Сестри-богині

Авторка: Silver Raven

Бета (редактор): нема

Фандом: ориджинал (правило дев’ятки)

Персонажі: дівчина, яка потрапила в інший світ

Рейтинг: G

Жанри: POV, фентазі

Попередження: нема

Розмір: міні

Статус: завершено

Публікація на сторонніх ресурсах: питайте, я не кусаюсь. Майже XD

Опис: Сестри-богині милостиві...

Вода, Сестри-богині

Між великим і вказівним пальцем лежала тоненька рожева смужка. Вона йшла точно посередині між ними, тягнулась до зап’ястя і вже за ним зникала. Поруч зі світлим, на загорілій шкірі шрами завжди добре видно, кінчиком смужки знаходилась маленька коричнева цятка. Майже як крапка. Я іноді думала зробити собі наколку, який-небудь пафосний вислів – і в кінці родимка, як крапка. Крапка поставлена самою природою.

Довге русяве пасмо впало на руку, зблиснуло золотом – і розсипалось сотнями волосинок по підлозі.

Сестри-богині милостиві.

Добрі. Не завжди. Не для всіх.

Я ж до останнього відкидала думку, що опинилася в іншому світі.

Не можливо. Ніяк.

Навіть, коли опинилася посеред того натовпу, не вірила. Навіть, коли побачила оте яйце, – не вірила. Міжнародний Університет Магії? Дурниця! Кольорове яйце страуса висить у повітрі – мариться! Щось незрозуміле з ним робилося, коли я до нього доторкнулася, – голову напекло! Побачила гостровухого парубка з червоними очима – здалося!

А тільки зайшла до храму Сестер, як наче серпанок з лиця зірвали.

Жриця чекала біля дверей, одразу взяла під руку та повела до статуй богинь. Між ними на підлозі вивели коло, саме туди я і стала.

Сестри-богині жадають тебе бачити.

Спочатку я просто стояла в тому колі та чекала. Хвилину нічого не відбувалося, другу, третю, а на четвертій мені здалося, що на мене дивляться. Морозець пробігся по хребту.

Сестри-богині хочуть знати хто ти.

А потім заболіло. Не так, як ударишся об щось, поболіло і перестало, а той неприємний біль, що наростає. Спочатку і не болить, просто незручно. Далі починає поколювати, шпигає то тут, то там, а потім…

Здалося, що мені роздерли груди, зламали кістки, розірвали живіт і нахабно порпаються у нутрощах. Витягує з тіла, розглядає, вишукує, простежує кожен сантиметр, зазирає всюди.

Не знаю, чим це закінчилось. Отямилася вже в кімнаті. Два дні після того не могла на ноги звестися. Тіло пронизувало таким болем, що, здавалося, простіше вмерти, ніж протягнути ще хвилину.

Сестри-богині дозволяють тобі жити.

Мене тоді на мить заціпило. Що-що? Дозволяють? Та я…

Нічого не зробила. Не встигла. Мені розказали хто вони такі, де я і що зі мною було б, якби Сестри-богині вирішили інакше.

Купка попелу. Можливо. Якби дуже пощастило.

Мої речі забрали. Перевірили. Повернули. Не всі. Те, що хоч в якійсь мірі стосувалось віри мого світу, забрали і знищили, а мене поставили перед фактом, що або я проходжу спеціальну посвяту, або залишаюсь у маленькій кімнаті навіки. Мордувати не будуть, але і таке існування не життя.

Погодилася.

От мене і готують. Одягли у саму сорочку, коси обрізають.

А до цього говорили. Багато-багато, аж голова паморочилась од слів. Так, наче я стояла на краю прірви, дивилася униз – і не бачила нічого, крім білого серпанку, що вився внизу.

– Ходімо.

Закінчили нарешті! Я слухняно піднялася і пішла між служительками. Куди ведуть не знала. Не особливо міркувала над цим, мої думки витали навколо минулого. Що буде після посвяти? Нічого конкретного не сказали, тільки говорили, що я зрозумію як варто діяти. А от що буде після?..

