прошу в Ілюзіон! – школярка глянула на Геліоса, який широко розвів руки. – Ми на Cкляному острові – найкраще місце, щоб милуватись краєвидами!

– Ми в Ілюзіоні? – прошепотіла Усаґі.

– Так. – Тихо відгукнувся Жадеїт, відводячи доньку від краю острова.

– Чому нам не говорили, що тут так гарно?

– Говорили.

– Не говорили!

– Не прийнято багато говорити про Ілюзіон. – Втрутився Геліос. – Кожна людина має побачити його власними очима, без зайвих сподівань і думок. Але нам краще поквапитись, еге ж, бешкетнику?

– Маєш рацію. – Схилив голову Жадеїт.

– Я завжди маю рацію. – Жрець приклав долоню до грудей. – Нам туди. – Змахнув рукою – і білий туман розступився, показуючи міст. – Швиденько, швиденько!

Геліос йшов першим, Цукіно за ним, а імла за їхніми спинами поверталась на місце, ховаючи Скляний острів.

– Поквапитись? – поцікавилась Усаґі. Про Ілюзіон говорили. Але мало, дуже мало.

– Тут час іде інакше. – Жадеїт пустив доньку перед себе, озирнувся, повів рукою. Раптово здійнявся вітер, роздираючи імлу на шматки, щоб розтягти в усі боки. – В Ілюзіоні можна провести годину, а на Землі мине три. Якщо пощастить.

– Бешкетнику, припини! Здійняв такий вітер!

– Хмари заважають.

Вітер ущух. Усаґі опустила руку, якою прикривала очі. Обвела поглядом краєвид, що після шаленства вітру повністю відкрився. Сотні-сотні островів. Великих і маленьких. На одному рівні зі Скляним островом, і знизу, до яких десятки метрів падати. Тільки один острів плив на іншими, здалеку він нагадував чорно-білий циліндр.

Вони пройшли мостом до наступного острова, що нагадував великий шматок землі, вирваний із поверхні планети й невідомою силою піднятий у повітря. На ньому зеленіли трави.

– Острів Троянд. – Озирнувся Геліос.

– Троянд? – здивувалась школярка.

Та щойно вона ступила на острів, то зрозуміла чому така назва. Квіти зіткались наче з повітря. Великі, різнобарвні бутони. Та такі великі, що Усаґі не змогла охопити руками і найменший

Острів за островом. Жрець говорив назви, та дівчина вже навіть не намагалась запам’ятати, тільки дивилась й іноді торкалась дивовижних рослин. Вони йшли та йшли, здавалося, нема кінця-краю островам, коли нарешті дістались до підйому. Сходи сплетені з трав і квітів нагадували тоненьке мереживо. Геліос піднімався швидко, без будь-якого остраху, Усаґі боязно завмерла, стежачи за ним.

– Перший раз страшно йти. – Підійшов Жадеїт. – Вони тільки з виду такі тонкі, наче розплетуться від найменшого подиху вітру, а на ділі, навіть якщо на них автобус упаде, з ними нічого не буде. Ходімо. Я буду позаду, підхоплю, якщо буде потреба.

– Добре. – Школярка кивнула. – Добре. Я… я зможу. – Вона повела плечима, глибоко вдихнула, різко видихнула і дуже обережно піднялась на першу сходинку. – Так. Одна є. Далі? – Усаґі підняла голову. Скільки ж їх тут? Сотня? Дві? Геліос чекав їх біля входу. Як він так швидко? – Якось воно високо…

– Вважай, що це випробування.

– Гаразд. Випробування. – Вона повторювала слово щоразу, як піднімалась на наступну сходинку. Вдих-видих. Випробування. Наступна сходинка – і все спочатку. Вдих-видих. – Випробування.

Усаґі так зосередилась на підйомі, що не дивилась ні вгору, ні вниз. Тільки перед собою. Тільки на сходи. На мить завмерла перед рівним майданчиком, який нагадував чорне скло. Геліос протягнув їй руку, дівчина міцно вчепилась, боячись упасти на гладенькій поверхні.

– Вітаю, ти дійшла. – Серйозно, без глузування сказав чоловік. – Не всі такі хоробрі. Ви з Жадеїтом дуже схожі.

– Я не боявся впасти. – Старший Цукіно підійшов до них, і пестливо погладив доньку по голові.

– Так. І саме це найбільше лякало. – Жадеїт знизав плечима на слова жерця. – Нічому не дивуйся крихітко, в Ілюзіоні, а тим паче у храмі Богині, можливо все.

