Втрачене дитя

Авторка: Silver Raven

Фандом: манґа/аніме «Сейлор Мун»

Персонажі або пейрінг: Жадеїт, принцеса Сереніті, принц Ендіміон, Кунцит та інші

Рейтинг: R, можливо буде NC-17

Жанри: гет, слеш (яой), фемслеш (юрі), романтика, фантастика, фентазі, AU

Попередження: OOC, зміна статі (gender switch)

Дисклеймер: герої манґи/аніме мені не належать, я ними пограюсь і поверну на місце

Розмір: максі

Статус: пишеться

Розміщення на інших ресурсах: пишіть, там розберемося

Опис: Обставини склалися так, що лордом-хранителем принца Ендіміона Жадеїт не став, але він про це не шкодує. Молодик воліє триматись подалі від королівської сім’ї та її вартових, однак це триватиме не довго…

Увага: Даний текст може містити нецензурну лексику, сцени насильства, натяки і/або описання одностатевих зв’язків та інших недитячих стосунків. Ви попередженні й усвідомлюєте, що робите, коли читаєте його.

Жадеїт, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Сейлор Мун

Зображення знайдено в Інернеті

Останнє оновлення 31.12.16 – розділ 5

Палац, Сейлор Мун, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Жадеїт

Пролог

За вікном авто панувала ніч. Чорне небо рясно всіяне зорями, наче темну і м’яку тканину покривали маленькі іскорки чи то вогню, чи то коштовного каміння, затягнуло хмарами – і Місяць, око, що ніколи не спить, не дивився на Землю. Від цього людям, які вірили в те, що місячні жителі спостерігають за ними день і ніч, стало легше дихати. Жадеїта це мало хвилювало.
Хоча, варто сказати, що чорне небо з цяточками зірок і Місяцем іноді будили в ньому емоції. Серце юнака заходилось шалено стукотіти у грудях, робилось якось млосно і тепло, і здавалося, що от-от виростуть крила. Таке рідко бувало. Часто-густо йому було все одно до того, що відбувається у світі. Навіть якби цунамі накрило королівський палац з усіма гостями. Смерть стількох людей Жадеїта не схвилювала б. Навіть те, що серед гостей ходить його батько, хлопця мало зачепило б. Такій він уже є. Його дар безжальний. Безжальний, як до людей, у чиї душі він зазирає, так і до самого юнака, у якого випалює почуття. Чим глибше Жадеїт занурюється, тим більше дар перетворює його на ляльку. Скоро він стане пустим всередині, як порожня посудина. Порожня оболонка.
Небагато людей для хлопця мали значення. Разом з ними він відчував себе людиною. Здавалося що тільки поруч з ними йому вдавалося нормально дихати. На повні груди. У такі миті обдарований навіть вірив, що життя прекрасне. В окрему категорію можна віднести неньку. Жадеїт рідко зустрічався з матір’ю, вони більше говорили по віоду і в особливо вдалі дні їхні розмови тривали цілу годину. Хоча зазвичай їм давали не більше п’яти хвилин. Але навіть ці декілька хвилин були для нього як ковток свіжого повітря у темному, запліснявілому підвалі. Окрім тих людей, про яких хлопець може сміливо сказати, що він їх любить, була ще одна категорія. Про цю категорію Жадеїт не здогадувався, поки не зустрівся з Кунцитом Айсом. Тепер обдарований може сміливо говорити, що є люди, які доводять його до сказу. Юнак і сам не очікував, що хтось здатний так дратувати. Тим паче його. Майже без емоційного, мало кому вдавалося вивести його з рівноваги. А якщо відверто, то нікому… крім Кунцита Айса.
– Пане?
Жадеїт кліпнув очима, і поглянув на Джулію, свою охороницю. Жінка повернулась до нього, не звернувши ніякої уваги на мимрення Джорджа, який вів автомобіль.
– Як Ви? – запитала вона.
– Не знаю, – знизав плечима юнак.
Він би і хотів сказати, що все добре. Але ні, аж ніяк не добре. Обдарований почувався ображеним. Чому покарали тільки його? Їх там було двоє! А на горіхи отримав лише Жадеїт. А от капітану лордів-хранителів навіть слова не сказали. Клятий Айс! Також хлопець не міг сказати, що все нормально. Його розуміння норми відрізнялось від того, що за норму сприймали інші люди. До того ж, Джулія і Джордж входили до тої групи людей, яких він любив і які добре його знали. А ще добре усвідомлювали хто його батько і встигли зрозуміти чого той бажає. Жадеїт передчував чергову важливу розмову. Щедро всипану незадоволення, гнівом і як апогей всього з мамою зустрічі не буде. Як і короткої розмови по віоду. Вони не розмовляли уже півроку, а це означало, що обдарований уже шість місяців вів себе не так як того бажає батько. Чергова…
Світло.
Жадеїт моргнув. Автомобіль?.. Ні, надто яскраво. Хлопець глянув у бік – стало світло як у день. Дерева більше не були чорними постатями у темряві. По хребту обдарованого забігали мурашки. Це було настільки незвично, що на мить він зосередився на цьому дивному відчутті, а потім закричав:
– Джордже!
Люди стрепенулись. Зачарованість дивним видивом не зникла повністю, але вони вже могли думати. І водій втиснув гальма до самого низу. А Джулія потягнулась до пістолету. О так, Жадеїт лише претендент на місце лорда-хранителя, але знайшлися б якісь божевільні, що спробували б його… подіти кудись.
Авто наче на щось налетіло. Жадеїт відчув як труснуло автівку, наче вони влетіли в бетонну стіну. Його жбурнуло уперед. Пасок вп’явся в тіло, затріщало, скреготнуло – і темрява.
Щось гаряче стікало по щоці. Липке і гаряче. Він потягнувся лівою рукою. І тягнувся, тягнувся, тягнувся. Здалося, що пройшла вічність перш ніж юнак торкнувся лиця. Пальці тремтіли, коли він зміг підняти голову і поглянути на руку. Кров.
Джулія! Джорд! Імена наче спалахнули вогнем у голові. Що з ними? Вони живі?
Він поглянув уперед – і завмер. Світло… гасло? Ні, вона наче стягувалось кудись. Як раз перед автівкою. Наче там хтось стояв…
Чиясь постать.
Біла постать…


