Втрачене дитя

Авторка: Silver Raven

Фандом: манґа/аніме «Сейлор Мун»

Персонажі або пейрінг: Жадеїт, принцеса Сереніті, принц Ендіміон, Кунцит та інші

Рейтинг: R, можливо буде NC-17

Жанри: гет, слеш (яой), фемслеш (юрі), романтика, фантастика, фентазі, AU

Попередження: OOC, зміна статі (gender switch)

Дисклеймер: герої манґи/аніме мені не належать, я ними пограюсь і поверну на місце

Розмір: максі

Статус: пишеться

Розміщення на інших ресурсах: пишіть, там розберемося

Опис: Обставини склалися так, що лордом-хранителем принца Ендіміона Жадеїт не став, але він про це не шкодує. Молодик воліє триматись подалі від королівської сім’ї та її вартових, однак це триватиме не довго…

Увага: Цей текст може містити натяки і/або описання одностатевих стосунків, якщо вони для вас неприйнятні – не читайте його. Також текст може містити сцени фізичного і психологічного насильства, обсцентну лексику й інші неприємні/шокуючі речі. Ви попереджені й розумієте, що робите, читаючи цей фанфік.


Палац, Сейлор Мун, Втрачене дитя, фанфік Втрачене дитя, Жадеїт

Розділ 5

Королева Сереніті втомлено заплющила очі.

Галаксія. Що з нею сталося? З мудрою хранителькою галактики, яка допомагала у скрутні миті. Що змусило її з ненавистю і люттю поглянути на тих, кого вона раніше захищала?

Сереніті зітхнула, розплющила очі й гостро відчула свою слабкість. Усього кілька кроків до ліжка, та вона не мала сил звестися на ноги. Амебою лежить на кріслі. Немічна володарка Срібного Тисячоліття.

Вона невесело розсміялася.

– Я б літала на крилах од щастя, почувши хоч одну нотку радості. – Нехеленія зайшла до кімнати та спинилась перед кріслом. – Болить?

Сереніті хитнула головою.

– Слабкість.

Принцеса торкнулась чола сестри. Гарячий.

– Я говорила з королем Землі.

– Здивувалися?

– Гадаю, так. – Нехеленія по краплі ділилася з Сереніті своєю силою. – І, можливо мені здається, зраділи.

– Їх теж гнітить ця ситуація.

Принцеса кивнула. Вічна загроза. Поки жива Галаксія та існує створений нею новий порядок, буде можливість того, що до тих рано чи пізно доберуться. Серед них може бути зрадник або зрадниця.

– Твої… – Нехеленія замовкла на мить, підбираючи слова. Здавалося, що вона боялась заговорити про це голосно й зрозуміло. Наче існувала можливість, що невідомі зрадники десь поруч, за стіною, почують і невиправно нашкодять. – Де мені їх шукати?

– Вони чекатимуть у королівському палаці.

– Що?!

– Луна передала їм повідомлення. Вони будуть там, коли ти прибудеш.

– Упевнена, що це розумно? – занепокоїлася Нехеленія. – Земляни нам не вороги, але серед них багато тих, хто нас недолюблює. Вони можуть постраждати.

Сереніті всміхнулась.

– Не переймайся, ніхто не здогадається. Ти зрозумієш, коли побачиш.

Принцеса зітхнула, похитала головою, ні в чому не впевнена. Королева напружилась, поволі піднялася на ноги, обперлась на руки сестри і побрела до ліжка.

 

***

Усаґі покрутила головою, принюхалась і притулилась обличчя до подушки. Та ледь-ледь пахла м’ятою та її улюбленим полуничним шампунем. Прямо як у дома. Дівчина розплющила очі. Й аж підскочила на ліжку, усвідомивши, що їй не здалося. Вона у своїх спальні.

– То мені не наснилось. – Застогнала Цукіно.

Виходить, тато мав рацію, їм краще було поїхати удвох. Тоді шанс потрапити в халепу зменшувався.

Дівчина упала на подушку, зажмурилась. Ну до чого ж образливо! Вона так хотіла погуляти з друзями – і на тобі! Знепритомніла просто в них на очах. Нару й Уміно, мабуть, хвилюються. Інформаційний браслет завібрував, дипломатичні п’ять хвилин після її пробудження пройшли, пора вставати.