Великі двері, формою схожі на половину овалу, покриті різьбленням, що можна розглядати вічність і щоразу знаходити щось новеньке. Геліос підійшов до дверей, але навіть не встиг торкнутись, як вони відчинились. Усаґі, а слідом за нею і Жадеїт, зайшли до приміщення.

Чорна підлога пронизана золотавими жилами, що товщали, проходячи між рядами колон, тягнучись до середини храму, де на вівтарем висів камінь.

– Що це? – прошепотіла школярка.

– Священний золотий кристал, взяти його можуть тільки гідні представники королівського роду. – Жадеїт задумливо дивився на камінь.

– Один з дарунків Богині. – Геліос склав перед собою руки, подумки виголосивши коротку молитву. – Без нього – і без інших – відновити Землю тільки силами обдарованих не вдалося б. Хоча ще залишились закриті території, але завдяки священному золотому кристалу люди живуть мирно. Наскільки це можливо. Щось я відволікся. – Жрець засміявся. – Ходіть сюди, час починати.

Цукіно наблизились до вівтаря.

Як тільки вони підійшли, кристал засвітився, заливаючи приміщення м’яким світлом. Жили, на чорній підлозі, засвітилися. Барви змішалися, все почало здаватися нереальним, Усаґі глянула на тата, його волосся наче побіліло.

– Станьте на одне коліно. Обоє. Добре.

Геліос продовжував говорити, але тепер дівчина не розуміла ні слова. Вона зажмурилась, бо світло дужчало, слухала мову жерця, схожу на пісню, але незрозумілу, і дивувалася цьому. Її перекладач не працює? Чому? Хіба універсальні перекладачі…

Ой! Гаряче! Усаґі закусила губу, пекучий біль хвилями проходив крізь тіло, пронизував дедалі сильніше. Ще кілька секунд і вона…

Біль припинився, золотаве сяйво згасло. Школярка розплющила очі.

Геліос стояв поряд з вівтарем, важко дихаючи.

– А ти сильна, дитино.

– Га?

– Сподіваюсь, нас очікує розквіт. Жадеїте, ти як?

– Могло бути гірше. – Хрипко відповів обдарований, зводячись на ноги. Протягнув руку доньці. – Було боляче. Для батьків це завжди так?

Геліос кивнув.

– Не так гостро. Крихітка сильна. Дуже сильна. Неймовірний талант. Краще, якби поряд була її мати, але спільна кров зіграла свою роль. Без тебе все пройшло б набагато гірше.

Усаґі спохмурніла. Вона нічого не знає про свою матір. Ні імені, ні зовнішності, нічого. Якась таємнича жінка народила її, віддала татові та зникла. Школярка дуже не любила говорити про маму з другими людьми, бо вони весь час вимагали розказати «правду». А під правдою малася на увазі романтична історія, де батьки дівчини закохались, але якісь жахливі обставини змусили їх розлучитись навіки.

Усаґі знала, що вона рання дитина. Дуже рання. Мама Нару народила в тридцять дев’ять. Шінґо з’явився, коли пані Ікуко було сорок, а їй зараз п’ятдесят два. Усаґі… Її татку було сімнадцять, коли вона народилась. На три роки старше, ніж вона зараз! І він нікому не сказав, хто матір. Стояв намертво. Так Джулія сказала, що тато стояв намертво, не бажаючи відкривати імені жінки, з якою мав стосунки. Бо якщо вона старша, то її б притягнули до відповідальності за стосунки з неповнолітнім. Якби вони почали б зустрічатись, коли Жадеїту виповнилося вісімнадцять – коли він став повнолітнім – тоді б нічого схожого не було, хоча люди б все одно дивувалися такій ранній дитині.

– Ну, що, Усаґі, готова до космічних подорожей?

– Ми відвідаємо космічний театр?! Так?! Так?!

Жадеїт змучено усміхнувся.

– Якщо захочеш.

– Так! – Усаґі підскочила. – Я хочу. Дуже-дуже хочу. Побачити Жовту богиню Космічного театру.

– Яка активна крихітка. – Геліос похитав головою. – Як себе почуваєш? Нічого не болить?

– Ні, все чудово. Я повна сил!

– Так… Я бачу. – Жрець глянув на Жадеїта, піднявши брову. – А ти?

– Нутрощі трохи тягне.

– Щоб тобі, бешкетнику, добре було. – Геліос підійшов до старшого Цукіно. – Говорив тобі, не користуйся тою силою.

– Я не навмисне.