Розділ 1

Усаґі важко зітхнула, глянувши на результат тесту. Тридцять балів. Її батько буде у розпачі. А це означає, що дівчині не світить жодна прикраса. Вона подивилася на ювелірний магазин, з якого щойно вийшла, і знову зітхнула. Школярка зім’яла папірець і пожбурила собі за спину.

– Агов, ґулькоголова, я тобі не смітник! – голосно сказали позаду.

– Це оданґо! О-дан-ґо! – скрикнула дівчина, повернувшись до хлопця, що розгортав її тест.

– Тридцять балів?! – пирхнув той.

– А-а! – вирвавши папірець із рук парубка, вона недобре зиркнула на нього. – Тебе це не стосується, фігляре! – і поквапилася піти. – Та хто ходить у смокінгу серед білого дня?! – гнівно пробурчала Усаґі Цукіно.

Поглянувши на годинник, дівчина засмутилась, але вирішила не тягнути кота за хвіст: краще вона сама розкаже батьку, ніж це зробить хтось із її знайомих або, не дай небо, вчителька! Сьогодні він мав повернутись додому раніше.

Усаґі тихенько зачинила двері, зайшовши в дім. Але їй не пощастило відкласти зустріч з батьком хоча б на декілька хвилин: Жадеїт Цукіно стояв у коридорі. Він з кимось говорив по  віоду.

– Ясно, – чітко мовив чоловік.

– Послухай… – попросив жіночий голос.

– Все, розмову закінчено. – Господар дому натиснув на тонку пластину віоду, вибравши щось – і той погас, перетворившись у дзеркало.

Усаґі знала, що її батько дуже не любить, коли його тривожать під час відпочинку. Особливо, коли причина незначна. Певно, невідома панянка сильно роздратувала Жадеїта Цукіно, якщо він повністю вимкнув віод, перетворивши останній у предмет інтер’єру. Коли вмикають функцію дзеркало, той не приймає дзвінки. Потім, звичайно, можна буде переглянути айді тих, що хотіли поговорити. Але зараз – це просто плесо.

– Ти рано, Усаґі, – повернувся до школярки чоловік.