– Коли мені буде шістнадцять, я тебе знищу. – Пообіцяла браслету дівчина. Вона детально уявила, як ламає його і зітхнула. До шістнадцяти ще треба дожити. А до того світлого дня, коли можна буде зняти іслет і користуватися віодом, тонка смужка з незрозумілого матеріалу залишиться на її руці. – Та встаю! Встаю!

Усаґі встигла вмитися, перед тим як на браслеті з’явилися поперечні смужки. Повідомлення. Дівчина тицьнула в іслет пальцем.

Та-ак, кілька повідомлень од Нару. Уміно цікавиться її здоров’ям. Учителька теж цим переймається. А ще бажає не тільки байдики бити під час лікарняного. Усаґі недовірливо втупилась в останнє слово. Здається, вона щось пропустила.

Цукіно написала подрузі й однокласнику (Уміно хороший хлопець, хоч, бува, сильно дратує), і коротко відповіла вчительці. Зробивши вигляд, що не помітила слів «бити байдики». Та хто ж навчатись буде, коли є законне право відпочити?!

Униз Усаґі спускалася в хорошому настрої. Мугикала під ніс рядки з популярної пісеньки. Дівчина не очікувала нічого поганого чи бодай дивного, тому й заклякла, побачивши чорнявого парубка.

Той стояв біля вікна і замислено дивився вдалечінь.

Вона напружилась. Хто це? Гість? Чи один із тих покидьків? Усаґі хотіла тихо піднятися сходами та повернутись до своєї кімнати. Дівчина відступила назад, не відводячи очей від чорнявого, забувши про сходи, спіткнулась – і гепнулась.

Парубок різко повернувся.

– Ви як?

– Щоб тобі! – пошепки буркнула Цукіно, підскочивши на ноги. – Ти хто такий?

– Принц Ендіміон. – Посміхнувся чорнявий.

– І що Ваша Високість тут забула? – нелюб’язно поцікавилась Усаґі, потерши щоки. Червоні мабуть як маки.

– Чекаю, коли хранителі закінчать розмову з паном Цукіно.

– Татко вдома? – зраділа дівчина. Від такої новини аж дихати легше стало. Тато нікуди не поїхав! Він тут, поруч. Варто тільки покликати. І всі проблеми будуть вирішені. – Вони у вітальні? – чорнявий ствердно кивнув. – То ходімо на кухню, поснідаємо. Чи ти вже їв?

– Ні. – Чесно відповів Ендіміон. – А чому на кухню? Можна поснідати в їдальні.

– На кухні смачніше.

Принц кілька секунд дивився на спину жовтокосої дівчини, розгублено зиркнув у бік зачинених дверей і попрямував на кухню.

Усаґі витягувала з холодильника лотки з їжею. Кухарка приходила раз на три дні, готувала і заставляла полиці стравами. Розігріти вони могли й самі.

– Будь ласка, дістань тарілки з отої шафки. – Попросила вона. Поглянула на лотки, затим на гостя. – Скільки вас?

– Четверо.

Усаґі гмикнула та дістала ще один лоток. На сніданок має вистачити. А на обід щось замовлять. Якщо гості залишаться.

– Коли ви приїхали? – поцікавилася вона.

– Учора. – Ендіміон обережно брав по одній тарілці та виставляв на стіл.

Дівчина стежила за ним пару секунд. Знизала плечима і заходилася висипати їжу з лотків на тарілки. Затим по черзі ставляла посуд до мікрохвильової, щоб нагріти, розповідаючи хлопцю, що і звідки взяти.

Принц без спротиву виконував її прохання, час-від-часу поглядаючи на Усаґі.

На руці інформаційний браслет, отже, їй ще нема шістнадцяти. Невисока, не худа і не товста. Світлошкіра, синьоока, волосся жовте. Такого кольору як пелюстки соняшника. Можна було б, подумати, що вони пофарбовані, та по всьому виходило – її природній колір. Дівчина гарненька. Взяла багато від батька. Ймовірно, з роками вона ставатиме дедалі гарніша. Побачити б ще її матір – і про це можна було б говорити впевненіше.

– Ендіміоне! – гукнув хтось.

– Я тут. – Спокійно озвався парубок, закінчивши сервірування столу.

Усаґі виставила тарілки з їжею і зацікавлено поглянула на вхід. Якщо це справжній принц Ендіміон, то інші гості мають бути лордами-хранителями.

