Автор: Raymund
Фендом: Ер Му “Звільнити цю Відьму”
Персонажі: Тімоті (Тіфіко, другий принц Сірого Замку) та інші
Рейтинг: R
Жанри: AU, фентезі, потраплянство
Попередження: ООС, насильство тощо
Дисклеймер: всі права на героїв і героїнь книги / мальопису належать правовласникам
Розмір: міді ~ максі
Статус: у процесі
Розміщення на інших ресурсах: звертатися до автора Raymund
Опис: Нині, справжня епоха розбрату та смерті. Королівство Ґрейкасл, занурилось в кроваву громадянську війну за трон, і з п’ятьох кандидатів залишилось лише двоє. Другий принц Тімоті Вімблдон і четвертий принц Роланд Вімблдон.
У цій громадянській війні, четвертий принц контролює лише західний регіон королівства. Але при цьому він зміг отримати підтримку простого люду, та створити нову професійну регулярну армію, яка завдяки розуму та наполегливості принца, змогла отримати у свої руки револьверні гвинтівки та гарматами. Загартовані у боях проти аристократів Західного регіону, армія стала тим, що є суцільною небезпекою для усіх.
У той ж час, Принца Тімоті підтримують практично усі аристократи Ґрейкаслу, вбачаючи у ньому захисника системи, де людина це ніщо, і вона має лише коритися їхній волі. Війська ж Тімоті перевершують армію брата в чисельності але не в якості. В більшості своєму війська Тімоті це лише сільське ополчення і професійні лицарі які з озброєння мають лише холодною зброєю, з примітивними осадовими машинами на кшталт требушетів.
І ось з недавно винайденої четвертим принцом повітряної кулі, на палац другого принца була скинута бомба. За задумом Роланда, різкий вибух мав стати останнім що бачив би Тімоті. Але мало того що другий принц прийшов до тями. Так він щей дивним чином змінився, та це вже був не той другий принц якого всі знали. Дивлячись на Тімоті, у аристократів що його оточували виникало таке відчуття, наче це хтось інший керує у вигляді принца. Наче це інша особистість, сидить на троні, та вирішує проблеми людей. Але ж такого просто не може бути, чи не так?
Посилання на ТГ-канал автора.
Розділ 3. Виступ перед народом.
Як тільки засідання скінчилося й усі розійшлися, я пішов у свій кабінет, та знову скликав прем’єр міністра для нової розмови.
Поки він йшов, я переглядав усі папери які в мене тільки були. Але як виявилося це лише папери пов’язані з розвідкою, і вони не несли жодної цінності. Окрім дивних дій церкви на нашій території, не було чогось справді вартого.
Церква намагається вербувати віруючих крізь свої обіцянки що врятують від загадкової чуми. Це було не співпадіння, оскільки за звітами вони знайшли ліки через кілька днів після появи хвороби. Невдалий експеримент? Чи геноцид? Треба буде перевірити усе після звітів міністрів.
Відклавши папери, я вже хотів скласти список наступних кроків, як у мої двері постукали. Цей стук був вже набагато спокійніший, та належав Прем’єр Міністру.
– Заходьте! – суворо та голосно крикнув я. Зараз мені треба підтримувати характер Тімоті. Злого дурника на троні я вже звичайно не відіграю, але от повторити його зарозумілість по декуди я зможу.
У кімнату увійшов все той ж чоловік, що і минулого разу. Прем’єр міністр знову наблизився до столу, та негайно вклонився:
– Викликали Ваше Величносте?
– Так, викликав. Мені необхідно щоб ви негайно підготували сцену у центрі міста, та їжу розраховану на як мінімум 7 тисяч чоловік.
Закінчивши говорити свій наказ, я поглянув на прем’єр міністра який дивився на мене здивованим поглядом. Він так дивився мовчки мабуть зо хвилину, доки не зрозумів що мовчати не є хорошим тоном, та замість крику «Так, Ваше Величносте!» почулося питання.
– Але… Навіщо Ваше Величносте?
– Все дуже просто Маркізе Вайк. – Промовив я піднімаючи кутики губ у щось схоже на нахабну усмішку. – Інколи мені здається що усім так складно зрозуміти мої плани. В любому випадку, мені це потрібно для того щоб заспокоїти народ. Дивний грім посеред столиці занепокоїть усіх громадян. До того ж сто відсотків звідкись та й вилізуть щури, та почнуть розводити правду про те, що це помста Роланда Вімблдона.
Зрозуміло Ваша Величність. Але що ви хочете сказати простому люду?
У цей момент я ненавмисне посміхнувся, та навіть трохи почав сміятися, бо те що я хотів сказати, мало водночас підіграти на руку щурам, але й погіршити їхнє становище. – Я хочу підтвердити ці чутки.
