Перстень

Авторка: Silver Raven

Бета: нема

Фандом: Джон Роналд Руел Толкін «Гобіт»

Персонажі: Саурон, Смоґ

Рейтинг: G

Жанри: AU, фентазі, потраплянці (попаданці)

Попередження: зміна сутності, смерть персонажа (за кадром)

Дисклеймер: всі права на персонажів/персонажок книг і фільмів належать правовласникам

Розмір: міні

Статус: закінчено

Розміщення на інших ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Майже XD

Примітка: замальовка до «Кільця дракона»

Опис: Знайшла одна дівчина перстень і на біду взяла його собі.

Перстень

– Та я вже йду! – Русява дівчина років двадцяти п’яти притримувала плечем мобільний телефон, одною рукою намагалась відкинути довгий чуб, що вперто ліз в очі, а другою порпалась в сумці. – Вийшла вже. – Роздратовано відповіла вона, щось голосно дзенькнуло. Дівчина скривилась – таки впустила ключі. – П’ять хвилин – і я на місці.

Швидко скинула дзвінок і нагнулась щоб підібрати ключі. Але замість них на дорозі лежала прикраса. Вона розгублено поглянула на сумку. Зазирнула в кишені. Ключі на місці. То це перстень так дзенькнув? Дівчина покрутила головою. Нікого. Поглянула в гору. Ні пташок, ні гнізд. Може хтось викинув? Але з вікон ніхто не визирав.

Вона тяжко зітхнула. От нема часу розбиратися з перснем! Подруги їй голову відкусять, якщо вона не поквапиться. Хай лежить. Може власник згадає де загубив і повернеться. Русявка встигла зробити три кроки, коли зупинилася, озирнулася і, щось промимривши собі під ніс, повернулась назад. Підібрала перстень і запхнула до кишені. Потім розбереться. Мо’ власник десь напише. І все, що буде потрібно, просто повернути прикрасу.

Подруги чекали її на місці. Ні слова не сказали, що вона запізнилась, і повели за собою до якоїсь чудової кав’ярні, де можна потеревенити і насолодитись чудовими напоями.

Вони давно не бачилися. Місяців зо три. Новин назбиралося багато, особливо тих, якими не хочеться ділитися по телефону.

Теревенили довго, подруги мало не запізнилися на автобуси. Русявка провела їх і повернулась додому. Про свою знахідку вона згадала тільки тоді, коли почала витягувати все з сумки.

Важкий. Золотий чи що? Дівчина покрутила перстень в руках. Гладенький. Проба не вказана ніде. Підробка мабуть. Вона провела пальцем по жовтій поверхні. Жодних подряпин.

– І що з тобою робити? – спитала так, наче прикраса могла розмовляти. Перстень вилискував. – Добре, пошукаю твоїх власників.

Дівчина хотіла покласти каблучку на стіл. От чесно – хотіла. Вона навіть сама незрозуміла коли встигла надіти його на палець. І чомусь на праву руку. Але не це здивувало її. Перстень ідеально підійшов. Хоча русявка була абсолютно впевненою, що прикраса для неї завелика. Навіть для великого пальця. А тут – наче для неї робили.

Дівчина трохи помилувалася, а потім похитала головою і спробувала зняти каблучку. І та не поворухнулась, завмерла на одному місці, як приклеєна. Покрутила перстень. Рухається. Знову спробувала стягнути. Навіть на міліметр не зрушив.

– Що за дурня? Ой!

На жовтій поверхні проступали вогняні літери. Вона таке вже десь бачила. Точно бачила. І, здається, могла зрозуміти. Ось-ось вони стануть чіткими – і тоді…

Світло погасло. Тільки червоні літери чужої мови наливалися кров’ю. І дівчина не могла відірвати від них погляд. Бо ще трохи. Ще трішечки! І стане зрозуміло…

– Яка нахабна людина.

Вона здригнулась усім тілом від голосу. Сильного. Моторошного. Наче потойбічного.

Русявка поглянула на власника голосу. Це… людина? А за нею золотаво-червона гора?

Не гора… Це щось живе. Ще живе. Здається.

– Ти знайшла мій перстень. – Власник моторошного голосу раптом опинився дуже близько. І від цього по хребту поповзли крижані мурахи. Він схопив дівчину за руку і спробував стягнути каблучку. Та не поворухнулась. – О-он воно що. – Якось недобре протягнуло створіння схоже на людину. – Що ж, я тебе не вб’ю. Але ти пошкодуєш про кожну хвилину свого життя. – Воно нарешті стягнуло перстень, ледь не зламавши дівчині пальці. Золоте кільце наче закричало і вона мимохіть потягнулась забрати його. – А щоб ти не тягнула руки, людино, до того, що тобі не належить, – будеш мати крила і лапи. Золоте і червоне. Жадібність і кров. Ти станеш драконом. Заміною Смоґу. – Створіння поглянуло в бік золотаво-червоної гори.

То це дракон?! Вона позадкувала. Але створіння з моторошним голосом вхопило її за руку.

– Куди зібрався, Сможе? Тобі ще рано гуляти. Ти ще не готовий.

І воно зареготало.

***

Воно прокинулось. Золотаво-червоний дракон відчував, як воно його кличе. Вони кличуть. Проклятий перстень, що привів його у цей світ. І те створіння, що колись змушувало трястися від страху весь світ. Хоче щоб він приєднався. Щоб допоміг.

Дракон вишкірив зуби. Не буде цього. Залишилося почекати ще трохи.

Вони скоро будуть тут. Маленькі створіння з непростою долею. Він так довго їх чекав. Так довго, що ледь стримує бажання здійнятися в небо, дістатися до них і підштовхувати у спину. Ще трохи. Ще кілька місяців – і він нарешті звільниться.

Смоґа більше не буде. І можливо… можливо, він зможе знайти шлях, щоб хоча б одним оком глянути на тих людей, яких колись любив.

– Я чекаю, гобіте. – Прогуркотів голос дракона. – Давно чекаю.

Смоґ

Зображення знайдені на просторах Інтернету

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.

Если вы найдете ошибку выделите ее и нажмите Shift + Enter или Кликните сюда чтобы отправить нам уведомление.

Залишити відповідь