Дівчина заціпеніла. Настрій у тата поганий, тому вона завагалась, не хотілося б потрапити під гарячу руку. Жадеїт примружився, оцінивши вид. Ні широкої усмішки, ні голосного вітання, голова опущена, а очі старанно вишукують тріщинки в підлозі.

– Незвично для тебе повертатись ще до вечері. – Заговорив він знову, давши світловолосій шанс самій все розповісти. Та виразно промовчала і бізнесмен спробував пригадати, що могло статися. – Сьогодні мали роздати результати тесту? – Школярка зітхнула – в яблучко! – Ясно. І що?

Молодша Цукіно витягнула з сумки зім’ятий папірець і протягнула батьку. Той уважно подивився на доньку, а потім уже на тест.

– Я… – вона не знала, що сказати. Жадеїт мовчав, Усаґі почала нервувати ще більше. – Я не… я… я… – Їй у цю мить було та-ак соромно. Тато стільки раз пропонував дівчині найняти репетитора, а вона все відмахувалась і говорила, що сама. Ну от і наслідок.

– Це найкращий твій результат з англійської, який я бачив за цей рік, – заговорив чоловік, помахавши папірцем перед носом доньки. – Прогрес на лице, але сама розумієш він не дуже. – Жадеїт похитав головою. – Мені варто найняти тобі репетитора? А може краще самому зайнятись твоїм навчанням? – запитав він.

Усаґі звела плечима. З репетиторами, щиро кажучи, у неї відносини не складалися. То вони їй чимось не подобались, то дівчина їх жахливо дратувала якимось чином. Щоразу результат був одним і тим же: вона знала предмет, поки ті торочили матеріал, та варто було знавцям щезнути з горизонту – і знання розсіювалось, як дим. Коли ж з нею займався батько, білявка не тільки добре знала уроки, дівчина гарно все запам’ятовувала і розуміла. Знання для неї не були просто набором слів чи формул. Тому молодша Цукіно любила, коли тато допомагав їй, але він дуже зайнятий своєю роботою…

– Зайчику, – покликав Жадеїт. – Що будемо робити?

– Не знаю, – сумно мовила вона.

– Час ще є, – заговорив чоловік, дбайливо склавши тест і віддавши його доньці. – Подумай. А ввечері скажеш. До речі, пані Міято приготувала нам обід.

– Я миттю! – сказала школярка, прожогом кинувшись до своєї кімнати.

Сім’я Цукіно проживала у двоповерховому гарному домі, що, здавалося, стояв посеред лісу. Насправді навколо ріс чудовий сад з розлогими деревами, розкішним газоном, який виглядав товстим, зеленим килимом і барвистими клумбами. Травень уже перевалив за середину і через відчинені вікна в будинок тік солодкий аромат квітів. Усаґі так квапилася додому, що не зупинялася на доріжці, щоб помилуватися садом. І тепер вона, перевдягнувшись, навіть не думала зупинятись біля вікна, блискавкою злетівши на перший поверх.

Кухня була однією з кімнат, якими не займався дизайнер. Жадеїт так розлютився побачивши вітальню, що викинув любителя моди геть. Після цього тому хлопцю довелося змінити професію, Цукіно зробив так, щоб жоден інтер’єр не постраждав од недбальства і сліпого наслідування модних тенденцій.

Кімната давала максимальний комфорт і виявилась напрочуд зручною. Як для кухарки, що готувала їжу Цукіно, так і для Жадеїта з Усаґі – бували дні, коли вони хотіли зробити для себе щось грандіозне без втручання інших. У них це виходило, щоправда потім батько з донькою вимивали всі закутки: після їх творчості кухня нагадувала поле бою.

Сьогодні біля плити вертілася пані Міято Широюкі. Повна жіночка середнього зросту. Чорне волосся з мало помітними мазками сивини зібране в ґульку, карі очі сяяли, коли вона щебетала про рідних, що навідались до неї. Кухарка жваво розставляла на столі обід, а Жадеїт спокійно кивав на її репліки. Усаґі не могла довго витримувати стрекотання пані Міято, а от її батько навіть не гнівався, наче його те зовсім не дратувало.

