Втрачене дитя

Авторка: Silver Raven

Фандом: манґа/аніме «Сейлор Мун»

Персонажі або пейрінг: Жадеїт, принцеса Сереніті, принц Ендіміон, Кунцит та інші

Рейтинг: R, можливо буде NC-17

Жанри: гет, слеш (яой), фемслеш (юрі), романтика, фантастика, фентазі, AU

Попередження: OOC, зміна статі (gender switch)

Дисклеймер: герої манґи/аніме мені не належать, я ними пограюсь і поверну на місце

Розмір: максі

Статус: пишеться

Розміщення на інших ресурсах: пишіть, там розберемося

Опис: Обставини склалися так, що лордом-хранителем принца Ендіміона Жадеїт не став, але він про це не шкодує. Молодик воліє триматись подалі від королівської сім’ї та її вартових, однак це триватиме не довго…

Увага: Цей текст може містити натяки і/або описання одностатевих стосунків, якщо вони для вас неприйнятні – не читайте його. Також текст може містити сцени фізичного і психологічного насильства, обсцентну лексику й інші неприємні/шокуючі речі. Ви попереджені й розумієте, що робите, читаючи цей фанфік.


Палац, Сейлор Мун, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Жадеїт
Розділ 2

– Краще?

– Дякую, Нехеленіє. – Королева Місяця та володарка Срібного Тисячоліття нарешті змогла розслабитись. – Не очікувала такої підлості.

– Галаксія давно збожеволіла. Про що ти тільки думала, коли вирішила з нею зустрітися? Чи ж не бачила, що ненависть до всього живого охопила її?

– Думала, зможемо домовитися.

– О-о! – роздратовано протягнула старша сестра королеви. – Кажи вже правду! Думала, що зможеш її врятувати? Не вийде, сестро! Її потрібно знищити, а не рятувати. Чи хіба ти не чула, що говорили наші гості? Галаксія не зупиниться. Вона зруйнує все, до чого зможе дотягнутися!

– Я дала їй шанс…

– Завдати тобі шкоди! – обірвала Нехеленія. – Скільки вже пройшло? Вісім місяців? А ми так і не знайшли у чому проблема. Твій стан погіршується, а ми з Луною не можемо цьому зарадити. – Чорнокоса принцеса зітхнула. – Сереніті, ніхто, крім тебе, не зможе підтримувати захист. Скористайся кристалом, прошу тебе. Благаю, сестро, я не можу бачити, як ти марнієш!

Королева похитала головою.

– Сереніті!

– Не можу, Нехеленіє.

– Чи ти збожеволіла?!

– Срібний кристал мені не допоможе. Галаксія знала куди бити. А я не можу залишити без захисту свою кров.

– Яку ще кр… – Принцеса запнулась і недовірливо глянула на сестру. – Твою кров? У тебе є дитина? Чого ти мені не сказала? Де вона?

– До слова якось не прийшлося.

– Ха! До слова!.. – Нехеленія похитала головою. – Отже, дитина. Де сховала?

Сереніті повела рукою.

– Земля?! – скрикнула чорнявка. – Хоча розумно. – Сама собі відповіла вона. – І що тепер?

– Я слабшаю. Забери її. – І за мить додала: – Обох. Забери обох. – Принцеса дивилась на сестру вражено. Двоє? Як же вона… Коли встигла? Як приховала? – Поклич Луну.

– Жриця, – тихо мовила Нехеленія і кивнула своїм думкам. – Я скажу їй. І поговорю з землянами.

***

Космічний театр вражав пишнотою. Килимові доріжки в коридорах, світильники у вигляді неземних квітів і тварин, мозаїки, вітражі. Статуетки мармурові та позолочені. Дерев’яні панелі з різьбленнями. Через несправжні вікна можна дивитись на чорноту, розбавлену цятками зірок і милуватися Землею та Місяцем.

Ікуко і Кендзі в портальній кімнаті зустрів робітник театру вбраний у білий смокінг. Одразу ж поцікавився чи вони сім’я Цукіно, дружина підтвердила. Зараз вони крокували коридорами, оминувши натовп на вході до зали.

– Прошу сюди. – Молодик привів їх до ложі. Зайшов, пробігся пальцями по стіні біля дверей. – Насолоджуйтесь виставою, – з поклоном мовив робітник, перед тим, як залишив їх одних.

– Яка щедрість, – вражено промовив Кендзі. Потрапити в Космічний театр мріяли майже всі земляни. І тепер він розумів чому. Виглядало тут все надзвичайно гарно і пишно. – Жадеїт?

