Втрачене дитя

Авторка: Silver Raven

Фандом: манґа/аніме «Сейлор Мун»

Персонажі або пейрінг: Жадеїт, принцеса Сереніті, принц Ендіміон, Кунцит та інші

Рейтинг: R, можливо буде NC-17

Жанри: гет, слеш (яой), фемслеш (юрі), романтика, фантастика, фентазі, AU

Попередження: OOC, зміна статі (gender switch)

Дисклеймер: герої манґи/аніме мені не належать, я ними пограюсь і поверну на місце

Розмір: максі

Статус: пишеться

Розміщення на інших ресурсах: пишіть, там розберемося

Опис: Обставини склалися так, що лордом-хранителем принца Ендіміона Жадеїт не став, але він про це не шкодує. Молодик воліє триматись подалі від королівської сім’ї та її вартових, однак це триватиме не довго…

Увага: Даний текст може містити нецензурну лексику, сцени насильства, натяки і/або описання одностатевих зв’язків та інших недитячих стосунків. Ви попередженні й усвідомлюєте, що робите, коли читаєте його.


Розділ 2

Жадеїт пив каву. О шостій вечора. І це означало, що він нервував. Сильно. Усаґі дивилася на нього і занепокоєно поглядала то на Нефрита, то на Цоїзита. Можливо вона хотіла їм щось сказати, та не могла і слова вимовити.

– Тату? – нарешті повернувся до школярки голос.

Він поглянув на неї – молодша Цукіно задихнулась од того болю, що на мить зблиснув у його очах. Та чоловік швидко взяв себе в руки.

– Мені потрібно навідатись до старих знайомих, – сказав господар дому, піднявшись. – Візит може затягнутись, тому за вами двома наглянуть. Команда Джі вже їде. – Він помив чашку і поставив її на місце, після чого повернувся до своєї дитини. – Усаґі, йди за мною.

Вони шли до кабінету Жадеїта. Спочатку вверх сходами, потім коридор, а далі темні двері, які чоловік відчинив, пропустивши доньку вперед. Бізнесмен швидко пройшов до столу, витягнув запасний ключ і протягнув його Усаґі. У домі є кімнати, які наймані робітниці ніколи не прибирали: спальні молодшої Цукіно та господаря дому, а ще кабінет останнього. В них лад наводили власники і вони зачинялися, коли в будинку знаходились чужі. Школярка взяла ключ і запхнула до кишені: таке вже було, якщо вона хотіла десь заховатися від гостей, то вибирала кабінет батька. Тут багато книг – і вона могла годинами читати ту, що їй сподобалась, заховавшись од людей. Тільки батько міг сюди зайти, вона зачиняла двері, а в нього ключ. І тепер у неї.

– Віод, – чоловік ткнув у бік тонкої пластинки, що мерехтіла купою дрібних логотипів фірми, яка її створила. – Захочеш зі мною поговорити користуйся цим. Мій айді внесений до списку контактів під першим номером. – Усаґі поглянула на годинник батька – мобільний віод виконали на замовлення і надали саме такого вигляду. Мало хто з першого разу здогадується, що з цим предметом не так. До того ж, зазвичай такі віоди роблять як прикраси для вух. Наприклад, кафи. – Тримай, – Жадеїт протягнув донці брелок у вигляді зайця.

– У мене тепер ціла колекція буде. – Засміялась дівчина. У неї схожих на цього уже десять.

– То добре, – бізнесмен пройшов до шафи і витягнув звіди фотоальбом. – Подивишся потім. – Чоловік поклав його на стіл і підійшов до дівчини. Міцно обняв її. – Дивись без інших. – Віод на стіні пискнув, привернувши їхню увагу. – Ходімо, команда Джі прибула.

Джулія і Джордж уже говорили з гостями. Цоїзит і Нефрит випитували як їхні справи і чи не бажають вони повернутись до Америки, на що пара чітко відповіла ні.

– А якщо там буде Жадеїт? – поцікавився Кіцуне.

– Тоді подивимося, – мовила жінка і повернулася до господаря дому. – Доброго дня.

– Радий тебе бачити, Джуліє. Вітаю, Джордже.

– Мій пане, – скупо озвався сивочолий чоловік.

– Наглянете за двома шибениками?

– Авжеж, – кивнула чорнявка. – Ти ж згодна, Усаґі? – і підморгнула дівчині.

