Втрачене дитя

Авторка: Silver Raven

Фандом: манґа/аніме «Сейлор Мун»

Персонажі або пейрінг: Жадеїт, принцеса Сереніті, принц Ендіміон, Кунцит та інші

Рейтинг: R, можливо буде NC-17

Жанри: гет, слеш (яой), фемслеш (юрі), романтика, фантастика, фентазі, AU

Попередження: OOC, зміна статі (gender switch)

Дисклеймер: герої манґи/аніме мені не належать, я ними пограюсь і поверну на місце

Розмір: максі

Статус: пишеться

Розміщення на інших ресурсах: пишіть, там розберемося

Опис: Обставини склалися так, що лордом-хранителем принца Ендіміона Жадеїт не став, але він про це не шкодує. Молодик воліє триматись подалі від королівської сім’ї та її вартових, однак це триватиме не довго…

Увага: Даний текст може містити нецензурну лексику, сцени насильства, натяки і/або описання одностатевих зв’язків та інших недитячих стосунків. Ви попередженні й усвідомлюєте, що робите, коли читаєте його.


Розділ 4

Смарагд не квапилась. Ішла повільно, думками повернувшись у минуле.

Ендіміон не єдиний син короля. Самому принцу ніколи не говорили про старших дітей Олександра. Та, якщо чесно, мало хто пам’ятав про них. Пройшло уже більше тридцяти років, у світовій мережі мало було інформації про двох старших принців. Вони загинули ще маленькими. Підозрювали, що це зробила Металія, але довести не вдалося. Жінка вміло приховує сліди. Тому Ендіміону почали підбирати лордів-хранителів ще до його народження. Першим став Кунцит Айс. Сильний обдарований, про нього йшла слава по всьому світу. Молодий, могутній і вірний. Трьох інших обрали ще до двох років. Цоїзит і Нефрит стали лордами-хранителями, а от Жадеїт опинився серед претендентів і навіть не підозрював, що все було уже вирішено. Як тільки йому виповнилося б вісімнадцять років, хлопець зайняв би своє місце поруч з Ендіміоном. А до того часу він ходив між інших претендентів, яких набрали не тільки для виду, а ще і для перевірки умінь.

Вибрали Жадеїта не тому, що його батько Рюноске Куро служив королю. Хлопець має дар читати людей. Бачить їхнє минуле, знає їхні бажання і мрії, поринає у вир думок і емоцій. Хто б відмовився від такого обдарованого? Усього одне слово – і той розповість про всі таємниці. Про самого підлітка не думали.

Смарагд не стала першою, почав усе Кунцит. Щось йому не сподобалося і капітан лордів почав протестувати проти кандидатури хлопця. Леді приєдналася пізніше.

Жінка рідко могла викликати видіння майбутнього сама, вони приходили непрошені. Спалахували перед очима і змушували її губитися в подіях, які ще не відбулися. Одні були яскраві, наче вона переглядала картинки або фільм, другі – наче заслані туманом, треті – настільки розмиті, що зрозуміти нічого не можна. Щиро кажучи, леді-хранителька нечасто бачила події, що стосувалися обдарованих. Це мало бути щось грандіозне і дуже важливе. Ще рідше вона бачила ситуація, що торкалися людей, які мали таке ж уміння як у неї. Видіння ж про Жадеїта з’являлись перед очима мало не щодня. Спочатку як розмиті картинки. Смарагд не могла зрозуміти, що бачить. Просто одного разу помітила золоті плями, які потім стали чіткіше, поки леді не усвідомила, що перед нею Жадеїт, на той час ще Куро. Чим ближче ставала та мить, коли хлопець мав стати хранителем, тим яскравіше жінка розуміла, що парубок помре.

Мало з тих, хто володів хистом читати людей, зміг дожити до п’ятдесяти років. Ще менше залишалися при своєму розумі. Хлопець із зовнішністю справжнього венеріана не дожив би до тридцяти. Його уміння надто глибоко проникало в людей, надто сильно впливало на свого господаря. Воно як вогонь. Поглинало емоції Жадеїта, перед цим проковтнувши бажання і мрії. Він тонув у темряві. Гаснув як свічка. Смарагд бачила його кінець так чітко, що мало не з’їхала з глузду. Щодня видіння смерті переслідувало її. Ніхто не слухав, ніхто не бачив. Хлопець був пустим, йому до краю залишалось всього крок – і щось сталося.

