Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 2
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 3
– Може, запитати у бібліотекаря…?
Ні, я похитав головою. Не було потреби так поспішати. Навіть королівство Асура ще не змогло з’ясувати правду про випадок з переміщенням, тож я навряд чи міг дізнатися це наскоком. Якби все було так просто, Бог Людей не говорив би мені вступати до університету. Крім того, він сказав розслідувати, а не дізнатися причину. Можливо, щось мало статися, поки я цим займатимуся.
Наразі я мав визначити систему позначення шаф. З такими думками я пішов між книжковими полицями. Тут було багато різноманітних книг. Більшість написана мовою людей, але також були написані мовою Бога-Демона і мовою Звіробога. Були також книги написані мовою Бога Битви. Незнайомі системи письма це, мабуть, були мови Небесного Бога і Морського Бога, так? Я хотів би, щоб ці книги були перекладені мовами, які я міг прочитати.
– А! – раптом позаду пролунав тихий вигук.
Я обернувся і побачив юного хлопця з сивим волосся і сонцезахисними окулярами. Він дивився на мене, тримаючи в руках кілька книг і сувоїв.
Це був Фітц. Я швидко прийняв належну позу і схилив голову.
– Прошу вибачення за той день. Мої необдумані дії привели до того, що ви втратили обличчя. Я планував подарувати вам трохи солодощів, але, на жаль, як першокурсник я був зайнятий різноманітними справами…
– Га…?! Н-нічого страшного, не потрібно схиляти голову.
Коли я жив у минулому світі, то був хлопець на ім’я Маса, якого я дуже поважав. Працююча людина, яка витримувала бурхливі хвилі суспільного життя завдяки тому, що била поклони. Одна з його технік була такою: коли ти зробив щось не так, то знайти зручне місце, наприклад, туалет або щось подібне, і залий співрозмовника щирими вибаченнями, щоб на тебе не накричали в більш публічному місці.
Техніка виявилася дієвою. Фітц був збентежений моїми раптовими вибаченнями і запанікував. Схоже, ми рухалися у правильному напрямку, тож він, швидше за все, пробачить мені. Успіх!
– Руді… ем, Рудеусе, так? Що ти тут робиш?
– Проводжу невелике дослідження.
– Чого? – натиснув він.
– Випадку з переміщенням.
Коли я це сказав, Фітц нахмурився. Я сказав щось дивне?
– Випадок з переміщенням? Чому?
– Я жив у регіоні Фіттоа королівства Асура. Але під час випадку з переміщенням мене перекинуло на Континент Демонів.
– Континент Демонів?! – здивувався Фітц.
Я б навіть сказав, що його здивування було трохи перебільшеним.
– Так, мені знадобилося три роки, щоб повернутися. За цей час мою сім’ю вдалося знайти, але є ще дехто, кого не знайшли. Я подумав, що це хороша можливість для проведення дослідження.
– …То це тому ти прийшов до цього університету?
– Саме так, – я не міг сказати, що справжня причина полягала в пошуку ліків від еректильної дисфункції. Хоча мої слова і не зовсім брехня. Я також хотів дізнатися, чому стався той випадок з переміщенням.
– Он як, ти справді дивовижний, – сказав Фітц, почухавши вухо.
Я не був упевнений, що ж такого «справді дивовижного» зробив, оскільки я ще нікого не відкрив. Можливо, це було визнанням моєї сили під час недавнього імітаційного бою. Та байдуже.
– Чи можу я запитати, що ви тут робите?
– О, так. Я якраз збирався віднести деякі документи. Мені потрібно іти. Побачимося, Рудеусе.
– О, звісно, побачимося.
Після того, як Фітц сказав ці слова дивним тоном, він розвернувся і пішов до бібліотекаря. Пройшовши кілька кроків, хлопець раптом озирнувся.
– О, до речі. Якщо ти хочеш дізнатися більше про телепортацію, тобі слід прочитати «Журнал дослідження Лабіринту Телепортації» Анімаса. Він у формі розповіді, але написаний дуже зрозуміло.