Старший Цукіно усміхнувся і, обнявши доньку, поглянув на друзів:

– Гадаю, нам уже час. Зайчику, бий без сумніву, – прошепотів чоловік школярці, коли відпустив її. – Мамору, бажаю успіху.

Усаґі опустила руку в кишеню і до болю стиснула ключ і брелок. Вона обожнювала Джулію і Джорджа, ті для неї стали бабусею і дідусем, але Жадеїт ніколи не залишав її надовго. День, два, не більше. І зараз, подивившись, як він з двома старшими неочікуваними гостями зникає за вхідними дверима, вона відчула себе беззахисною. Наче, варто йому було тільки переступити поріг, весь світ наїжився гострими шпичаками і не бажає приймати дівчину.

Цукіно моргнула, коли прямо перед собою побачила чорну тканину. Поглянувши вгору, вона зітхнула: чого хлопці такі високі?

– Що?

– Англійська.

– Точно. – Школярка подивилась на вбрання свого нового репетитора і знову зітхнула. – Тобі потрібен інший одяг.

– А що з цим не так?

Білявка здивовано роздивлялась хлопця. Він не розуміє? Дівчина покосилась на команду Джі, але пара зробили вигляд, що нічого дивного не відбувається.

– Я принесу тобі щось на заміну, це треба випрати.

***

Чорнявий пан простував кімнатою. Суворо звівши брови і стиснувши губи в тоненьку смугу, він думав про щось своє, навіть не помітивши, як міряє килим широкими кроками, в бажані заспокоїтись.

– Дідько! – гаркнув чоловік. – Це ще що за вихватки?! Куди вони ділись? Сьогодні Ендіміон мав зустрітися з Берил у тихому місці та поговорити. А тепер! – пан змахнув руками.

– Ваша Величносте, я впевнений, що для втечі у них серйозні причини.

– Тоді назви мені хоч одну, Кунците. – Король зупинився і роздратованим поглядом пройшовся по спокійному обличчю лорда-хранителя його сина. – Я мушу знати чому!

– Мій пан гнівається, – м’яко проговорила людина, що вирішила допомогти Кунцитові Айсу. – Не варто хвилюватися, велителю, Ваш син не потрапить у халепу.

– Смарагде, – мовив король Олександр, заспокоївшись.

– Так, мій пане? – ніжно усміхнулась незвичайна красуня. Її шкіра завжди біла, як молоко. Навіть коли вона ходить під пекучим сонцем без захисного крему. Засмагу жінка може зробити за допомогою косметичних засобів, але леді-хранителька короля пишається своєю білосніжною шкірою, змусивши багатьох панянок кусати губи від заздрощів. – Я виконаю будь-яку Вашу забаганку. – І вона на мить прикрила очі, махнувши зеленими віями.

О ні, це не туш. І не фарба. Її волосся переливалося всіма відтінками зеленого. Красуні дали ім’я Смарагд саме за це. Хоча її батьки мало за серце не схопились, коли побачили доньку. Лікарі їх заспокоїли і пояснили в чому причина такого незвичного кольору волосся. Хтось із родичів (дід або бабуся Смарагду) скористався можливістю і змінив собі зовнішність на генетичному рівні. Дуже рідко таке втручання проходить без наслідків для майбутніх поколінь. У когось із нащадків щось та вилізе. То волосся зелене, то вуха гострі, то зіниці як у котів тощо. Леді-хранительку часто приймають за нептунку.

– Ох, Смарагде, які забаганки, – відмахнувся король. – Мені б сина знайти.

Нефритові очі жінки спалахнули вогнем і вона засміялась.

– З ним усе гаразд.

Олександр і Кунцит поглянули на неї.

– Ти знаєш де він? – спитав володар Ілюзіону.

– Не можу сказати, – вона притисла палець до губ, – золотокосий буде лютувати.

Чоловіки нахмурились,  не зрозумівши про кого говорить Смарагд. Але ніхто не спав на думку. Король уже хотів запитати, коли зеленокоса панянка мовила:

– Берил тут.

– От лихо. Де…

– Вони вже там.

– Ходімо, Смарагде. До зустрічі, Кунците.

– Ще побачимося, Ваша Величносте. – Поклонився той.

Коли на його плече лягла рука, він різко підняв голову і побачив теплу усмішку на губах леді-хранительку.

– Ця проблема зникне дуже швидко. – Прошепотіла вона. – Готуйся.