Леді-хранителька короля добре пам’ятає, що між Кунцитом і Жадеїтом сталася сварка. Останній завжди гостро реагував на Айса. Тільки тоді можна було побачити справжні емоції хлопця. Золотокосого відіслали додому, а наступного ранку Жадеїт, якого знала Смарагд, щез. Перед королем, Рюноске і всіма хранителями стояв хтось інший. Абсолютно незнайомий. Йому належало лице несправжнього венеріана, та той тепер не мав пустих очей і байдужого вигляду. Він лютував, відмовився від місця лорда-хранителя, від усіх почестей, тільки б самому виховувати доньку.

Радник зрікся сина. А Жадеїт гнівно відповів, що не дуже й хотілося бути дитиною такого батька. Після чого, поки всі остовпіли, вискочив із зали з малою на руках. Смарагд отямилась перша і кинулась за ним. Вона відвела їх до себе додому, заховала від усіх. Леді більше не бачила смерті. Перед очима розквітла зовсім інша картина. Цоїзит і Нефрит прийшли до неї вже підвечір. Цих двох обманути не вийшло, вони свого друга у біді не збирались залишати. І звинувачувати в чомусь теж. Утрьох вони допомогли Жадеїту разом з дитиною покинути Америку.

Смарагд зупинилась перед гарною альтанкою. Хранителька нікому і слова не сказала про свої підозри щодо матері Усаґі. І про дещо інше теж змовчала. Не її вина, що ніхто більше цього не помітив.

– Смарагде! – вигукнув молодик, що сидів у альтанці.

– Вітаю, Геліосе.

– Радий тебе бачити. – Усміхнувся чоловік. – Та, певно, щось сталося, ти рідко навідуєш мене просто так.

– Вибач. Я хочу про дещо попросити.

Світловолосий жрець відставив чашу з ароматним напоєм і поглянув на жінку, яка обережно сіла поряд з ним.

– Все так погано?

– З якого боку подивитись, – звела плечима зеленокоса.

– Розповідай.

***

Він з’явився рівно за півгодини. Не було спалахів, диму чи ще чогось. Усаґі тільки моргнула, а чоловік стояв посеред кабінету. Наче хтось змінив картинку. На одній просто кімната, на іншій виникла людина.

– Привіт, зайчику, – лагідно мовив Жадеїт.

– Ти мав мені сказати, – прошепотіла дівчина, опустивши голову. Горло стисло так, що от-от вона мала заплакати.

– Не міг, – похитав головою старший Цукіно, підійшовши. Він лагідно провів долонею по волоссі дівчини. – Сереніті заборонила. Один натяк на те, хто твоя ненька, – і мирне життя закінчилося б.

– Чому? – підняла голову школярка.

Обдарований зітхнув, на мить відвів погляд, а потім подивився прямо у вічі донці.

– Тоді все було дуже неспокійно. Одна іскра – і спалахнули б сутички. У нас зі Срібним Тисячоліттям були натягнуті стосунки. Зараз це трохи стихло, а тоді якби хто-небудь дізнався, що королева Місяцю заховала свою дитину на Землі, почались би великі проблеми. У них кращі технології, досвідченіші обдаровані, у нас харчові продукти, які їм конче необхідні, і майже три мільярди людей. – Жадеїт трохи помовчав. – Ми не входимо до Срібного Тисячоліття, вони не належать Ілюзіону. Складно повірити, що їхні жителі нам не вороги. Їм теж важко. Ще до мого народження було декілька конфліктів між Землею та іншими планетами. Зараз агресія пішла на спад, але ти, Усаґі, вагомий аргумент. Ти – принцеса Місяця, у тебе така ж сила, як у Сереніті.

– Я не обдарована! – підскочила дівчина і затрясла головою. – Ні! Ні-ні-ні. Я не обдарована!

– Пам’ятаєш, до нас навідалися непрохані гості?

– Це тоді, коли ви розтрощили половину дому?

Чоловік сумно усміхнувся і поправив доньку:

– Це коли ти розтрощила половину дому. – Школярка моргнула і хитнула головою. – На тобі купа оберегів, твою силу важко відчути. Потрібно зняти хоч половину талісманів, щоб відчути щось. Сережки, браслети, кулон, брелоки, ремінь. – Молодша Цукіно торкнулась вух, потім оглянула себе і підняла зляканий погляд на батька. – Так, це все обереги. Без них тебе давно б уже знайшли.

– Навіщо?

– Спадкоємиця престолу Срібного Тисячоліття це немало. Королева багато чим поступилась би, щоб ти залишилась живою.

– Невже ти нікому не говорив, тату? Невже ніхто не знає, хто я?

– Джорду і Джулії відомо, вони тоді опинились поруч і стали свідками, як королева відала тебе мені. А перша і остання людина, якій я сам розповів про тебе правду, загинула наступного дня після нашої розмови.

– Хто це був?

– Мій дід, Мінамі Цукіно. Після того я більше нікому нічого не говорив.

