Фандом: Лісова пісня
Опис: «Йому снився сон. Він знав це. Бо вона так більше не усміхалася».
Повернись живим тут. | Госпітальєри тут. | Благодійний фонд Сергія Притули тут.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Йому снився сон. Він знав це. Бо вона так більше не усміхалася.
Це були найщасливіші спогади. Він лише тепер зрозумів, наскільки щедрою до нього була доля. Найбільшим подарунком для нього була зустріч з нею. Подібних щирих красунь він ніколи раніше не бачив.
Вона носила квіти в волоссі
Темне волосся, що відливало зеленим. Очі, колір яких постійно змінювався. Світла, ніби молочна, шкіра. Зелені шати, що пасували б найпрекраснішим панянкам. І віночок на голові. Віночок з гілок дерев і квітів.
Вона нагадувала весну. Прекрасну і юну. Весну, що тільки-тільки ступила на землю, пробуджуючи все живе.
І ними грався він і ще вітер
Вона нагадувала князівну з далеких земель. З країни, до якої він не мав заходити. Чи, можливо, з якої він не мав права її забирати?
Вони були ніби небо і земля, настільки далекими, наскільки це взагалі можливо. Але їх тягнуло одне до одного. Ніби невідома сила доклала до цього руку.
Здавалося давно вже дорослі
Прекрасна, чарівна, неземна. Його серце співало. Ще ніколи звуки сопілки не здавалися такими чарівними. Ще ніколи він не намагався комусь так сподобатися. Ще ніколи світ навколо не здавався настільки прекрасним.
Але кохали щиро мов діти
Вона була для нього найпрекраснішою. Єдиною. Хто, як не вона? Їхні серця, їхні тіла тягнулися одне до одного. Кого іще він міг так любити? Кохання наповнювало його. Він був готовий віддати усе до останку. Справді.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Чи ні? Можливо, він не був такий готовий, як здавалося. Можливо, звичні справи його зламали. Можливо, вона сказала правду.
Буденність раптом стала важкими кайданками, що тягнули до землі.
Де твоє моє завтра
У скронях вітер свище
Чому погляд упав на іншу? Невже через те, що його князівна з далекої землі виявилася такою ніжною? Через те що вона не могла займатися тим, чим займався він?
Чому його серце припинило співати? Чому сопілка не йшла до рук? Чому світ не здавався прекрасним, як раніше?
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе
Він помилився. Але усвідомив це пізніше. Набагато пізніше. Можливо, якби раніше… Якби інакше, то все закінчилося б не так.
Невидимі кайданки не просто тягнули до землі, тепер від їхньої ваги підгиналися коліна. Виявилося, що та кого він обрав замість князівни, не була підтримкою. В якийсь момент вона обернулася проти нього. І навіть украла зелені шати його прекрасної, його коханої князівни.
І раптом все змінилось навколо
Вона більше не усміхалася. Його прекрасна князівна з далеких земель. Її зелені шати змінилися чорним одягом. Віночок на голові – чорною вуаллю. Вона стала тінню колишньої себе.
Що першим було стало останнім
Він її боявся. І кохав. Вона стала недосяжною. Скільки б не старався, він не міг до неї дотягнутися. Глибока, широка прірва лежала між ними. І вона давно, дуже давно стояла на іншому боці. Спиною до нього.
Вона носила квіти в волоссі
Він знав, що це сон. Але тішив себе тим, що хоча б так міг її побачити. Юну, прекрасну весну. Проте навіть сон не проявляв до нього милосердя. Усмішка зникла з прекрасного обличчя. Пишні зелені шати змінилися чорним одягом. Віночок зник. Її обличчя, її коси ховалися під чорною вуаллю.
І ними грався…
Він розплющив очі. З високого неба долинув крик.
…вітер
– А… це…
Журавлі летіли в вирій.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