І красуня поквапилась покинути кімнату до того, як лорд-хранитель принца отямиться і почне допитувати її. Кунцит повів плечем, він ніколи не розумів Смарагд. Та завжди бачила щось поза межею його розуміння. Айс не володів талантом провидця і, щиро кажучи, не дуже вірив у передбачення, тому її слова молодика не заспокоїли. Йому варто готуватися до складної розмови з королем. Він теж проти одруження принца з Берил.

***

Жадеїт ступив на землю і озирнувся на свій аер. Той виблиснув сірим боком корпусу, зачинивши двері. Ще дві секунди – і сяючі смуги згасли, вказавши, що він у стані сну. Повернутися в Америку порталом? Була така спокуса, але витратити половину резерву на подорож, а потім ще зустрітися з капітаном лордів-хранителів, королем, а перед цим познайомитися з Берил – у нього сил на це не вистачить! Літаком дуже довго. Тому Цукіно обрав аеромобіль. Не дарма ж він його придбав. Корпус нагадував тригранне вістря стріли. На двох аер стояв, а одне йшло поверху, схоже на гребінець і було значно менше. Жодних яскравих барв, якщо не брати до уваги блакитні смуги, що показували активний стан транспорту. І, на додачу, він призначений для перельотів групи людей (п’ять-шість осіб).

Чоловік повернувся до друзів, що вже підійшли до охоронця. Той здивовано на них дивився – аери дороге задоволення, не кожен ризикне купувати їх. На злітно-посадкових майданах стояло всього троє транспортних засобів цього типу, хоча розраховано більше ніж на сотню.

– Вітаю, – сказав бізнесмен, коли підійшов до них. – Жадеїт Цукіно, зустріч з лордом-хранителем Кунцитом Айсом.

Охоронець отямився, привітався і вніс дані до службового мінікому. Кіцуне і Брауна службовець знав, тому відзначив, що ті повернулись, і пропустив людей на територію палацу.

– Небо, як давно я тут не був, – прошепотів блондин.

Після того самого дня, коли його змусили обирати між Усаґі та службою принцу. Або – або. Без третього варіанту. Жадеїт вибрав доньку – і ще жодного разу не пошкодував про це. Зрештою, мрія стати лордом-хранителем принца ніколи йому не належала.

– І як тобі? – Цоїзит ішов поруч і помітив задумливий погляд друга.

– Не знаю, – чесно відповів синьоокий. Тут молодик ніколи не відчував, що належить цьому колу. – Це складно. – О так, він один з кращих обдарованих не міг знайти собі місця в палаці короля Ілюзіону і володаря планети Земля. Здавалося, що його майбутнє стати хранителем принца, зайняти місце лорда Сходу. Втілити мрію свого батька. – З кого почнемо?

– Гадаю, що…

– Берил. – Тихо сказав Нефрит, ставши з другого боку їхнього з Кіцуне золотокосого друга.

– Яка зустріч! – голосно мовила дівчина, розкинувши руки, наче зібралась обійняти їх трьох одразу. – Де були? Хто це з вами? Куди зник Ендіміон?

І вона ще щось питала, та Жадеїт не слухав. Світлошкіра. Не в уніформі, а в розкішній сукні, великі прикраси, що відразу впадають в око. Довге чорне, як крило ворона, волосся розпущене, карі очі підведені олівцем, косметики мало і вона вміє нею користуватися, підкресливши повні губи, зробивши погляд глибшим. Приваблива.

– Вітаю, моє ім’я Жадеїт, – заговорив чоловік, привернувши до себе увагу леді. Та здивовано поглянула на нього, але протягнула руку і він схилився, щоб ту поцілувати. У роті стало кисло. Перед очима пробігли сотні картинок, але молодик нічим себе не видав. – Я багато про вас чув.

Берил грайливо повела плечем і усміхнулась, роздивившись доволі симпатичного, на її думку, парубка.

– Ти була у короля? – спитав Цоїзит, недобре глянувши на леді-хранительку.

– Ще ні, – чорнявка поглянула на рудого.

Кіцуне їй ніколи не подобався. Браун і Айс теж. Ця трійця всяко заважає панянці стати нареченою принца. Берил точно знає, що вони сховали Ендіміона. Та ненадовго. Його Величність змусить їх повернути сина назад.

– Ходімо разом. – Запропонувала кароока.

– Я не проти, – кинув Жадеїт і пішов уперед. Цоїзит і Нефрит переглянулись і поквапились наздогнати друга.

