Оригінальна назва (японською): 『陰の実力者になりたくて！』(Kage no Jitsuryokusha ni Naritakute!) The Eminence in the Shadow
Англійська назва: The Eminence in the Shadow
Інший варіант назви: Сходження в тіні. Я хочу стати сильною людиною за лаштунками! / Я хочу стати силою в тіні!
Автор: Daisuke Aizawa /逢沢 大介 (Aizawa Daisuke) / Айзава Дайске (Дайсуке)
Ілюстратор (дизайн персонажів): 東西 (Tōzai) / Тозай (Схід і Захід)
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 6
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Він не хоче бути ні головним героєм, ні фінальним босом. Приховати свою силу та злитися з натовпом, а потім втрутитися за лаштунками, показуючи свої вміння. Він жадає бути «сірим кардиналом», або принаймні прикидатися ним.
Хлопчина, який тренувався заради сили, загинув у нещасному випадку та переродився в іншому світі.
Сід, потрапивши в ідеальні умови для втілення своєї мрій, починає збирати (жартома) команду, щоб перемогти вигаданий «темний культ»… який насправді існує.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Епілог. Той, хто руйнує і відроджує все за допомогою фальшивих грошей! Частина 4
Справді злився на Ґеттана за те, що він забрав її і завдав болю.
– Пане Джоне…
Здавалося, що Джон Сміт був у невигідному становищі, але Юкіме знала, що це не межа його сил.
І потім…
– Це все, що у тебе є…? – запитав Джон Сміт.
– Грр… – різко видихнув Ґеттан, люто дивлячись на супротивника.
Весь цей час він гнався за Джоном Смітом, але його довгий меч так і не зміг досягнути цілі.
Навіть навпаки, тіло Ґеттана було вкрите незліченною кількістю дрібних порізів.
Це правда, що він бачив усі сталеві нитки.
Однак саме те, що Ґеттан їх бачив, утримувало його він просування у це мереживо.
Сталеві нитки Джона Сміта розкинулися як павутина, щойно звіролюд зробить один крок усередину, то не зможе втекти.
Ґеттан відчував їхнє ідеальне положення. Павутина була досконалістю, що передбачала рухи здобичі, заманювала у пастку і міцно тримала на місці.
Щоразу, коли він намагався просунутися трохи далі, то негайно отримував незліченну кількість крихітних порізів.
Якщо Ґеттан не йтиме вперед, то не зможе дотягнутися до ворога мечем. Але якщо він це зробить – то помре.
Усе, що міг зробити Ґеттан, це розмахувати зброєю, яка ніколи не досягне своєї цілі.
Джон Сміт спокійно наближався до нього. Перш ніж Ґеттан це усвідомив, сталеві нитки вже перекрили шлях до втечі.
– Думаю… Тобі є що сказати. Говори…
– …кх!
Почувши його слова, Ґеттан на мить повернувся до Юкіме. Однак після він швидко похитав головою.
– Мені нема чого тобі сказати!!
– Он як…
Наступної миті кров бризнула з грудей Ґеттана. Сталеві нитки, що оточували його, врізалися в тіло.
Попри те, що обличчя звіролюда спотворилося від болю, він продовжував люто «дивитися» на Джона Сміта.
– Я прагнув сили! Я пожертвував усім заради неї! І я не збираюся відступати зараз!!
Він дістав із кишені жменю червоних пігулок – і проковтнув їх одним махом. Очевидно, це було набагато більше рекомендованої дози.
– Я не дозволю, щоб у мене знову щось вкрали… Тож якщо я хочу вберегти своє…
Ґеттан знову повернув обличчя до Юкіме. Ніби намагався щось побачити заплющеними очима.
Потім його тіло швидко зробилося чорним. М’язи збільшилася і гротескно спотворилися.
А далі хвиля магії, що вирвалася з тіла Ґеттана, змела сніг, що падав.
– Тоді… моє життя – невелика ціна.
Ґеттан підняв понівечені повіки.
Під ними – криваво-червоні очні яблука.
Багряні сльози потекли по його щоках.
