Авторка: Silver Raven

Бета (редактор): нема

Фандом: ориджинал (правило дев’ятки)

Персонажі: люди XD

Рейтинг: G

Жанри: POV, фентазі

Попередження: нема

Розмір: міні

Статус: завершено

Публікація на інших ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Майже XD

Опис: Дурня якась, чесно. Може мені сонцем напекло, от і мариться? Бо де це у нашому містечку можна було б надибати таку юрбу?

 Зображення знайдено в Інтернеті

Коли мене неслабо штурхонули у спину, від несподіванки я зробила декілька квапливих кроків уперед, щоб не заритись носом у землю, то тільки тоді зрозуміла, що опинилась серед натовпу. Люди були справа, зліва, попереду і позаду. Пленталися собі поволі, а в мене аж мурашки по шкірі поповзли. Юрми я боюсь. До дрижаків. Це зараз вона спокійна, як потік на рівнині, а раптом що – перетвориться на звіра, після ходи якого можна побачити криваву данину люті. Тому я ішла з ними, не нога в ногу, трохи швидше. Уперед і вбік, щоб винирнути з натовпу. Від страху, несподіванки і здивування – серце калатало у горлі, а я все намагалася проковтнути його і повернути на місце.

Дурня якась, чесно. Може мені сонцем напекло, от і мариться? Бо де це у нашому містечку можна було б надибати таку юрбу? Та і вулиця, що вела до магазина, де я збиралась купити морозива, не настільки широка.

По натовпу пішов гомін. Чи то «уже близько», чи «нарешті», але люди прискорилися і мені треба поквапитися, якщо я хочу вискочити до… будь-якої неприємності, що може очікувати попереду.

Не встигла. До краю юрми було всього декілька кроків, коли я помітила, що ми пройшли крізь ворота. Великі ворота. Натовп, либонь, з висоти пташиного польоту здавався здоровенною гусеницею, що заповзала на дворище, щоб зупинитись перед круглим кам’яним майданчиком, де стояло троє.

Уперед виступила жінка. Я її бачила добре, бо раптом опинилась у передніх рядах. Від чого стало трохи легше дихати. Низька, можливо десь півтора метра, лиса, шкіру на її голові покривали візерунки коричневого кольору, вони спускалися з її маківки до самого підборіддя і навіть нижче, мабуть до ключиць. Пані не молода, років шістдесяти. Тих шістдесяти, коли не було важкої щоденної праці, що зігнули її, змучили до нестями і залишили по собі гірки спогади.

– Вітаю! – голосно мовила вона. І мені здалося, що її голос луною прокотився по дворищу до самого муру, де зустрівся з камінням та повернувся назад. – Сьогодні перший день випробування, ті, хто пройдуть його, стануть студентами і студентками Міжнародного Університету Магії!

Якого? Що за дурня? Університет Магії! Ха! Може я впала? От лежу собі десь і мариться мені така маячня.

– …прошу!

Жінка відступила в бік. Як і двоє інших викладачів. Над майданчиком просто у повітрі висіло страусине яйце. Я аж задихнулася від несподіванки. А так взагалі можливо? Та ну, фокус якийсь. Точно. Мотузочка десь є, чи підставка. Прозора.

І яйце якесь дивне. Шкарлупа в нього і біла наче, і виграє усіма кольорами веселки водночас.

Од юрми відділилася людина, наблизилася до яйця, поклала на нього руки – і нічого не сталося. Один з викладачів щось сказав, вони, на відміну від пані, замоталися з ніг до голови, і хлопець, який наблизився до яйця, кивнув та відійшов у бік, ставши поблизу іншого працівника Університету Магії, вбраного у темно-синє вбрання.

Один за одним, дівчата та хлопці підходили до яйця, що висіло у повітрі, клали на нього руки – і нічого не відбувалося. Мабуть уже за тисячу перевалило, коли щось сталося. До яйця підійшла висока дівчина – і воно спалахнуло червоним кольором.

Пані широко та щиро усміхнулася їй, жестом підізвала до себе і – нова студентка? – поквапилась підійти до жінки. Далі, за декілька десятків чоловік, до них приєднався хлопець – яйце засвітилось сліпучо-білим. Потім двоє дівчат – жовтий і синій кольори. Після довгої перерви, під час якої відсіялось не менше двох сотень людей, до групи приєдналось четверо хлопців. Вони йшли один за одним – зелений, жовтий, червоний, білий. Потім двоє дівчат – у одної яйце зробилося чорним, а в іншої позеленіло. А далі знову люди просто підходили, клали руки і відходили до великої групи.

