Залізна зима

Авторка: Silver Raven

Бета (редактор): нема

Фандом: Залізна Людина, Капітан Америка, Месники (кросовер)

Пейринг: Залізна Людина/Зимовий Солдат

Рейтинг: R

Жанри: гет, джен, слеш (яой), фантастика

Попередження: AU, OOC

Дисклеймер: герої коміксів/фільмів/мультфільм мені не належать

Розмір: планується максі

Статус: пишеться

Розміщення на інших ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Майже XD

Опис: Тоні на покинутій базі ГІДРИ знаходить кріокамеру із Зимовим Солдатом…

Увага: Цей текст може містити нецензурну лексику, сцени насильства, натяки і/або описання одностатевих зв'язків, та інших недитячих стосунків. Ви попередженні й усвідомлюєте, що робите читаючи його.

Залізна Людина, Залізна зима, Зимовий Солдат

У тексті можуть зустрічатися помилки й одруки, потім перегляну та виправлю.

Останнє оновлення 27 серпня 2017 – розділ 1.

Залізна Людина, Залізна зима, Зимовий Солдат

Пролог

Адреналін зник. Погас, як задута свічка. Біль розповзся сіткою по лиці, по грудям. Шкіра запала, наче він облився бензином і поліз у вогонь.

Рухатися у броні з роздовбаним реактором – важко. Тепер це тільки купа металу. Тоні зітхнув, скривився від різкого болю у грудях, і спробував зіп’ятися на ноги. Вийшло, щоправда він мало не впав на підлогу, коли його хитнуло вбік, але чоловік зміг знайти рівновагу і випрямився.

У скронях пульсувала кров. Люто пульсувала, пробуджувала головний біль і затьмарення.

Старк зітхнув знову. Цього разу обережніше, просунув праву руку під пахву лівої, пошкріб металевими пальцями по броні, поки знайшов потрібне заглиблення – і сильно натиснув.

Роуді, коли дізнався про таке оновлення, дивився на нього, як на телепня. Наче питав: чим ти думаєш?! І ще генієм називаєшся!

Тоні готувався от до такого випадку. Хоча, щиро кажучи, він не думав, що в реактор прилетить щит Кепа. Удар від містера Ідеальність. Від містера Патріота. Від містера Тоні-не-приховуй-від-команди-нічого-це-призводить-до-поганих-наслідків. А сам?

Старк похитав головою і потягнув грудну частину броні. Та голосно стукнулась об підлогу, коли Тоні просунув ліву руку під праву пахву і натиснув на дно заглиблення там. Далі стягувати частини броні стало легше.

«Треба допрацювати цю функцію», – майнула думка в голові темноволосого чоловіка. Він нарешті зняв броню повністю і звів плечима, коли холод потягнув до нього свої покручені пальці. Джет з Віженом має прибути десь за півгодини, Тоні покликав андроїда ще до того, як переглянув відео.

Геній пересмикнув плечима. Тільки одна згадка про відео скручувала його від болі та огиди. Неначе Старк ліз брудними пальцями до свіжої рани, не в силах чекати. Не в змозі заспокоїтись.

Він убив мою маму!

Ненависть піднімала голову і зазирала в його очі своїми. Білими. Сліпими.

Він хитнув головою, поморщився від гострих шпичаків, що вп’ялися в його скроні.

Тоні не міг залишатись на місці.

Тоні не хотів залишатись на місці.

Щит, виготовлений його батьком – Говардом, – лежав на підлозі, як вирок. Нічого вже не буде так, як раніше. Старк дивився на нього. Дивився – і бачив як щит піднімається на ним. Як гострий край наближається до нього. Як… Він був би мертвим, якби Кеп… ні, ні! Не Кеп. Навіть не Капітан Америка, Стів Грант Роджерс. От хто тут був. Він був би мертвим, якби Роджерс не ударив в реактор.

Тоні засміявся. Гірко. Більше схоже на крик. На плач.

Він мій друг.

Я теж ним був.

Чоловік замовк, проковтнув клубок у горлі та пішов кудись. Окрім болю і пустоти в грудях – він нічого не відчував.