Старшому Цукіно ніхто б не дав його тридцять один рік. Він виглядав як мінімум на п’ять років молодшим. Високий, підтягнутий, вбраний зі смаком, з прикрас, якщо можна так сказати, лише годинник. На обличчі не було ні ластовиння, ні родимок, тільки мало помітні шрами на чолі, вони знаходилися ближче до правої скроні, їх прикривало волосся дивовижного кольору. Жовте, як пелюстки соняшнику. Школярка подумки називала батька золотокосим. Брови, які наче хтось пензликом вивів, були дещо темнішими, а вії короткими, густими і чорними. Очі дивовижного синього кольору. Глибокі та привабливі, як тепле море. Усаґі успадкувала його коси і очі, а в іншому, за словами тата, викапана мати.

– Я так сильно змінився за декілька хвилин? – спитав чоловік, поглянувши на доньку.

– Ні, – похитала та головою, підійшовши до столу. – О! Сьогодні якесь свято?

– Авжеж, ти прийшла раніше додому, – серйозно мовив блондин, – от пані Міято і влаштувала бенкет.

– Тату!

– А що таке? – невинно моргнув Жадеїт. – Це вагома причина для святкування. Не злися, доню. – Він тепло усміхнувся дівчині. – Пані Міято просто хвилюється, що ми не зможемо нічого приготувати собі на вечерю.

Жінка широко всміхнулась їм і, попрощавшись, поквапилась додому: гості вже зачекались її.

Старший Цукіно з’їв декілька шматків і, відсунувши миску, пив сік. Усаґі нахмурилась, останній місяць у батька майже нема апетиту.  Бували дні, коли він взагалі нічого не їв.

– Зайчику, не бери з мене приклад. – Мовив бізнесмен, помітивши, що дитина дивиться на нього. – Це не хвороба.

– А що тоді?

– Давай ти пообідаєш – і я все розкажу.

Школярка кивнула, батько виглядав напруженим, наче мало статися щось неприємне.

Закінчила вона швидко, після чого допомогла все скласти: їжу в холодильник, посуд у мийку, а звідти – уже чисту і суху – до шафи. Та почати розмову їм не дав дзвінок. Вони здивовано поглянули у бік дверей, Жадеїт миттю вискочив у коридор, увімкнув віод і переглянув айді – охорона не повідомляла про гостей. Ніхто не намагався з ним зв’язатися.

Цукіно належала мережа розкішних готелів і декілька торгових центрів. Вороги в нього є, навіть більше, чим треба. Але щоб охорона пропустила когось без попередження? І тривоги нема, сирена мовчить. Отже, їх обійшли. Знову обдаровані. А він думав, що одного разу тим вистачило з головою.

– Доню, йди нагору і зачинись в моєму кабінеті.

– Але…

– Поквапся, потім поговоримо.

Білявка кивнула і побігла в названу кімнату. Її батько не проста людина, він обдарований, прості люди таких називають магами. Якщо чоловік одіслав її, то тут буде гаряче. Того разу розтрощили весь перший поверх, дивно, що будинок встояв, – вони зробили все, щоб його зламати. Невже жах її дитинства повернувся?

Жадеїт зачекав декілька хвилин і пішов до дверей. Натиснувши на білу смугу поруч з одвірком, він поглянув на гладку поверхню перед собою. По ній пробігли іскорки, а потім з’явилось зображення гостей. Моргнувши і щипнувши себе за руку, світловолосий впевнився: не мариться.

Чоловік різко відчинив двері – гості не зникли, наче туман під сонцем. Стоять. Дивляться. Спокійні, наче нічого дивного не відбувається.

– Жадеїте! – голосно скрикнув найближчий молодик і підскочив до старого друга. – Як давно я тебе не бачив! – щиро усміхнувся рудоволосий, хитро зблиснувши блакитно-зеленими очима. Його темно-синя форма виразно підкреслювала світлу шкіру і була незвичною в Японії.

– Цоїзите, – обняв давно не баченого в реальності друга Цукіно, – чому не повідомили?

– Так не цікаво, – хитнув той головою і господар дому примружився щось запідозривши. – Не дивись так на мене! Якби ми кинули тобі звісточку, то тут уже сиділа б купа людей.

– Ви що, втекли? – поглянув бізнесмен на шатена, що на півголови вище нього. Той лише посміхнувся. Кинувши погляд на третього гостя, Жадеїт сказав: – Проходьте.

– Вибач, що тривожимо. – Голосно мовив Цоїзит Кіцуне. – Де твоє золотце? У школі?