У цей момент лице прем’єр міністра було сповнене шоку та нерозуміння. – Але ж Ваша Величність, це лише покращить їхнє становище. Не розумніше буде збрехати?
– Це зараз звучало так наче ти назвав мене дурнем. – Розлючено відповів я. – Я знаю що я роблю, і це я також знав. Це зроблено для того щоб не тільки здивувати цих щурів, але й для того щоб знайти ворога для Королівського міста. І в цьому випадку немає особливих недоліків. Ви маєте підготувати сцену для виступу, їжу щоб роздати її людям, та крізь вартових та щурів ви маєте негайно повідомити максимальній кількості людей що в центрі міста виступить важлива особа на тему недавньої трагедії у палаці, а також підкреслити увагу на тому що також буде роздача безкоштовної порції вівсяної каші.
Коли прем’єр міністр вислуховував мою ідею, він все більше розумів що вона справді має сенс. – Це… Це справді геніальне рішення Ваша Величність. Я негайно усе підготую та повернуся до вас зі звітом про це. – Після цього Прем’єр вклонився, та вже хотів піти, як я його спинив.
– Перед тим як підете, хочу сказати що ви маєте найняти до сотні щурів.
– Але навіщо Ваша Величність? Що вам потрібно від них? – зацікавлено почав розпитувати мене Прем’єр.
– Знову ж таки, усе дуже просто. Після виступу ця сотня щурів має кричати фразу «Хай живе Його Величність!». Якщо все буде добре, люд почне повторювати за ними, і це не тільки покаже не здатність щурів Роланда до дій. Але й покаже про те що підтримка народу в мене ще достатньо велика, навіть попри те що насправді нічого подібного у мене немає.
Трохи шокований прем’єр знову почав дивитися на мене здивованим поглядом, але цього разу він чітко відповів що виконає будь який мій наказ, після чого швидко вийшов з мого кабінету, лишивши мене одного з моїми думками.
…………
Через годину роботи, я встав зі свого крісла для того щоб розім’ятися. Мені ще треба буде йти на сцену, та заохотити народ до останнього ривку. Ривку який в майбутньому дасть свої плоди для процвітання. Ривку, через який жоден феодал цього світу не зможе зробити й кроку у мою сторону.
Обійшовши половину кімнати, я натрапив на шухляду, яка практично нічим не відрізнялася від усіх тутешніх меблів. Така ж дорога на вигляд, така ж красива, і така ж як у будь якій іншій кімнаті цього палацу. Але те що було на ній, привернуло мою увагу більше ніж усе інше. На шухляді лежало невелике, срібне дзеркальце, яке відбивало промені сонця на стелю, та привертало ще більше уваги.
Підійшовши ближче, я узяв це дзеркальце, та піднісши до лиця, побачив у ньому своє відображення, яке мене здивувало. Я не тільки був юнаком, але й мав сіре волосся яке відблискувало через сонце. На моїх вухах були сережки, а також невелика срібляста шпилька на моєму волосі, яка не грала жодної ролі, а була лише тупою прикрасою.
Поклавши скло на місце, я зняв ці дорогі прикраси, та поклав коло скла. Для підлеглих завжди грає роль вигляд лідера. Те як він одягається, те як він до усіх ставиться, та навіть прикраси що зазвичай надягають аристократи, теж грають велику роль.
Трохи спростивши свій зовнішній вигляд, я став виглядати більш по простому, але через срібний колір волосся, мене буде легко впізнати як короля, навіть попри одяг.
Поправивши сорочку, я почув стук у двері, після чого двері відчинилися, і у кабінет зайшов мій підлеглий Осборн. – Ваша Величність, усе як ви і просили готово. Прем’єр міністр просить назвати ім’я людини яка має виступити та написати текст який вона має промовити.
– У цьому немає потреби. – Повільно відповів я, підходячи ближче до Осборна. – Я буду тим хто виступить перед народом.
Шок на лиці Осборна не змусив довго себе чекати, і вже через один подих мій підлеглий почав вмовляти мене. – Ваша Величносте, це небезпечно! Ви не можете ризикувати своїм життям заради цих… Людей.
Почувши ці застереження, я гнівно поглянув на свого підлеглого, після чого почав кричати. – Я знаю що я роблю! Ти думаєш що люди будуть задоволені коли якийсь невідомий пан зачитає їм з папірця?! Негайно повідом варті щоб вона провела мене туди. Усе вже сплановано, і я знаю що треба говорити.
………..
Підходячи усе ближче до центру, я помічав що усе більше людей наближається разом зі мною. Коли люди помічали мене, вони не могли не здивуватися. Деякі люди ставали на одне коліно, деякі клали руку на серце, а деякі лише незадоволено чи гнівно дивилися у мою сторону. Знаючи про свої дії у минулому, я не можу засуджувати людей. Багато людей вмерло через мою недбалість, і повернути статус хорошого короля буде практично неможливо.
