Оригінальна назва (японською): 継母の連れ子が元カノだった 幼馴染みはやめておけ (Mamahaha no tsurego ga moto Kanodatta Osananajimi wa yamete oke)
Англійська назва:My Stepmom’s Daughter Is My Ex (Childhood Friends No More)
Інший варіант назви:Донька мачухи – моя колишня (Більше не друзі дитинства)
Автор: Kyōsuke Kamishiro / 紙城境介 / Камішіро Кьоске
Ілюстратор (дизайн персонажів): Takayaki / たかやＫｉ / ТакаяKi
Рік початку видання: 2018
Кількість томів: наразі 12
Випуск: триває
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Це те, що зазвичай називають помилками юності, у мене була дівчина у середній школі. Слава Богу, ми розійшлися! Нема дівчини неприємнішої за неї. Не хочу більше ніколи її бачити! Хвилинку, а хто це біля мачухи?! О Боже, це ж вона!
О, старша школа. Чи є ліпше місце, щоб почати знову після жахливих стосунків у середній школі? А якщо колишня дівчина пішла в ту саму школу, що і ти? А якщо ви тепер стали зведеним братом і сестрою? Те, що мало стати святилищем миру, перетворилося на справжній кошмар! Куди не поглянь – вона поряд. Вдома, у школі, у класі. Порятунку нема! Вона навіть стверджує, що є старшою сестрою. Та чорта з два!
Саме так, я не програю. Бо це я старший брат. Ми тепер сім’я, хай там як ми думали, що кохаємо одне одного раніше, ми зрозуміли, що не можемо бути парою. Ось чому, попри те, що ми намагаємося налагодити стосунки заради наших батьків, так, як раніше, вже не буде.
Переклад з англійської. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
8.1 Більше не друзі дитинства. Частина 1
Це було тоді, коли ми ще навіть не здогадувалися, що таке романтичні почуття.
Наші родини були близькими, тому ми відправилися у нашу першу й останню сімейну поїздку. Якщо я правильно пам’ятаю, то ми поїхали кудись далеко з ночівлею, щоб подивитися на визначні пам’ятки, але на цьому мої спогади завершуються. Мабуть, це тому, що тоді ми навчалися у початковій школі.
Протягом дня ми удвох гралися, бігали і просили батьків купити все, що нас зацікавило. Цілком можливо, що ця поїздка була свого роду вибачення від них. Вони не могли проводити з нами багато часу, тож натомість витрачали гроші.
Коли настала ніч, ми зупинилися у рьокані, де заздалегідь замовили номери. Це був перший готель у моєму житті.
Наші батьки, схоже, добряче втомилися, тому одразу заснули. Однак поєднання незнайомих подушок і футона, а також добрячої дози схвильованості заважало мені заснути.
…А тому мені стало дуже, дуже нудно.
Я крутився на місці, аж раптом відчув, як щось тепло прослизнуло до мого футона.
– Щ…?!
– Тс-с!
З-під ковдри вислизнула голова з широкою усмішкою на обличчі, вказівний палець притиснутий до губ. Це була А-чян.
– Тихо, Ко-куне! – сказала вона дуже схоже на тон шкільного вчителя, а потім захихотіла.
Мої очі були прикуті до її обличчя:
– …Що ти робиш? – запитав я.
– Нічого. Мені так нудно.
– О, те саме. Ніяк не можу заснути.
– Я теж.
Оскільки наші батьки вже спали, ми не могли ввімкнути світло і погратися. З такими обмеженими можливостями, чим ми могли зайнятися? Далі мені в голову прийшла неймовірно проста ідея.
– Точно. Ходімо надвір?
– Га? Надвір? М-ми не можемо…
– Ми швидко повернемося. Ніхто не помітить.
Звичайно, тоді я був дитиною і мислив надзвичайно наївно. Порівняно зі мною А-чян була більш розважливою, але я часто брав ініціативу на себе і штовхав її слідувати за мною.
Щоб не розбудити батьків ми тихенько змінили юкати на звичайний одяг і навшпиньки вийшли з кімнати. Адміністратори все ще були у вестибюлі, тож ми притиснулися до стійки реєстрації, прокралися під нею і вислизнули на вулицю.
– Ого…! – я висловив чесну реакцію на світ, який я раніше не бачив.
Це був нічний світ, на який я міг дивитися лише з вікна своєї квартири. Від кожного миготливого вогню, моє серце билося швидше. Це нагадувало той захват, який виникав при дослідженні нової мапи у відеогрі. Це примусило мене зрозуміти, що світ продовжувався рухатися, навіть коли я спав.