З цими словами Фітц пішов.
Він не виглядав людиною, якій спілкування давалося просто, але водночас про нього не складалося поганого враження.
Здавалося, Фітц не ображався за те, що сталося на іспиті. Мабуть, у мене склалося неправильне враження через пильний погляд, кинутий крізь сонцезахисні окуляри, тож насправді він міг бути дійсно непоганим хлопцем.
Після цього я пішов до бібліотекаря з запитанням, де можу знайти «Журнал дослідження Лабіринту Телепортації», після чого провів час до обіду занурившись у читання. Це була тоненька книжечка, яка швидше нагадувала блокнот з менше ніж 100 сторінками. Журнал розповідав історію шукача пригод на ім’я Анімас Македоніас із північних земель, який вирушив досліджувати лабіринт.
Лабіринт, до якого він пішов, називався «Лабіринтом Телепортації» і належав до рідкісного виду, оскільки всі його пастки були пов’язані з телепортацією. Там жило п’ять видів монстрів. Усі мали досить високі розумові здібності і добре усвідомлювали структуру лабіринту та місця, куди телепортаційна пастка могла відправити жертву. Якщо комусь не пощастило вступити до однієї з цих пасток, то на іншому кінці на нього чекала орда монстрів.
Під час бою важко уникнути телепортаційних пасток – навіть найменший хаос міг призвести до того, що група буде негайно розділена. Саме тому цей лабіринт класифікувався як надзвичайно складний.
Анімас разом із супутниками займалися дослідженням лабіринту і водночас вони вивчали телепортаційні пастки, які знаходили там. Їх існувало три види. Перший – фіксоване переміщення в одну сторону. Потрапивши в таку, людина щоразу відправлялася в одне і те саме місце, але не могла повернутися назад. Другий – фіксоване переміщення у дві сторони. У пункті призначення знаходилося магічне коло, що дозволяло людині повернутися на місце, звідки вона перемістилася. І третій вид – випадкова телепортація. Ця пастка перекидала людину в якесь випадкове місце.
У Лабіринті Телепортації шукачі пригод використовували тактику занурення глибше, користуючись магічними колами другого виду телепортаційних пасток. Одак з ними також були змішані магічні кола третього виду пасток. Якщо випадково наступити на одне таке, то ти будеш відділений від групи і будеш змушений наодинці відбиватися від орд монстрів.
У книзі були теорії і дослідження Анімаса про те, як відрізнити кола випадкової телепортації від інших. Усередині подорожі він зрозумів, як відрізняти їх – і його група швидко просувалася лабіринтом. Коли вони були близькими до повного підкорення лабіринту, Анімас надто захопився, забувши, що його метод не був стовідсотково надійним. Наприкінці історії він помилився з визначенням пастки – і сталося переміщення у випадкове місце, де уже чекала величезна кількість монстрів. Він втратив одну руку, але все-таки зумів вижити, однак у процесі втратив трьох товаришів. Сам Анімас більше не мав змоги битися, тому був змушений відмовитися від шляху шукача пригод.
Історія закінчувалася фразою, що він залишав підкорення цього лабіринту читачеві. Я не міг сказати, художня це література чи справжнє дослідження. Однак ця історія була досить брутальною: група розділилася і стала жертвами монстрів.
На відміну від рольових ігор, в які я грав у минулому житті, де підземелля були побудовані таким чином, що їх можна пройти, з лабіринтами цього світу існувала ймовірність не досягнути кінцевої мети.
За словами інших шукачів пригод, лабіринт начебто влаштований так, що зрештою будь-хто міг дістатися до магічного кристала в його глибинах. Однак я б не здивувався, якби існував такий хитрий лабіринт, в якому не було справжньої кінцевої точки.
В кінці книга була заповнена теоріями про видаткову телепортацію. Попри те, що таке переміщення називали випадковим, однак, схоже, діапазон телепортації певною мірою визначався магічним колом. Крім того, навіть усередині печери такий вид пастки рідко переміщав людину прямо в ґрунт або якесь інше місце.