Пройшовши крізь натовп людей, я вийшов на сцену з дерева, стоячи на якій, я міг побачити неймовірну кількість людей. На вигляд їх було зо 5 тисяч. Це не надто багато, але достатньо для того щоб вони рознесли мої слова по місту.
Взявши свій меч який досі був у футлярі, я тричі голосно стукнув ним об підлогу щоб привернути увагу народу. Як тільки я це зробив, люди поступово почали привертати увагу до сцени, та замовкати. Саме у цей момент, я легко посміхнувся, та поправляючи своє волосся, почав промову.
– Вітаю усіх присутніх тут людей, які могли прийти по багатьом причинам. Мене звуть Тімоті Вімблдон, і я нинішній король Ґрейкаслу! Я вирішив зібрати усіх вас, щоб оголосити, що палац був атакований зі сторони нинішніх ворогів нашого королівства! Ці вороги, нахабно та підступно вирішили задіяти свої сили, щоб не тільки знищити палац, але й знищити частину продовольства Королівського міста! Але, на можливий подив, ворогом що це зробив, були не відьми. Тим хто це зробив, був четвертий принц Ґрейкаслу, Роланд Вімблдон!
Одразу як я назвав це ім’я, покотилася хвиля шепотіння між людьми. Усі одразу почали обговорювати це, не доходячи навіть до таверн.
– Але! Немає причин боятися. Четвертий принц хоче здатися страшним, показати що він сильний, та те що він незнищенний. Але насправді він ніхто! Послухайте мене! Те що ви вже могли чути, лише чутки! Я живий, і від сьогоднішнього дня, я, Тімоті Вімблдон, докладу усіх зусиль, щоб королівство Ґрейкасл зацвіло, як квітка! І так, ніхто не збрехав про те, що усіх зараз присутніх нагодують безкоштовною порцією вівсяної каші. Якщо ви хочете отримати порцію, слухайтеся варти, і кожен зможе отримати свою частину.
Закінчивши говорити, я на мить заплющив очі, як вже відчув запах вівсяної каші, і у ту ж мить я почув крик.
– Хай живе Його Величність Тімоті Вімблдон!
– Хай живе король!
– Смерть Роланду Вімблдону!
З кожною фразою, усе більше людей приєднувалося, і кричало ці слова у підтримку короля. Це відчуття було одним з самих приємних. Навіть якщо враховувати що ще день назад я гнобив народ, і що це лише завдяки щурам, мені все одно було приємно.
Посміхнувшись, я наказав варті привести мене до одного з казанів, після чого я став, та почав допомагати варті, інколи й сам даючи людям миски з їжею, та чуючи купу подяк у свою сторону.
Звичайно я пішов уже через десять хвилин. Цього було достатньо щоб по місту могли пройти чутки, про те що сам король допомагав людям, та навіть вітав їх.
…….
Повернувшись до свого кабінету, я побачив на своєму столі двадцяти сантиметрову стопку паперів. Підійшовши ближче, та прочитавши перший же папірець, я зрозумів що це звіти Міністра Економіки, які включали доходи та витрати кожного села та міста яке перебувало під контролем палацу.
Дивлячись на цю стопку, я міг думати лише про дві чашки еспресо, та про нормальний ліхтарик. Але з того що я знаю, ліхтарик ніхто мені не дасть, бо їх не існує у цьому часі. А якщо я знову стану залежним від кави як минулого життя, я точно не зможу жити без будь яких проблем.
Зітхнувши, я повільно сів на своє зручне крісло, та почав думати про те що я буду робити далі. І трохи подумавши, я вирішив поглянути на ці звіти, після чого відштовхуючись від них, я міг би знайти шляхи для створення далекобійної зброї.
Автор фанфіка: Raymund
Привіт усім читачам цієї історії, що дочитали аж до цього моменту. Дякую за те що ви прочитали цей розділ. Якщо вам сподобалося, прошу оцінити цю історію та написати коментар, щоб показати що я не дарма проходив 4 кола пекла, щоб отримати такий результат. Прошу також писати що до хиб, оскільки деякі з цих хиб я міг просто не помітити. =)
Також хочу сказати, що в мене є телеграм канал, на якому вже є п’ятий розділ у кількох форматах файлу. Також там будуть знаходитися ШІ стилізації персонажів, щоб ви як читачі, могли приблизно уявити як виглядають персонажі на мою думку.
Прошу донатити на ЗСУ та не забувати про підтримку українського контенту. На цьому все, бажаю вам удачі, а сам йду працювати далі.
Посилання на ТГ-канал автора.