– Сюди.

Привели до круглої кімнати зі скляною стелею. Синє-синє небо. Я його не бачила уже два тижні.

– Уперед.

Та йду я, йду!

Мене привели до басейну. Круглого. Метрів десять у діаметрі. Скупатись треба, чи що? Я підійшла ближче. О-о-о! Яка вода прозора!

Сходи? Замість гладких стінок – сходи. Оригінальне рішення. Можна спуститись у будь-якій точці. І піднятись. До дна – рівного двохметрового кола – глибоко, пірну з головою.

– Знімай сорочку і йди.

Я витріщилася на свій супровід. Та ви жартуєте… Та ні, не жартують. То я маю спуститися сходами до дна, пройти по ньому та піднятись? Легко.

Скинула сорочку і опустила ногу на першу сходинку. О-ох, яка х-холодна.

Чужа! Чужа! Чужа!

Друга.

Навіщо ти тут?

Третя. Вода дедалі холодніша.

Поверни назад.

Ох, та замовкни. Четверта. У мене таке відчуття, що я по коліна у крижаній воді.

Нащо тобі це?

І що за дурний голос у голові завівся? П’ята. Чого б не той, що всякі скарби знаходить? Такий би пригодився. Шоста.

Далі буде гірше.

Я така рада, словами передати не можу. Сьома. Так, а це що таке?! Мене щойно шваркнуло током! Восьма. Мені не мариться, ні? Трясця б його вхопила! Не мариться. Це ж лід! Тоненький поки що. Дев’ята. Десята. Оди… А може повернути?

Тікаєш?

Стули пельку! Одинадцята! Дванадцята. І три… я послизнулась, ледь встигла повітря вдихнути, коли занурилась з головою. На плечі наче каменюки поклали, притисло до дна так, що, думала, не встану. І встала, і пішла. Тільки важко йти під водою. Що за дурня? Я ж по кам’яному дну маю йти, а не по щиколотку застрягати в мулі. І не видно ні бельмеса.

Крок, і ще крок, і ще.

Ай! А ось і сходи. Нащупала руками ті, що вище, і поповзла.

Нагору! Швидше!

Легені почали горіти.

Ковток повітря. Хоча б один ковток повітря.

У грудях запекло сильніше. Ще один ривок, ще одна сходинка…

Нарешті!

Що за! Зверху крига?! Ах ви ж…

Нутрощі запалали, наче суху скирту сіна полили бензином і кинули сірника.

Не дочекаєтесь! Ви-бе-русь! Удар. І ще!

Так! Свобода!

Я винирнула. Вчепилась у край басейну руками і жадібно хапала повітря ротом. О-о-о, як це круто. Неймовірно просто. Така насолода просто дихати. На повні груди.

Хтось допоміг мені вибратися з басейну, закутали у щось м’яке і тепле. От тут я тільки і зрозуміла, що в зуби вистукували такий швидкий танець, що жодне дике плем’я такого не вигадає…

– Вітаю з народженням.

– Дя-дя-дя-дякую…

– Сестри-богині дарують тобі ім’я. Віднині ти – Налена, донька Гнівії, – жриця наділа щось на шию.

– Та Добрії, – додала ще одна жінка, теж надівши мені ланцюжок з круглим медальйоном.

– Дя-дякую, – пискнула і витріщилась на свою руку, якою потяглась до шиї.

Це ж… А де?.. Але… Ось отут був шрам. А тут, тут була родимка. І не одна, а ціле сузір’я! А тут… чиста шкіра. Жодного шраму, жодної родимки. І шкіра стала білою-білою, наче я ніколи не засмагала до чорноти.

Озирнулась на басейн.

З днем народження, Налено…

Налена? Чому Налена? У мене ж є ім’я. Гарне таке.

Моє ім’я…

Я не пам’ятаю його…

Сестри-богині милостиві.