Рухи Ґеттана тепер були неймовірно швидкі. Здійнялася хмара снігу – і наступної миті він з’явився перед Джоном Смітом.
– Ґроооооооооооооооо!!!
Заревівши, Ґеттан рубонув мечем.
Пальці Джона Сміта поворухнулися, і сталеві нитки розрізали повітря.
– …О?
Сталеві нитки перетнулися з довгим мечем – і Джон Сміт відступив.
Кілька обірваних ниток спали з його пальців.
Ґеттан не зупинився. Він звіриними рухами переслідував Джона Сміта.
Довгий меч знову і знову розрізав сталеві нитки.
Ґеттан змахував довгим мечем, а сталеві нитки Джона Сміта танцювали.
Так тривало деякий час, аж поки у Джона Сміта не закінчилися всі сталеві дроти.
– Ґраааааа!!!
Тепер, коли супротивник втратив нитки, на обличчі Ґеттана розповзлася маніакальна посмішка і він почав наступати на беззбройного ворога.
Однак Джон Сміт зітхнув, зупинившись на місці.
– Зрештою це просто сталь… – знудьгованим тоном сказав він і спрямував погляд на Ґеттана, який стрімко наближався.
І тоді… ці двоє зіткнулися.
Джон Сміт ухилився від потужного удару Ґеттана, зробивши крок уперед і нахилившись, зігнувши коліно. Довге чорне лезо торкнулося його щоки – і в повітря злетіло пасмо волосся.
Джон Сміт використав для ухилення мінімальну кількість рухів.
Це був найкоротший і найшвидший крок.
Ідеальний рух, який дозволяв ухилятися і водночас просуватися вперед.
Іншими словами – справжня вершина бойового мистецтва.
– Що?!
Ґеттан широко розплющив очі від шоку – і наступної миті лікоть Джона Сміта влетів у його щелепу.
– Ґхах…! – він відсахнувся назад, але Джон Сміт слідував за ним.
Кулак врізався у живіт Ґеттана, коли він зігнувся, то отримав удар коліном у верхню частину тіла.
Шквал атак Джона Сміта не припинився.
Кожного разу, коли ці звичайні кулаки, лікті чи коліна завдавали удару в тіло Ґеттана – його роздута плоть відлітала, ніби іграшка.
Зрештою власне тіло було найсильнішою зброєю, на яку міг покладатися воїн. І Джон Сміт досягнув цієї вершини.
Ґеттан намагався відчайдушно відступити, щоб втекти від цього шквалу ударів.
Завдяки пігулкам його організм миттєво відновлювався після того, як отримував пошкодження. Він мав витримати шторм, який не міг тримати вічно, і дістатися до безпечного місця…
Але Джон Сміт не зупинявся.
Кожним кроком він блокував Ґеттану шлях до втечі, а кожним ударом позбавляв його ноги сил.
У ньому шквалі ударів він швидко прораховував удари й оборону, тому Джон Сміт міг продовжувати цю односторонню битву.
Він діяв у власному темпі, тримаючи Ґеттана близько до себе. Як би не рухалася здобич, Джон Сміт не дозволяв їй втекти.
Він бив Ґеттана спокійно й методично, ніби виконував буденну роботу.
– Ґха… Аґха… Укха… кха…
Ламалися його кістки, ікла, лопалися внутрішні органи, але вони відразу відновлювалися.
Це були нескінченні тортури. Червона кров бризками падала на білий сніговий килим, утворюючи плями.
Раптом удари Джона Сміта стали сильнішими. Швидкість також зросла.
– Говори. Тобі є що сказати.
– Ґха… кха…
Слова Джона Сміта супроводжувалися новими ударами.
Нарешті мета була досягнута.
Регенерація Ґеттана припинилася.
Побачивши це, Джон Сміт відступив на пів кроку і щосили змахнув правою ногою.
Вона врізалася в голову Ґеттана, і той важко упав на сніг.
Коли він спробував піднятися, Джон Сміт наступив на нього.
Ґеттан люто подивився на ворога.
Його очі запульсували від болю, ніби намагаючись нагадати про минуле.