– Ні, вона тут. – Батько Усаґі поглянув у бік віоду, але вирішив відкласти зустріч його друзів з молодшою Цукіно. – Що сталося?

– Наче ми просто не можемо тебе навідати! – сплеснув руками рудий.

Золотокосий підняв брову, без слів висловивши: та що ти таке кажеш? Уперше за стільки років? Та ще і без Кунцита, але з ним? О, вірю-вірю.

– Так що репнуло?

– Який ти не чемний, – важко зітхнув лорд-хранитель Півдня.

– Наступного разу, Цоїзите, я встелю все червоними килимами, розкидаю пелюстки троянд і запалю пахощі. – Пообіцяв господар. – Ідіть за мною. – Він привів їх до вітальні. До просторої і дещо моторошної кімнати. Дизайнер використав тут темні кольори і це сильно діяло на гостей, а в Жадеїта все руки не доходять змінити тут усе. – Розповідайте.

Нефрит і Цоїзит переглянулись. За декілька хвилин шатен припинив пускати бісиків рудому і поглянув на їх давнього друга.

– У нас проблеми, – сказав він, на мить прикривши карі очі. – Потрібна твоя допомога.

– Ти впевнений, що ви не помилилися? – Цукіно здивовано поглядав на гостей. – Вам потрібна моя допомога?

– Крім тебе ніхто не зможе переконати його, що вибір нареченої для принца невдалий. – Пояснив лорд-хранитель Заходу.

– Кому конкретно я маю це доводити?

– Не капітану, це точно. Не прикидайся, Жадеїте. Ти його впізнав. – Нефрит Браун поглянув на чорнявого хлопця, що сидів на дивані між ним і Кіцуне.

Золотокосий чоловік звів плечима. Ще б йому забути як виглядає принц Ендіміон! О так, він не бачив його тринадцять років, але впізнав з першого погляду. Хоча тепер парубку сімнадцять і він одного зросту з Цоїзитом. Чорне, наче смола, волосся, очі темно-сині, як вечірнє небо в найвищій точці, на лиці жодної емоції. Він сидів так, наче проковтнув палку. Світлошкірий, якщо придивитись, то можна побачити сині лінії, по яким текла кров. Як на зло, вбраний у смокінг, а його супровід у формі, що підкреслювало – ця трійця не проста і явно не звідси.

– Сподіваюсь, ви не гуляли містом в такому вигляді? – Бізнесмен помітив, як лорди-хранителі відвели погляд. – Я мав здогадатися. Добре, поки що це опустимо. Скажіть краще до чого такий поспіх? Для одруження ще рано. Чи я чогось не знаю?

– Берил хоче отримати корону.

Жадеїт нахмурився і спробував пригадати хто це. Десь чоловік уже чув це ім’я.

– Це те дівча, що стало леді-хранителькою? – уточнив він. Трійця дружно кивнула. Здається, вона на шість років старша за принца. – Я з нею не зустрічався.

– Повір мені, вона чудовисько, – мовив Цоїзит.

– Навіть так? – вражено протягнув бізнесмен. Щоб рудоволосий таке сказав про жінку, мало статися щось дуже неприємне. До того ж, Цукіно бачив леді-хранительку в новинах, і на лиці вона гарна. – Отже, ви хочете, щоб я на неї поглянув і поговорив з королем. Але навіщо було приїжджати сюди? Могли б залишити мені повідомлення… Та-ак. Ви справді втекли?! – Кіцуне кивнув, Нефрит знову посміхнувся, принц відвів погляд. –  Що стало причиною того, що ви разом…

– З Мамору. – Не дав йому договорити Браун.

Жадеїт вражено моргнув, але більше нічим не видав своє здивування, закінчивши питання:

– …з Мамору покинули Америку і вирішили сховатись тут?

– Тобто ти нас не виженеш? – уточнив Цоїзит.

– Я подумаю над цим.

Раптом відчинились двері – до вітальні зайшла занепокоєна Усаґі. Вона не чула шуму бійки і тому вирішила перевірити, що відбувається. Коли спустилась, то почула голоси і пішла на звук.

– Вибач, доню, – піднявся з крісла Жадеїт, гості підскочили за ним. – Це мої друзі, які забули попередити, що навідають мене сьогодні. – Чоловік показав на трійцю, що уважно роздивлялась школярку. Він обняв дівчину однією рукою і широко усміхнувся. – Це моя донька – Усаґі Цукіно.

