Авторка: Silver Raven
Бета (редактор): нема
Фандом: ориджинал (правило дев’ятки)
Персонажі: дівчина, яка потрапила в інший світ
Рейтинг: G
Жанри: POV, фентазі
Попередження: нема
Розмір: міні
Статус: завершено
Публікація на сторонніх ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Майже XD
Опис: Сестри-богині милостиві...
Між великим і вказівним пальцем лежала тоненька рожева смужка. Вона йшла точно посередині між ними, тягнулась до зап’ястя і вже за ним зникала. Поруч зі світлим, на загорілій шкірі шрами завжди добре видно, кінчиком смужки знаходилась маленька коричнева цятка. Майже як крапка. Я іноді думала зробити собі наколку, який-небудь пафосний вислів – і в кінці родимка, як крапка. Крапка поставлена самою природою.
Довге русяве пасмо впало на руку, зблиснуло золотом – і розсипалось сотнями волосинок по підлозі.
Сестри-богині милостиві.
Добрі. Не завжди. Не для всіх.
Я ж до останнього відкидала думку, що опинилася в іншому світі.
Не можливо. Ніяк.
Навіть, коли опинилася посеред того натовпу, не вірила. Навіть, коли побачила оте яйце, – не вірила. Міжнародний Університет Магії? Дурниця! Кольорове яйце страуса висить у повітрі – мариться! Щось незрозуміле з ним робилося, коли я до нього доторкнулася, – голову напекло! Побачила гостровухого парубка з червоними очима – здалося!
А тільки зайшла до храму Сестер, як наче серпанок з лиця зірвали.
Жриця чекала біля дверей, одразу взяла під руку та повела до статуй богинь. Між ними на підлозі вивели коло, саме туди я і стала.
Сестри-богині жадають тебе бачити.
Спочатку я просто стояла в тому колі та чекала. Хвилину нічого не відбувалося, другу, третю, а на четвертій мені здалося, що на мене дивляться. Морозець пробігся по хребту.
Сестри-богині хочуть знати хто ти.
А потім заболіло. Не так, як ударишся об щось, поболіло і перестало, а той неприємний біль, що наростає. Спочатку і не болить, просто незручно. Далі починає поколювати, шпигає то тут, то там, а потім…
Здалося, що мені роздерли груди, зламали кістки, розірвали живіт і нахабно порпаються у нутрощах. Витягує з тіла, розглядає, вишукує, простежує кожен сантиметр, зазирає всюди.
Не знаю, чим це закінчилось. Отямилася вже в кімнаті. Два дні після того не могла на ноги звестися. Тіло пронизувало таким болем, що, здавалося, простіше вмерти, ніж протягнути ще хвилину.
Сестри-богині дозволяють тобі жити.
Мене тоді на мить заціпило. Що-що? Дозволяють? Та я…
Нічого не зробила. Не встигла. Мені розказали хто вони такі, де я і що зі мною було б, якби Сестри-богині вирішили інакше.
Купка попелу. Можливо. Якби дуже пощастило.
Мої речі забрали. Перевірили. Повернули. Не всі. Те, що хоч в якійсь мірі стосувалось віри мого світу, забрали і знищили, а мене поставили перед фактом, що або я проходжу спеціальну посвяту, або залишаюсь у маленькій кімнаті навіки. Мордувати не будуть, але і таке існування не життя.
Погодилася.
От мене і готують. Одягли у саму сорочку, коси обрізають.
А до цього говорили. Багато-багато, аж голова паморочилась од слів. Так, наче я стояла на краю прірви, дивилася униз – і не бачила нічого, крім білого серпанку, що вився внизу.
– Ходімо.
Закінчили нарешті! Я слухняно піднялася і пішла між служительками. Куди ведуть не знала. Не особливо міркувала над цим, мої думки витали навколо минулого. Що буде після посвяти? Нічого конкретного не сказали, тільки говорили, що я зрозумію як варто діяти. А от що буде після?..