Клятий Барнс! Він усе забрав! Знищив!

Тоні плентався світ за очі. Прямував коридорами, звертав кудись, поки не зупинився посеред лабораторії. Спочатку він не зрозумів, що сталося. Що вибило його зі стану глухої ненависті, болю і страшенної пустоти у грудях. Озирнувся, відмітив що стоїть посеред розгромленої лабораторії, але цей звук – гудіння давно не чищеної системи змусив чоловіка дивитись уважно. Двері! Он точно за завалами. Старк уже прикидав що і куди пересунути, коли помітив, що там є прохід. Пробравшись туди, Тоні штовхнув двері та зайшов до невеликої кімнати. З кріокамерою.

То виходить, що той тип мав рацію, – тут є Зимові Солдати?

Скільки їх там, окрім Барнса? П’ять?

Що ж, одного він знайшов. Залишилось ще чотири…

– Тоні, – покликали його і чоловік повернувся до андроїда, що перемістився до нього крізь стіну.

– Віжене, ти бачиш те, що і я? – запитав геній. Можливо, Роджерс зі старим другом його сильно відгамселили, от і бачить він не те, що є насправді.

– Кріокамеру, – відповіло дітище технологій і магії. Або божественного впливу Тора. – Зимовий Солдат?

– Так. – Кивнув Старк. – Можеш поглянути чи є тут ще такі заморожені з бажанням знищити все живе?

– Хвилинку.

Віжен знову пройшов крізь стіну, а Тоні дивився на скло, покрите з того боку морозними візерунками. Слухав надривне гудіння системи енергозабезпечення – і нерозумів, чому Зимового Солдата залишити тут, на покинутій базі, як непотрібну іграшку.

– Він один.

Геній кивнув, підійшов до камери і став розглядати її. Якщо можна перевозити цю штуковину без додаткових технологій, то зараз же він забере покинуту іграшку ГІДРИ з собою. Якщо – ні, то доведеться щось вигадати. Залишати Зимового тут небезпечно. Невідомо хто ще навідається сюди.

Оцінивши вигляд і помітивши, що шанс переміщення є і без додаткових систем Тоні попросив Віжена допомогти йому. Спочатку від’єднати і вимкнути систему енергозабезпечення, далі довелося почаклувати над кріокамерою – і тільки після цього вони попрямували на вихід. Точніше андроїд швидко перемістив замороженого Зимового Солдата, забрав костюм Залізної людини і щит Капітана Америки, і десь між цими подіями перемістив на джет Тоні Старка закутав того у плед, після чого підняв джет у повітря.

Сон потроху затягував генія у свою глибину, від чого думки ледь-ледь ворушились у його голові.

Їм цього не вибачать.

Йому точно. Він же Тоні Старк, Залізна людина. Квінтесенція зла на планеті Земля.

Залізна Людина, Залізна зима, Зимовий Солдат

Розділ 1

Можливо, якби лист надійшов пізніше, коли геній трохи б заспокоївся і добряче обдумав ситуацію, то реакція на текст була б іншою. Але у цю мить слова, виведені рукою Роджерса на папері, як щедра жменя солі на свіжі рани. У них чудилось глузування, прихована посмішка. Натяк на те, що без Месників, Тоні нічого не вартий.

І лють, що звернулась клубочком під серцем, підняла голову, потяглась усім тілом, обплела Старка, запекла у грудях.

Чоловіку відразу захотілося зателефонувати і розказати, як Стів-трясця-б-його-вхопила-Капітан-Америка підсунув йому і ще не одному десятку людей свиню своїм вчинком.

Він так хотів сказати: ну ти і виродок! Видихнути прямо в лице «брехливий покидьок»!

Тоні похитав головою, глибоко вдихнув і повільно видихнув. Лють пошкреблася під ребрами, як раз під тими, що тріснули від удару щитом і ще не загоїлись, але відступила.

Старк покрутив у пальцях телефон і перевів погляд на Роуді, який учився ходити за допомогою екзоскелета. М’язи перекочувались на руках чоловіка, вени набухли і чіткими лініями зміїлись під чорною шкірою. Віжен сидів десь над шахами і роздивлявся фігурки.