Згідно з припущенням Анімаса, це відбувалося тому, що магічна сила у місці, куди відбувалося переміщення, і магічна сила того, хто переміщувався, відштовхували одна одну. Ймовірно, це був той самий принцип, чому магію атаки не можна було створити прямісінько в тілі іншої людини.
Це те, що я вже приблизно знав. Однак магія зцілення діяла всередині іншої людини. Я припускав, що це була одна з причин, чому я не міг безмовно використовувати цей тип магії, але… залишимо це на інший раз.
Стосовно переміщення, то, ймовірно, тут також діяли подібні теоретичні принципи винятків. Магію атаки можна використати на ґрунті, однак спрямувати туди телепортацію неможливо. Припущення за цим могло стояти досить просте: можливо, потрібна була величезна кількість додаткової магічної сили, щоб перемістити людину в певний простір.
Поки я міркував над цим, пролунав дзвінок, що сповіщав про обід.
Час так швидко летів.
***
Я зустрівся з Занобою у домовленому місці і ми разом пішли до кафетерію. Їдальня також була окремою будівлею. Вона мала три поверхи, кожен з яких був призначений для певних груп студентів.
Третій поверх був призначений для королівських осіб і знаті. Другий – для простолюдинів і звіролюдів. Перший – для шукачів пригод і демонів. Це був швидше метод розділення, ніж дискримінація. Якщо вельможі будуть їсти разом з шукачами пригод або демонами, могли виникнути непотрібні конфлікти. Навіть поведінка за столом у всіх цих груп суттєво відрізнялася.
Мене, як шукача пригод, цілком влаштовував перший поверх, але…
– Ходіть, ходіть сюди.
Отримавши готовий обід, який порекомендував Заноба, я дозволив йому затягнути мене на третій поверх.
– Ух…
Щойно ми піднялися сходами, я помітив, що увага всіх, хто був на верхньому поверсі, негайно зосередилася на мені… Можливо, це тому, що від мене буквально віяло смородом простолюдина, однак мій нинішній вигляд бажав кращого. Оскільки було ще досить холодно, поверх форми я одягнув стару мантію, щоб вийти на вулицю. Я купив її п’ять років тому, тож вона вже була пошарпана по краях, а на грудях ішов великий потворний шов. Крім того, недавно я непогано так виріс, тож мантія стала дещо замалою. Відверто кажучи, я виглядав пошарпано.
На відміну від першого і другого поверху, де була певна кількість тих, хто одягав мантії, щоб захиститися від холоду, на третьому поверсі не знайшлося жодної такої людини. Всі тут були одягнені в теплі плащі і кардигани. Простіше кажучи, ніби всі були у класичних костюм і лише я прийшов у спортивному. Попри те, що я не надавав особливого значення власному одягу, ця атмосфера не була приємною.
– Занобо, не думаю, що я підходжу для цього місця. Чому б нам не поїсти на другому поверсі? – запитав я.
– На другий не можна. Там Лініа і Пурсена.
– Добре, а як щодо першого?
– На першому поверсі повно грубіянів, що навіть не знають, як поводитися за столом. Це не те місце, де член королівської родини, як я, може залишитися навіть на короткий час.
– Гаразд, тоді поїмо окремо, – вирішив я.
– Не будьте таким жорстоким. Чи знаєте ви, скільки мені довелося терпіти, не маючи можливості бачити вас, майстре? Принаймні поїжте разом зі мною…
– Не примушуй майстра страждати замість тебе.
Ми сперечалися на виході зі сходів. Попри ширину цього місця, студенти, які проходили повз нас виглядали так, ніби ми блокували їм шлях. Раптом знизу донісся гамір: хор пронизливих голосів поступово наближався.
– А-а-а-а, пан Люк!
– Пане Люку, я наступна!
– Ой, ні, пане Люку, це нечесно.
– Пане Люку, чи можете ви піти на наступне побачення зі мною?
По сходах піднімався красивий хлопець, оточений дівчатами.