Усаґі хотіла щось ще запитати, але віод на стіні раптом пискнув, а потім голосно заграла стандартна мелодія. Чоловік одразу підійшов і потер чоло, коли побачив ім’я.

– От халепа. Доню, відійди трохи, треба поговорити з капітаном.

– Якого біса, Жадеїте?! – розлючено запитав хтось.

– Вибач, Кунците, з’явилась важлива справа, не міг відкласти на потім. Мені потрібно декілька днів, щоб усе владнати.

– Ти глузуєш?

– Ні в якому разі. Вони ще не прибули і в найближчі дні ми їх не побачимо. Все буде добре.

– Жадеїте…

– Будь ласка. Я повернуся з принцом Ендіміоном.

І в цю мить дівчина не витримала.

– Тут ще принц є?! Випадково не той чорнявий телепень, у якого немає хисту для передання знань іншим людям.

– Усаґі, це жорстоко, – стримавши сміх, заговорив Цукіно, поглянувши на білявку. – Але так, той чорнявий – принц. А зараз піди і передай іншим, щоб готувались до від’їзду.

Школярка вперла руки в боки, але батько не зітхнув, не відвів погляд, а вже його ніжне «будь ласка» змусило її квапливо покинути кабінет і виконати його прохання.

– Твій характер, – зауважив Айс, коли Жадеїт поглянув на нього. – Тільки ти, на відміну від неї, сказав, що телепень це я.

– Не було такого, – розгублено мовив обдарований, не згадавши нічого такого.

– Не прямим текстом, але я зрозумів, що ти хотів донести. – Кунцит усміхнувся. – У тебе буде два дні, постарайся вирішити свої справи якнайшвидше.

– Дякую.

Лорд-хранитель кивнув, після чого зображення зникло, а Цукіно полегшено зітхнув. Якби капітан вперся, виникло б багато проблем.

***

– Телепортація, кажеш… – Цоїзит Кіцуне, хоч і виглядав ще тим шибеником, немало чого знав. – Це не рідкість. Багато хто вміє телепортуватися.

– Так, – погодився Нефрит, – але Жадеїт не входив до їх числа.

– Маєш рацію. Та ми не знаємо чим він займався більшу частину свого часу.

– Бізнесом.

– Це очевидно, але не означає, що наш спільний друг не розвивав свої уміння і далі. Ти сам бачив як швидко він прочитав Берил. І те, що для нього це не пройшло безслідно, ми зрозуміли, коли Жадеїт проспав майже добу. До того ж, ні я, ні ти не знаємо, що золотокосий ще вміє.

Вони помовчали.

– А де Кунцит? – запитав рудий.

– Пішов вибивати для Жадеїта два дні.

– Гадаєш, зможе?

– Упевнений, з ним Смарагд.

***

Усаґі дивилась на свої іграшки. Їх дуже багато. І всі вони теж обереги. Дівчина насупилась, сіла на підлогу і уважним поглядом обвела кімнату. Речі, привезені батьком, займали багато місця. Вони лежали і стояли навколо неї, але тільки тепер білявка зрозуміла для чого це потрібно. Захист. Спосіб сховати її силу.

Вона не вірила. Ну яка з неї обдарована? Дурниці. Але тато брехати не буде. Може промовчати, недоказати чогось, але не обманює.

Вона принцеса, обдарована – і це не вкладалося в її голові. Життя, яке раніше здавалося простим і зрозумілим, враз змінилося. Тепер дівчина не Усаґі Цукіно, а спадкоємиця престолу Місяцю. Наступна королева. В один день вона зі звичайної (добре, не зовсім звичайної) школярки, стала невідомо ким.  Білявка знала Усаґі Цукіно, доньку Жадеїта, але уявлення немала хто така принцеса Срібного Тисячоліття.

– Зайчику? – дівчина смикнулась, коли почула голос батька. – Вибач, що злякав, але ти не реагувала на стукіт. – Сказав бізнесмен, пройшовши усередину і опустившись на коліна перед дитиною. Та підняла на нього очі. – Крихітко, що таке?

– Хто я тепер? – тихо прошепотіла школярка.

– Моя донька –Усаґі Сереніті Цукіно.

– Що?

– Це твоє повне ім’я. – Чоловік зітхнув. – Я колись розповідав тобі це, але ти була тоді малою, тому, гадаю, не пам’ятаєш. Перша володарка Срібного Тисячоліття хотіла жити вічно, хоча б у людських головах, тому один із її наказів змушує всіх принцес під час коронації змінити своє ім’я на Сереніті. Просто Сереніті, без цифр і будь-чого ще. Я не хотів, щоб ти мене забула і тому дав тобі два імені.

– Забула? – розгублено запитала Усаґі.