– Жди, от-от стане краще. – Жрець стиснув плечі обдарованого.

– Тря-ясця.

Жадеїт схопився за голову, бухнувшись на коліна. Жрець схилився до нього, накривши руки Цукіно своїми. Усаґі поморщилась, у скронях поколювало.

Золотий кристал знову налився світлом, але цього разу воно не залило всю кімнату, а густим туманом потягнулось до Жадеїта, огорнуло, обвилось коконом – і за хвилину зникло. Поколювання у скронях минуло, Усаґі полегшено зітхнула, наближаючись до тата.

Обдарований розплющив очі. Школярка завмерла. Райдужки наче втратили свій колір. Зробилися білими. Усаґі придивилась. Очі… срібні?

– О-он воно що. – Протягнув Геліос. – Легше?

Жадеїт кивнув, кліпнувши. Глянув на доньку, Усаґі крадькома зітхнула – знову сині.

– Ну, хлопче…

– Хлопче? Як вже якось звик до бешкетника. – Всміхнувся обдарований, піднімаючись.

– О, не переймайся, незабаром говоритиму твоє ім’я.

– З якого дива?

– Скоро зрозумієш.

– Чого такий щасливий?

Геліос похитав головою, загадково усміхаючись.

– Гаразд, гаразд, я зрозумів, не скажеш. Нам час повертатись. Виведеш?

– Авжеж. Руку. І ти, дитино. Вуаля!

Вони знову стояли в королівському саду.

– А одразу так не можна було зробити?

– Випробування, дівчинко. Випробування.

– Він хизувався Ілюзіоном. – Пояснив Жадеїт.

– Хлопче…

– Мовчу.

– Навідуйте мене, поки можете. Добре?

– Ми прийдемо, як буде час. Разом або окремо.

– Добре. Приходьте. Я буду ждати.

***

Повернувшись у дім Кунцита, вони застали господаря за зборами.

– Знову щось сталося?

Айс на кивнув, махнув на привітання Усаґі, яка поквапилась до своєї кімнати, щоб зв’язатися з друзями.

– Південна Америка, люди зі свити Нефрита зникли.

– Ідете удвох?

– Сапфір відправляє з нами своїх. Цоїзит залишається з принцом.

– І Берил.

– Так, – Кунцит поморщився, – і Берил. Як пройшла зустріч? Щось дізнався?

Нічого підступного Жадеїт не знайшов. Форест закохана в Ендіміона, тому всіляко нав’язується, що хлопця тільки відлякує. Терпіти не може Цоїзита, недолюблює Нефрита, поважає, хоча й побоюється Кунцита. Але він не може розтулити рота і сказати це, бо тоді йому нема сенсу тут залишатися. Якби не хотілося побути егоїстом, але не можна залишати Усаґі тут. Вона має повернутися до матері. А для цього їм потрібно зустрітися з принцесою Нехеленією. Тому…

– Не встиг її прочитати. Вибач.

Кунцит здивовано глянув на Цукіно.

– Ти надто цим переймаєшся. Це ми звалились на голову з таким проханням, а в тебе справи. Донька. – Жадеїт слабко усміхнувся. – Гадаю, Цоїзит тобі трохи заздрить. І не тільки він. Для лорда-хранителя мати дитину невимовна розкіш.

– Ваш обов’язок душею та тілом належати принцу. – Зітхнув Цукіно. – Якби у вас були сім’ї та діти, то ви б завжди мали обирати принца, навіть якщо для цього довелося би пожертвувати рідними.

– Так. – Кунцит кивнув, перевіряючи речі. – Тому й заздримо, радості інших людей нам або не доступні, або не зрозумілі. Я дам тобі доступ до ШІ.

– Це якось… занадто. Така довіра до незнайомої людини.

– Чому ж до незнайомої? Після того, як ти мені пику набив, по-моєму, я тебе добре знаю.

– Один раз було.

– Двічі. І другий раз був прямо на прийомі, на очах у гостей.

– Справді. – Жадеїт похитв головою. – Добряче я тоді вмазав.

– Не думав, що тебе можна розізлити.

– Я теж тоді не думав, що таке можливо.

– Так, доступ я тобі дав. – Здалося, що Кунцит не звернув уваги на слова Жадеїта. – Якщо щось знадобиться, можеш зі мною зв’язатися.

– Яка честь, капітане.

– Останній раз, коли ти таке сказав, я отримав по обличчю. – Криво посміхнувся Айс, діставши артефакт для переміщення. – До…

– Кунците! Будь обережним.

Далі буде…

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.