– Ні, вибачте, – сказав він. – У мене є правило: я можу брати на побачення лише двох дівчат одночасно. Розумієте, в мене лише дві руки, якби я запросив трьох дівчат, то одна залишилися б осторонь, чи не так?
– Авв, як шкода.
– Ха-ха, вибачте. Але я, бачте, досить популярний. Підемо на побачення іншим разом. Думаю, наступного місяця моя ліва рука буде вільною.
Ці неймовірні слова лилися з вуст хлопця, схожого на Пола. Обабіч нього ішли двоє дівчат, уніформа яких здавалася надто тісною в області грудей. Він, обіймаючи їхні талії, піднімався сходами і недбало сміявся.
Я майже впевнений, що бачив його на церемонії вступу. Його звати Люк чи якось так. Яке в нього прізвище? Скайвокер?
Наші погляди зустрілися.
– Ти… – його очі звузилися. Безтурботне усміхнене лице стало похмурим. – Ти і Фітц…
Почувши ці слова, я негайно схилив голову. Схоже, він знав про наш з Фітцом бій. І якщо сам хлопець не відчував до мене гніву, то його друг почувався з точністю до навпаки.
– Радий зустрічі, я Рудеус Ґрейрат. Відсьогодні я навчатимуся в цьому університеті. Сподіваюся, ви подбаєте про мене, старшокурснику.
– Так, я знаю. Чув про тебе від Фітца. Здається, ти дуже забудькуватий, – Люк незадоволено дивився на мене.
Дуже забудькуватий… невже? Я не розумів про що мова. Що, на його думку, я забув?
– Отже, ти вже знаєш моє ім’я, чи не так?
– Ні… – я похитав головою, коли він раптово поставив запитання у стилі молодшого брата якогось чемпіона кулачних боїв.
Хоча я чув, що його звали Люк, однак мені не відоме його повне ім’я. Було краще зізнатися у незнанні, ніж дати половинчасту відповідь.
– Отже, ти вирішив не звертати уваги. Це має сенс.
– П-перепрошую. Якщо не заперечуєте, можете сказати ваше ім’я?
Люк якийсь час з незадоволеним виразом обличчя дивився на мене, а потім, пирхнувши, виплюнув:
– Люк Нотос Ґрейрат.
І пройшов повз мене.
– Е-е, що це було? Це просто неможливо…
– Ви лише погляньте на цю мантію! Вона повністю потерта по краях!
– Якщо вона порвана, то можна просто купити нову!
Поклонниці пішли слідом за ним, кидаючи образи, але я їх не чув. Люк Нотос Ґрейрат. Раніше повне ім’я Пола було Пол Нотос Ґрейрат. Невже Люк позашлюбна дитина? Ні, цього не могло бути. Пол давно відмовився від імені Нотос. А раз Люк так відверто користувався цим іменем, це означало, що він, мабуть, двоюрідний брат чи щось таке.
– Майстре, ви потрапили на очі неприємному типу.
– Схоже на те. Я щойно привернув непотрібну увагу.
– Це був Люк, представник вищої знаті королівства Асура. Хоча він також студент, але насправді є охоронцем принцеси Аріель.
– …У всякому разі, тут ми їсти не будемо.
– Гадаю, у нас нема вибору.
Ми пішли на компроміс і вирішили поїсти на вулиці. Погода була гарною, тож я використав магію землі, щоб створити кілька стільців і стіл. Таким чином, таке собі швидше тераса кафе було завершене. Заноба висловлював благоговіння перед кожним моїм заклинанням, вигукуючи:
– Ого!
Мені було приємно бачити, як глибоко він був вражений цим.
Поки ми їли, Заноба розповів мені про принцесу Аріель і її оточення.
Аріель Аменої Асура, сімнадцять років. Друга принцеса королівства Асура. Єдина донька королеви і навіть в такому юному віці була третьою претенденткою в черзі на престол. Після народження Аріель здоров’я королеви погіршилося, тож вона більше не могла мати дітей. Іншими словами, друга принцеса була єдиною спадкоємицею, яка була народжена королевою.