А потім я відчула, що на мене дивляться.

– Ну ж бо, підходь. Не варто боятися. – Мовила та жінка з візерунками.

Я моргнула раз, удруге, потім озирнулася та усвідомила, що залишилась одна.

– А-а, – протягнула. Пані виразно підняла брову – і я кивнула. – Точно. Авжеж. Іду.

Це сон? Не схоже. От зовсім. У мене були яскраві сни, та вони й близько не стояли з цим… маревом? Видінням? Усе таке реальне. І це яйце… воно справді висіло! Не втрималась, провела руками над і під ним. Нічого. Просто повітря. І дивне яйце, яке висить у нього попри всі закони фізики, які я знаю. Університет Магії , еге ж?

Палці, коли я потягнулася покласти долоні на яйце, затремтіли. Ой, що буде… Поверхня яйця виявилась прохолодною і нагадувала собою скло, аж ніяк не шкарлупу. Нічого. Я зітхнула і вже зібралася прибрати руки та зробити крок до більшої групи, коли яйце потемніло. Зробилося чорним-пречорним, а потім по ньому наче зазміїлася вертикальна тріщина, що стала срібною смугою. А мені здалося, що на мене хтось дивиться. От прямо із яйця. Я спробувала прибрати руки, але вони наче прилипли. За тим яйце посвітлішало, стало білим-білим, а тріщина змінила колір на золотий. І знову ж те саме дивне і неприємне відчуття, що мене прискіпливо розглядають.

Тріщинка зникла, а яйце налилося червоним кольором і так сильно спалахнуло, що я від несподіванки так сахнулась назад, що аж на землю гримнулась спиною.

Ох, як же боляче!

– Вставай, – жінка стояла поруч і протягнула мені руку, я вхопилась за неї – і хоп! – уже на ногах. – Випробування закінчено! – голосно оголосила пані з візерунками на лиці. – Ті, хто бажають, можуть спробувати вступити на не магічні факультети. У кого такого бажання нема, ворота відчинені, можете йти. Ви, – пані повернулась до тих, хто пройшов випробування, міцно тримаючи мене за руку, – пройшли випробування, у вас є схильність до певного виду магії, але розподіл на факультети розпочнеться тільки після того, як закінчиться цей місяць. Не раджу вам забути про те, що ви пройшли випробування і не повернутись сюди. Або навчання, або процедура блокування магії. Неосвічені чаклуни і чаклунки це загроза для всього живого. Усі вільні.

Майбутні студенти і не тільки почали розходитися, а мене міцно тримали за руку.

– Вибачте, пані, не знаю Вашого імені, чи могли б Ви не стискати так сильно пальці? – пискнула, уже майже відчувши, як ламаються кістки.

– О! Вибач. Непокоїлася, що ти спробуєш піти. – Натиск ослаб.

– Зі мною щось не так?

– Ні, ти станеш сильною магесою, якщо будеш навчатися. Однак тобі варто навідатися в храм, тому зараз почекаємо, поки інші розійдуться і я відведу тебе туди. Ти ж чужоземка, тут нічого не знаєш.

– Так, дякую, – розгублено кажу, поки намагалася зрозуміти: храм це якийсь натяк? Щось на зразок: відведу тебе до поліції, хай вони розбираються.

Люди розійшлися, небо почало наливатися темрявою, а я йшла за пані з візерунками на лиці.

Ішла та поглядала по бокам. Мало не налетіла на ріг будинку, коли побачила світловолосого парубка з гострими вухами та червоними очима. Він байдуже мазнув по мені поглядом, поки я витріщалася на нього.

Що це – хай би його трясця вхопила! – було?!

Жінка, помітивши, що я загальмувала, повернулась, взяла мене за руку, як маленьку дитину, та повела за собою. Довела до високої будівлі, відчинила двері та, запхнувши мене всередину, сказала, що чекатиме за місяць.

– Вітаю, дитино чужого світу, Сестри-богині жадають тебе бачити.

Помилки й одруки в комплекті, потім перегляну і виправлю.