У кабінеті володаря Землі виявилося людно. Його Величність розмовляв зі своїми хранителями, та замовк, коли до кімнати зайшла Берил у супроводі трьох молодиків. Олександр здивовано глянув на них і завмер, коли побачив людину, яку сам часто путав з венеріаном, хоча точно знав, що це не так. Жадеїт, претендент на місце лорда-хранителя Сходу. Він відмовився від усього заради маленької помилки. Тринадцять років минуло, і господар кабінету не міг повірити своїм очам.

– Жадеїте, ти вирішив повернутись до нас? – запитав Олександр.

– У наступному житні, Ваша Величносте. Можливо. – Озвався той, підійшовши ближче. – Щиро радий Вас бачити в доброму гуморі. Алмазе, Рубіне, Сапфіре, Смарагде, – Цукіно кивнув кожному хранителю, що стояли за спиною короля. Ті відповіли тим же. – Я прийшов поговорити.

– Якісь проблеми? – занепокоївся володар Землі.

Хоч його радник Рюноске Куро і чути не хотів про свого сина, сам король дуже хвилювався за парубка. Не варто було тоді змушувати обдарованого вибирати між місцем хранителя і донькою.

– Не в мене, – похитав головою бізнесмен і поглянув прямо у вічі батьку Ендіміона.

Жадеїт читав людей, як відкриту книгу. Бачив усе: гріхи, перемоги, щастя, горе, думки, бажання. Йому варто було лише торкнутися і скористатися своїм даром. Король кинув роздратований погляд на лордів-хранителів свого сина. Вони привели колишнього претендента сюди, щоб він поглянув на Берил.

– І як вона тобі?

Золотокосий дивився на Олександра і мовчав. Король збентежено поглянув на нього. Жадеїт, коли користувався своїм даром не міг збрехати про те, що бачив і відчув. А якщо він і слова не каже, то або думає, як правильно все піднести, щоб не відкрити таємниці, котрі нікого зайвого не мають торкатися, або все погано. Дуже погано.

– Ваша Величносте, – нарешті почав молодик з зовнішністю справжнього венеріана, – чи знайома Вам людина на ім’я Металія?

Король нахмурився і зиркнув на Берил, що вражено дивилась на сина Куро. Ніхто ще не говорив з правителем Ілюзіону так спокійно. Нікого чоловік ще так уважно не слухав. Вона не знала, хто цей золотоволосий, Олександр сам вибрав її колись, щоб вона зайняла місце леді-хранительки.

– Цього не можу бути, Жадеїте, я добре знаю цю дівчину, – похитав чорнявий пан, але в грудях стисло: парубок не міг брехати. – Вона не могла. – Тихо проговорив король.

– Мені прикро. – Бізнесмен підніс руку до рота, наче його нудило і заплющив очі. Картинки повернулись. Вони показували миті чужого життя, змусивши нутрощі зав’язатися у вузол. – Металія, – Цукіно розплющив очі, – пообіцяла їй допомогти стати дружиною принца. У Берил є одна з її настоянок.

Олександр дивився на дівчину, та гнівно поглянула на колишнього претендента і відкрила рота, щоб одкинути звинувачення. Король махнув рукою – і Рубін з’явився за спиною чорнявки, стиснувши плечі панночки. Та смикнулась раз, другий, а потім її м’язи замерзли під дією сили лорда-хранителя. Смарагд швидко підійшла до них. Зеленокоса стала шукати зілля.

– Ось, – за декілька хвилин красуня показала володарю маленьку пляшечку з чорною рідиною.

– Дай я подивлюся. – Король взяв настоянку та уважно почав її розглядати. – Металія робила. Навіщо, Бериле?

Та не могла нічого сказати, а Рубін і не думав її відпускати. Жадеїт поглянув у їхній бік і помітив, що до кімнати зайшов Кунцит. Біловолосий молодик спокійно обвів присутніх очима і зупинився на Берил і Рубіні.

– Щось сталося?

– Леді-хранителька зустрічалася з Металією. – Заговорила Смарагд, поглянувши на Айса. – І принесла з собою її зілля.

– Вона сама зізналася? – капітан хранителів принца поглянув на свою підлеглу, а потім на зеленокосу.

– Ні, про це розказав Жадеїт. – Мовила та.

Білявий поглянув на людину, що стояла перед королем. Зовнішність венеріана. Лише у тих волосся всіх відтінків жовтого, рідше білого. Жадеїт Куро. Був головним болем Кунцита усі ті роки, коли мав стати одним з лордів-хранителів. Бізнесмен, помітивши погляд, кивнув і знову став дивитися на Берил.