– Твоя ненька має бути на сьомому небі від щастя, – заговорив Кіцуне, наблизившись. – Чесно, ви двоє її здійснена мрія!

– Ми з нею якось про це не говорили, – зізнався Жадеїт. З матір’ю у нього доволі напружені стосунки, а з батьком – війна.  – Усаґі, це Цоїзит Кіцуне, саме він дарує тобі речі модного дому «Моя мила».

– І є його власником. – Засміявся рудий красень, обійнявши дівчину. Батько її вже відпустив, щоб уважно роздивитись емоції, які з’явилися на обличчі Мамору. – Яка ти гарна! – захоплено мовив лорд-хранитель. – А твій татусь ревнивий – жодної світлини мені не надіслав! Нема в тебе совісті, друже. Для такої вродливої дівчини потрібне все найкраще!

– Заведи собі дитину, тобі явно нікуди витрачати енергію.

– Якби це було так просто! – скруто зітхнув Кіцуне, відпустивши Усаґі. – Це ти у нас щасливчик, знайшов собі кралю і отримав таку лялю, а у нас тільки піраньї.

– Розширюй пошук. – Хитро посміхнувся Жадеїт і поглянув на доньку, що дивилась на шатена, той близько підійшов до неї. – Це – Нефрит Браун, усі ті розкішні квіти ти отримувала від нього.

– Як давно я тебе не бачив, Усаґі, – сказав чоловік і притиснув її до себе. – Ти копія свого батька. Далебі, друже, міг би і надіслати нам декілька фотографій, а то все на словах. Я й не уявляв, що вона така гарна.

Жадеїт нічого не сказав. На те у нього декілька вельми важливих причин. Підставляти друзів йому не хотілося, проблеми, що виникнуть, як тільки він спробує дещо розповісти, можуть закінчитись чиєюсь смертю.

– А ми вже бачились, – заговорив Мамору. – У тебе огидна оцінка за тест.

Усаґі почервоніла і, певно, зібралась кричати, та втрутився Цукіно.

– Це – Мамору, – широко посміхнувся світловолосий, – і він дуже хоче стати твоїм репетитором.

Школярка здивовано моргнула і недовірливо поглянула на хлопця.

– Тату, а ти впевнений? Щось він не дуже схожий на знавця англійської, – зауважила дівчина, зиркнувши на батька. Ой-ой, як же чоловік недобре посміхається – комусь буде дуже погано.

– Авжеж, доню. – Кивнув Цукіно. – Якщо він хоче отримати від мене допомогу, то посприяє тобі у вивчені англійської мови. Ти ж згодний, Мамору?

Той заморгав, до нього ще ніхто так не ставився, як цей старий друг його лордів-хранителів. Нефрит і Цоїзит ховали веселі усмішки: такого шокованого обличчя у свого підзахисного вони ще не бачили. Та іншого чоловіки від Жадеїта не чекали.

– Боїшся труднощів? – м’яко спитав бізнесмен, примружившись.

– Ні, – миттю озвався хлопець, прийнявши виклик, – не боюсь. Я зроблю так, що вона отримає найвищу оцінку!

– Чудово, – кивнув господар дому. – Усаґі, покажи нашому гостю місце, де ви будете займатись і підбери йому кімнату

– Все зроблю щонайкраще. – Кивнула молодша Цукіно і махнула парубку: – Ходімо!

Мамору підійшов до дівчини так близько, що вони стукнулись плечима, коли виходили з кімнати. На секунду для Жадеїта все зникло і він побачив на диво гарну мить, сповнену щастя і тепла. Чоловік, якому вже не раз його сила підкидала такі сюрпризи, нічим не показав свого здивування, спокійно поглянувши на хмурих друзів.

– Отже, прохання відвадити наречену не єдина причина вашої появи.

– Усе-то ти бачиш, – криво посміхнувся Цоїзит.

– Таке складно не помітити, – бізнесмен повів головою, наче показавши на обличчя лордів-хранителів. Ті кивнули, прийнявши до уваги слова чоловіка. – Кажіть.

– Королева Срібного Тисячоліття померла цього ранку.

Лице Жадеїта скам’яніло.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

Залишити відповідь