– Сюди.
Привели до круглої кімнати зі скляною стелею. Синє-синє небо. Я його не бачила уже два тижні.
– Уперед.
Та йду я, йду!
Мене привели до басейну. Круглого. Метрів десять у діаметрі. Скупатись треба, чи що? Я підійшла ближче. О-о-о! Яка вода прозора!
Сходи? Замість гладких стінок – сходи. Оригінальне рішення. Можна спуститись у будь-якій точці. І піднятись. До дна – рівного двохметрового кола – глибоко, пірну з головою.
– Знімай сорочку і йди.
Я витріщилася на свій супровід. Та ви жартуєте… Та ні, не жартують. То я маю спуститися сходами до дна, пройти по ньому та піднятись? Легко.
Скинула сорочку і опустила ногу на першу сходинку. О-ох, яка х-холодна.
Чужа! Чужа! Чужа!
Друга.
Навіщо ти тут?
Третя. Вода дедалі холодніша.
Поверни назад.
Ох, та замовкни. Четверта. У мене таке відчуття, що я по коліна у крижаній воді.
Нащо тобі це?
І що за дурний голос у голові завівся? П’ята. Чого б не той, що всякі скарби знаходить? Такий би пригодився. Шоста.
Далі буде гірше.
Я така рада, словами передати не можу. Сьома. Так, а це що таке?! Мене щойно шваркнуло током! Восьма. Мені не мариться, ні? Трясця б його вхопила! Не мариться. Це ж лід! Тоненький поки що. Дев’ята. Десята. Оди… А може повернути?
Тікаєш?
Стули пельку! Одинадцята! Дванадцята. І три… я послизнулась, ледь встигла повітря вдихнути, коли занурилась з головою. На плечі наче каменюки поклали, притисло до дна так, що, думала, не встану. І встала, і пішла. Тільки важко йти під водою. Що за дурня? Я ж по кам’яному дну маю йти, а не по щиколотку застрягати в мулі. І не видно ні бельмеса.
Крок, і ще крок, і ще.
Ай! А ось і сходи. Нащупала руками ті, що вище, і поповзла.
Нагору! Швидше!
Легені почали горіти.
Ковток повітря. Хоча б один ковток повітря.
У грудях запекло сильніше. Ще один ривок, ще одна сходинка…
Нарешті!
Що за! Зверху крига?! Ах ви ж…
Нутрощі запалали, наче суху скирту сіна полили бензином і кинули сірника.
Не дочекаєтесь! Ви-бе-русь! Удар. І ще!
Так! Свобода!
Я винирнула. Вчепилась у край басейну руками і жадібно хапала повітря ротом. О-о-о, як це круто. Неймовірно просто. Така насолода просто дихати. На повні груди.
Хтось допоміг мені вибратися з басейну, закутали у щось м’яке і тепле. От тут я тільки і зрозуміла, що в зуби вистукували такий швидкий танець, що жодне дике плем’я такого не вигадає…
– Вітаю з народженням.
– Дя-дя-дя-дякую…
– Сестри-богині дарують тобі ім’я. Віднині ти – Налена, донька Гнівії, – жриця наділа щось на шию.
– Та Добрії, – додала ще одна жінка, теж надівши мені ланцюжок з круглим медальйоном.
– Дя-дякую, – пискнула і витріщилась на свою руку, якою потяглась до шиї.
Це ж… А де?.. Але… Ось отут був шрам. А тут, тут була родимка. І не одна, а ціле сузір’я! А тут… чиста шкіра. Жодного шраму, жодної родимки. І шкіра стала білою-білою, наче я ніколи не засмагала до чорноти.
Озирнулась на басейн.
З днем народження, Налено…
Налена? Чому Налена? У мене ж є ім’я. Гарне таке.
Моє ім’я…
Я не пам’ятаю його…
Сестри-богині милостиві.