– Гадаю, ви зможете дізнатись, що вона задумала, – заговорив Олександр. По його голосу і не скажеш, що чоловік у розпачі. Чорнокоса – донька його друга – і король ніяк не хотів вірити, що дівчина свідомо пішла на такий вчинок. – Жадеїте, тобі підготують кімнату. Хочеш зустрітися з батьком? Він недалеко, я пошлю за ним.

– Не треба, – похитав головою Цукіно. – Якщо не бажаєте, щоб ми зруйнували Ваш кабінет, нас краще тримати якнайдалі один від одного.

Його Величність все-таки не втримався і закотив очі під лоба. Він сподівався, що ці двоє через стільки років знайшли спільну мову. Сумно, що це не так. Чоловік на мить звернув увагу на своїх хранителів, які вивели Берил з кімнати.

– Я гадав, що це змінилося. Він же навідував тебе в Японії.

– Не пригадую, щоб бачив його серед гостей, – Жадеїт спохмурнів. – Але довелося зустрітися з його… друзями.

– І як?

– Знайомство пройшло невдало. Особливо для них.

– Коли ви же помиритеся?

– Коли рак на горі свисне. Я до нього не піду, навіть якщо мені пообіцяють золоті гори, діамантові ріки та срібні ліси. Впевнений, що і він теж.

Король похитав головою: правда. Рюноске відмовиться. Що він лише не обіцяв раднику, щоб той помирився зі своїм сином – талант хлопця Олександру пригодився б, – але ні, той вперся, як баран. А тепер правитель Ілюзіону впевнився, що і Жадеїт на примирення не піде. Доведеться шукати інші варіанти залишити обдарованого тут.

Цукіно пронизливо глянув на володаря Землі, наче прочитавши його думки.

– Я чув про королеву Сереніті. – Заговорив він.

– Увечері повідомлять усім, – мовив король. – Після встановлення бар’єру вона слабшала дедалі сильніше. Не знаю, що там сталося, та кінець настав швидко. Дивно, що захист ще на місці. Але якби він зник, то Галаксія була б уже тут.

Чорнявий пан схрестив руки на грудях і подивився на свій стіл.

– Вони ще щось сказали?

– Нехеленія зі свитою бажає навідати Землю, причину цього скажуть при зустрічі.

– Хочете, щоб я був там?

– Так. Твій дар нам знадобиться. Я хочу знати, що вони задумали. – Король рвучко встав. – Нехеленія, хоч і сестра Сереніті, та ніхто не знає, що коїться в її голові. Ти тоді був ще тут і чув, що королева Срібного Тисячоліття і принцеса воювали між собою. Згодом, щоправда, все стихло, але я маю сумніви щодо  чесності молодшої сестри  володарки Місяцю.

– Я буду.

– Добре. – Олександр примружився. – Ендіміон у тебе?

– Можливо, – хитро посміхнувся Жадеїт.

– Отже, в тебе. Я пошлю за ним.

– Не раджу цього робити – чужих там не люблять.

– Хлопче, гадаєш, що мої люди не впораються? – засміявся володар Землі.

– Боюсь там нічого не залишиться. Ні від Ваших людей, ні від мого дому. – Дуже серйозно сказав золотокосий. – Тому буде краще, щоб ви трохи відпочили один від одного, – вів далі Цукіно. – До слова, він мені винен за допомогу.

– І що ти хочеш?

– Від Вас нічого, – усміхнувся молодик, – а принц допоможе моїй донці у вивчені англійської.

Король здивовано моргнув:

– І все?

– А більше нічого і не треба.

– Твоя воля. – Кивнув брюнет. – Можеш іти, кімната вже готова. Цоїзит і Нефрит тебе проведуть. – І після того, як синьоокий подякував, повернувся до Айса. – Кунците, ти щось хотів?

– Ні, – похитав головою той. – Просто зайшов.

– Ясно.

– До зустрічі, – попрощався капітан, покинувши кабінет і кинувшись наздоганяти двох лордів і одного колишнього претендента.

Трійця йшла і перемовлялась між собою. Кунцит згадав, як колись він виловлював їх по всьому палацу, а парубки старанно ховалися по всім куткам, як миші від кота.

– …дивно! – мовив Кіцуне, змахнувши руками. – Нащо їм до нас? Ми свою частину домовленості виконуємо чітко, без порушень.