Я хотів дізнатися більше про нічне життя. Яким був цей світ? Що за люди його наповнювали? Чому я досі не міг побачити цей бік життя зблизька? Світ, який мене так цікавив, в цей момент заповнював простір перед моїми очима.
Мені дуже кортіло кинутися вперед, але чиясь рука міцно стиснула мою. Коли я озирнувся, то побачив А-чян, вона згорбила плечі від невпевненості.
– Боїшся? – запитав я.
Вона не відповіла.
– Хочеш повернутися?
Якби А-чян сказала «так», я б негайно повернувся до приміщення. Можливо, я був маленьким лайном, але я б не став примушувати її робити те, чого вона не хотіла. Однак А-чян похитала головою.
– Все гаразд… ти тут, Ко-куне, – сказала вона з відважною усмішкою.
Коли я це побачив, то відчув щось дивне у грудях, але я був надто малий, щоб зрозуміти, що це за почуття. Проте загалом ось так почалася наша мандрівка невідомим нічним містом. Звичайно, ми не могли зайти в жоден магазин, тому зосередилися на краєвидах, прогулюючись вулицями. Можливо, це небагато, але нам тоді було дуже весело.
Старий чоловік з магазину дав трохи ласощів і сказав, щоб ми з’їли їх по дорозі додому. Ми минали групи п’яних людей, що ходили вулицями. Зупинилися послухати вуличних музикантів. І загалом відчували себе авантюристами, які досліджували невідоме підземелля.
Коли ми втомилися ходити, то скористалися кишеньковими грошима, щоб купити напоїв в автоматі. Потім ми разом сиділи на краю клумби і дивилися на далеке нічне небо.
– Місяць такий гарний.
– Так.
Я не пам’ятаю форми місяця – був він повний чи ні, але точно знаю, що це був перший раз у житті, коли я подумав що місяць на нічному небі гарний.
…Однак настав кульмінаційний момент для історії.
Невдовзі після цього нас затримала поліція, а потім батьки дали нам добрячої словесної прочуханки. Тепер, коли я згадував ці події, то думав, що це диво, бо з нами не сталося нічого поганого. Тому я мав приємні спогади про той час, які закінчувалися розмовою між нами двома. А також необачною і необдуманою обіцянкою… Яка досі закарбована у моєму серці.
– Чи можу я бути з тобою вічно, Ко-куне?
– О так, звісно!
І, як ви знаєте, я порушив цю обіцянку.
*
Минуло близько тижня з початку літніх канікул, а це означало, що ми наближалися до закінчення липня. І хоча ми досі перебували на довгих канікулах, у нашій школі проводився певний захід – навчальний табір на три дні і дві ночі.
Це не була шкільна екскурсія чи навчальний табір на природі, школа всього лише бронювала кімнати в готелі, щоб ми могли відвідувати лекції. За словами моїх друзів-старшокласників, єдине, що нам світило цікавого, то це розкішний готель і дуже смачна їжа.
Однак чому нас примушували навчатися під час канікул? Що ж, тому що це довбана підготовча школа. Але зараз не було часу скаржитися на все, що мені хотілося. Енергію краще витрачати на позитивні думки. Це особлива подія, до якої входила також і ночівля. Я міг би використати це на свою користь.
– Йоу. Виглядаєш як труп, Ірідо.
– Ага… – тихим бурчанням відповів він.
Ми з Ірідо Мізуто зустрілися перед школою.
– Мій графік сну… збився через літні канікули…
– А, так… Я знаю, що ти не прокидаєшся з першими променями сонця. Дивно, що ти взагалі зміг встати.
– Я не встав… Мене підняли ляпасом…
– Мама?
– Ні…
Він перевів сонні очі на групу дівчат неподалік нас, де з подругою розмовляла дівчина з довгим чорним волоссям, що вилискувало на ранковому сонці. Вона була повною протилежністю Ірідо і перебувала в бадьорому стані з самого ранку. Це була ніхто інша, як Ірідо Юме.
– Стривай… – Я швидко озирнувся навколо, перш ніж поставити пошепки запитання: – Ірідо-сан будить тебе щоранку…?
– …Не щоранку, – роздратовано відповів він, давши часткове заперечення на моє питання.
То ти кажеш, що вона іноді будить тебе?! Справді?! Я прикрив рота рукою, намагаючись стримати сміх від цієї кумедної ситуації, з якою несподівано зіткнувся вранці. Та ви двоє практично одружені!
– Увага, учні. Будь ласка, сідайте в автобуси відповідно до номеру класу!
