Авторка: Silver Raven

Бета (редактор): нема

Фандом: ориджинал (правило дев’ятки)

Персонажі: парубок, Налена

Рейтинг: G

Жанри: фентазі

Попередження: нема

Розмір: драбл

Статус: завершено

Публікація на сторонніх ресурсах: запитайте мене

Опис: Навіть у Міжнародному Університеті Магії хлопець привертає до себе увагу.

Зображення знайдено в Інтернеті

Він уявляв собі це якось інакше. Можливо, очікував, що на нього не будуть витріщатися, показувати пальцями і шепотіти за спиною. Гадав, що в Міжнародному Університеті Магії є на кого подивитись і він не вирізнятиметься на тлі інших студентів. Все було майже так, поки поруч не з’являлися представники його раси. От тоді починались запитання, витріщання, шепотіння. Вимучувало страшенно, але він сподівався, що колись до цього звикнуть. Не таке вже й велике діло. Подумаєш, червоні очі!

Якби парубок поскаржився комусь на підвищену увагу до його зовнішнього вигляду, то отримав би у відповідь щонайменше здивований погляд. А потім хлопцю пояснили б на пальцях, що у лісових ельф зазвичай колір очей або зелений, або карий, або суміш цих двох кольорів. У напівкровок, наприклад, ще буває синій, або чорний. Так що він – з червоними очима – дивина якась. У перші тижні за ним хвостом ходили, а питання градом сипались. Під кінець місяця стало трохи легше, але чіплятися до нього не припинили. Тому парубок після закінчення лекцій, намагався щезнути якомога швидше. Бо якщо встигнуть піймати, то не відпустять до півночі. А то й до ранку допитуватимуться, що з ним не так.

Все з ним так! Він просто…

Небо і земля помінялися місцями. Раз! І він уже дивиться вгору та намагається зрозуміти, що сталося.

– Даруйте! Не дивилася куди йду. – Володарка голосу звелася на ноги. – Допомогти?

– Та ні, я сам, – качнув головою ельф, обережно сів, озирнувся – нікого зайвого – і піднявся.

– О. Червоні очі.

Парубок поморщився. Його добряче запам’ятали. Нічого дивного. Не тільки колір незвичайний.

Перед ним стояла трохи зависока для людської раси дівчина. З дуже коротким волоссям.

– Налена.

– Що?

– Моє ім’я – Налена. – Всміхнулась дівчина.

– Приємно познайомитись, Налено, – мовив ельф. Здається, він її бачив. Літом ще. Вона тоді трохи інакше виглядала. І йшла кудись з ректоркою.

– А ти?

– Я?

– Ім’я. Не кликати ж тебе постійно «червоні очі»?

– Точно. Бузок.

– Що? – здивувалась Налена.

– У мене нема імені. Тільки прізвисько.

– Ну, Бузок так Бузок. Приємно познайомитись, – і вона протягнула йому руку.

– Це якесь людське вітання?

– Воно, – кивнула нова знайома з кривою посмішкою, – потисни мою долоню. Ще зустрінемося, Бузку.

У себе в кімнаті ельф на прізвисько Бузок завмер перед невеликим дзеркалом. Червоні очі. Ні зіниці, ні райдужки, ні склери. Тільки кривавий туман. І та дівчина, Налена, дивилась прямо в очі. Невже не злякалась? І чого мовчала? Невже не виникло ніяких питань?

Ориджинал пов’язаний з творами “Несподіванки” та “Сестри-богині“.

Помилки та одруки в комплекті, потім перегляну та виправлю.