Вони зруйнували свою сім’ю. І не тільки її. Бартон щасливий? А Ленг?

Позаду щось пискнуло. Геній повернувся, прочитав повідомлення, виведене на один з моніторів, і кивнув. П’ятниця одразу почала діяти.

Темноволосий чоловік повернув лист у конверт, закинув той у коробку і запхнув туди ж телефон. Можливо він ним скористається. Коли-небудь. У далекому майбутньому. А найкращим варіантом було б – ніколи.

– Босе, з Вами бажає поговорити Росс.

– Дві хвилини хай почекає, – буркнув Тоні та став вибирати місце куди покласти коробку. Забере її з собою, коли буде їхати. У нього багато справ, а сюди можуть навідатися люди Росса. Так що не варто залишати схожі речі тут. – Давай, П’ятнице, – поклавши коробку під піджак, сказав геній. – Слухаю.

– Старку!

Генерал Росс не найгірший представник армії, але і не найкращий. Він доволі специфічна людина. Не дурень, хитрий і жадібний. Росс бажав сили і влади. І якщо другої чоловік отримав, хоч і не в тій мірі, якій хотів, то вимоги до першої мав завеликі. Він хотів мати силу суперсолдата, могутність Халка, здібності Ванди, костюм Старка (список можна продовжувати до нескінченості). Це можна помітити по його поглядам, словам. Держсекретар жадав цього, але не міг отримати, тому вирішив контролювати тих, хто мав.

На біду для Месників (і не тільки для них), Росс виявився не єдиним у своїх бажаннях контролювати таку силу. А Тоні не встиг вчасно зреагувати, тому тепер доведеться викручуватися з тим, що є.

– …завтра!

І кинув слухавку.

– Бувайте. – Махнув рукою Старк.

Авжеж він не слухав. Потім попросить П’ятницю увімкнути запис розмови. Тобто монологу.

Його увагу привернула інформація, яку штучний інтелект виводив на екран. Стосувалась вона «трофею», забраного Тоні з колишньої бази ГІДРИ.

Авжеж чоловік не став тягнути кріокамеру в особняк Месників, у нього достатньо таємних баз, на одну з них і відвіз нову «іграшку». Там приєднав до системи енергозабезпечення і звелів П’ятниці просканувати «трофей».

Просто дізнатись, що там дійсно людина. Зимовий Солдат. Заморожений боєць ГІДРИ.

– Що за дурня? – запитав у себе Старк.

Не помилився. Там справді людина. Яку заморозили у воді. Який телепень налив у кріокамеру воду? І навіщо? Проводили дослід? Чи зможе Зимовий Солдат повторити героїчний вчинок Капітана і ожити після сімдесяти років проведених у крижаній пастці?

– Босе…

– Що, П’ятнице? – нахмурився чоловік. Здалося, чи в голосі штучного інтелекту прозвучало занепокоєння.

– Сканування показало, що у людини немає лівої руки.

– О-о-о, – протягнув Старк. Фірмовий знак ГІДРИ? Усі наші найкращі бійці не мають лівої руки? – П’ятнице, знайди мені всю інформацію щодо Зимового Солдата. Усю, яку зможеш.

– Виконую.

А зараз можна послухати запис монологу Росса.

Так, претензії з приводу того, що він допоміг команді Роджерса втекти з в’язниці. Погрози. Знову претензії. Знову погрози. А, ось важлива частина. Завтра у нього зустріч з двома Россами. О десятій. Гаразд, часу якраз вистачить, щоб зустрітися з Павучком.

З Паркером негарно вийшло. Не варто було втягувати підлітка в бійку Залізної Людини з Капітаном Америкою. Та що зроблено, те зроблено. Не можна кинути хлопця напризволяще. Але краще тримати його подалі від Росса, Месників і Акта Реєстрації.

– Містере Старк? – голос водія й охоронця спокійний.

– Хеппі, завтра зранку хочу зустрітися з Паркером.

– Я йому повідомлю.

– Сам скажу.

– Містере Старк?! – голос Пітера тремтів. Стільки здивування. Стільки радості.