– Він не любить театри. – Скупо пояснила Ікуко.

Пан Цукіно стурбовано глянув на дружину. Гнівається? Либонь, даремно він так одразу ошелешив кохану своїм бажанням вивчити закриті території. Потрібно було почекати, підготувати, пояснити, але мовчати виявилось нестерпно, ото і бовкнув, не подумавши. Вона тепер і виставою не зможе нормально насолодитися, думатиме про його слова.

– Ікуко…

– Починається. – Дружина лагідно всміхнулась йому. – Потім поговоримо.

Кендзі більше полюбляв книги. Ні фільми, ні театральні вистави чоловіка не вражали, так що навіть від Космічного театру він не очікував нічого особливого. Але тепер зрозумів, що потрапити сюди мріяли не тільки через розкіш інтер’єрів. Ох недарма Мізукі Куро назвали Жовтою богинею Космічного театру. Вона вражала з першої секунди. Зачаровувала. Кендзі не міг відірвати від неї погляд.

І не міг повірити, що вона колишня жителька Землі. Мізукі Куро виглядала як справжня венеріана. Висока, світлошкіра, з синіми очима та жовтим, як золото, волоссям. Дорога операція, потім як мінімум два роки на відновлення. Знати б як виглядала Жовта богиня до того, як стала такою, то можна було б хоч приблизно сказати, скільки їй довелося витратити на генетичні модифікації.

– Чудова вистава, – щиро сказав Кендзі, поглянувши на дружину. Ікуко кілька разів плеснула у долоні та зиркнула на чоловіка. – Щось не так, кохана?

– Я рада, що тобі сподобалось. В інших театрах ми надовго не затримувались.

– Вибач, – дещо нервово засміявся Кендзі. Не міг же він зізнатись, що Жовта богиня зачарувала його! Очей не відвести. – Такого ще ніде не було.

– І то правда. – З якимось смутком мовила Ікуко, зітхнувши.

– Ходімо? Варто забрати Шінґо, поки вони з Усаґі не рознесли дім твого небожа.

– Вона поїхала у шкільну подорож. На три дні.

– І Жадеїт відпустив її без нагляду?

– Вона завжди під наглядом.

Кендзі розгублено усміхнувся. Усаґі рання дитина. Навіть дуже рання. Хто її матір чоловік Ікуко не знає. У Жадеїта ніколи не питав, той може так глянути, що вся охота говорити відпадає. Але те, що племінник над своєю донькою трясеться, знав добре. З одного боку Жадеїт Цукіно видавався справжнім деспотом. Того не можна, цього не можна, отакого не роби, там не ходи. А з іншого – панькав доньку безмежно.

Кендзі не втручався. То до Ікуко племінник прихильний, а йому міг влаштувати якусь неприємність. Дратувати обдарованого чоловік не хотів. Не те, щоб він вірив у плітки, але ті не могли з’явитись на пустому місці. До того ж, Жадеїт має особливий дар. І Кендзі точно не хоче  відчути його дію на собі. Журналіст нехотя, але зізнавався, що боїться. До біса страшно усвідомлювати, що хтось може прийти і зазирнути у твої думки, перебирати бажання, як буси на нитці, витягнути все, сором’язливо приховане від світу, і показати іншим.

За спиною щось зашурхотіло. Кендзі озирнувся – і підскочив на ноги.

– Пані! – розгублено мовив він.

– Ви хто? – нахмурилась Жовта богиня, окинувши поглядом ложу, наче когось шукала.

– Це мій чоловік, – Ікуко встала і повернулась. – Давно не бачилися, Мізукі. Як твої справи?

– Ікуко… – Важко було зрозуміти, що прозвучало в голосі Куро. Розчарування? Гнів? Сум? –Сім’я Цукіно… Дуже хитро. Я була впевнена, що лист надіслали…

– Якщо це тебе втішить, то він його отримав. – Обірвала Ікуко. – І віддав мені. Жадеїт не любить театри. А цей особливо.

– І тому прислав тебе?

– Ні, я просто давно хотіла тут побувати. Небіж вирішив мене потішити. Але більше так не роби.

– Ти про що? – незадоволено спитала Мізукі Куро.

– Не надсилай йому нічого. Не варто. Ти вже досягла успіху, не втягуй Жадеїта в свої ігри знову.

– Ой, лишенько! Ікуко, знову вирішила навчити мене, як жити. – Сплеснула руками Жовта богиня. – Але, дорогенька, я сама розберусь. Мені не потрібні поради.