Поки вчитель вигукував інструкції, мені якось вдалося проковтнути напад сміху.
Оскільки готелі в Кіото переповнені буквально цілий рік, школа організувала автобуси, щоб відвезти нас до іншої префектури і там провести навчальний набір. Обраний готель з видом на озеро Біва був розташований у префектурі Шіґа. Це було друге за популярністю місце для екскурсій початкових шкіл і поступалося лише горі Хіей.
Щось подібне сталося ще до того, як ми поїхали. Скільки ж цікавих епізодів відбудеться протягом наступних трьох днів і двох ночей…? З цими думками я разом з Ірідо сів до автобуса і поклявся, що зроблю все можливе, аби ці двоє – зведені брат і сестра – змогли побути наодинці. І не тільки це.
Я мав подбати, щоб атмосфера між цими двома не була такою напруженою, як зазвичай… і щоб до неї додалася нотка еротичності!
Я припускав, що навчальний табір буде справді серйозним і суровим, але до учнів першого року ставлення було досить поблажливим і ми мали вдосталь вільного часу. Очевидно, що ті, хто навчався на другому і третьому році, будуть писати контрольну в останній день, а ми – ні. Гадаю, їхня стратегія полягала тому, щоб ми спочатку звикли до навчального табору і лише після цього вони перейдуть до жорстких методів.
Єдина незручність – наші смартфони забрали. Безсумнівно, вони б воліли взагалі їх заборонити, але знали, що учні все одно притягнуть гаджети з собою. Крім того, краще було б, якби телефони були з нами на випадок надзвичайної ситуації.
Ми прибули до готелю близько полудня – і негайно пішли до відповідних номерів, щоб залишити там речі. З нашого вікна відкривався чудовий вид на величезне озеро Біва, яке тягнулося аж до самого горизонту. Звичайне озеро, але я подумав, що вночі воно перетворюється на казкове місце…
– Що нам тепер робити? – спитав мій сусід по кімнаті Ірідо, дістаючи з сумки книгу.
Після сну в автобусі він виглядав набагато краще. Щоб згаяти вільний час, найкраще було полазити в інтернеті або пограти в ігри. На щастя для Ірідо, він любив читати. Решті з нас доведеться тяжко без смартфонів.
– Ми збираємося пообідати, а потім уже будемо орієнтуватися. Часу на книжку зараз нема.
– Добре…
Якби я залишив його одного, то він би витрачав весь свій вільний час на читання. Тому я мав подбати про все і вивести цього хлопця назовні, щоб вони побули з Ірідо-сан лише удвох.
Я вихопив книгу у невдоволеного Ірідо, повернув до сумки і вийшов разом з ним з номера. Якщо мене пам’ять не підводила, то їдальня, точніше ресторан розташований на першому поверсі.
Рьокан (яп. 旅館) — один з видів традиційних японських готелів, який зазвичай має кімнати з матами татамі, публічні лазні та інші місця спільного користування, де відвідувачі можуть носити юката. Рьокани існують з VIII століття н. е., тобто з періоду Кей’ун, коли був створений найстаріший готель у світі, Нішіяма Онсен Кейункан (705 р. н. е.). Інший рьокан під назвою Хосі Рьокан був заснований у 718 р. н. е., та існує досі і є другим найстарішим готелем світу.
Футон (яп. 【布団】, ふとん) — традиційна японська товста підстилка для лежання, товстий бавовняний матрац, який розстеляють на ніч для спання, а вранці ховають в шафу.
Озеро Бі́ва (яп. 琵琶湖, біва-ко, «озеро біва») — найбільше озеро у Японії, розташоване у префектурі Сіґа, на схід від японської стародавньої столиці Кіото. Відоме також як озеро Омі або море Омі.
Префекту́ра Ші́ґа (яп. 滋賀県, しがけん, МФА: [ɕiga keɴ]?) — префектура в Японії, в регіоні Кінкі . Розташована в центральній частині острова Хоншю, на берегах найбільшого японського озера Біва. Адміністративний центр префектури — Оцу. Межує з префектурами Кіото, Фукуй, Ґіфу та Міє. Заснована 1871 року на основі провінції Омі. Площа становить 4017,36 км². Станом на 1 серпня 2011 року в префектурі мешкало 1 406 781 осіб. Густота населення складала 350 осіб/км². Основою економіки є сільське господарство й рибальство.
Гора Хієй (яп. 比叡山, ひえいざん, хіеі-дзан) — гора в Японії, на межі префектур Сіґа і Кіото, на північному сході міста Кіото та заході міста Оцу. Одна з тридцяти трьох гір району Хіґасіяма.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