– Привіт, малий. Як ти?

– Мені вже краще!

– Радий чути. Зустрінемося взавтра?

– Так! Так, авжеж! А коли?

– Уранці.

– Е-ем… Я… мені у школу треба.

– Точно, – Тоні поглянув на календар, – забув, вибач. Тоді увечері?

– Так! А де?

– Хеппі скине адресу. До завтра.

– До побачення, містере Старк.

– П’ятнице, передай Хеппі, що зустріч з Павучком переноситься на вечір.

 

***

Що може бути гірше зустрічі з держсекретарем Россом? Тільки зустріч з двома Россами. Тоні нічого доброго не очікував. Либонь, тому три теки, що поклали перед ним на столі, змусили його напружитись.

– Що це?

– Списки. Перегляньте, будь ласка.

Старк взяв папку, що лежала посередині, розгорнув її та нахмурився. Імена, прізвища, вік, здібності, місце проживання. Чоловік перегорнув на останню сторінку і зупинився поглядом на цифрі триста. Взяв другу теку. Наверху першого аркуша заголовок «Ікс-люди». Більше чотирьох сотень імен у списку. Потягнувся до третьої. Розгорнув. І мало не задихнувся.

Одне з імен списку – Бартон, Лора.

– А цей для чого?

– Спосіб уплинути на рішення впертих, – сказав Таддеус Росс.

От власне цього Тоні й боявся.

Коли Старк говорив Роджерсу, що їм потрібний контроль, то він не мав на увазі те, про що ймовірно подував Стів, і не те, про що говорив держсекретар. Їм, людям з можливостями, які виходять за межі пересічного жителя Землі, справді потрібні межі, закони, захист, підтримка, навчання. Їм потрібно щось на зразок ЩИТа, але без ГІДРИ. Щось більш досконаліше, готове співпрацювати з людьми, які відрізняються від інших і здатні рознести половину міста, якщо не все. І не просто мати зв’язки з владою, а спілкуватися на рівних.

Ці думки у Тоні з’явилися після Альтрона. Нічого подібного не сталося, якби існувала така організація. Це був би не ЩИТ, якому геній не дуже вірив. І, як показав Кеп зі своїм другом, не дарма. Організація, що давала б упевненість у майбутньому. Тоді б видіння, наслане Вандою, мало б мізерний уплив, а якщо ні, то спеціалісти змогли переконати Старка у чомусь, або просто не допустили б створення Альтрона. Хоча за Віжена він вдячний. Що, відверто кажучи, не зменшувало його відчуття провини.

Якби не його зброя… Продана терористам без його відома, з легкої руки людини, яку він любив і яка замінила йому батька.

Якби помітив раніше – скільки смертей вдалось уникнути!

Якби не вів себе, як кретин… і те, що смерть дихала йому в потилицю мало заспокоює.

Якби думав трохи про тих, хто поруч (звернувся до лікаря і виспався б), то не повідомляв би терористу домашню адресу.

Якби не Альтрон… Месники зараз би стояли пліч-о-пліч і не дозволили б Россу та його прибічникам накинути зашморг на шию людей, які ще нічого не підозрюють. Хоча тут він можливо помиляється. Либонь, Роджерс уперся б, як віслюк (хай вибачить бідолашна тварина за таке порівняння), і без Альтрона. Там і Барнса вистачило. А ще Стів просто не усвідомив, що «ні» тут нічого не змінить. Або-або. Або вони дружньо втручаються, вносять зміни до Акту Реєстрації, або кажуть «ні» і все так же дружньо записуються у лиходії. До останнього Тоні не звикати, як його тільки не називали. Власне, якби ситуація стосувалась тільки Месників, то, можливо, «ні» спрацювало б. Але масштаб набагато більший. Більше тисячі імен. У Старка руки зачесалися взяти телефон і подзвонити Роджерсу зі словами, що у нього на руках списки людей, чиєю думкою цікавитись не будуть. Хочуть вони підписувати чи ні, але їх примусять підкоритися і зроблять злими бійцівськими собаками. Бо, бачиш, Стіве, ось списочок, де написано імена їхньої рідні. І якщо вони не погодяться, то вважай, що до скронь батьків, коханих, дітей (потрібне підкреслити) піднесуть пістолети, а там уже вибору не буде. Або майже не буде.