– Твоя ненька хотіла забрати тебе на Місяць, а я не мав би права з тобою зустрітися.

– Чому? Ти ж мій батько!

– Доню, я…

Хтось постукав у двері. Жадеїт на мить стиснув зуби і видихнув, після чого рвучко встав, щоб поглянути хто прийшов.

– Ваш аер прилетів, пане, – сказала Джулія. – Я навідаю школу зайчика, а Джордж вибере тих, хто візьме частину Вашої роботи на себе.

– Дякую. Як там наш гість?

– Нервує, – коротко відповіла жінка. – Як тільки ми закінчимо тут, то прилетимо до вас.

– Гаразд, – чоловік кивнув і повернувся до молодшої Цукіно. – Усаґі треба збиратися.

***

Кунцит стежив за тим, як приземляється аер Жадеїта. Нефрит і Цоїзит стояли поруч, обговорювали гостей, що от-от навідають Землю. Капітан мимохіть глянув на них. Чи то здалося, чи парочка і справді якась напружена? Він добре їх знав, тому імітація безтурботної розмови його не обманула.

Першим покинув транспорт принц. За ним вийшов Цукіно і допоміг спуститися юній білявці. Айс помітив як здивовано переглянулися Браун і Кіцуне.

– Друже, – першим подав голос Цоїзит, – я не думав, що ти прилетиш зі своїм золотцем!

– Так треба, – озвався бізнесмен, що обіг поглядом горизонт. – Бачили Смарагд?

– У вас якісь справи? – запитав Кунцит, наблизившись.

– Так, вона мала допомогти мені…

Договорити золотокосий не зміг, з’явилась леді-хранителька, що відразу ж привернула до себе увагу словами:

– А ось і я! Устигла тебе перехопити до того, як ти зустрінешся з Куро. – Жадеїт нахмурився. – Ходімо швидше, вам треба перевдягнутися.

– Він…

– Так-так, ходімо. Швидше!

Трьом лордам-хранителям і принцу залишилось тільки здивовано дивитись їм услід: Смарагд тягнула за собою Цукіно, а той вів доньку.

– Можете мені пояснити, що це було? – запитав капітан.

– Якби ми знали, – хитнув головою Нефрит, що був здивований не менше Айса.

***

Ритуальне вбрання не подобалося Жадеїту в шістнадцять, коли його привели до Ілюзіону вперше, сьогодні його думка не змінилась. Коли він був підлітком – одіж була легшою. Білий костюм з декількома яскравими камінцями був дещо незручним, але не важив стільки. Чоловік навіть здогадатися не міг, з якого дива його змусили одягнути це. Розкішне вбрання. Білосніжне, вкрите золотою вишивкою, з купою коштовного каміння. Важить, певно, кілограм двадцять, як не більше. Але Цукіно не ризикнув зняти його. Дві помічниці Геліоса його скрутять і одягнуть силою.

– Чудово виглядаєте, – защебетала одна.

– Вам личить, – підтримала інша.

Жадеїт подякував і, у супроводі двох панянок, попрямував до альтанки, де їх чекав жрець. Поруч з ним сиділи Усаґі та Смарагд. Дівчина-підліток у гарній білій сукні, а хранителька короля одягла свою форму. Геліос звівся на ноги.

– Ти змінився, – мовив жрець, оглянувши старшого Цукіно. – Ходімо, – і він протягнув руки золотокосим. – Вітаю вас в Ілюзіоні! – мовив чоловік, коли альтанка і палац короля Землі зникли. Вони стояли на доріжці, що ішла між квітів і вела до храму. – Ідіть за мною.

Будівля зустріла їх тишею. Помічниці Геліоса швидко зникли десь за колонами, Смарагд завмерла коло дверей, а сам жрець повернувся до сім’ї Цукіно.

– Я бачу, як моя мрія стає реальністю, – мовив білокосий. – Це велика честь, приймати тут принцесу Місяця. – Одна із помічниць підійшла до Усаґі, розпустили їй волосся і опустила на голову дівчини вінок. Різнобарвні стрічки спускалися до самої підлоги. – Тобі туди, дитя, – повів долонею чоловік і його асистентка подала школярці руку та повела її за собою. Геліос поглянув на Жадеїта. – У мене нема корони для тебе, тому… – на голову Цукіно теж опустився вінок. Без стрічок. Широкий, різнобарвний, але найбільше у ньому білих квітів. Тимчасовий лорд-хранитель згадав, що у короля Землі було схоже вбрання, тільки темно-синього кольору. І корона. – Опустись на коліна.

Золотокосий виконав прохання, в голові бухала кров, пульсувала у висках. Коли він погодився, то не думав, що будуть такі наслідки. Цього чоловік не очікував!

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

Залишити відповідь