Ікуко зітхнула, на мить заплющила очі, а потім знизала плечима. Її справа, хоче дізнатися, яким злим може бути Жадеїт, то хай продовжує.

– Приємно було побачитися, Ікуко, – мовила акторка і швидко зникла за дверима.

– Вік би тебе не бачити, – щиро відповіла пані Цукіно.

– Кохана, – Кендзі був збентежений. Дуже збентежений. Як людина, яка давно шукала відповідь на складне питання і раптом усвідомила, що відповідь була зовсім поруч. – Кохана, – повторив він, – Мізукі Куро мама Усаґі?

– Ні, Жадеїта.

Кендзі завмер, наче блискавкою отримав по макітрі. Ай справді, відповідь була близько. Тільки він дивився не з того боку.

***

Король Землі, чорноволосий пан із синіми очима, простував кабінетом. З одного кутка в інший. Крокував і думав. Думав і хвилювався.

– Володарю?

– Проходьте, не стійте на порозі. – Король зупинився, поглянув на хранителів. – Зі мною зв’язалась принцеса Нехеленія, вона говорила від імені своєї сестри і просила про зустріч.

– Коли? – поцікавився Алмаз.

– За два тижні. Вона з почтом прибуде у палац. Смарагд?

Леді-хранителька розплющила очі:

– Точно не можу сказати, але це якось пов’язано з Галаксією. Все інше як у тумані.

– Дякую і за це. – Король Олександр знову почав простувати по кабінету. – Є хоч якась можливість дізнатись про що буде мова? Рубіне?

– Це ж зі Срібного Тисячоліття, з ними не так просто, – похитав головою червоноволосий хранитель. – Я запитаю у свого супроводу, можливо вони щось побачать. Але…

– Жодних гарантій. – Втрутився Сапфір, поглянув на Алмаза і перевів погляд на Смарагд. – Твої, – синьокосий хранитель хитнув головою. – Твій супровід теж нічого не знає, як і наші. Хоча… твій улюбленець, той жовтоголовий парубок, може нам допомогти.

– Хочеш попросити його? – якось недобре посміхнулась Смарагд, перекинувши зелені коси на спину. – А не боїшся розгнівати наших гостей? Вони не дурні.

– Вони про нього не знають. – Зауважив Алмаз, головний серед хранителів. – Але маєш рацію, поява нового обдарованого без будь-якої причини викличе не одне питання у наших гостей.

– У принца знову проблеми з леді-хранителькою Берил. – Підказала Смарагд.

Король зупинився, поглянув на своїх захисників:

– Вона гарна дівчина.

– Без найменшого сумніву, – погодився Сапфір. – Дуже гарна, розумна і сильна обдарована, та місце хранительки не для неї. Не той характер. Не ті бажання. Вона непогано тримається, так, але що далі, то їй важче. Не бачу сенсу мучити дівчину.

– Тоді нам потрібні хранителі принца: Нефрит і Цоїзит. – Задумливо мовила Смарагд. – Вони спілкувались з Жадеїтом. І трохи недолюблюють Берил.

– А причина? – поцікавився Рубін. – Твій улюбленець, – лорд тицьнув пальцем у бік зеленокосої хранительки, – єдиний, над ким ми не маємо реальної влади. Жрець Богині був дуже серйозним. Я не хочу відчути гнів Геліоса.

– Ніхто не хоче, – похмуро кинув Алмаз.

Геліос, жрець Богині Нескінченості, матері усього сущого, тоді не жартував. Він і справді міг залишити їх без підтримки Храму, якщо вони ще раз спробують примусити Жадеїта Куро (хлопець, здається, змінив прізвище) до якихось дій. Алмаз досі згадує ті події з жахом. Не очікував він від завжди спокійного парубка такого спалаху емоцій. І тим більше ніхто не думав, що молодий обдарований попросить захисту в Геліоса. А той погодиться. На пам’яті Алмаза таке сталося вперше. До того дня жрець ніколи не втручався в їхні справи. Більше вони не ризикували. Жадеїт номінально знаходиться у супроводі Смарагд, але навіть леді-хранителька не часто звертається до нього, хоча хлопець доволі добре до неї відноситься.

– Хай перевірить Берил.

– Сапфіре, – похитав головою король.

– А це ідея, – підтримав Рубін. – Хранителька у принца з’явилась останньою. Її не перевіряли так, як інших. Зрозуміла причина. Упевнений, Нефрит і Цоїзит ще від себе щось додадуть.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.