Також за трон Асури боролися ще двоє принців. Перший принц Ґравель і другий принц Халфаус. Могутні люди королівства Асура створили фракції на чолі з ними. Кожна фракція сподівалася, що їхній принц стане королем, щоб потім використати це на повну.
Однак, зважаючи на розміри кожної групи, ставало очевидним, що не всі зможуть насолодитися вигодами. І це було природно, оскільки навіть у міністрів існувала певна ієрархія. Ті, хто мали нижчі ранги, взагалі не бралися до уваги… Тож люди, які навряд чи могли отримати якісь вигоди від перемоги одного з принців, одразу після народження Аріель сформували фракцію другої принцеси.
Однак ця фракція була найслабшою. Під час хаосу випадку з переміщенням найвпливовіші члени втратили свої позиції, а саму принцесу ледве не вбили. Якби вона загинула, то всі зусилля були б марними. Тому під приводом навчання за кордоном Аріель втекла до цього університету.
Принцесу супроводжувало двоє охоронців. Один із них – Фітц. Мовчазний Фітц. Маг, який користувався безмовною магією. Коли принцесу мало не вбили, він продемонстрував свою неймовірну бойову силу і вбив нападника. Люди знали, що він належав до раси ельфів, однак нічого не було відомо про те, де він народився і як виріс. Була лише жменька тих, хто могли навчити використовувати магію без промовляння магічної формули, але ім’я його вчителя було невідомим.
Схоже, група Аріель також не хотіла ділитися інформацією про Фітца. Ходили чутки, що він – холоднокровна машина для вбивства, яких таємно навчали у королівському палаці Асури. Ну, якщо судити з нашої з ним розмови, то це не було схожим на правду.
Іншим охоронцем принцеси був Люк. Люк Нотос Ґрейрат – другий син Піремона Нотоса Ґрейрата, нинішнього голови родини Нотос. З самого народження його готували до ролі лицаря-охоронця принцеси Аріель, тож він здобув спеціальну освіту. Причина, чому Люк продовжував бути лицарем-охоронцем принцеси полягала в тому, що це було свого роду страховка на випадок, якщо Аріель вдасться відновити владу і повернутися для боротьби за трон. З моменту вступу до університету він постійно перебував у центрі уваги. Люк був об’єктом заздрості, страху і поваги.
– Але прошу звернути увагу на те, що в цій інформації також є мої припущення, – завершив Заноба.
– Ага. Дякую… Ти дуже обізнаний, Занобо.
– Я був змушений розібратися у цьому.
– Ким?
– Тими двома дурними звіролюдами.
– Лінією і Пурсеною?
– Так.
Коли він це сказав, на обличчі був вираз справжнього болю. Невже вони примусили його бути хлопцем на побігеньках?
– Занобо… ці двоє знущаються з тебе?
– Знущаються? Ні, я просто визнав поразку після того, як програв їм. Оце і все.
– Визнав поразку, га?
На обличчі Заноби був дещо суперечливий вираз, але голос звучав рівно. Якщо обставини влаштовували його, це одна справа… Однак цькування можуть проходити так, що інші цього не помічають. Якщо йому важко, то я хотів би допомогти.
Проте мені невідомо сила тих двох. Я міг би об’єднатися з Занобою, але плем’я Дордія мало особливий ранг у раси звіролюдів. Якби ми проявили необережність, то могли нажити собі чималеньку кількість ворогів.
Звіролюди часто дивляться на події через призму упереджень, а їхнє мислення занадто далеке від звичайного. Хоча серед них також були і хороші. Наприклад, Ґіслейн.
У будь-якому випадку, я завжди був на боці тих, кого цькують.
– Якщо ти почнеш відчувати, що вони погано з тобою поводяться, то, будь ласка, дай мені знати. Можливо, я не такий і могутній, але я зроблю все, щоб тобі допомогти.
– Ха-ха-ха, вони не створюють мені жодних проблем, тому не хвилюйтеся, майстре. Що важливіше, поговорімо про фігурки! – зі сміхом сказав Заноба.
Хмм… Що ж, гадаю, я зачекаю і подивлюся, що буде далі.
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 4
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