– Ґха…
Джон Сміт ударив його кулаком по обличчю.
– …Говори.
Ще один удар.
– …Те, що ти маєш сказати.
– Джон Сміт. Он як… Тоді це був ти…
Ґеттан подивився на Джона Сміта, на його обличчі вирувала суміш емоцій: гнів, ненависть, заздрість, жаль…
– Якби я мав таку силу, як в тебе, можливо, все було б інакше…
Його голос відчувався важким від складних емоцій.
– Це результат постійно втечі від власної слабкості… Все, що я насправді хотів захистити, це… – Ґеттан усміхнувся. – Я відчуваю… що можу довірити це тобі…
Його голос втратив сили. Він тремтячими пальцями вказав на Юкіме.
– Я довіряю тобі… снігову Ю…
– …Зрозумів, – Джон Сміт стиснув тремтячі пальці Ґеттана. – Ти можеш залишити це на мене.
І тоді Ґеттан зробив останній подих.
– Нарешті я згадала… ти той, хто… – Юкіме уткнулася обличчям у груди Джона Сміта. Сльози крапали на його костюм.
Джон Сміт влив магію в руку і погладив рану Юкіме.
– Так тепло… Як тоді…
Тук-тук. Серце Юкіме закалатало.
Після того дня, коли вона втратила все, їй довелося жити самій із замерзлим серцем.
Що б не траплялося і хто б її не обіймав, Юкіме приймала це з усмішкою.
Лід був захисним бар’єром, який ніколи не розтане.
Але тепер він танув.
– …Дякую, – сказала вона.
Джон Сміт нахилив голову набік.
А потім тихо пробурмотів.
– Здається, він сказав, що воно поховане там під снігом чи щось таке…?
***
– У мене залишалася остання робота, яку потрібно зробити.
Сказавши ці слова, Джон Сміт почав копати яму, Юкіме ж залишила його там і повернулася до столиці. Мабуть, він копав могилу для Ґеттана. Можливо, той шукав місце, де померти.
Коли вона побачила спокійний вираз на обличчі мертвого, це навіяло Юкіме спогади про минуле.
Відпочивши ніч у столиці, вона зібрала монети, які щойно обміняла і повернулася до їхньої схованки.
Джон Сміт зцілив усі її рани. Навіть потворний шрам на спині повністю зник.
Прибувши на базу, вона взяла золоті монети і попрямувала до сховища. Однак побачене приголомшило Юкіме.
– Що…?
Вміст сховища безслідно зник.
Позаду Юкіме, яка здивовано схилила голову, безшумно з’явилася жінка в чорному.
– Отже, ти – Юкіме, голова компанії Снігова Лисиця…
– …га?!
Коли Юкіме обернулася, то побачила красиву ельфійку з платиновим волоссям.
– Хто ти? – запитала вона, готова в будь-який момент розкрити залізні віяла.
– Мене звати Альфа, я з Саду Тіней. Враховуючи твою реакцію, припускаю, що він тобі нічого не сказав.
– Альфа…?
Юкіме знала, що Джон Сміт – він же Тінь – був лідером Саду Тіней.
Однак він ніколи не говорив їй про організацію. Тепер, коли вона про це подумала, ситуація здалася дивною.
– Ти – його союзниця… А також жінка, на якій був зациклений Ґеттан з Об’єднання Торгових Палат…
– Що ти хочеш сказати?
– Я тут, щоб передати листа. Хоча конверт відкритий, але я вирішила, що буде правильнішим віддати його тобі.
Альфа справді протягнула їй старого, потріпаного часом листа.
– Об’єднання скоро розвалиться, тож ми хотіли взяти деякі речі до того, як це станеться. Лист, адресований тобі, ми знайшли у кімнаті Ґеттана… Ні, це швидше заповіт.
– Заповіт Ґеттана…
Юкіме взяла лист і почала читати.
Перше, що її здивувало, це наскільки безладним був почерк. Схоже, втративши зір, він відмовився покладатися в цьому на інших і написав листа сам. У цьому хаотичному почерку Юкіме чітко відчула залишки тепла.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