– Ти просто про них не знаєш, – похитав головою Жадеїт, він добре розумів, що завжди щось та вилізе – і таке треба негайно виправляти.

– Е ні, я помічник Сапфіра і часто бігаю там. Ми робимо все як треба.

– Тоді справа в іншому. – Заговорив Нефрит.

– У чому? – спитав Цоїзит.

– Гадаю, їм потрібна допомога. – Відповів Цукіно.

– Цікава ідея. – Втрутився Айс – і трійця вражено поглянула на нього.

– Кунците, привіт, – знервовано сказав рудий, подивившись на шатена, що відвів погляд.

– Заважаю? – з мало помітною усмішкою запитав біловолосий.

– Ні, – відповів йому Жадеїт, на диво спокійно, навіть в очі глянув без роздратування. – Просто вони хотіли з тобою поговорити про дещо.

– І що це?

– Про те, що вони мені обіцяли.

– Жадеїте, я маю кожне слово з тебе лещатами тягнути?

– Не треба, – засміявся той, – мені просто подобається, як вони здригаються від мої слів.

– Друже, будь ласка, – попрохав Цоїзит, склавши руки перед собою, наче зібравшись молитись.

– Заспокойся, все добре. – І бізнесмен повернувся до капітана. – Вони пообіцяли мені, що ти поговориш з Рюноске Куро.

– Ти все-таки вирішив помиритися з ним? – здивувався Кунцит. Хіба декілька хвилин назад колишній претендент казав не зовсім інше?

– Ні, ні, що ти! Я хочу, щоб він залишив нас з донькою у спокої.

– Навіть так. А чому я?

– Він тебе обожнює.

Ти втілення його мрії, але цього Жадеїт не сказав. Чомусь не зміг. Кунцит не став допитуватись, і вони всі разом попрямували до кімнати Цукіно. Бізнесмен поглядав на капітана лордів-хранителів. Здається, у вісімнадцять він вірив, що переросте його. Дарма. Айс одного зросту з Нефритом, і якщо бізнесмен не знайде в собі таланту до левітації, то ніколи вже не буде вище нього.

Кунцит з формою носив ще і плащ. Все темно-синього кольору. Капітан теж світлошкірий. У нього біле волосся, білі вії, тому колись Жадеїт називав його блідою поганкою, подумки. Самогубцем молодик не був ніколи, а лорд-хранитель Півночі найсильніший земний обдарований, якого він знає. Від парубка тоді й мокрого місця не залишилось б. А тепер навіть думки такої не виникло. Авжеж, зовнішність у чоловіка дещо безбарвна, але очі – сірі, як грозове небо, – привертали увагу.

– Ось ми і прийшли! – весело заговорив Цоїзит.

Жадеїт поглянув на двері. Знайомі, до речі. Він притиснув долоню до квадратика поруч з одвірком. Той мигнув – і двері відчинились.

– Жартуєте? Це ж та сама кімната, де я жив тринадцять років тому!

– Точно, а це означає, що ми будемо поруч. – Підморгнув Кіцуне.

– Я гадав, що ви вже маєте власні будинки. – Пирхнув Цукіно.

– Іноді ми не встигаємо впоратися з усім, тому ночуємо тут. – Пояснив Нефрит.

– Точніше, нам дуже часто доводиться спати саме тут. – Похитав головою Кунцит.

– Ясно. Піду влаштовуватись. Я так розумію, все інше теж мало змінилось?

– Точно, – відсалютував другу рудий, відчинивши сусідні двері.

Жадеїт зайшов до своєї кімнати. Нічого не змінилося. Хтось витирав пил. Кімната невелика, вміщує ліжко, шафу і стіл зі стільцем. На протилежній, від вхідних дверей, стіні вікно, прикрите білою тканиною з квітковим візерунком. Стіл стоїть під ним. На стільці досі знаходиться його форма. Біла з синьою каймою. Це означало, що він лише претендент. Як вона ще не струхла? Хоча робили її з якісного матеріалу. Скільки там обіцяли? Років тридцять. Черговий скажений дослід. Ліжко перестелили, але білизна схожа на ту, що була колись. Чи мо’ його пам’ять підводить? В шафі висів одяг. Не той, що тринадцять років назад. Все-таки розмір у нього змінився. Біля шафи знаходились ще одні двері. Вони вели у ванну кімнату. Зазирнувши і запевнившись, що там теж нічого не змінилось, Цукіно пішов до ліжка. Він утомився. Все потім. І душ теж.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

Залишити відповідь