І знаєш що, Роджерсе, зміг би додати Тоні, вся та армія юристів, журналістів, блоґерів, зірок і багатьох інших тільки почала діяти. Авжеж Старк не скупився, та потрібен час.

А часу, Стіве, майже не залишилось. Красно дякую за це, трясця б тебе вхопила!

– Он як, – протягнула Залізна Людина, стиснувши на мить пальці на теках. Віддавати він їх не збирався. – Гадаю, краще спочатку поговорити. Розповісти про можливості, переваги, дати час подумати.

 

***

Пітер аж світився. Говорив, підкреслював свої слова жестами, сміявся. Тоні його майже не слухав, просто дивився. Підліток здавався таким щасливим, що геній навіть не міг підібрати порівняння. Як людина чиї мрії втілилися в реальність?

– То-о, – протягнув хлопець, зазираючи йому в очі, – костюм? Я можу його залишити?

Старк хотів уже сказати щось єхидне. На зразок, мені розмір не підходить, але гостріше. Та замість цього сказав:

– Авжеж, він для тебе зроблений.

– Клас! – Павук аж підскочив на сидінні автомобіля. – То я тепер Месник? Пройшов відбір?

– Рано ще, – засміявся Тоні.

– І нічого не рано! – забурчав хлопець.

– Рано, – серйозно сказав чоловік. Імені Пітера у списку не було. Поки що. Але три сотні людей уже внесені, і наймолодшій тільки вчора виповнилось чотири роки. – Є деякі проблеми, – вирішив пояснити Тоні.

– Це ті, через які ви з Кепом розбіглись?

Темноволосого на мить заціпило. Розбіглись? Ні, йому здалося. Авжеж, здалося. Паркер не мав на увазі, що вони з Роджерсом парочка, еге ж? Чоловік опустив окуляри і поглянув на хлопця з німим питанням: ти серйозно?

– Про це всі говорять. Що ви не знайшли спільної мови щодо Акту.

– Саме так, але і без цього є багато проблем, – сказав Старк, хитнувши головою. Підліток просто неправильно підібрав слово. – Деякі з них стосуються Месників, і б не хотів тебе втягувати в це болото. Не забороняю тобі знімати кошенят з дерев і переводити літніх людей через дорогу, бо це марна справа, все одно по-своєму зробиш, але попрошу бути обачнішим.

– Містере Старк!

Тоні всміхнувся, нахилився, щоб відчини підлітку двері, коли той його обняв.

– Планував дещо інше, – сказав чоловік, протягнув другу руку і притис хлопця до себе. – Але теж непоганий варіант. Пітере, будь обережним.

– Авжеж, містере Старк, – кивнув хлопець і швидко вискочив з авто.

– Хеппі, наглядай за ним.

– Так, босе.

І дати таке ж завдання П’ятниці. Бо геній не сумнівався, Павучок потрапить у якусь халепу, а про допомогу не попросить.

– Поїхали.

Спочатку Тоні навідався в особняк. Поговорив з Роуді, перекинувся кількома словами з Віженом, перевірив усі системи і тільки після цього попрямував на таємну базу, де знаходилась кріокамера із Зимовим.

Інформації щодо  цього «улюбленця» ГІДРИ багато. П’ятниця вивела йому всі дані, що знайшла. І прочитане наводило на думку, що припущення генія, філантропа і багатія не така вже дурня. Майже усюди фігурував Зимовий Солдат з металевою рукою.

Звичайно, може існувати декілька варіантів. Наприклад, що був тільки один Зимовий Солдат. Але знахідка Старка говорить про інше. Або, що Гельмут Земо не збрехав, тільки на тій базі Зимових не було. Окрім одного, якого чомусь «забули». І це дуже-дуже дивно. ГІДРА не та організація, до якої пасує слово «людяність». Її типові представники швидше убили б, аніж залишили в живих.

І з цим потрібно розібратися. Для початку – розморозити Зимового Солдата.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

Залишити відповідь