Першим увійшов рудоволосий чоловік на вигляд років двадцяти п’яти (обдаровані довго живуть, по зовнішності ніколи не вгадаєш скільки їм років). Цоїзит Кіцуне. Вона його відразу впізнала, як і шатена Нефрита Брауна. Татко про них розповідав.

Перед Жадеїтом увійшов високий світлошкірий чоловік із довгим білим волосся. Капітан лордів-хранителів. Кунцит Айс. Вона стільки про нього чула. Щоправда не від тата. Той про пана Айса говорив мало.

Тільки побачивши трьох хранителів, дівчина повірила, що хлопець справді принц, а не хитрун зі схожою зовнішністю.

– Доброго ранку, Усаґі. Як ти?

– Мені вже ліпше, тату.

– Могла б і ще поспати.

– Щоб ти гостей голодом заморив?

– Ніхто не ідеальний, – розвів руками Жадеїт.

– А от і ні – я ідеальний. – Цоїзит нарешті отямився від здивування (Ендіміон сам допомагав дівчині!). – Авжеж, Усаґі?

– Не знаю. – Знизала плечима дівчина.

– Ти просто самозакоханий.

– Нефрите!

– Я правду кажу.

– Припиніть. – Браун і Кіцуне замовкли. Ендіміон тихо зітхнув. Іноді він дивувався тому, як ведуть себе його хранителі. – Доброго ранку, Усаґі. Я – Кунцит Айс. Приємно познайомитися. – Капітан злегка поклонився.

– Мені теж. Я багато про Вас чула! І про Цоїзита Кіцуне! І про пана Брауна!

– З якого біса ти пан? – поцікавився рудий хранитель, ревниво поглянувши на друга.

– Бо я серйозний.

– А я ні?

– А ти веселий. – Втрутився Жадеїт. Богине, стільки років пройшло, а майже нічого не змінилося. Цоїзит і Нефрит чудова бойова двійка, поки не починають розбиратися хто ж кращий. – Давайте снідати, бо охолоне.

Їли з тихими перешіптуваннями за столом. Браун і Кіцуне говорили тихо і час-від-часу поглядали на принца, що сів поруч з Усаґі. Дівчина зрідка у нього цікавилась чимось незначним, Ендіміон чітко та тихо відповідав. Кунцит закінчив зі сніданком першим і, дочекавшись, коли доїсть Цукіно, запитав у Жадеїта, яким порталом краще дістатись до півдня Японії.

– Упритул до закритих територій жоден не веде. Через один із Токійських порталів можна дібратись до найближчого великого міста, а там уже найняти електромобіль.

– Кунците, ти справді хочеш піти один? – Цоїзит відклав столові прибори, прискіпливо глянувши на капітана.

– У вас з Нефритом і без того багато завдань. І жодне не виконане.

– Дались тобі ті завдання! Зникли обдаровані з твого супроводу!

– Саме так, з мого. Мені й розбиратись. І не зникли, а не виходять на зв’язок.

– Пройшло більше чотирьох годин. Не розумно йти туди одному!

– Ви не маєте права наражати принца на небезпеку. – Заговорив Жадеїт, котрий допомагав доньці прибирати зі столу. – Тому не можете разом з ним піти на закриті території. Не можете залишити його тут, хоча б один хранитель має бути поруч. І якщо ви не збираєтеся викликати сюди леді Берил, то варіантів у вас не багато.

– До того ж, Ендіміон має повернутись додому негайно, поки про його незаплановану прогулянку не дізналась королева. – Зауважив Кунцит.

– Трясця!

– Цоїзите! – Айс підвищив голос.

– Друже, – Жадеїт торкнувся плеча Кіцуне, – заспокойся. Поки Кунцит добереться до потрібного місця там уже чекатиме група обдарованих з почту леді-хранительки Смарагд.

– Як вона дізналась?

– Якщо в тебе раптом вилетіло з голови, то я теж входжу свиту леді Смарагд.

– Я не бачив твого імені в списку її людей. – Здивувався Нефрит.

– Я в особливому спискові. – Цукіно поплескав по плечу Брауна. – Не думав же ти, що про мене забудуть?

– А це зручно, – гмикнув Цоїзит, – обдарований зі свити, але не внесений у список. – Він поглянув на Нефрита, той кивнув.

Якщо Жадеїт щось знайде, то це будуть слова не просто колишнього кандидата на місце лорда-хранителя з унікальним талантом, а одного з людей леді-хранительки Смарагд. Слова одного з людей короля.

Далі буде…

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *